Презентація на тему: "Життя і творчість Ліни Костенко"

І все на світі треба пережити, бо кожен фініш — це по суті старт. І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт… Л. Костенко

Відома українська поетеса Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. в містечку Ржищеві, що розташоване за 80 кілометрів униз по Дніпру від Києва. Всього шість років прожила в ньому майбутня поетеса, та воно назавжди залишилося у її пам’яті. «Душа летить в дитинство як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там» «Маруся Чурай»

Сім’я Ліна Костенко народилася в родині педагогів, що вчителювали й з ранніх літ були прикладом для доньки. Матір викладала у школі хімію. Батько поетеси –– Василь Григорович Костенко –– працював вчителем, був неординарною особистістю, наділеною багатьма талантами. Самотужки вивчив 12 мов. Був чудовим шахматистом, що само по собі говорить про логічно-поняттєвий характер його мислення. За політичні погляди був заарештований, визнаний “ворогом народу” і висланий на 10 років у сталінські табори (з 1936 року) Школа, де працювали батьки Ліни Костенко

Навчання У 1936 році родина переїхала до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Жили на Трухановому острові. Після закінчення середньої школи, у 18-річному віці Ліна Костенко вступає до Київського педагогічного інституту на філософський факультет. Однак залишає його. Під час навчання в інституті гідно представляла українську поезію. Коли на літературних вечорах, на семінарах чи просто на дружніх вечірках у студентському гуртожитку починала читати свої твори, усі замовкали, бо враз потрапляли у полон її поетичного слова. І викладачі, і студенти були переконані: Ліна Костенко – майбутня знаменитість. У 1952 році, пройшовши конкурс, стає студенткою Московського літературного інституту імені О. М. Горького, який закінчила 1956 року з відзнакою.

Особисте життя Єжи Ян Пахльовський – польський письменник, був однокурсником Ліни Костенко під час навчання у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, були одружені, є спільна донька. Василь Васильович Цвіркунов – був директором кіностудії ім. О.Довженка упродовж 1962-1973 рр., “відродив українське поетичне кіно”. Був одружений з Ліною Костенко, є спільний син. Оксана Янівна Пахльовська – відомий у світі культуролог, письменник, професор, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка; живе в Італії. Василь Васильович Цвіркунов – кандидат технічних наук, програміст, живе з родиною у США.

Рання творчість Збірки її віршів "Проміння землі" (1957) та "Вітрила" (1958) а книга "Мандрівки серця", що вийшла в 1961 році, не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії. викликали неабиякий інтерес читача й критики,

Основні мотиви її творчості — це: •       історія нашого народу; •       єднання людини з природою; •       філософічність буття; •       тема поет і поезія; •       тема кохання; •       тема війни; •       тема творчої праці; •       тема моралі. Тематичний обрій поетеси досить широкий. Вірші поетеси наповнені філософською наснагою роздумів про роль мистецтва, відповідальністю митця перед часом, своєю совістю. Ліна Костенко засуджує нещирість, пристосуванство й, безумовно, возвеличує народ, Вітчизну, кохання. Самобутність її в тому, що вона художньо осмислює загальнолюдські цінності.

Саме в часи радянського режиму Ліна Костенко була опальним автором, тому її безкомпромісні твори стали об’єктами переслідувань і заборон на багато років. Із 1961 по 1977 рік твори поетеси не друкували, а підготовлені у видавництві збірки лірики були розсипані.

У колі шістдесятників Шістдесятники – це люди нового політичного і естетичного мислення. Вони зверталися до історії свого народу й водночас прагнули аналізувати душу сучасника, його інтелектуальний та емоційний розвиток, на повний голос говорили про реальні проблеми життя, болючі питання, замовчувані в часи сталінщини, обстоювали загальнолюдські ідеали, заперечували аморальність. Ліна Костенко була однією із плеяди молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50-60-х років ХХ ст. «Шістдесятників було мало. - пізніше пригадувала Ліна Василівна. – Усього лише «маленька щопта», як сказав Стус. Вони не знали, що вони шістдесятники, їх ніхто шістдесятниками не призначав. Це вже потім, з дистанції часу, їх так назвали. А тоді це була молодь, гарні, талановиті люди, які входили в життя, не знаючи, що вони входять в Історію. В кожну епоху щось випадає в кристал. Ось таким кришталом була та «маленька щопта». І Україна, побачена крізь неї була прекрасна.

