Презентація на тему: "Середньовіччя. Рицарство"

ДОБА РИЦАРСТВА

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ (V-XV ст.)Що нового з’явилося? Виросли і розквітли міста, були прокладені дороги, прориті канали. Пожвавлені торгові шляхи пролягли із міста в місто, із країни в країну.

ВАЖЛИВІ ВІДКРИТТЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

1054 рік. Християнство. Східна (православна) церква. Західна (католицька) церкваstyle.colorfillcolorfill.type

Три стани середньовічного суспільства. У Х—ХIII ст. у Західній Європі сформувалися основні стани середньовічного суспільства. Для людей цих соціальних груп були характерні власний світогляд, спосіб життя, певне становище. Середньовічне суспільство складалося з трьох станів: «ті, що моляться» (священики і ченці), «ті, що воюють» (рицарі), «ті, що працюють» (селяни). Соціальний статус переходив від батька до сина, хоча в більшості країн не був офіційно закріплений.

«Ті, що моляться»У процесі поширення християнства в Європі виникає прошарок духовенства. Основні обов’язки служителів церкви полягали в здійсненні богослужіння та церковних обрядів. Усе життя середньовічної людини було пов’язане з церквою — народження, хрещення, сповідання, вінчання, поховання. Більшість представників середньовічного суспільства не вирізнялися статками, але, незважаючи на труднощі та голод, люди будували величезні храми, в кожному поселенні обов’язково були церква та священики. Духовенство отримувало десяту частину прибутків парафіян — десятину. Воно поділялося на духовні стани — від найвищих (прелати) до найнижчих (священики та їхні помічники). Крім того, духовенство поділялося на «біле» (священики та їхні помічники) та «чорне» (ченці). Майже всі відомі вчені й мислителі, значна частина письменників, художників, музикантів Середньовіччя належали до духовенства. Церква стала найбільшим землевласником, і церковні ієрархи почали поводитися як світські феодали, втручаючись навіть у справи королів.

«Ті, що працюють»Найбільший стан середньовічного суспільства складали селяни. Вони не входили до системи васалітету, а були підданими. Селяни жили общинами, вели натуральне господарство. Основним видом діяльності були землеробство та скотарство. Поступово селяни потрапляють у повну залежність від феодалів (кріпацтво). Вони повинні були сплачувати оброк (частину врожаю, ремісничих виробів, сіна, дров тощо або певну суму грошей) та відробляти панщину (роботи в господарстві сеньйора — обробіток полів, ремонт шляхів і замків, робота по господарству сеньйора та ін.). Селяни перебували в повній залежності від феодала: без його дозволу вони не могли залишити маєток свого пана, крім того, сеньйор був суддею для селян.

«Ті, що воюють»У Середньовіччі основу війська складали рицарі — важкоозброєні воїни-кіннотники. Хлопчиків починали готувати до рицарства із семи років. Діти феодалів ставали пажами у сеньйорів, їх навчали військової справи — фехтування, метання списа, їзди верхи. У 15 років юнак ставав зброєносцем. Через певний час зброєносця за особливі заслуги посвячували в рицарі. Кожен рицар мав озброєння: меч, спис, щит, обладунок (кольчуга чи лати, шолом із забралом), бойовий кінь в обладунку. Усе це коштувало дуже дорого. Рицарі дотримувалися кодексу честі (сукупність правил поведінки, порушення яких вважалося ганебним). Усі рицарі мали герб та девіз. Більшість із них були малоосвіченими.

Рицарство. Рицарство — система або кодекс поведінки і честі, яких дотримувалися середньовічні рицарі. Воно виникло у франків в зв’язку з переходом у VIII ст. від народного пішого війська до кінного війська васалів. Рицарство набуло розвитку в середньовічних Франції та Іспанії, пізніше поширившись на всю Європу і досягши найбільшого розквіту в ХII—ХIII ст. Особливо посилилося в часи хрестоносців та хрестових походів. Принциповими цінностями рицарства були: побожність, честь, доблесть, шляхетність, цнотливість і вірність.

Коштував дуже дорого — приблизно стільки, як 18—20 корів чи 250 овець; у ранньому Середньовіччі найчастіше використовували кольчугу; із ХIII ст. з’являються металеві пластичні обладунки; бойові коні також мали бойовий обладунок; обладунки були досить важкими; рухатися в них було незручно; рицар в обладунку не міг самостійно сісти на коня; якщо рицар в обладунку впав, то самостійно підвестися він не міг; із появою вогнепальної зброї використання обладунків втратило ефективність; у пізньому Середньовіччі обладунки вже використовували як декоративні. Рицарський обладунок

Папа Урбан II був ініціатором Хрестових походів

До кодексу честі рицарства входило: уявлення про вірность сеньору і справі, мужність, відвагу, физичну силу, щедрість, служінню церкві, захист вдів і сиріт, служінню дамі сердця Кодекс честі рицарства

Турнир

Замок феодала Будували у невигідних для облоги місцях — на пагорбах, біля річок; оточували ровом, у якому часто була вода; від ХII ст. для спорудження замків активно використовували каміння; в’їзні ворота з підйомним мостом; захисні мури мали вузькі бійниці; основна споруда замку — донжон (кількаповерхова вежа);

Замок феодала. Замок був резиденцією феодала, в якому існували всі приміщення та будівлі для обслуговування — кузня, стайня, пекарня тощо; вода зберігалася у спеціальних цистернах (якщо не було колодязя);існував потаємний підземний прохід із замку; опалення приміщень тільки за допомогою камінів (взимку дуже холодно); у ХII—ХIII ст. у Франції налічувалося близько 40 тис. замків; із винайденням вогнепальної зброї замки вже не відігравали свою роль як захисні споруди.

Кажне місто в той час потребувало захисту и перетворювалося у справжню фортецю з баштами

Міста-фортеці

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!