Презентація на тему "Відлига". Хрущовські реформи. Розвиток промисловості.

Тема уроку. Зміни в управлінні господарством. Раднаргоспи. Розвиток промисловості. Аграрна політика у другій половині 1950-х — першій половині 1960-х рр. «Хрущовські надпрограми».

З перемогою М. Хрущова українська політична еліта дістала перевагу над управлінською елітою центру. Все більше виходців з УРСР  обіймали високі посади в Москві.  Восени 1964 р. предидія ЦК КПРС складалась з 10 чоловік, 5 - з них були пов'язані з Україною.  Влітку 1963 р. першим секретарем ЦК КПУ став Петро Шелест.  Проте посилення Хрущова, а також його політичний курс викликали занепокоєння в інших лідерів партії, 12 жовтня 1964 р. члени президії ЦК поставили питання про недовіру Хрущову. 13 жовтня Хрущов прибув з курорту в Москву, де усвідомив свою поразку. А вже 14 жовтня його було знято з усіх партійних та державних посад. Першим секретарем ЦК було обрано Л. Брєжнєва, а головою Ради міністрів О. Косигіна.

Олексій Косигін Петро Шелест Леонід Брєжнєв

 Особливості економічної політики Децентралізація управління промисловістю:  На початку 1954 р. ЦК КПРС ухвалив рішення про зменшення чисельності адміністративно-у правлінського персоналу міністерств і відомств. В УРСР у рамках цієї політики у 1954-1955 роках скоротили 61 тис. управлінців. У1957 р. відбулась реформа управління промисловістю, яка передбачала децентралізацію.  31 травня 1957 р. сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Закон «Про подальше вдосконалення організації управління промисловіс­тю і будівництвом в Українській РСР».  Територія України поділялася на 11 економічних адміністративних районів - Київський, Харківський, Львівський, Вінницький, Сталінський, Ворошиловградський, Дніпропетровський, Запорізький, Одеський, Станіславський та Херсонський райони. Кожен район об'єднував кілька областей. Всього на території Радянського Союзу створено 105 таких районів.  У травні 1960 р. було утворено ще три економічні адміністративні райони - Кримський, Полтавський, Черкаський.  У кожному з економічних адміністративних районів був утворений орган планування та управління місцевою промисловістю та будівництвом - рада народного господарства (раднаргосп). 

Паралельно зі створенням раднаргоспів значно скоротилась кількість і повноваження міністерств.  У 1957 р. було ліквідовано 10 союзних та 15 союзно-республіканських міністерств. Одночасно в Україні ліквідовано 11 промислових та будівельних міністерств.   Внаслідок реорганізації майже уся промисловість УРСР перейшла в підпорядкування Ради Міністрів УРСР, раднаргоспів та місцевих рад депутатів. Раднаргоспи підпорядковувались Раді Міністрів УРСР та координували роботи з місцевими радами депутатів (хоча їм не підпорядковувались). Були розширені права місцевих рад у сфері планування та постачання підприємств. Реформа 1957 р. не змінювала природи планової економіки, від­повідно не усувала головні недоліки такої негнучкої економічної моделі. Тому дуже швидко з'явилися нові негативні явища.   У 1960 р. в УРСР був утворений республіканський раднаргосп. УРНГ керувала місцевими раднаргоспами, кількість яких до 1962 р. становила 7.  Одночасно утворилася Рада народного господарства СРСР. Система управління економікою ставала ще більш забюрократизованою, ніж до реформи.

В добу Хрущова УРСР вважалась пріорітетним регіоном для капітального будівництва. Були споруджені великі теплові електростанції районного значення.  Постали чергові електростанції - Дніпродзержинська, Каховська, Кременчуцька.  У металургійні промисловості були збудовані унікальні за розмірами доменні печі. В травні 1958 р. розпочалась прискорена хімізація економіки.  В УРСР з'явилися 35 нових заводів та понад 250 великих хімічних виробництв.  В республіці з'явилися автомобілебування, виробництво обчислювальної техніки, радіоелектроніка.  Підприємства важкої індустрії вперше в широких масштабах стали випускати товари народного споживання.

Будівництво Каховської ГЕС

Аграрний сектор Протягом 1953 – 1958 рр. за ініціативи М. Хрущова, був здійснений цілий комплекс заходів, спрямованих на розвиток сільськогосподарського виробництва: підвищення матеріальної зацікавленості колгоспів та колгоспників в результатах виробництва;  Зміцнення матеріально-технічної бази колгоспів і посилення механізації сільськогогосподарства ; створення умов для розвитку особистого господарства колгоспників в 1953 – 1955 рр. (з 1955 р. посилились протилежні тенденції, спрямовані на обмеження індивідуальних селянських господарств); деяке розширення прав колгоспів в господарській сфері; підвищення освітнього рівня керівників сільськогогосподарства; застосування нових технологій, використання зарубіжного досвіду. Паралельно з цими заходами реалізовувались три «надпрограми», спрямовані на: освоєння цілинних земель;  розширення площ посівів кукурудзи; надпрограма утваринництві.

