Презентація на тему "Діячі культури Київської Русі. Ілларіон Київський"

МитрополитІлларіон Київський

Однією з найвизначніших постатей суспільно-політичного, культурного й церковного життя Київської Русі XI ст. був знаменитий письменник і оратор, історик і філософ, перший руського походження глава (митрополит) церкви Іларіон. Доводиться з жалем констатувати, що історики майже нічого не змогли дізнатися про життєвий шлях цієї людини. Навіть роки її народження й смерті залишилися невідомими.

Іларіон Київський (м. і р. н. невід. — бл.1088) — святий православної церкви, схимник, перший київський митрополит-русин (українець), оратор, письменник, філософ, церковно-політичний діяч.

Під 1051 р. читаємо у «Повісті минулих літ»: «Поставив Ярослав [Мудрий] русина Ларіона митрополитом Русі у Святій Софії, зібравши єпископів… Коли боголюбивий князь великий Ярослав уподобав [село] Берестове і церкву Святих апостолів, сущу тут, і попів многих надбав, то між них же був пресвітер, на ім’я Ларіон, муж благий, і книжний, і пісник». До поставлення митрополитом був пресвітером домового храму в с. Берестове (під Києвом), відзначався вченістю і благочестям.

Обійшовши існуючі в Києві монастирі, Антоній не залишився в жодному з них, а почав шукати притулку в околицях міста і вподобав Іларіонову печеру. Подвижницьке життя прп. Антонія привернуло увагу: спочатку пустельника відвідували миряни з проханням про молитву за них, а пізніше у нього в печері оселилися сподвижники, які перетворили підземелля на монастир.

Нестор пояснює, чому Ярослав Мудрий спинив свій вибір саме на цьому. священикові, коли вирішив поставити на Русі митрополита. Адже звичайно митрополити надсилались на Русь із Константинополя, від глави вселенської православної церкви — патріарха. Літописець зауважує, що Ярослав опікувався попами, серед яких виділяв Іларіона, людину благосну, книжну і постника. Він видався князеві найбільш підхожим для відповідальної ролі глави Руської церкви. Бібліотека Ярослава Мудрого. Худ. Гальчинська-Ольга

Нестор подав дорогоцінну для вдумливого історика деталь, яка допомагає, пролити світло на дальшу долю героя, цього нарису вже після того, коли він перестав бути митрополитом: «Приходив Іларіон з Берестового на пагорбок, де тепер стоїть старий монастир Печерський, і там молився, бо був там ліс великий. Викопав він печерку малу, у два сажені, й, приходячи з Берестового, відспівував там «години» й молився Богові таємно. Потім Бог підказав князеві думку поставити його митрополитом у церкві Святої Софії, а печерка ця так і залишилась».

Іларіон входив до кола найближчих радників князя Ярослава, про що, зокрема, свідчить одна з найдавніших пам'яток руського права, «Устав князя Володимира», де записано, як Ярослав разом з митрополитом Іларіоном пристосував візантійське церковне право до умов і потреб релігійного буття Давньоруської держави. Митрополичу кафедру Київської Русі раніше посідали виключно посланці константинопольського патріарха. Самочинно поставивши митрополитом русина Іларіона, князв Ярослав неминуче викликав гнів патріарха, а відтак — імператора, тому що церква в руках Візантії та її панівного класу була головним засобом здійснення впливу на сусідів, проведення власної політики.

Під 1051 р. читаємо в «Повісті временних літ»: «Поставив Ярослав Іларіона в митрополити, русина родом, у церкві святої Софії, зібравши для того єпископів». Пізній Никонівський літопис XVI ст. так пояснює призначення Іларіона на митрополичу кафедру: тоді, мовляв, Давньоруська держава мала з Візантією «брани и нестроения», тобто війни й незгоди, тому-то князь Ярослав, порадившись з руськими єпископами, вирішив зробити Іларіона загальноруським митрополитом, і ця акція зовсім не означала церковного розриву з Константинополем.Інтронізація митрополита Іларіона (мініатюра Радзивилівського літопису)