Громадянська позиція 1965 року — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над Михайлом Осадчим і Мирославою Зваричевською у Львові. Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала Івана Світличного захищала Івана Світличного,  Опанаса Заливаху,  Михайла Косіва і Бориса Гориня. 1968 року — написала листи на захист В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».

Безкомпромісна громадянська позиція, принципове заперечення позиції пристосуванства, прямолінійність висловів, гострі думки та палкий темперамент – все це робить постать Ліни Костенко унікальним явищем в українському культурно-громадському просторі.

ТРИВАЛЕ МОВЧАННЯ У 70-х був чинним так званий “чорний список”, що складався з імен письменників, яких не можна було згадувати, а їх твори – друкувати. Першим у тому списку стояло ім’я талановитої поетеси. Зараз багато пишуть про 16-річне мовчання Ліни Костенко. Мається на увазі, що саме така часова відстань пролягла між її двома книжками – “Мандрівки серця” (1961) та “Над берегами вічної ріки” (1977). 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка. Але не треба вважати це мовчання своєрідною формою протесту. Ні, Ліна Костенко робила все можливе, аби прорватися до читача через штучно створену глуху облогу.

“1980: після заборони видання збірки “Неповторність” мама оголошує голодовку – це вже друга. Перша була після вирубаних строф із першої після 16 років мовчання публікації у 1976 р. Наш тато каже: “Ліно, у тебе ж діти!” Мама відповідає: “Діти мене простять”. (із спогадів дочки Оксани Пахльовської) “Я лиш інструмент, В якому плачуть сни мого народу...” Це рядки – з виданої 1980 року збірки “Неповторність”. 

17 грудня 2010 року вийшов перший прозовий твір Ліни Костенко — “Записки українського самашедшого”, що став одним із лідерів продажу українських творів. Ось що сказав про книжку академік Іван Дзюба: “Записки українського самашедшого” – вражаюча хроніка душі інтелігента в світі абсурду. Абсурду українського і планетарного. Особливо щемливі й гіркі сторінки, де йдеться про пониження всього людського в сьогоднішньому цинічному часі”. Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» зробило все можливе, щоб книжка побачила світ до дня Святого Миколая, тобто до 19 грудня... Станом на червень 2011 року загальний тираж вже становив 80 тисяч примірників. 2011 рік знав знаковим ще й тому, що поетеса вирушила у всеукраїнський тур-презентацію свого твору.

Найперша збірка «Проміння землі» (1957) «Вітрила» (1958) «Мандрівки серця» (1961) «Зоряний інтеграл» (1962, тираж знищено радянською цензурою) «Княжа гора» (1962, книжка не вийшла через заборону радянської цензури) «Над берегами вічної ріки» (1977) «Маруся Чурай» (1979) «Неповторність» (1980) Найвидатніші твори Ліни Костенко: «Сад нетанучих скульптур» (1987) «Бузиновий цар» (1987) — для дітей «Вибране» (1987) «Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки) «Берестечко» (1999, перевидання 2010) «Гіацинтове сонце» (2010) «Записки українського самашедшого» (2010) «Річка Геракліта» (2011) «Мадонна перехресть» (2011)

Цікаві факти про Ліну Костенко У 1963 році вона спільно з Аркадієм Добровольським написала сценарій до фільму "Перевірте свої годинники". Стрічка розповідала про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли 1964 року, але на екрани він так і не вийшов. Остаточний варіант "Хто повернеться – долюбить" був так змінений, що Костенко відмовилася від авторства сценарію. Ліна Костенко вміє відмовляти не тільки колегам: вона відмовилася і від премії "Золотий письменник України", не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй вручити Ющенко, а фраза "Політичної біжутерії не ношу" стала мало не афоризмом. У 2005 році Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони. Письменниця активно працювала нарівні з усіма вченими, рятуючи предмети побуту і артефакти народної культури від знищення і забуття. Внучка ж Костенко Ярослава-Франческа Барб'єрі вивчає філософію у Римському університеті "Ля Сап'єнца", де її мама завідує кафедрою україністики.

Славетні регалії Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянської академії». Почесний доктор Львівського національного університету. Почесний доктор Чернівецького національного університету. Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»). Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім.О.Теліги (2000). Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992). Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000). Відзнака «Золотий письменник України», 2012 (відмовилась).

Ліна Костенко усім своїм життям і творчістю засвідчує несхитну мужність, палку любов до України. Вона — одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито:  «...не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю».