Презентація на тему : " Система розселення Тернопільської області "

Система розселення Тернопільської області

Вивчення районних систем зокрема та систем розселення всіх таксономічних рівнів загалом дозволить в майбутньому оптимізувати поселенську мережу з метою ефективного управління, створення всіх необхідних умов для життя населення, забезпечить ефективний соціально-економічний розвиток як окремих поселень, так і окремих регіонів.

Сучасні районні системи розселення в Україні значно відрізняються між собою за площею, людністю, кількістю населених пунктів, які входять до їх складу. Як показують дослідження,найменші райони зосереджені у лісостеповій зоні (Тернопільська, Вінницька, Черкаська області), а найбільші – у степовій зоні та у індустріальних областях. За людністю найбільшими є райони у індустріальних областях (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Харківська та Львівська). Людність більшості районів 17 областей є меншою від пересічноукраїнського показника (92,9 тис. осіб). Найбільше відхилення від цього показника у бік зменшення мають райони Чернігівської, Кіровоградської, Полтавської, Херсонської, Житомирської, Вінницької областей.

Вивчення системи розселення регіону, де всірайонні системи є аграрними (Тернопільська область) свідчить про постійне зменшення населення у всіх районах загалом,селах і містечках, зокрема. Це є ознакою демографічної депресивності районних систем. Як зазначає М. Барановський (2010), аграрнірайони становлять 59% від всіх адміністративнихрайонів України, а серед них частка відсталих – 61%,а в окремих областях – понад 80% (Чернігівська,Житомирська).

Населення Тернопільської області станом на 01 січня 2014 року становило 1073,3 тис. осіб, у тому числі міське населення 475,1 тис. осіб (44%), сільське – 598,2 тис. осіб (56%).

В умовах давноосвоєних територій з аграрно-промисловим типом освоєння, до яких належить Тернопільська область, сформувалися системи розселення зі значним переважанням сільських поселень (переважно малих і середніх), густою мережею малих міст і селищ міського типу, наявністю 1-2 великих міст.

Система розселення області є досить типовою для регіонів Західної України, більшість населення сконцентрована в містах. Середня щільність населення складає 77,6 осіб на кв. км, що становить 103% до середньоукраїнського рівня (75,3 осіб на кв. км).

У порівнянні з регіонами-сусідами, щільність населення в області в1,5 раза менша, ніж у Львівській та Чернівецькій областях (116,3 та 112,2 осіб на кв. км) та в 1,2 раза – ніж у Івано-Франківській області (99,2 особи на кв. км). Водночас, цей показник в 1,2 раза вищий, ніж у Хмельницькій області(63,4 особи на кв. км).

Розподіл площ земель населених пунктів (334,7 тис. га) Тернопільської області

Дослідження процесів відтворення населення Тернопільської обласної системи розселення показали, що на сьогоднішній день показник природного приросту населення становить –4,4‰. Найвищі його показники характерні для м. Тернополя – центра обласної системи розселення (+3,9‰).

Найнижчий показник природного приросту мають здебільшого районні системи, які розміщені на значній відстані від центру обласної системи розселення (Бережанська, Борщівська, Лановецька, Монастириська, Підгаєцька та ін.). Для них характерні також найвищі показники механічного відтоку населення у міста і за межі області. Процес “старіння”населення в цих системах значною мірою перешкоджає зростанню народжуваності. І якщо ще до 1989 р. у деяких районних системах (Гусятинська, Чортківська, Заліщицька, Борщівська) природний приріст був додатнім, то тепер вже у всіх районних системах області відбувається природне скорочення населення.

Особливо високими темпами зменшується кількість населення тих районних систем, які характеризуються високими показниками механічного відтоку населення. Середня людність сільських поселень Тернопільської обласної системи розселення значно вища, ніж в Україні (631 особа проти 540 осіб). Найвищими показниками середньої людності сільських поселень характеризуються районні системи центральної і південної частин області (Чортківська,Бучацька, Заліщицька та ін.), а найнижчими – західної (Зборівська, Бережанська) і північної (Шумська)частин, що зумовлено значною мірою історико-географічними умовами. Слід відзначити, що показники середньої людності сільських поселень Тернопільської обласної системи розселення постійно змінюються. Порівняно з 1989 р. вони знизились на 116 осіб, що значною мірою пояснюється природним скороченням сільського населення, а також міграціями людей за межі області переважно за кордон.

В останні роки стався зворотній процес перетворення окремих селищ міського типу, що раніше виконували роль кущових центрів (а попередньо (у 50-70-ті роки ХХ ст.) районних центрів) у сільські населені пункти. Багато сільських поселень, що мали функції кущових центрів через розміщення в них об'єктів соціальної чи виробничої сфери міжселенного значення (лікарні, заготівельні організації, підприємства з переробки аграрної сировини чи виробництва будматеріалів тощо), втратили їх у кризовий період. Все це призвело до спрощення територіальної організації районних систем, розселенські зв'язки у них залишились переважно вертикальними по лінії районний центр – населений пункт.

Якщо у кінці 80-их років ХХст. у 15 (із 16) районних систем Тернопільської області були кущові системи, то у 2012 р. це було характерно для 9 систем. Причиною такого явища стало,передусім, послаблення соціально-економічної бази міських поселень, які не виконують роль районних центрів за рахунок скорочення промислових підприємств, лікарень, окремих закладів соціальної сфери. Функції кущових центрів у багатьох випадках виконують райцентри, які у свою чергу, поступово перетворюються у ділові центри для навколишньої сільської території.

Сучасні районні системи розселення в Україні значно відрізняються між собою за площею, людністю, кількістю населених пунктів, які входять до їх складу. Як показують дослідження, найменші райони зосереджені у лісостеповій зоні (Тернопільська, Вінницька, Черкаська області), а найбільші – у степовій зоні та у індустріальних областях. За людністю найбільшими є райони у індустріальних областях (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Харківська) та Львівська, АР Крим (понад 100 тис. осіб), вона досягається великою кількістю поселень, як міських, так і сільських. Людність більшості районів 17 областей є меншою від пересічноукраїнського показника (92,9 тис. осіб). Найбільші відхилення від цього показника у бік зменшення мають райони Чернігівської, Кіровоградської, Полтавської, Херсонської, Житомирської, Вінницької областей.

Найбільша кількість міських населених пунктів входить до складу районних систем високоурбанізованих регіонів, а велика кількість сільських поселень входить до складу районів в областях лісостепової зони, а найменша їх кількість у районах степової зони. Районні системи відрізняються своєю внутрішньою організацією, вони можуть бути простими і складними. В останні роки спостерігається спрощення територіальної організації районних систем у агропромислових регіонах, розселенські зв'язки у них залишились переважно вертикальними по лінії районний центр – населений пункт.