Презентація на тему:"Галицько-Волинська держава за Данила Романовича"

Презентація на тему: «Галицько-Волинська держава за Данила Романовича» Підготувала викладач історіїПисарчук В. М.

Данило Галицький – князь Галицько-Волинської землі, дипломат і полководець, державотворень. Народився у 1201 році. Крім нього, в родині князя Романа та княгині Анни був ще син Василько, також пізніше князь. Данило був старший син від другого шлюбу князя Романа Мстиславови­ча (Великого).

У розквіті сил і слави загинув батько, Роман Мстиславич, безст­рашний переможець половців та «иных народов», як звали його літописці. “Після його смерті влада на галицько-волинських зем­лях переходила з рук у руки багато разів. Право володарювати тут вибо­рювали як руські князі, так і поляки та угорці. Зовсім малим хлопчиком, у чотири роки, Данила посадили на «золотокований» престол великого князівства Галицько-Волинського.

Княгиня Ганна стала регентшею при своїх малолітніх синах, галицьке боярство воліло позбавитися вдови й синів владного князя, молод­шому з яких Василькові ледве виповнилося два роки. Одразу ж по до­сягненні сумної звістки про смерть Романа проти його родини піднялося могутнє галицьке боярство, подолане, але не викоренене великим князем.

“1211 року галицькі бояри під час однієї з усобиць виганяють княгиню Анну Романову з сином з Галича, а самі правлять під іме­ні малолітнього князя Данила Романовича”. Їй з синами довелося залишити Галицько-Волинське князівство й просити притулку у володарів сусідніх держав, Польщі й Угорщини, з якими її чоловіка зв'язували союзні взаємини. 

Данило пройшов важкий шлях боротьби з непокірним боярством та іноземною агресією. Лише наприкінці 1230-х років він остаточно повернув собі батькові володіння й навіть поширив свій політичний контроль на Київ. Саме його воєвода Дмитро організував оборону міста у 1240 р. — хай і не зміг врятувати від ворога  давньоруську столицю.

Зовсім юний, але розумний, розважливий, сміливий і наполегливий Данило з кожним роком наганяв страху на галицьке боярство, яке не могло не зважати на народне прагнення бачити старшого Романового сина великим князем. 

1219 р. Данилові виповнилось лише 18 років, але в суспільстві його сприймали як дорослого й досвідченого мужа, про що не раз свідчить галицький літописець. Та й сам князь розумів, що він і лише він є опорою дому Романовичів, єдиним, хто зможе захистити його й відновити втрачену єдність Галицько-Волинського великого князівства. 

У 1223 р. князь Данило Галицький збудував місто Холм, нову столицю держави і перевів туди єпископат. Протягом десяти років Данило Романович докладав зусиль до оволодіння Галичем. Народ Галицької Русі загалом співчував намаганням Данила повернутися на батьківський престол і допомагав йому. Адже в Галичі сидів угорський королевич, що був іграшкою в руках боярства. Фе­одальна олігархія розперезалась, нещадно грабуючи трудовий люд, мораль і закон для неї не існували.

Створивши піше військо, за підтримку простолюду Данило Романович зумів відвоювати у бояр і угорського королевича Галич й відновити Галицько-Волинське князівство. Сталося це 1238 р. Того ж року очолене Данилом військо розгромило німецьких хрестоносців Тевтонського орде­ну, що захопили Дорогочин і насували на Галицько-Волинську землю. Перемога над хрестоносцями і визволення Дорогочина вибили меч з рук Тевтонського ордену, занесеного над народа­ми Прибалтики і Русі .

У 1239 році Данило Галицький оволодів Волинню, Києвом і став великим князем Київським. Тоді помер його багаторічний союзник, київський князь Володимир Рюрикович, і престол захопив ворог Данила, смоленський князь Ростислав. Галицько-волинський володар вигнав його з Києва і доручив місто намісникові, боярину Дмитру, наказавши обороняти град «від іноплеменних язичників, безбожних татар». 

Завдяки мудрій державній політиці Данило все ж зумів зберегти свою державу від знищення монголо-татарами. Незважаючи на певну залеж­ність, він фактично не підкорився владі Золотої Орди. Восени 1245 року Данило Романович їздив в Орду й отримав від хана ярлик на князюван­ня, згідно з яким Данило повинен був пе­ріодично надавати свої дружини татарам для їхніх походів на Польщу, Литву, Угор­щину, сплачувати річну данину, віддавати певну шану ханові. Натомість Галицько-Волинське кня­зівство фактично зберігало незалежність у внутрішній і зовнішній політиці .

Князь галицький розпочав послідовну й обач­ливу політику, спрямовану на визволення Русі від іга кочівни­ків. З цією метою розбудовував неприступні фортеці у горах (саме тоді й був заснований Львів), здійснив ряд походів на ли­товське плем'я ятвягів, що нападали на прикордонні землі Во­лині, поширив свій вплив на Турово-Пінське князівство. Щоб піднести свій авторитет на руських землях, у 1246 р. призначив митрополитом Русі свого сподвижника Кирила.