Початок 50-х рр. ознаменувався в СРСР досягненням найвищих темпів промислового розвитку - більше 20 % щорік. Одночасно різко відставали середнє машинобудування, легка промисловість, транспорт і зв'язок, житлове і комунальне господарство. Практично не розвивалося сільське господарство. В результаті радянський "народ - переможець" матеріально жив набагато гірше "переможених" європейців. Партійне керівництво розуміло настійну необхідність підняти життєвий рівень населення країни. Вирішити це завдання можна було тільки одним шляхом: підвищити ефективність народного господарства СРСР і, таким чином, продемонструвати всьому світу "перевагу системи соціалізму".

Свої економічні реформи Хрущов почав з найслабкішої ланки - сільського господарства. Відставання сільськогосподарського виробництва від промислового носило просто катастрофічний характер. Так, якщо в період з 1949 по 1952 рр. спільний об'єм промислової продукції зріс на 230 %, то сільськогосподарської - тільки на 10 %. Результатом цього дисбалансу в економіці країни став гострий дефіцит продуктів харчування. У 1953-1958 рр. були підвищені заготівельні ціни на всі види сільськогосподарської продукції, причому на картоплю в 8 разів, на зерно - в 7 разів, на продукцію тваринництва - в 5,5 рази. Восени 1953 р. з колгоспів зняли всю заборгованість державі за минулі роки. Ці заходи значно поліпшили фінансове положення колгоспів і колгоспників. Вперше було дозволено видавати колгоспникам грошовий аванс у розмірі 25 % від коштів, які поступали в ході реалізації продуктів тваринництва.

У 1954 р. почалася епопея освоєння цілинних земель в Казахстані і Західному Сибіру. Піднімання цілини вимагало залучення величезних матеріальних і людських ресурсів. Значну роль в цій кампанії належало зіграти Україні. З республіки на цілину було відправлено багато тисяч одиниць кращої сільськогосподарської техніки, освоювати нові землі поїхало близько 80 тис. українських хлопців і дівчат, тисячі кваліфікованих керівників, агрономів, економістів, механізаторів і так далі.

У 1955 р. почала широко реалізовуватися ще одна "продуктивна ідея" Хрущева - різке збільшення посівних площ під кукурудзу. Свого апогею "кукурудзяна кампанія" досягла в 1959 р. Не дивлячись на природно-кліматичні умови, "цариця полів" почала стрімкий наступ по території всього Радянського Союзу. В Україні під кукурудзу було відведено 20 % всіх посівних площ, що значно скоротило виробництво пшениці.

Важливі реформи були проведені і в промисловості. Правда, 50-і рр. на Заході стали часом початку широкомасштабної науково-технічної революції, яка супроводжувалася впровадженням нових матеріалів, техніки і технологій. У СРСР посиленими темпами розвивалися традиційні галузі промисловості - металургія, видобуток вугілля і руди, важке машинобудування - проте ці галузі вже не визначали сучасного рівня економічної потужності держави.

В Україні отримали подальший розвиток традиційні галузі промисловості. Але почали з'являтися і нові сучасні підприємства. У Дніпропетровську були побудовані заводи важких пресів і бурякозбиральних комбайнів, в Кременчуці - завод вантажних автомобілів, в Запоріжжі - заводи автомобілебудування і трансформаторний, в Херсоні - сільськогосподарських машин. Значні успіхи були досягнуті в суднобудуванні (Миколаїв) і літакобудуванні (Київ). У 1957 р. в Києві відкрився перший в СРСР комп'ютерний центр, що став згодом Інститутом кібернетики АН УРСР.

У 1957 р., коли намітився черговий спад в темпах промислового розвитку країни, Хрущов почав реформу раднаркомів (Рад народного господарства). Головна ідея цієї реформи полягала в тому, щоб перенести планування і управління економікою в окремі адміністративно-економічні регіони. Москва була більш не в змозі ефективно керувати народним господарством величезної країни з одного центру.

В Україні було створено 11 раднаргоспів, які контролювали близько 10 тис. підприємств, що випускали більше 80 % всієї української промислової продукції. Проте нова система управління породила таке негативне явище, як "місництво". Керівники окремих регіонів почали висувати на перший план місцеві інтереси за рахунок інтересів інших регіонів і республік. Спробою вирішення цієї суперечності було створення в 1960 р. спеціального об'єднуючого центру - Укрраднаргоспу, а в масштабах всієї країни - Ради Народного Господарства СРСР. Проте організація нових вищих керівних центрів фактично вела до повернення суворо централізованого планування і управління економікою. Реформа зайшла в безвихідь і не принесла відчутного результату народному господарству СРСР.

Д/завдання – т. 12-13 – виписати терміни: екстенсивний характер виробництва; укрупнення колгоспів; V п'ятирічка; номенклатура; культ особи; саботаж.