Презентація на тему: "Симоменко"

Василь Симоненко (діяч шестидесятник)Підготувала: Джугалик Анастасія

ПЛАН:«Шістдесятництво» в українській культурі. Василь Симоненко. Творчість Симоненка. Вірш В. Симоненка «Лебеді материнства»Пам*ятник діячу

«Шістдесятництво» — рух творчої молоді, яка сповідувала нові думки,оригінальну тематику і стала ядром духовної опозиції в Україні. Це люди нового творчого та естетичного мислення, борці за гуманізм, засвободу самовираження, носії нових думок, поглядів і почуттів, відміннихвід офіційних.«Шістдесятники» сподівалися, що схвалений XX з’їздом КПРС курс нареформи приведе до кардинальних зрушень у суспільстві. З’явилися молоді талановиті письменники: Василь Симоненко, Ліна. Костенко, Іван Драч, Василь Стус, Микола Вінграновський, Дмитро. Павличко, Микола Руденко та інші.

«Шістдесятники» виступили за:• поглиблення реформ;• скасування ідеологічних обмежень у галузі культури;• подальшу демократизацію суспільства;• проти фальшу в зображенні дійсності;• національно-культурне відродження України;• відродження української мови;• піднесення національної самосвідомості й національної гідності.

Їм були притаманні:• самоаналіз, неординарність мислення;• щирість почуттів, намагання зламати літературні шаблони;• новизна, гуманізм, звернення до внутрішнього світу людини;• пошук нових форм у літературі й мистецтві;• культ свободи самовираження;• віра в оновлення суспільства;• намагання відобразити головні проблеми сучасності.

Для них характерне:• звернення до внутрішнього світу людини;• обстоювання верховенства інтересів суспільства над державою;• домагання рівності всіх громадян перед законом;• таврування пропаганди класової ненависті;• піднесення загальнолюдських ідеалів;• звернення до традицій власного народу.

У Києві на початку 1960 р. почав діяти клуб творчої молоді «Супутник»:• організовували вечори поезії, де часто виступали І. Драч, Л. Костенко, В. Симоненко;• з історичними доповідями про заборонені сторінки з минулого Українивиступали О. Апанович, М. Брайчевський;• художники організовували виставки своїх творів, які суперечили канонампанівного в той час «соціалістичного реалізму»;• театральна секція на чолі з Л. Танюком ставила п’єси М. Куліша, Б. Брехта,які раніше не ставили;• з літературними лекціями виступали І. Дзюба, Є. Сверстюк;• організовували вечори пам’яті видатних українців (Лесі Українки, Тараса. Шевченка, Леся Курбаса та інших).

У Львові створено клуб творчої молоді «Пролісок». Вони вели пошук оригінальних форм художнього самовираження,використовували у своїй роботі національні культурні традиції та здобутки. У1959 р. за вказівкою ЦК КПУ було заборонено і знищено поетичну збірку. Д. Павличка «Правда кличе», в якій автор викривав бюрократизм,перекручення сталінської доби. Широкий наступ на «шістдесятників» розпочався у 1962 р. після зустрічіпартійного й урядового керівництва з представниками творчої інтелігенції у. Москві. Ця зустріч відбулася після того, як М. Хрущов відвідав виставкумодерністського мистецтва, яку різко розкритикував.

Розпочалася чергова ідеологічна кампанія проти творчої інтелігенції:• було заборонено друкувати їхні твори;• влаштовувати творчі вечори;• різкій критиці піддано київського письменника-фронтовика В. Некрасова;• розпочалося цькування творчої молоді — І. Цзюби, І Драча, Л. Костенко, Є. Сверстюка та інших;• у 19б. З р. помер «лицар українського відродження» Василь Симоненко післяжорстокого побиття на Вокзалі у Черкасах (винуватців побиття так і незнайдено);• заборонено існування клубів;• розпочалося обмеження публікацій «шістдесятників» у літературнихжурналах «Жовтень», «Прапор», «Вітчизна», «Дніпро» тощо.

