В Україні біля кожної хати, тину, криниці господарі обов'язково садили кущ калини. В соковито-червоні кетяги прикрашали оселю: вони висіли під стріхою, їх клали у вікна між рамами на зиму. А білими квіточками калини дівчата навесні прикрашали свої віночки та коси.

Ось калина над водою Віти стеле по воді. Хто це щедрою рукою Їй намистечко надів? Червонясте променисте, Розцвітає, як вогні. Дай хоч трошечки намиста, Калинонько і мені.

Кожна господиня обов'язково готувала калинові ліки на довгу зиму. Засушували цвіт калини, ягоди, листя, гілочки. Ягоди перетирали з медом чи цукром. Калиновий чай уживали при нежиті, свіжі ягоди з медом або цукром, залиті окропом, - при кашлі та серцевих нападах.

Калина є символом отчого дому. Коди козак вирушав у далеку путь, мати напувала його калиновим чаєм і давала хліб із калиною, а наречена прикріплювала до коня гілочку, щоб та нагадувала козакові про неї. Крім того, кущ калини садили на могилі козака або чумака, який загинув.

Жоден сімейний обряд в Україні не обходився без калини. Весільний коровай неодмінно прикрашали гілочками калини. Калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали весільне гільце молодої. Ягодами калини дівчата протирали обличчя, щоб було красиве і свіже.

Верба - символ весни, пробудження природи. Недаремно її цвіт, улюблені всіма нами котики, - то перші весняні квіти на нашому столі, у нашій оселі. Гляньте на неї ранньої весни, коли ще всі дерева стоять голі. А вона вже вкрита ніжними, молоденькими листочками.

На Україні росте близько 30 видів верби. Своїм корінням верба скріплює стрімкі береги та греблі, вона красується обабіч шляхів, нею обсаджують левади, городи. Виростаючи біля річок, ставків, природних джерел, вона є символом води на землі.

Вважалося, що гілочки верби, посвячені в останню неділю перед Великоднем - Вербну неділю, набувають магічних властивостей. Наші діди приносили в дім освячену вербу і били нею членів сім'ї, промовляючи: «Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля».

Криницю завжди намагалися копати під вербою. «Де срібліє вербиця, там здорова водиця», - кажуть у народі. І справді, верба була чудовим природним фільтром усіляких домішок, що містилися у воді. Тому для її очищення у криницю кидали шматочок вербової колоди.

Освячена верба зберігалася в хаті й широко застосовувалася як лікувальний засіб чи оберіг. Її клали у воду, як купали хвору дитину. Також гілочку верби запалювали й обкурювали нею хворих на лихоманку.

Існувало повір'я, що в хату, де є верба, не вдарить блискавка.

Тополі дуже корисні. Їх саджають понад дорогами, бо це дерево містить фітонциди, які очищають повітря від пилу та бактерій. Під тополею легко дихати.

Зі стрункою тополею порівнювали гнучкий дівочий стан та нещасливу дівочу долю. Є в Україні свято тополі, коли обирали струнку дівчину, піднімали її на руки, вішали на неї стрічки, намисто, хустину, водили селом, лугом, полем, співаючи: «Буйному вітроньку не піддавайся».

Бруньки тополі використовують як барвник для фарбування тканини. А мазі та відвари з бруньок допомагають під час лікування ран, порізів, опіків.

Символом сили, могутності, довголіття є дуб. Дуб живе довго. Відомий в Україні 1300-річний дуб, який росте в урочищі Юзефін Рівненської області. У селі Верхня Хортиця росте 800-річний дуб, під яким відпочивали Т. Шевченко, І. Рєпін. Обхват його стовбура – 8 метрів. 

Матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, щоб син був сильним, міцним. Спали на дубових меблях, які, за повір'ям, додавали під час сну сили.

Дуб, як і інші наші народні символи, має лікувальні властивості. У дубовому лісі добре почувають себе люди, які страждають на серцеві захворювання.

Віддавна квіти були для людини символом її почуттів, думок, а на Сході існує навіть ціле мистецтво тлумачення мови квітів, за допомогою якої люди нечутно, але зрозуміло можуть висловити свої почуття.

Ці дрібненькі біленькі квіточки здалеку нагадують велику квітку. Коли квіти перецвітають, вітер розносить насіння далеко-далеко. Та хоч би де проростала ця рослинка, вона завше цвіте. Тому люди вплели її до віночка як символ нескореності.

Взимку відвар барвінку п'ють від простуди, влітку барвінком прикрашають святковий хліб, плетуть весільні букетики. Цілий рік його шанують, вважаючи символом життя, достатку й здоров'я, вічності життя, міцності шлюбу, невмирущої пам'яті.

