Презентація "Нічні вогники Елли"

У маленькому темному куточку серед гілок старого дуба, жила крихітна дівчинка. Звали її Елла. Елла мала пухнасті вусики, вкриті пір'ячком, і тоненькі крильця точнісінько як у метелика!

Крильця були такими ніжними й тендітними, що Елла не могла бавитися при денному світлі. Сонячні промені могли їх обпалити. Побачити схід сонечка було найбільшим бажанням дівчинки.

Вдень Елла спала. А щоночі, коли місяць піднімався високо над землею, вона літала всюди і збирала промінчики світла. Її приваблювало все, що світилося у темряві й мерехтіло.

Вона ловила сяйво зірок…наздоганяла світлоліхтарика…

І кожного разу, передаючи вогники вона шепотіла.“Це яскраве сяйво я знайшла в зірках. Хай промінчик світла заспокоїть cтpax".

На шляху Елли завжди зустрічалися ті, кому потрібен був промінчик світла. Одного вечора Елла помітила Лисеня. Воно змерзло, втомилося, виглядало дуже самотнім.

- Ось, візьми, — простягнула Елла ручку з вогником Лисеняті на ім'я Сейбл.«Це яскраве сяйво я знайшла в зірках. Хай промінчик світла заспокоїть страх!»

A Сейбл завжди слідкував за тим, щоб Елла поверталася додому вчасно — до сходу сонця. Так вони подружилися… З тих пір Елла та Сейбл збирали мерехтливе сяйво разом.

Однієї крижаної ночі, коли Елла летіла крізь хуртовину, вона побачила маленьке совеня. Налякане та самотнє воно сиділо на самому вершечку дерева.

- Не бійся, - сказала Елла до Совеняти, якого звали Луна.

- Ось, тримай…

«Ось яскраве світло, лісовий нічник. Помічник-промінчик, аби страх твій зник»Луна більше небоялася, вона Розправила своїКрила й полетіла. А Елла знайшла ще одну подругу.

Відтоді ночі Елли були сповнені радості та розваг. Луна, Сейбл та Елла малювали мерехтливі картини...

Ще їм дуже подобалося робити мерехтливий театр тіней...

Дуже часто вони просто гралися разом при сяйві місяця й зірок.

Але завжди, коли сходило сонце, веселощі закінчувалися. Еллі доводилося повертатисядодому, у свій тінистий куточок.

Пригорнувши до себе Еллу, Сейбл часто думав про те, з якою радістю дівчинка ділиться своїм сяйвом, як вона допомагає усім навкруги —і маленьким, і дорослим. Але свою мріюсамотужкиздійснити не може.

Тож він вирішив зібрати усіх лісових друзів Елли, аби разом придумати, як здійснити мрію маленької дівчинки.

Луна, згадавши, як Елла допомагала їй безстрашно літати, злетіла так високо, як ще ніколи не злітала, і позичила шматочок у зоряного неба.

Потім, таємно, поки Елла спала вдень, її друзі розрізали і зшивали шматочки темряви, збирали їх докупи, склеювали.

Одного разу, коли весела ніч почала змінюватися новим днем, друзі Елли знайшли її по дорозі додому.

Нарешті прийшов час показати Еллі, що вони зробили… - Ходімо з нами! - радісно сказали всі.

Елла не могла повіритисвоїм очам!

Вони зробили схованку з нічного полотна, щоб захистити її крильця від сонця.

Ось так Елла вперше побачила схід осліплюючого сонця. Оце так! Яке яскраве світло! Це ж ранкове сяйво! Моє бажання здійснилося! Я ПОБАЧИЛА СХІД СОНЕЧКА

З тієї миті Елла та всі її друзі зустрічали кожен сяючий день разом.