Презентація на тему Письменники Дніпропетровщини

Письменники Дніпровщини. Роботу виконала Студентка групи ПО-17-2/9 Рибальченко Юлія Віталіївна

Цей край має велику кількість віхідців, талановитих дітей, які своїми вчинками та творчістю сробили вплив на історію людства та свідомість народу. Тут народжуватись великі полководці, повстанці, творча інтелігенція тощо. Дніпропетровщина дала Україні таких письменників, як Микола Вороний, Валер’ян Підмогильний,Олесь Гончар, Володимир Заремба. Певний час тут жили і працювали Іван Манжура, Борис Грінченко…

Іван Іванович Манжура (1851-1893) – поет, етнограф, фольклорист, почесний член Харківського та Московського історико-філологічних товариств. Автор збірок поезій «Степові думі та співи» (1889), «Над Дніпром»(виданий уже в 70-х рр. ХХ ст.). Він рано залишився сиротою, у підлітковому віці жив у Харкові і виховувався у сім’ї видатного українського й російського мовознавця О. О. Потебні. З 1876 р. після поранення на Балканах, де брав участь добровольцем у визволенні Сербії від турецьких поневолювачів, оселяється у Катеринославі, працює у губернській газеті ”Екатеринославский Листок”, а після її закриття у газеті ”Днепр”, збирає фольклорно-етнографічні матеріали.

Розуміючи важливість своєї роботи, І. Манжура пішки обійшов практично всю Харківщину і Катеринославщину, збираючи народні перлини. Цю його роботу високо оцінює М. Драгоманов. І. Манжура був прибічником комплексного збирання народної творчості – йому належать записи й публікації величезної кількості казок, пісень, легенд, дум, переказів, заклинань, жартів, пародій і т.д. З метою всебічного охоплення життя й побуту населення Катеринославської й Харківської губерній, І. Манжура занотовував також і мовознавчий матеріал, який доповнював його багаті фольклорно-етнографічні запаси.

У 1890 р. Харківське історико-філологічне товариство видало його “винятково цінний фольклорний збірник “Сказки, пословицы и т.п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И. И. Манжурою”. Цей збірник містив також «Слова записанные в … Екатеринославской и Харьковской губ.». Словник І. Манжури був по суті першою спробою зафіксувати територіальні діалекти української мови. В роботі І. Манжури наведено близько 600 слів, розташованих в алфавітному порядку, при записі вжито фонетичний правопис, пояснення подані, як прийнято було на той час, російською мовою. Над більшістю слів поставлено живомовний наголос.

Кедрін Дмитро Борисович. Талановитий поет Дмитро Кедрін починав свою літературну діяльність у Катеринославі. Відомий старшому поколінню видатний російський, і дійсно талановитий, поет Дмитро Кедрін майже половину свого життя прожив у нашому місті – Катеринославі-Дніпропетровську. Тут почав писати, друкуватися. Народився Дмитро Борисович 4 лютого 1907 року на Богодухівській рудні в м. Юзівка Катеринославської губернії (тепер це м. Донецьк). Кілька pокiв його родина мешкала в м. Балті Подільської губернії, а 1913 poку переїхала до Катеринослава. В наступному році батько родини, рахівник Катерининської залізниці, помер. Мати працювала діловодом комерційного училища. Отже, вихованням Дмитра опікувалася його бабуся Неоніла Василівна, яка і прищепила йому любов до поетичного слова. Вона захоплювалася віршами, знайомила онука зі своїми улюбленими поетами – російськими, українськими, польськими, твори яких хлопчик чув від неї в оригіналі. Вона ж пізніше стала і його першою порадницею і критиком, коли юнак сам почав віршувати.

1916 poку Дмитро Кедрін вступив до комерційного училища, проте навчання перервала громадянська війна. 3 1922 по 1924 piк він навчався в Катеринославському технікумі шляхів сполучення, але теж його не закінчив. Юний Дмитро Кедрін не мав нахилу до фаху шляховика-залізничника, його вабила до себе поезія. Початок його перших літературних спроб припадає саме на цей час, він пише епіграми, вipшi на злобу дня, з шістнадцяти років починає серйозно та систематично працювати над віршами.1924 року юнак став працювати в газеті «Майбутня зміна» (згодом – «Прапор юності»,  «Мегаполис Украины», припинила існування 1997 року). Додатком до неї виходив журнал «Молодая кузница» – «Літературно-художній і науково-популярний щомісячний журнал творчості пролетарської молоді» – так записано у підзаголовку. 

Підшивка журналу «Мартен» за 1926 рік. Це теж літературно-художній часопис дніпропетровської творчої молоді. І тут теж поезії Д. Кедріна: передрук вище згадуваного уривку, вірш «Стройка». Уже перші вірші Д. Кедріна вигідно вирізнялися з усього, що друкувалось на сторінках згаданих часописів. Юний поет також активно друкується в інших катеринославських газетах, зокрема, газеті «Звезда», а також харківських і московських журналах, бере активну участь у виступах членів «Молодой кузницы» на заводах, в робітничих клубах, навчальних закладах. Пише він у цей час багато, його вірші надзвичайно популярні, хоча часто не дуже якісні. Проте, азарт  швидко минає, натомість виникають серйозні роздуми про долю власного поетичного обдарування. До 1931 року Дмитро Кедрін мешкав у Дніпропетровську, і цей період життя мав непересічне, важливе значення для нього: саме тоді завершилося його формування як поета – талановитого, оригінального, самобутнього. Саме тоді він близько познайомився з директором Дніпропетровського історичного музею академіком Дмитром Івановичем Яворницьким. Спілкування із «запорозьким характерником», археологом, істориком, письменником, фольклористом дало молодому поетові можливість познайомитися з джерелами української усної народної творчості, що пізніше відобразилося в його поезіях «Серце», «Пісня про пана», «Кров», «Дума», «Мати» («Улюбленця-сина в похід проводжала старенька...»), «Ой, на Bepбi в полі...». Останні п’ять років життя Дмитра Кедріна в Дніпропетровську минули в ненастанній праці, самовдосконаленні, caмoocвiтi, творчому зростанні та формуванні мистецької особистості. Переїхавши в 1931 році до Москви, поет відразу здав до видавництва збірку віршів «Свідки», яка вивела його в шерег визнаних поетів. 

Дякую за увагу!Хай живе й процвітає цей край і щасливі будуть наші люди.