Презентація на тему: "ОУНівське підпілля в часи ІІ світової війни"

Оунівське підпілля в роки II світової. Створення УПА

Організація українських націоналістів (ОУН) — український громадсько-політичний рух, що ставить собі за мету встановлення Української соборної самостійної держави, її збереження та розвиток. Заснована 3 лютого 1929 року, легалізована в Україні у 1993 році. Девіз: За національну та соціальну справедливість!

Організація українських націоналістів (ОУН) на початку війни. ОУН напередодні радянсько-німецької війни розкололася на дві фракції: прибічників С. Бандери - ОУН-Б, яких називали бандерівцями, і прибічників А. Мельника – ОУН- М, або мельниківців. Курс на зближення з гітлерівцями. Мельніківці вважали більшовизм спільним ворогом ОУН і Німеччини, планували боротися проти нього разом з нацистами.

Між фракціями склалися напружені стосунки, які нерідко виливалися в жорстоку міжусобну війну. Курс на створення власної армії. Бандерівці вважали за доцільне розгорнути боротьбу за незалежність України і спиралися на сили та можливості українського народу.

Нацистське керівництво Німеччини, відкидаючи ідею української державності, разом з тим погоджувалося на співпрацю з ОУН, сподіваючись використати її в боротьбі з Червоною армією. Зокрема, воно погодилося на комплектування з батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд» Легіону українських націоналістів, особовий склад якого планувалося використати при проведенні диверсійних операцій на радянських територіях. Зі свого боку, ОУН-Б у цих військових частинах вбачала ядро майбутньої української армії. Рій вояків «Нахтіґалю» Сотня батальйону «Роланд» на марші

На відміну від радянської влади, ОУН завчасно подбала про організацію підпілля. Ще до початку війни для майбутньої роботи на окупованих гітлерівцями територіях стали формуватися так звані “похідні групи”. Цим займались як бандерівці, так і мельниківці. Підпільні оунівські організації були утворені в багатьох містах України, а також у Криму. Кухня підпілля Простір підпілля

Бандерівці створили три похідні групи: Північну–Микола Климишин : Середню – Микола Лемик : Південну – Зенон Матла :

Починаючи від вересня 1941, підпільні центри були створені у Дрездені, Брауншвейзі, Мюнхені, Ганновері, Лейпцизі, та багатьох ін. містах нацистської Німеччини. Організація діяльності здійснювалася за територіальним принципом: терени Рейху було поділено на 10 областей, які, у свою чергу, розбито на райони, у межах яких створено підпільні групи по 5 членів. Безпосереднє керівництво нелегальною мережею перебувало в Берліні та підпорядковувалося головному центру оунівського підпілля, що знаходився на той час у Львові. Оунівське підпілля на території Німеччини (1941—1943) — мережа нелегальних осередків, створених за вказівкою проводу Організації українських націоналістів (бандерівців) на теренах Третього рейху.

Акт відновлення Української Держави. Рано вранці 30 червня 1941 р. у Львові відбулися Народні збори, на яких було одностайно прийнято Акт відновлення Української Держави. На Князівській горі було піднято український національний прапор, а Львівська радіостанція повідомила про Державницький Акт населення України. Національні Збори, на яких було проголошено Акт, обрали головою новоствореного Державного Правління Ярослава Стецька – активного діяча ОУН, одного із найближчих соратників Степана Бандери. Ярослав Стецько

Створення УПА У жовтні 1942 р. дрібні загони оунівців, які діяли на Волині і Поліссі, об'єдналися під спільним керівництвом і одержали назву Українська повстанська армія (УПА)-військово-політичне формування, що діяло в Україні протягом 1942–1953 років, озброєне крило Організації українських націоналістів. Стратегічною метою діяльності УПА було відновлення української державності, відповідно боротьба розгорталася проти всіх держав, що намагалися завадити цьому. Протягом усього часу існування Повстанської армії головним ворогом вважався СРСР, як держава, що завдала українському народові найжахливіших втрат – масові політичні репресії, голодомори, депортації населення.

Видатні діячі Української повстанської армії: Роман Шухевич — генерал-хорунжий, головний командир УПА (1944-1950)Кирило Осьмак — Президент Української Головної Визвольної Ради (1944)Дмитро Грицай — головний командир УПА (1942-1943), шеф штабу УПА (з 1944)Василь Кук — головний (та останній) командир УПА (1950-1954)Олекса Гасин — шеф штабу УПА (1943, 1946-1949)Ростислав Волошин — командир Запілля (1943-1944)Василь Сидор — командир УПА-Захід (1943)

15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, в Мюнхені о 13:05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки потому, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський, який діяв з наказу Шелепіна і Хрущова.

Підсумки. Проте основна боротьба між УПА та радянськими військами ще тільки розпочалась. Найбільша битва між повстанцями та військами НКВС відбулася 24 квітня 1944р. в районі с. Гурби на Ровенщині. 5 тисяч повстанців були атаковані одночасно з декількох сторін 30 тисячами радянських солдатів. Запеклі бої точилися 3 дні , у результаті яких повстанці втратили 2 тис. вбитими та 1,5 тис. потрапили в полон і тільки деяким загонам УПА вдалося вирватися з оточення . Спецгрупи НКВС

Значною втратою для повстанців стала загибель 5 березня 1950 року Головного командира УПА Р. Шухевича (Тараса Чупринки). Після його смерті УПА як єдина військова мережа перестала існувати. На початку 50-х років антирадянський рух опору зазнав остаточної поразки. Загальні втрати УПА за роки боротьби склали 20 тис. осіб, радянських солдатів і офіцерів загинуло 22 тис. осіб.