Презентація на тему "Типологія історико-етнографічного районування України""

ТИПОЛОГІЯ ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНОГО РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ

Етнокультурні регіони - стають складовою ідентичності населення України-Русі починаючи з ХІ-го століття. Про перші з них згадується в давньоукраїнських літописах, виокремлюючи із загальної спільності Рустію, Галицьку землю, Надбужжя, Холмщину (Забужжя),  Підляшшя (Підлісся), Перемишлянщину,  Надросся, Переяславщину, Київщину,  Надпоріжжя, Підкарпатську Русь.  ХІІ-ХІІІ ст. історичні документи фіксують і такі утворення:  ЧервонаРусь, Покуття, Поділля, Волинь, Чернігівщина,  Полісся  XIV до XVI ст.  Запорожжя, Басарабія, Північне Причорномор'я,  Берестейщину XVII до XVIII  ст.  Донщина, Гетьманщина, Задунайська Січ,  Слобожанщина, Новоросія, Таврія, Кубанщина.

Перший етап формування регіональної етнічності Перший охоплює 6—10 ст. і пов'язаний із етноплемінними утвореннями, що виявилося, зокрема, у їх самоназвах. Останні свідчать про усвідомлення людьми їхньої причетності до окремих племен, племінних союзів або субетнічних утворень у складі окремих племен. Населення ранньосередньовічного періоду називало себе:  полянами, деревлянами,  сіверянами, дулібами,  волинянами, бужанами,  уличами, тиверцями, білими хорватами, русами. Спільною їхньою назвою наприкінці першого періоду стає етнонім «русь, русичі, руські люди».

Другий етап формування регіональної етнічності Другий етап тривав у 11—14 ст. з процесом дроблення держави на окремі етнотериторіальні частини, головною одиницею серед яких була земля. Вона являла собою територіально-політичне утворення, що на першому етапі залишалося залежним від центральної київської влади, а в міру здобуття «княжого столу» набувала більшої самостійності й навіть незалежності. Однією з перших і головних таких земель стала Київщина, що зароджувалася на етнічному ґрунті Русі, а відтак і Галичина,Чернігівщина, Сіверщина, частково Переяславщина, Підкарпатська Русь, Холмщина, Перемишлянщина,  Беретейщина, Підляшшя, Волинь, Поділля, Надбужжя.

Третій етап формування регіональної етнічності Регіональна своєрідність етнічності населення України різко окреслюється на третьому етапі — 15—19 ст. — у зв'язку з колонізацією її окремих земель сусідніми державами:  Великим князівством Литовським,  Річчю Посполитою,  Австро-Угорщиною,  Туреччиною,  Румунією, Росією. у 16—18 ст. - колонізація українцями «вільних», «слободних» земель  Південного Сходу та Сходу.

Часто історична зона фіксує етапи розселення давнього населення або стадїі освоєння нових земель, нарешті, вона є пам'яттю про ті землі, що були виокремлені від материнського українського етнічного масиву. Серед найдавніших земель відомі:  Надбужжя, Холмщина,  Перемишльщина, Галицька земля, Наддністрянщина, Попруття,  Подесняння, Надросся, Надтясминщина,  Переяславщина, Надпоріжжя, Буджак,  Надслуччя, Подоння. Серед земель, освоєних українським людом, найбільш відомі «задніпровські місця»:  Українська лінія, Нова Слобода, Нова Сербія, Слов’яносербія, Новоросія. Серед земель, що колись становили єдиний етнічний масив України: Кубанщина,  Мармарощина,  Берестейщина,  Сновська земля.

Висновок

Етнотериторіальні одиниці Природно-історичні області; Історично-етнографічні регіони; Історичні зони; Етнографічні райони. Природно-історична область — найбільш усталена одиниця, оскільки визначальним ядром у ній є географічне середовище. В Україні можна виділити чотири основні природно історичні області: Полісся,Карпати, Лісостеп (Рівнину) та Степ. Кожна з областей поділяється в свою чергу на низку зон. Наприклад, Полісся — на Західне (Волинське), Центральне (Київське) та Східне (Чернігівське); Карпати — на Передкарпаття, власне Карпати і Закарпаття; Рівнина — на Лівобережжя (Дніпра) і Правобережжя; Степ — на Східний (Донбас), Центральний (Таврію) і Західний (Буджак). Історично-етнографічний регіон — це етнотериторіальне утворення в рамках усього етносу, що за історичною долею та етнічним образом населення є самобутнім. В Україні історично склалося п'ятнадцять історично-етнографічних регіонів:  Середня Наддніпрянщина, Полісся, Волинь, Поділля,  Галичина,Підкарпатська Русь,   Буковина, Покуття, Південна Бессарабія, Таврія,  Крим, Запорізька Січ, Донщина, Слобожанщина і Сіверщина.

Етнографічні групи українців Під етнографічною групою або субетносами розуміють певну групу людей, що належить до конкретного етносу. Вона зберігає традиційні елементи побутової культури, діалектні відмінності в мові і складає історико-культурну спільність. Традиційно-побутові особливості етнографічних груп (субетносів) виявляються в одязі, житлі, звичаях, обрядах, фольклорі, народній музиці та декоративно-прикладному мистецтві.

поліщуки подолянка гуцул волинянин буковинка бойко

Субетнічні групи

Самобутність українського народу зумовлюється специфічністю його історичної долі, що включала, зокрема, драматичні сторінки міждержавного членування України на окремі частини. Це підсилювалося особливостями традиційної етнокультурної основи, котра навіть біля своїх витоків не була цілісною, а складалася з різних етноплемінних об'єднань. Формування в їхніх межах окремих земель та інших етнотериторіальних утворень заклало основу для історико-етнографічного районування. І цей процес сягає давнини: ще літописи вирізняли такі райони, як Рустія, Галицька земля, Холмщина, пізніше — Червона Русь, Подол, Покуття, Сівера, Волинь, Чернігівщина, Переяславщина, а відтак і Вкраїна, Запоріжжя, Мала Русь.

Адміністративна карта України

25 адміністративних округів

25 областей, що поділяються на райони

ХІІІ сторіччя

ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНІ РАЙОНИ УКРАЇНИ

ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНІ РАЙОНИ УКРАЇНИ