•    стають складовою ідентичності населення України-Русі починаючи з ХІ-го століття.

Про перші    з     них згадується  в давньоукраїнських літописах, виокремлюючи із    загальної спільності       Рустію,  Галицьку землю, Надбужжя, Холмщину (Забужжя), Підляшшя (Підлісся), Перемишлянщину, Надросся, Переяславщину, Київщину, Надпоріжжя, Підкарпатську Русь.

ХІІ-ХІІІ ст. історичні документи фіксують і такі утворення:

ЧервонаРусь, Покуття, Поділля, Волинь, Черніг івщина, Полісся XIV до XVI ст.

Запорожжя,              Басарабія,              Північне

Причорномор'я, Берестейщину XVII до XVIII ст.

Донщина, Гетьманщина, Задунайська Січ, Слобожанщина, Новоросія, Таврія, Кубанщина

.

•

Перший охоплює 6—10 ст. і пов'язаний із етноплемінними утвореннями, що виявилося, зокрема, у їх самоназвах.

•

Останні свідчать про усвідомлення людьми їхньої причетності до окремих племен, племінних союзів або субетнічних утворень у складі окремих племен.

•

Населення ранньосередньовічного періоду називало себе: полянами, деревлянами, сіверянами, дулібами, волинянами, бужанами, уличами, тиверцями, білими хорватами, русами.

•

Спільною їхньою назвою наприкінці першого періоду стає етнонім «русь, русичі, руські люди».

•          Другий етап тривав у 11—14 ст. з процесом дроблення держави на окремі етнотериторіальні частини, головною одиницею серед яких була земля.

•          Вона являла собою територіальнополітичне утворення, що на першому етапі залишалося залежним від центральної київської влади, а в міру здобуття «княжого столу» набувала більшої самостійності й навіть незалежності.

•          Однією з перших і головних таких земель стала Київщина, що зароджувалася на етнічному ґрунті Русі, а відтак і Галичина,Чернігівщина, Сіверщина, частково Переяславщина, Підкарпатська Русь, Холмщина, Перемишлянщина, Беретейщина, Підляшшя, Волинь, Поділля

,

Надбужжя.

•               Регіональна своєрідність етнічності

населення України різко

окреслюється на третьому етапі

— 15—19 ст. —

у зв'язку з колонізацією її окремих земель сусідніми державами: Великим князівством

Литовським,

Річчю Посполитою,

Австро-Угорщиною,

Туреччиною,

Румунією, Росією.

у 16—18 ст. -

колонізація українцями

«вільних», «слободних» земель Південного Сходу та Сходу.

•          Часто історична зона фіксує етапи розселення давнього населення або стадїі освоєння нових земель, нарешті, вона є пам'яттю про ті землі, що були виокремлені від материнського українського етнічного масиву.

•          Серед найдавніших земель відомі: Надбужжя, Холмщина,

Перемишльщина, Галицька земля,

Наддністрянщина, Попруття,

Подесняння, Надросся, Надтясминщина, Переяславщина, Надпоріжжя, Буджак, Надслуччя, Подоння.

Серед земель,

освоєних українським людом, найбільш відомі «задніпровські місця»: Українська лінія, Нова Слобода, Нова Сербія, Слов’яносербія, Новоросія.

Серед земель, що колись становили єдиний етнічний масив України:

Кубанщина,

Мармарощина,

Берестейщина,

Сновська земля.

•          Природно-історичні області;

•          Історично-етнографічні регіони;

•          Історичні зони;

•          Етнографічні райони.

Природно-історична область — найбільш усталена одиниця, оскільки визначальним ядром у ній є географічне середовище.

В Україні можна виділити чотири основні природно історичні області: Полісся,Карпати, Лісостеп (Рівнину) та Степ.

Кожна з областей поділяється в свою чергу на низку зон.

Наприклад, Полісся — на Західне (Волинське), Центральне (Київське) та Східне (Чернігівське); Карпати — на Передкарпаття, власне Карпати і Закарпаття; Рівнина — на Лівобережжя (Дніпра) і Правобережжя; Степ — на Східний (Донбас), Центральний (Таврію) і Західний (Буджак).

•          Історично-етнографічний регіон — це

етнотериторіальне утворення в рамках усього етносу, що за історичною долею  та етнічним образом населення є самобутнім.

•          В Україні історично склалося п'ятнадцять історичноетнографічних регіонів:

Середня Наддніпрянщина, Полісся, Волинь, Поділля,

Галичина,Підкарпатська Русь,

Буковина, Покуття, Південна

Бессарабія, Таврія, Крим, Запорізька

Січ, Донщина, Слобожанщина і Сіверщина.

v Під етнографічною групою або субетносами розуміють певну групу людей, що належить до конкретного етносу.

v Вона зберігає традиційні елементи побутової культури, діалектні відмінності в мові і складає історико-культурну спільність.

v Традиційно-побутові особливості етнографічних груп (субетносів) виявляються в одязі, житлі, звичаях, обрядах, фольклорі, народній музиці та декоративно-прикладному мистецтві.