Однак Іларіон не довго пробув на митрополичій кафедрі. Напевне, наступне потепління стосунків між Візантією й Руссю змусило Ярослава до більш тісної згоди з імператором, для чого князеві довелося пожертвувати своїм другом Іларіоном й погодитися на зміщення його з митрополичої кафедри. Сталося це, швидше за все, восени 1053 р. Центральна частина Верхнього Києва ХII ст. Фрагмент макету з Нацiонального заповiдника Софiї Київської

1054 року, після смерті Ярослава, Іларіон, очевидно, був усунутий з посади київського митрополита, тому що його ім'я не згадується літописами серед присутніх на похороні князя. Видається, що колишній митрополит усамітнився у Києво-Печерському монастирі («ископа печерку малу двусажену кде ныне ветхыи манастырь печерьскыи»).

Іларіон докладав великих зусиль, щоб забезпечиш мир на Русі, припинити чвари між нащадками Ярослава. И коли 1073 р. чернігівський князь Святослав вигнав з Києва свого старшого брата Ізяслава й посів його місце, Никон рішуче засудив його. Гнів дражливого Святослава впав на Никона, але той тримався мужньо. По смерті Феодосія 1074 р. Іларіон стає ігуменом Печерського монастиря. Останні чотирнадцять років життя він очолює цей головний на Русі монастир і помирає 1088 р. у похилому віці.

Іларіон прославився, насамперед, як автор видатної історико-філософської праці, рівних якій не було на Русі. Маємо на увазі його «Слово про закон і благодать», де він стверджував рівність між всіма народами землі, виклав патріотичну концепцію всесвітньої історії, в якій почесне місце відводилося Київській Русі.

Святитель Іларіон вирізнявся чудовою для свого часу освітою, був чудовим духовним пастирем і проповідником. Його діяльність припала на період утвердження й зміцнення християнства на Русі Д.ля досягнення успіху в цій важливій справі Митрополит Іларіон надавав великого значення розвитку писемності.

Іларіон пророкував велике майбутнє Давньоруській державі, її працьовитому та мужньому народові. Він оспівав героїчне минуле Русі, відбив пошуки й прагнення передової частини сучасного йому давньоруського суспільства. Деякі вчені вважають, що «Слово» було написане й виголошене Іларіоном перед князем Ярославом, його родиною й двором у Софійському соборі. Найімовірніше, те трапилося при урочистому освяченні головного на Русі митрополичого храму.

Не залишає без уваги Іларіона і діяльність Ярослава Мудрого. Іде барвистий опис Києва і похвали Ярославу-будівельнику. З будівель, споруджених при ньому, Іларіон особливо виділяє Київський Софійський собор, що був зведений як подоба Софійського собору в Константинополі і символізує, згідно з Іларіоном, рівність Русі і Візантії. Києво-Софiйський собор за часiв Ярослава Мудрого. Макет з Нацiонального заповiдника Софiї Київської

Творчість Іларіона не обмежилася написанням «Слова про закон і благодать». Сучасні літописознавці слушно вбачають у ньому одного з перших — найшвидше, першої — літописців, котрий започаткував вітчизняну історіографію. Встановлено, що першим літописом на Русі був створений у Києві між 1037 і 1039 рр. Найдавніший ізвод.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

Будучи проповідником християнської віри, митрополит Іларіон писав праці, де прославляв християнство, показував його перевагу над старою вірою. Первосвятителем Руської Церкви він був недовго: 1054 року відійшов від керування митрополією. Помер він 1067 року й прославлений у лику святих.

Іларіону належить заслуга надання давньоруським літописам того вигляду, в якому вони збереглись до нашого часу: він почав викладати події в порічних статтях, припасував до літопису хронологічну сітку. Історики мають вагомі підстави проголосити видатного письменника, філософа, літописця, церковного й політичного діяча Іларіона Київського однією з найбільш яскравих і привабливих постатей давньоруської історії.

Пам'ять святителя вшановується Церквою 28 серпня.