Микола Іванович Вавилов — російський і радянський вчений-генетик, ботанік, академік АН СРСР і АН УРСР, найбільше відомий роботами з ідентифікації центрів походження культурних рослин. Присвятив своє життя вивченню і вдосконаленню сортів пшениці, зернових та інших хлібних культур, які годують населення всього світу. Найбільшим відкриттям Миколи Вавилова є теорія імунітету рослин. Без знань цієї теорії не обходиться сьогодні жоден в світі селекціонер. Варто відзначити, що вченого дуже турбувала проблема голоду в світі. Він вважав, що за допомогою генетики та селекції можна перемогти голод, виводячи нові сорти культурних рослин. З цією метою генетик Микола Вавилов об’їздив багато країн, шукаючи місця походжень культурних рослин. У підсумку він зібрав унікальну колекцію бульб і насіння. Якби сталося так, що в світі зникли б всі харчові рослини, то рослинництво можна було б з легкістю відновити за допомогою колекції Вавилова. Завдяки Вавилову було створено багато Інститутів зернового господарства в різних частинах СРСР, а також Інститутів різних субтропічних культур і культур овочівництва, продовольства. Він створив свою школу генетиків рослинників і селекціонерів.
Явище гомологічних рядів спадкової мінливостіНа початку XX століття М. І. Вавилов досліджував мінливість ознак у кількох родів злаків. Він звернув увагу на те, що у представників різних родів мінливість ознак відбувається схожим чином. Якщо в одному роді є карликові форми або форми з довгою остю, то ці ж варіанти можна буде виявити і в інших родах. Таких ознак було багато, і вони утворювали цілі послідовності тотожних варіантів мінливості. Власне, саме це явище на той час було вже відоме. Його, наприклад, описував у своїй роботі ще Ч. Дарвін, посилаючись на більш ранні дослідження інших учених. Але М. І. Вавилов уперше сформулював його у вигляді окремого закону гомологічних рядів мінливості і дав генетичне пояснення цьому явищу. Формулювання цього закону є таким: «Генетично близькі роди і види мають схожі ряди спадкової мінливості. Знаючи, які існують форми в одного виду, можна передбачити існування таких самих форм у інших, споріднених із ним, видів і родів». Він уважав, що наявність таких рядів мінливості у споріднених родів є наслідком їх походження від спільного предка. Цей предок передав своїм нащадкам дуже схожі набори генів, кожний із яких може змінюватися тільки в певних межах. Тому мінливість у споріднених систематичних груп є схожою. І чим більша спорідненість, тим більш схожі ряди мінливості.
Одомашнення культурних рослин. Одомашнення - це процес змін популяцій рослин або тварин, завдяки якому вони стають пристосованими до утримання в неволі й використання їх людиною. Одомашнення відбувається з метою отримання від рослин і тварин продуктів харчування, промислової продукції (шкіра, волокно тощо) або в інших цілях (транспорт, охорона та ін.). Більша частина видів була одомашнена в період від 2 до 12 тисяч років тому. Одомашнення рослин людиною відбувалося незалежно в різних регіонах нашої планети. І всі ці регіони мали певні особливості. Крім сприятливих кліматичних умов, потрібна була ще наявність деяких видів рослин із досить великими плодами й достатня кількість населення та певні соціальні умови для можливості утворення осілих поселень. Наприклад, клімат певних регіонів Австралії є дуже сприятливим для вирощування зернових. Але всі австралійські види злаків мають дуже дрібне насіння. І вирощувати їх для отримання зерна немає сенсу. А от після привезення в цю країну зерна злаків із Європи ситуація змінилася, і Австралія стала одним зі світових лідерів із виробництва зерна.
У висновок хочу сказати, що в наш час у землеробстві використовується 1,5 тис. видів культурних рослин. Сучасний вигляд цієї галузі людської діяльності - це результат досвіду кількох тисячоліть, протягом яких землероби окультурювали корисні рослини, виводили їх нові сорти і гібриди. Розширювалися площі і географія вирощування культурних рослин.