Презентація на тему: "Культура в роки ІІ світової війни "

Культура України під час Другої Світової війни

Вступ Друга Світова Війна стала величезною загрозою для культури України. Було знищено надзвичайно багато її цінних пам'яток, розграбовано музейні та приватні колекції, тисячі музейних експонатів були вивезені за кордон і не повернуті після закінчення війни. На окупованій території фашисти пильно контролювали національне життя. Наприкінці 1941 р. вони заборонили публічні зібрання, створення товариств. На початку 1942 р. у Галичині було заборонено всі українські організації, встановлено ретельний контроль за діяльністю засобів масової інформації, нагляд за діячами літератури і мистецтва. Школи закривались, дозволялося працювати лише початковим класам. Почалися масові розстріли інтелігенції. Так, у Києві були розстріляні поетеса Олена Теліга, поет І. Ірлявський, редактор газети "Українська дійсність" І. Рогач та ін. Величезних масштабів набуло пограбування окупантами мистецьких та історичних цінностей українського народу, відчутних втрат зазнали історичні та краєзнавчі музеї, бібліотеки, картинні галереї.

Наука Над науковим вирішенням найважливіших проблем воєнного часу працювало понад 70 ВУЗів, евакуйованих з України до Казахстану, Туркменії, Узбекистану, Киргизії. На базі промислових підприємств продовжували працювати Інститут електрозварювання у Нижньому Тагілі, Інститут енергетики — у Копейську (Челябінська обл.), Інститут чорної металургії — у Свердловську, фізико-технічний інститут — в Алма-Аті. Інститути історії, економіки, археології, мовознавства і літературознавства були об'єднані в Інститут суспільних наук. Історики видали праці «Боротьба українського народу проти німецьких загарбників», серію брошур про народних героїв України. Ці видання, авторами яких були відомі історики України М. Петровський, К. Гуслистий, М. Супруненко та інші, мали важливе значення в ідеологічній боротьбі з ворогом. Г. К. Григорович. Н. И. Супруненко

Військова наука. Науково-дослідні роботи проводила Академія наук УРСР. Фахівці фізико-технічного інституту АН УРСР реалізовували оборонну програму: вони розробили прилади для військової авіації, радіолокації, пеленгації. Інститут електрозварювання АН УРСР, очолюваний Є. Патоном, розробив метод автоматичного дугового зварювання під флюсом під час складання корпусів танків Т-34. Цей метод дозволив поліпшити міцність та якість бойових машин. Євген Патон

Медицина. Українські вчені розробили нові ефективні методи лікування поранених. Інститут клінічної фізіології на чолі з академіком О. Богомольцем створив препарати для лікування ран та переломів кісток. Співробітники Харківського інституту переливання крові організували пункти заготівлі та консервування крові, підготували спеціалістів для роботи в них та відправили пораненим бійцям кілька тонн консервованої крові. Інститут біохімії АН УРСР на чолі з академіком О. Палладіним створив препарат, що прискорював згортання крові. Олександр Палладін

Освіта Окупанти в Україні чинили справжній вандалізм у сфері народної освіти. Тільки в Києві десятки шкіл були перетворені на конюшні, а вчителі вимушені були працювати прибиральниками, вантажниками, на різних підсобних роботах. Освітня політика фашистів в Україні була спрямована на онімечення українського населення.

Діти на площі Святого Теодора біля безкоштовної їдальні, організованої Львівським магістратом під час Першої світової війни.

Засоби масової інформації Преса. Культурно-освітні установи республіки з початком війни тимчасово припинили свою діяльність. Зупинилося друкування книжок, випуск газет, журналів. Згодом евакуйовані з України видавництва об'єдналися в Українське державне видавництво, що знаходилося в Саратові, а потім у Москві, де видавало політичну та художню літературу, журнали, листівки, газети. І все ж таки не припинила своє існування українська преса. В тилу видавалися українські республіканські газети, в першу чергу партійних і радянських органів, «Комуніст» (з січня 1943 р. – «Радянська Україна») та «Советская Украйна» (з січня 1944 р. – «Правда Украини.)

У літературі українські письменники, поети і публіцисти перейшли від побіжних зарисовок і нарисів перших днів війни до широкого висвітлення подій, поглиблення героїчного елементу в творах. Набирає силу сатира, що успішно слугували викриттю ворога. Поезія стає покликом до боротьби з ворогом. Павло Тичина у поемі «Похорон друга» змалював житейські будні війни. Широкої популяризації зазнали його вірші «Ми йдемо на бій» і «Перемагать і жить!» Визначною подією в літературному житті стала публікація поеми Миколи Бажана «Данило Галицький». За 1942–1943 роки Володимир Сосюра видав збірки віршів «В годину гніву» та «Під гул кривавий».

Були опубліковані патріотичні твори Степана Олійника, Івана Неходи, Миколи Шпака, Миколи Нагнибіди, Сергія Воскрекасенка, В. Бичка. Прозових творів публікувалось менше: збірка оповідань та нарисів Юрія Яновського«Земля батьків», твори Івана Ле «Люба», «Тут були німці», «Шевченко» та ін. У повісті «Райдуга» Ванди Василевської змальовано героїчний опір українських селян окупантам. Важливі твори Олександра Довженка «Перед боєм», «Мати» (1943), «Україна в огні» (1943). Андрій Головко, Натан Рибак, Юрій Смолич, Семен Скляренко, Олександр Ільченко, Анатолій Шиян, Олександр Копиленко присвятили власні твори змалюванню теми геройства на війні. Роман «Прапороносці» прославив ім'я Олеся Гончара.

Під час війни Спілка письменників України, деякі редакції знаходились в Уфі. Там видавався тижневик «Література і мистецтво», з 1943 року відновився випуск журналів «Україна» і «Перець». Великими тиражами вийшли твори українських класиків — у 1943 році було перевидано «Кобзаря» Тараса Шевченка накладом 20 тис. примірників.

Приблизно третина членів Спілки письмен-ників України (250 членів), пішли в діючу армію, серед них: Микола Бажан, Сава Голованівський, Іван Гончаренко, Любомир Дмитерко, Андрій Малишко, Ігор Муратов, І. Нехода, Леонід Первомайський, Микола Рудь, Михайло Стельмах, Микола Упеник, Павло Усенко. 25 із 80 загинули на фронтах: Олекса Десняк, Яків Качура, Кость Герасименко, Микола Трублаїні, Д. Каневський, М. Шпак, Ю. Черкаський та ін. Посмертно прийняті до Спілки письменників молоді поети В. Булаєнко, Л. Левицький, М. Шуть.

Письменники, що залишились на окупованих німцями землях, вважали, що співпраця з новою владою ослабить тиск на національну культуру, намагалися налагодити видавничу діяльність, оживити літературне життя. Однак ці надії не виправдалися. Так, у Києві були закриті «Українське слово» і «Литаври», а їх організатори, члени ОУН, поетеса Олена Теліга і поет Іван Ірлявський страчені гестапо.

Висновок Друга світова війна була серйозним екзаменом для української культури. Ніколи до того перед наукою, освітою, літературою, мистецтвом, культосвітніми закладами, пресою, радіо не стояли такі складні й відповідальні завдання. Ніколи ще діячам культури і науки не доводилося працювати в таких тяжких і несприятливих умовах, у які поставила їх війна. І слід зазначити, що українська культура і її творці виявилися на висоті свого покликання: вони все підпорядкували завданням розгрому ворога. В складних умовах війни культура стала могутнім знаряддям у боротьбі проти фашизму та його людиноненависницької ідеології.