Презентація на тему: "Течії модернізму"

Модернізм

Модернізм (фр.- новітній) – сукупність напрямків у мистецтві і літературі, які поривають з реалістичними принципами відображення дійсності. Письменники-модерністи: П. Верлен, А. Рембо, Дж. Джойс, Ф. Кафка, М. Пруст, Р. М. Рільке, О. Блок, М. Вороний, О. Олесь, М. Коцюбинський та інші. Течії модернізму: символізм, імпресіонізм, неоромантизм, неокласицизм, акмеїзм, імажизм, герметизм, поетизм, унанімізм, екзистенціалізм. Модернізм

Чимало визначних письменників, яких за традицією називають модерністами, не належали до жодних модерністських течій. Серед них — Дж. Джойс і В. Вулф, О. Гакслі і Р. Музіль, Г. Гессе і Ф. Кафка, А. Жід і Р. М. Рільке, тобто найвизначніші модерністи. Такий модернізм "поза течіями" називають фундаментальним. Дж. Джойс. В. Вулф. О. ГаксліР. Музіль. Г. Гессе. Ф. Кафка. Р. М. Рільке. Фундаментальний Модернізм

(від грецьк. знак) - течія модернізму кн. ХІХ — поч. XX ст., в якій художній образ перетворюється на багатозначний символ. Завдання поета-символіста — не розповісти про загадковий «ідеальний світ», а натякнути на нього за допомогою символів Представники: Верлен, Рембо, Блок, Метерлінк. Символізм

(враження) – одна з течій модернізму, для якої характерне відтворення шляхетних, витончених особистих вражень та спостережень мінливих миттєвих відчуттів та переживань, ефектів світла, природи. Гасло імпресіоністів: «Бачити, відчувати, висловлювати» Представники: А. Фет, І. Бунін, К. Гамсун, М. ПрустІмпресіонізм

течія модернізму, яка характеризується поверненням письменників до таких романтичних образів, як сильна самотня людина, а також до описів екзотичних країн, пригод, таємниць тощо. Представники: Р. Л. Стівенсон, Р. Кіплінг, А. К. Дойль, Р. Хагард. Неоромантизм

— течія модернізму др.пол. ХІХ—ХХ ст., представники якої зверталися до традицій античності, відродження та класицизму. У своїх творах вони протиставляли суперечностям життя вічні «естетичні норми минулого». Теоретичне обґрунтування новий стиль отримав в працях Йоганна Вінкельмана (1717–1768), який поєднав ідеї Просвітництва з зверненням до античності. Неокласицизм заперечував модне, злободенне, мелодраматично-сентиментальне, бунтарське, примітивно-побутове. Французький неокласик А. Шеньє висунув гасло: «На теми, що нові, античний вірш складаймо!» Це стало нормою для французьких неокласиків XIX ст., які відомі більше під назвою «парнаської школи» (Ш. Леконт де Ліль, T. де Бонвіль, Л. Дьєрке, Ф. Сюллі-Прюдом)До неокласиків відносять творчість Т. С. Еліота, П. Валері, М. Зерова, М. Драй-Хмари, Ю. Клена, М. Рильського, В. Домонтовича, Б. Тена, Г. Кочура. Т. С. Еліот. П. ВалеріМ. Зеров. М. Драй-Хмара. Ю. Клен. М. Рильський. Неокласицизм

Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя. Визначальні риси екзистенціалізму: абсурдність буття; особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали; вища життєва цінність у свободі особистості; існування людини тлумачиться як драма свободи; найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.– течія в філософії та літературі, 1930— 60-их pp. Джерела екзистенціалізму - праці філософів C. К'єркегора, М. Гайдеггера, К. Ясперса, Г. Марселя, А. Камю, Ж.-П. Сартра. Екзистенціалізм