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКОВасиль Андрійович Симоненко — пост прекрасної і трагічної долі, прозаїк,журналіст, напрочуд талановитий, який вперше підняв проблему простоїлюдини, людських взаємин, людських почуттів. Один із найяскравіших представників покоління «шістдесятників» улітературі, «лицар українського відродження». Він жив у ту епоху, колипочали пробиватися перші паростки правди після довгих років брехні,переслідувань, несправедливих звинувачень сталінської епохи. Він належавдо найяскравіших виразників дум і прагнень рідного народу.

Василь Симоненко народився 8 січня 1935 р. в с. Біївці Лубенського районуна Полтавщині. Хлопець зростав без батька, а тому добре знав усі труднощі йнезгоди повоєнної доби. У 1952 р. з золотою медаллю закінчив середнюшколу, а в 1957 р. — факультет журналістики Київського державногоуніверситету ім. Т. Шевченка. Після закінчення університету працював у редакціях газет «Молодь. Черкащини», «Черкаська правда», власним кореспондентом «Робітничоїгазети».

Василь Симоненко в період хрущовської «відлиги» повірив у торжествоправди, свободи і демократії. Але він був стурбований, що «не було і немаєдо сьогодні законодавства, яке б гарантувало юридичні реальні правасвободи творчості, свободи думки». Своїми творами В. Симоненко прагнув збудити в людині людину, відродитив людських душах віру в найсвятіші ідеали, відкрити в собі українську душу,закликав до оновлення життя, любити свій рідний край, берегти народнітрадиції.

За життя митця побачила світ лише перша збірка поезій «Тиша і грім», якавийшла 1962 р. Василь готував до друку ще одну збірку — «Земне тяжіння»,але вона вийшла у світ після смерті поета — 1964 р. (помер В. Симоненко 14грудня 1963 р. після жорстокого побиття на вокзалі в Черкасах, винуватцятак і не було знайдено). Його збірки вийшли у Мюнхені в 1965 р. і 1973 р. за назвою «Берег чекання».

За часів «застою» поетична збірка Василя Симоненка з передмовою Олеся. Гончара ціле десятиліття чекала у видавництві «Молодь» дозволу друкувати. Нарешті, у 1981 р. у видавництві «Молодь» було надруковано збірку. В. Симоненка «Лебеді материнства». У вступній частині О. Гончар писав: «Непримеркла з літами поетична зоря Василя Симоненка. Горить високим,чистим світлом у небі українського радянського мистецтва... Його творчістьживе, їй відкритий шлях до юнацьких сердець, до народу, до України, яка навіки увінчала поета своєюлюбов’ю». О. Гончар

Образ матері-жінки та образ матері-України воєдино злиті у віршіВ. Симоненка «Лебеді материнства»:

Своїми творами В. Симоненко намагався відродити у людських душах віру воновлення духовності суспільства, утверджував велич і майбуття сучасників. Він любив рідну землю, невмирущу українську пісню, народну мову, звичаї,традиції. Його поетична слава невмируща. Світлим променем освітлює нам шляхпоезія В. Симоненка, вона живе серед нас, пронизана щирою любов’ю долюдей, до рідної землі. Він учив нас бути патріотами України, любити своюмову, культуру, пишатися своїм минулим. Творчість В. Симоненка нікого не залишає байдужим, звертається й сьогоднідо кожного словами: «Ти знаєш, що ти — людина».

Точкою останнього відліку для Василя була подія, що сталася влітку 1962 року на залізничному вокзалі в Черкасах. Між буфетницею тамтешнього ресторану іСимоненком спалахнула банальна суперечка:вона відмовилась продати Василеві пачкуцигарок. Той обурився. На шум-гам нагодилося двое черговихміліціонерів і зажадали від Симоненка документи. Не передбачаючи нічого, він предʼявив редакційне посвідчення. А далі Василя нещадно відлупцювали в міліції, що призвело до тяжкої хвороби і передчасної смерті поета.

Пам*ятник Симоненку в Черкасах

Використана література: Лекція Зародження дисидентського руху. "Шістедесятництво". Антирежимні виступи.

Дякую за увагу.