Презентація "Османська імперія"

Османська імперія

1. Війни Османської імперії та наслідки. Султан Селім I Грізний (1512—1520 рр.): Завоювання Закавказзя та Кавказу, включаючи Азербайджан, частину Вірменії, Грузії, Дагестан і Курдистан під час війни з Персією. Підкорення Сирії та Єгипту. Проголошення себе халіфом, лідером усіх мусульман. Сулейман I Пишний (1520—1566 рр.): Розквіт імперії, проникнення турків-османів до Центральної Європи. Створення великого флоту для завоювання Середземномор'я. Взяття Белграда та просування в Угорщину. Битва під Могачем (1526 р.) і поділ Угорщини між Австрійською та Османською імперіями. Облога Відня у 1529 р. не завершилася захопленням. Оголошення Габсбургів головними ворогами після поразки. Підтримка релігійних противників Габсбургів та зближення з Францією. Укладення "першої капітуляції" з Францією в 1535 р. Сприяння розвитку культури та впорядкування законодавства імперії. Селім І Грізний Сулейман I Пишний

Війни та їхні наслідки: Постійні війни вимагали великих ресурсів, обтяжували імперію. Невдачі призводили до погіршення внутрішнього становища через зменшення здобичі та данини. Збільшення податків для компенсації втрат. Відповідь на підвищення податків – повстання в 1591—1628 рр. Криза імперії: Криза набула всебічного характеру, але імперія виявила значний запас міцності. Залишалася серйозним противником ще декілька століть. Битва при Лепанто (1571 р.): Велика поразка Османської імперії в затоці Лепанто біля Греції. Священна ліга – об’єднання держав Європи. Перша значна перемога Європи над флотом Османської імперії. Подальші поразки: Розгроми під Хотином (1621, 1673 рр.) і Віднем (1683 р.). Невдачі Чигиринських походів (1677, 1678 рр.). Зупинення турецької експансії в Європі. Значна роль українських козаків у всіх цих битвах. Підсумок: Хоча імперія зазнала кризи та поразок, вона залишалася важливим гравцем у регіоні. Важлива роль українських козаків у відбитті турецької експансії. Цей період в історії Османської імперії характеризується внутрішніми проблемами, фінансовими труднощами та поразками військових конфліктів, проте імперія все ще залишалася активним учасником подій у регіоні. Роксолана (Гюррем Султан — «радісна»), дружина султана Сулеймана I. Яничари (у перекладі з турецької — нове військо) — регулярна піхота турецького війська, що формувалася з полонених-хлопчиків (здебільшого християн).

2. Економічне і соціально-політичне становище імперії. Військово-адміністративна структура: Державний устрій та адміністративна система підпорядковані потребам війни. Провінції поділяються на округи, їхні правителі виконують цивільні та військові функції. Ополчення й місцеві гарнізони яничарів підкріплюються ополченцями (сипахами), які мають обов'язок брати участь у воєнних походах. Функції чиновників та земельні володіння: Чиновники отримують великі земельні володіння за службу, заборонено залишати їх у спадок. Землі передаються у володіння мусульманським релігійним установам (у вакф), що призводить до несплати податків і фінансових проблем. Наприкінці XVII століття імперія зазнає низку поразок у війнах.

Фінансова криза та «революція цін»: На початку XVII століття спостерігається фінансова криза через «революцію цін». Ця криза сильно ударила по сипахам, які становили основу військово-адміністративної системи. Зросла роль яничарів, але їх утримання вимагало великих коштів, яких бракувало. Завойовницькі війни та поразки: Щоб компенсувати фінансові труднощі імперія веде завойовницькі війни. Наприкінці XVII століття імперія зазнає низку поразок у війнах. Підсумок: Система ополчення та фінансова нестабільність призводять до втрат імперії. Зростання впливу яничарів та поразки у завойовницьких війнах поглиблюють кризу Османської імперії.

