Презентація на тему:"Буковинський Сейм з 1861-1914 рр."

Виборче право та вибори до Буковинського сейму з 1861-1914 рр.

ВИБОРЧЕ ПРАВО В АВСТРІЙСЬКІЙ КОНСТИТУЦІЇ 1849 р. Правові основи австрійського парламентаризму, закладені у 1848–1849 рр. встановлювали таку виборчу процедуру:- на першому етапі виборів обиралися виборщики. На цих виборах право голосу і право бути обраним володіли усі австрійські громадяни з 24-річного віку, громадські права яких не були обмежені і які проживали у своєму виборчому окрузі не менше шести місяців. - на другому етапі виборщики таємним голосуванням обирали депутатів. Кандидатом міг бути лише той австрійський громадянин, який мав 30 років і в першому обраний виборщиком. Обраним вважався кандидат, що здобував абсолютну більшість голосів (у разі потреби могли проводитись другий і третій тури голосування.- виборче право в Австрії обмежувалося майновими цензами. Так, до 1896 р. в Австрії існували чотири курії (особливі класи, категорії виборців), кожна з яких посилала депутатів до рейхсрату абсолютно окремо від інших. Перша курія представляла великих землевласників, друга – жителів міст і фабричних селищ, третя (з 1868 р.) – членів торгово-промислових палат, а четверта – сільські громади

Виборчі представницькі органи згідно Австрійської Конституції 1867 року. Рейхсрат складався з двох палат- органом представницької влади - рейхсрат, компетенція якого обіймала фінанси бюджет, міжнародні договори, військові справи, грошову систем), транспорт, митниці, промисловість, медицину, віросповідні відносини, права громадян, освіту тощо. До верхньої палати - палат панів - входили повнолітні принци імператорської родини, виш чиновники, представники знатних аристократичних родів. Верхня палата панів Рейхсрату не обиралась, а призначалась імператором з найвідоміших дворян імперії і верхівки духовенства; кількість її членів становила 150-170 осіб, з яких українців було лише 4 Нижня палата - палата депутатів - спершу складалася з 353 представників усіх країв імперії. Галичина та Буковина у рейхсраті мали своє численне представництво. Нижня палата депутатів Рейхсрату до 1873 р. обиралась не прямими виборами.

Австрійський рейхстаг

Для обговорення загальнодержавних австро-угорських справ була створена окрема представницька установа – Делегації з 60 представників від австрійського і 60 – від угорського парламентів (по 20 від верхніх і по 40 від нижніх палат), притому окремі коронні краї мали визначену кількість представників у Делегаціях: Чехія – 10, Галичина – 7, Буковина – 1 тощо. Делегації засідали окремо і щорічно скликались імператором почергово у Відні і Будапешті; якщо Делегації не доходили згоди, кожна з них могла запропонувати скликати спільне засідання, на якому спірні питання вже не обговорювались, а відразу виносились на голосування і вирішувались більшістю голосів.

Виборче право згідно Австрійської Конституції 1867 року- до нижньої палати своїх представників обирали місцеві сейми (до 1873 р.). Згодом запроваджувалися вибори депутатів за куріальною системою, в основу якої було покладено станово-майновий принцип. До першої курії належали великі землевласники, які платили від своїх володінь не менше 100-200 золотих ринських (корон) державного податку. Вони голосували безпосередньо за свого кандидата. - з другої курії обиралися депутати від найбільших міст. Вона складалася з буржуазних верств із певним мінімумом податку - духовенства, службовців, учителів, адвокатів, лікарів, цехових майстрів, власників майстерень та ін. Проте до виборів допускалися лише дві третини міського населення (платили більші податки), а бідніша третина мешканців міст виборчих прав позбавлялась.- третя курія - торгово-промислових палат - об'єднувала купців і фабрикантів, які голосували через своїх представників у палатах. Вони також голосували прямо в міській курії та в курії великих землевласників. --- четверта курія об'єднувала сільські громади. Так само, як і в містах, до виборів допускалися дві третини сільських жителів із тих, які платили по 8 та більше корон річного податку, а інші права голосу позбавлялися. Окрім того, голосування в курії сільських громад було двоступеневим. Отже, вибори до австрійського парламенту не були прямими та безпосередніми.