Данило проводив активну зовнішню політику із сусідніми європейськими країнами. Близько 1246-го року між ним та угорським королем Белою IV налагодилися дружні стосунки, які були закріплені шлюбом сина Данила Лева з дочкою Бели Констанцією

1252-го року Данило сам од­ружився з племінницею литовського князя Міндовга. А дочка Міндовга була видана за молодшого сина Данила – Шварна. Був укладений військовий союз проти монголо-татар. На короткий час після смерті Міндовга Литва опинилася під владою Шварна.

У 1253 році Данило Романович прийняв королівський титул і став королем Русі, давши згоду на унію православної і католицької церкви. Римський первосвященик сподівався, що це поставить галицько-волинського князя в залежність від нього. Щоб за­охотити Данила, Інокентій IV 1253 р. оголосив хрестовий похід проти татар, закликавши до участі християн Польщі, Чехії, Померанії й Сербії. То був підступний маневр, адже похід не міг відбутися з ба­гатьох причин, і намісник святого Петра добре про це знав. 

Коронация галицко-волинского князя Даниила Галицкого

1254 року Данило дав відсіч татарській кінноті і татарському воєводі Куремсі, що зробив спробу окупувати галицьке Пониззя (землі на Південному Бузі, Случі, Тетереві, був здобутий Зв’ягель – Новоград-Волинський). Далі князь перейшов у рішучий наступ проти орди Куремси, не раз завдавав їй поразок, тому ординські правителі відкликали Куремсу, що став боятися Данила й уникати сутичок а русичами, й прислали на його місце досвідченого полководця Бурундая з величезним військом. Те сталося 1258 р. Князь змушений був зруйнувати укріплення найбільших галицьких і волинських міст. Зберігся лише Холм, штурмувати який Бурундай не наважився. Хан усе ж змусив Данила визнати владу Золотої Орди.

Данилові годі було сподіватися на допомогу ззовні. Адже незаба­ром після коронації він пориває стосунки з папою, оскільки той не думав про підтримку Русі в боротьбі проти Орди, а намагався насадити католицизм у державі Романовичів. Угорський король та польські князі поринули у власні справи й навіть не думали про поміч сусідові. Тому Данилові нічого не залишалось, як скоритися долі. Він розпрощався з надією вигнати ординців з Руської землі. Те гірке розчарування не минуло марно для князя.

В останні роки свого життя Данило Га­лицький приділяв велику увагу власній державі: будував міста, фортеці, посилю­вав військо, утримував у покорі бунтівне боярство. Так, найголовнішими містами, які збудував Данило, були Львів і Холм.

На схилі життя Данило Романович хворів, майже втратив зір. 1264р. він помер у збудованому ним улюбленому місті Холмі. З його смертю закінчило існування Галицько-Волинське велике князівство, одне з наймогутніших державних утворень Східної Європи. Галицька і Волинська землі були поділені між його та брата Василька синами. По суті, повернулися часи феодальної роздробленості. Однак до війни не дішло. Викоренення Данилом галицького боярства позбавило на довгий час грунту для усобиць в Галицько-Волинській Русі.

Зусилля Данила не пропали марно, бо в пам’яті нащадків він залишився як володар, який подавав приклад до єднання задля великої мети – утвердження державності. Його держава, поставши на терені Європи у ХІІІ столітті на короткий час під владою руського монарха, рівного між європейськими володарями, відіграла визначну роль в історії України на першому етапі українського державотворення.

Галицько-Волинське князівство його часів – величезне державне утворення. Данило спирався на широкі маси населення, які вели боротьбу проти іноземної агресії і влади великих бояр. Йому не вдалося здійснити свого найголовнішого наміру – визволити руські землі з-під ординського ярма. Але державна організація, яку він створив, була настільки сильна, що ханські орди не змогли її зруйнувати, писав І. П. Крип’якевич, і Галицьке-Волинське князівство знову піднялося із занепаду і набрало нової сили.

Історики високо оцінюють державну діяльність Данила. Він був людиною непересічних політичних і військових здібностей. Незважаючи на несприятливі умови ворожого оточення, протягом сорока років вів війну з боярською опозицією й здолав її. Князь об’єднав Галичину й Волинь, доклав величезних зусиль до згуртування Південної Русі. Головними ідеями його життя були відновлення Галицько-Волинського великого князівства й вигнання монголо-татарських поневолювачів з Русі. Не вина Данила, що йому не вдалося здійснити другий задум. Занадто сильними були окупанти, занадто слабкою Русь, бо залишалася роз’єднаною. Але все те аж ніяк не применшує життєвого подвигу Данила, князя галицького.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!