3. Кримське ханство. Васальні залежності в Османській імперії: До складу Османської імперії входили васальні держави, такі як князівства Волощина, Молдавія, Трансільванія, Кримське ханство і інші. Кримське ханство відігравало особливу роль, оскільки управлялось династією Чингісидів і визнавало повагу до правителів Сходу. Особливості управління Кримським ханством: До 1584 року султани мали обмежений вплив на вибір правителя Кримського ханства. Згідно з "законами Селіма," Кримське ханство мало стратегію спрямовану на захист від вторгнень сусідніх держав, підтримуючи слабшу сторону у конфліктах. Стосунки зі східноєвропейськими сусідами: Кримське ханство віддавало підтримку тій стороні, яка була тимчасово слабшою у конфліктах із Великим князівством Литовським, Короною Польською та Московією. Стратегія ця залишалася актуальною до початку XVIII століття.

Співпраця з козаками та ослаблення Кримського ханства: На початку XVII століття формується союз між кримськими ханами та козаками, що стає важливим елементом у боротьбі за ханський стіл. Ослаблення Османської імперії призводить до занепаду Кримського ханства. Поразка та анексія Російською імперією: Наприкінці XVIII століття Російська імперія анексує Кримське ханство, використовуючи ослаблення Османської імперії як можливість для розширення впливу. Підсумок: Кримське ханство відігравало важливу роль в системі васальних залежностей Османської імперії, проте з його ослабленням та ослабленням самої імперії, воно стало предметом анексії Російською імперією наприкінці XVIII століття.

4. Боротьба народів проти османських завоювань. Османське панування було обтяжливим для підкорених народів. У 1564—1565 рр. відбулося перше повстання слов’ян проти османського панування — Прилепське повстання, у 1598 р. Болгарію охопило Тирновське повстання тощо. На території Балканського півострова розпочався рух гайдуків. Вони нападали на османських чиновників, вояків, спалювали поселення мусульман. Їхні дії мали успіх за підтримки християнського населення, яке вважало їх народними героями. Утім, безстрашні в битвах гайдуки нерідко виявляли надмірну жорстокість, чинили грабежі й насильства. Християнська церква, формально зберігаючи лояльність, підтримувала народні рухи проти Османської імперії. Незважаючи на османське панування, підкорені народи зберегли свої культуру, звичаї, мову, хоча й не уникли османського нашарування. Боротьба поневолених народів підривала міць Османської імперії та послаблювала її натиск на Європу. Гайдук. Гайдуки (походить від назви погоничів, вільних пастухів на Балканах) — збройні загони народних месників, що боролися проти османського панування. Вони діяли на території Балканського півострова в ХV— ХІХ ст.

5. Культура Османської імперії. Розвиток культури в Османській імперії в XVI—XVII ст.: Культура Османської імперії в цей період була під впливом ісламських релігійних норм, які обмежували світську освіту. Незважаючи на обмеження, у цей період виникали наукові праці, літературні твори, пам'ятки архітектури та образотворче мистецтво. Періоди розвитку турецької культури: Період від другої половини XV до кінця XVI століття відзначався піднесенням турецької культури. В XVII столітті, разом із загальним занепадом Османської імперії, культура також була у занепаді. Швидке поширення європейської культури: З кінця XVII століття розпочався активний вплив європейської культури на Османську імперію.Європейські досягнення швидко поширювались у сферах літератури та мистецтва.

Зміни в літературі та книгодрукуванні: Літературні твори перекладалися турецькою мовою, а введення книгодрукування (1725 р.) відзначило новий етап розвитку турецької культури. Зародження турецької культури: Під впливом європейських тенденцій зароджувалася нова турецька культура, відмінна від класичної персько-арабської культури. Позначені досягнення та занепад культури: У період занепаду Османської імперії (XVII ст.) культура не відзначалася значними досягненнями. Спадщина турецької культури: Цей період впливу європейської культури визначав подальший розвиток турецької культурної спадщини.

Висновки. Завдяки завойовницьким війнам було створено могутню Османську імперію, володіння якої розташовувалися у трьох частинах світу — Європі, Азії та Африці. Вершини своєї могутності Османська імперія досягла в середині XVI ст. за часів правління Сулеймана I Пишного. Після припинення завоювань із середини XVII ст. розпочався занепад імперії. Вона опинилася під владою слабких султанів і поступово перетворювалася на об’єкт посягань із боку інших держав.