Громади, які мали менше 500 виборців, обирали одного виборщика. Власники маєтків (двірських обшарів), які платили не менш як 50 ринських податку, ставали виборщиками без обрання. До виборів не допускалися малолітні й жінки, ті, хто отримував допомогу з публічних фондів, банкроти, засуджені. Виборче право можна було реалізовувати лише в одній громаді. Виборщика обирали усно (з голосу) абсолютною більшістю голосів. Так само усно й відкрито виборщики обирали депутата. У 1907 р. в Австрії було запроваджене загальне виборче право, яке, однак, не поширювалось на жінок, військовослужбовців і молодь, віком до 24 р.

Поряд з урядовими органами адміністративного управління в Галичині і Буковині існували також органи крайового і місцевого самоврядування. У 1861 р. австрійський імператор Франц Йосиф І створив галицький і буковинський крайові сейми.

У Львові і Чернівцях у 1861 р. для посилення впливу на Галичину і Буковину Франц-Йосиі І створив крайові сейми, вибори до яких були нерівними для різних соціальних груп населення: 1. до складу сейму автоматично, за посадою входили вірилісти – митрополити, єпископи і ректори університетів; 2. виборче право не було загальним. усі виборці при високому майновому цензі поділялись на 4 курії – великої власності, торгово-промислових палат, міської буржуазії і сільську, кожна з яких окремо обирала депутатів до сейму строком на 6 р. Більшість депутатів Галицького сейму були поляками, а Буковинського – румунами. Безпосередньо керував сеймом і головував на його засіданнях крайовий маршалок (Галицьким - 1 з представників польських магнатів, а Буковинським – 1 з румунських магнатів) чи його заступник (Галицьким - львівський уніатський митрополит, а Буковинським – буковинський православний митрополит), які призначались імператором.

Виборча куріальна сеймова структура До першої курії входили великі землевласники-поміщики. Друга курія складалася з представників великої торговельно-промислової буржуазії. До третьої курії входила міська буржуазія великих міст, а також чиновники і представники вільних професій (адвокати, лікарі тощо). Якщо перші три курії обирали своїх депутатів безпосередньо, то вибори до четвертої, сільської, курії, були двоступеневими: на 500 так званих провиборців обирався один уповноважений, який мав право безпосереднього голосування. Однак через дію майнового цензу не всі селяни входили до четвертої курії, багато хто був позбавлений виборчого права. У національному відношенні більшість членів галицького крайового сейму становили поляки, а в буковинському - румуни. Представництво українців становило в середньому 10 % депутатів. Головував на засіданнях сейму крайовий маршалок або його заступник, які призначалися імператором

Перші сеймові вибори 1904 року. Новобраний Буковинський сейм розпочав свою роботу 20 вересня 1904 року і провів усього 13 пленарних засідань. Вибори пройшли тріумфально перш за все для «Вільнодумного союзу ». У 4-й, тобто селянській, курії з 11 можливих місць «народовці» отримали перемогу в усіх 6-и українських округах.

Депутатами Буковинського сейму в 1904 р. від народовців стали : С. Смаль-Стоцький, М. Василько,

Є. Пігуляк. Т. Левицький. А. Малик Ф. Калитовський

Буковинський сейм Х скликання провів чотири сесії: I. Сесія: з 10 жовтня 1904 р. до 7 листопада 1904 р. (13 засідань)II. Сесія: з 17 травня 1905 р. до 23 листопада 1905 р. (17 засідань)III. Сесія: з 16 вересня 1907 р. до 7 жовтня 1907 р. (5 засідань)IV. Сесія: з 5 жовтня 1908 р. до 31 жовтня 1908 (4 засідання)

Сейм складався з наступних груп: посли за посадою (ЗП), послів від сільських громад (СГ), послів від великих землевласників (ВЗ), послів від міст (М), послів від торгово-промислової палати (ТПП).