Наступна квітка у дівочому віночку – це безсмертник, що дарує здоров'я нашому роду людському.

Квіт вишні та яблуні - символ материнської любові.

На Поділлі розкинулося село. Насунула орда і тільки згарища лишилися від хат. Всіх людей повели у рабство. Та сталося диво: на попелищі виросли квіти, які не боялися вогню. Вірили, що в них вселився дух непоборного народу, і назвали рослину неопалима купина, або червона рута.

Мальва - давня, вірна, надійна берегиня нашого дому, нашого роду. Мальви - дуже витривалі квіти. Не бояться вони ані літньої спеки, ані злив із градом, ані злих вітрів, тому й стали вони символом мужності, витривалості та нескореності.

Ромашка у віночку наймолодша за своїм віком, її вплели у віночок люди, коли переконалися, що вона приносить не лише здоров'я, а й доброту та ніжність. Уплітають її разом з гронами калини та цвіту яблуні, вишні.

Переплітають із батіжком хмелю - символом гнучкості й розуму.

Мак є символом печалі й туги. Але з іншого боку в усній народній творчості мак - символ краси і чарівності: «гарна дівка, як маківка», «дівчина, як маків цвіт», «як маківочка», «як мак процвітає» - говорили про людину в повній силі та красі.

Пахощі чорнобривців здавна заспокоювали українців після тяжкої виснажливої праці, сприяли розвиткові чоловічої сили та краси, через що хлопчиків традиційно купали у воді з пелюстками чорнобривців.

Неодмінною частиною національного вбрання дівчини-українки є віночок на голові. Віночки зроду-віку були неодмінною ознакою національного українського строю. А скільки звичаїв, обрядів, ритуалів, магічних знаків, повір'їв пов'язані з вінками!

Івана Купала - традиційне свято, яке відзначається в Україні в ніч на 7 липня. Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок.

Ввечері, молодь збиралася на умовленому місці (здебільшого недалеко від річки, на узліссі чи в гаю) і навколо «марени» починали водити хороводи. Основною темою цих хороводів є кохання. 

Купальське вогнище має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Коли дівчина і хлопець, які кохаються, узявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їх руки залишаються з'єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом.

Увечері чи вже пізньої ночі дівчата пускають на воду сплетені ними вінки з прилаштованими запаленими свічками. Існує прикмета: якщо вінок пливе добре і свічка горить, то дівчина впродовж року вийде заміж, а якщо крутиться на місці - доведеться їй ще трохи дівувати. 

Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Двійко заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку, або велику квітку.

За давньою традицією, церемонія освячення води відбувалася під відкритим небом, на берегах річок, струмків, озер. Ще напередодні Йордана, з льоду вирубували великий хрест («йордан») і ставили його поруч з ополонкою. 

В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі освячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. 

Залишається загадкою той факт, що вода з Водохреща не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду. 

Проте ця думка є помилковою, оскільки не завжди у воду занурюють срібний хрест, а використовують дерев'яний чи з будь-якого металу, а вода все одно роками не псується, бо на ній перебуває благодать Божа.

Тому багато людей купаються, не боючись застудитися.

Сравним это название с украинским словом «криница» – колодец. 

Звезды 

Звезды, разбросанные по рукавам и собранные в геометрический орнамент, - это представление о структуре Вселенной, которая уже не хаотична, а упорядочена и наполнена гармонией. 

Самым распространенным орнаментом украинской вышивки (хотя на самом деле он был общим для всех восточнославянских народов), был геометрический орнамент, главные элементы которого составляли «ромбики с загогулинками». Они, по древним славянским поверьям, воплощали богиню земли, служили добрым охранным символом, который приносит счастье и покровительствует плодородию. Именно наличие последнего значения объясняет широкое распространение этого оберегового орнамента в обрядовой одежде, прежде всего, женской. 

Тож сійте чорнобривці, мальви і садіть руту, м'яту і любисток. Нехай вони оберігають вашу оселю і ваші душі від зла, будуть невичерпним джерелом душевного спокою, приносять свято в буденне життя і нагадують, що земля - наш спільний дім, природа - наша мати.

Природа подарувала свої цілющі скарби людині навік, і ми повинні берегти їх, як своє життя. Любити, вивчати, спостерігати, осмислювати. Любити природу - це значить і її берегти. Люби природу не як символ душі своєї. Люби природу не для себе. Люби для неї.

Щоб мирно жилося, Щоб від атома нікому 

Гинуть не прийшлося.

Щоб у вашім домі квіти розцвітали, Щоб дні ваші золоті ще кращими стали.

Хай буяє цвітом червона калина.

Хай буде щасливою рідна Україна.