Річ Посполита всесвітня історія 8 клас

Річ Посполита. Всесвітня історія8 клас. Підготувала: Найда Наталія Вячеславівна

1. Господарський розвиток. Стани суспільства. У XVI ст. під впливом зростання попиту на сільськогосподарську товарну продукцію в Західній Європі польська шляхта перейшла на фільваркову форму господарювання. У результаті поширення фільварків грошовий чинш (податок) для селян було замінено на відробіток (панщину). У 1505 р. панщина становила один день на тиждень, а до кінця ХVІ ст. — до п’яти днів. Для землевласників така система забезпечила зростання прибутку в 10—15 разів. У першій половині XVI ст. Польщу охопило господарське піднесення. Виникли нові міста. Новою столицею королівства стала Варшава. Польські купці вели жваву торгівлю з Німеччиною, Угорщиною, Італією, Скандинавськими державами, Московією. З’явилися мануфактури. Проте вже в другій половині XVI ст. центр господарського життя поступово переміщувався з міст до маєтків шляхти. Це було зумовлено тим, що завоювання Османської імперії на Балканах майже повністю зупинили всю південно-східну торгівлю. А «хлібна» торгівля по Віслі й далі Балтійським морем приносила великі прибутки не міському купецтву, а шляхті. До того ж король нічого не зробив для захисту польських виробників від іноземної конкуренції. Купці припиняли свою діяльність, мануфактурне виробництво занепадало. Саме тому в Польщі не утворився міцний третій стан підприємців (буржуазії), який у країнах Західної Європи сприяв формуванню основ нового суспільства. Суспільство тогочасної Польщі поділялося на привілейовані (духовенство та шляхта), напівпривілейовані (міщани) і непривілейовані (селяни) стани. Католицькій церкві належала п’ята частина земельних володінь. Вона зосередила у своїх руках чималі матеріальні та фінансові ресурси. На початку XVI ст. завершилося формування єдиного стану землевласників — шляхти. Вони користувалися значними правами і привілеями. Шляхтичі, як правило, володіли одним-двома селами. Обов’язками шляхти була військова служба та участь в управлінні державою. Найзаможніших шляхтичів називали магнатами. У їхній власності перебувала третина сіл у Польщі. Фінансова могутність давала їм змогу впливати на внутрішню та зовнішню політику держави.

Словничок. Товарна продукція — продукція, що виробляється не для власного споживання, а для продажу на ринку. Фільварок — багатопрофільне господарство, у якому вся земля належала землевласнику та яке базувалося на праці селян, що відробляли панщину. Фільваркова форма господарювання була зорієнтована на товарне виробництво сільськогосподарської продукції, хоча й зберігала чимало рис натурального господарства. Проте примусова праця селян була малоефективною. Тому такий вид господарювання міг розвиватися лише екстенсивно (за рахунок розширення виробництва, а не його покращення). Для того щоб отримати більше прибутку, землевласнику було потрібно більше землі й залежних селян. Це зробило шляхту «жадібною на землю». Чому в Речі Посполитій було проголошено віротерпимість, а в інших країнах Європи точилися релігійні війни?Екзекуційні рухи — рухи середньої шляхти за проведення модернізації держави з метою не допустити встановлення абсолютизму та впровадити республіканську форму правління.

2. Прояви Реформації та Контрреформації. У 20-х рр. XVI ст. в Польщі поширилися ідеї Реформації. Особливістю польського реформаційного руху була відсутність єдиного напряму, який би підтримувала більшість населення країни. За протестантизм виступала переважно шляхта, яка вбачала в ньому можливий засіб для досягнення більшої незалежності від влади та сподівалася отримати церковні землі. Однак щойно нові привілеї було здобуто в результаті екзекуційних рухів, інтерес шляхти до протестантизму згас. А занепад міст позбавив Реформацію соціальної бази. Проте в 1573 р. для збереження єдності держави було гарантовано релігійну свободу й безпеку представникам усіх конфесій. Із кінця XVI ст. в Польщі посилилася й зрештою перемогла католицька Контрреформація. За сприяння короля Стефана Баторія (1576—1586 рр.) активну діяльність розгорнули єзуїти, які розглядали Польщу як плацдарм для поширення католицизму на схід. Під час правління Жигмунта (Сигізмунда) III (1587—1632 рр.), який започаткував на польському престолі шведську династію Ваза, протестантизм у Польщі було знищено. Король забороняв протестантам обіймати державні посади, що зменшувало його популярність серед шляхти.

3. Зміна династії на королівському троні. Шляхетська демократія. У XVII ст. в країні склалася аристократична (шляхетська) республіка, або шляхетська демократія. Шляхта обирала короля. Виборний король не мав права ухвалювати важливі рішення без згоди сейму, що складався із сенату й палати послів. Реальна влада в державі належала магнатам, що зумовлювало її аристократичний характер. У 1572 р. зі смертю Жигмунта II Августа припинилася династія Ягеллонів. Якщо до цього часу обрання нового короля було формальним актом, то тепер короля обирали голосуванням палат сейму. Першим виборним королем став французький принц Генрік (Анрі ІІІ Валуа) (1573—1574 рр.). Хоча через кілька місяців він повернувся до Франції, із його ім’ям пов’язане підписання «Генрікових артикулів». За цим документом король не мав права призначати свого наступника, затверджувати або скасовувати постанови сейму, оголошувати війну, укладати мир, скликати ополчення. У разі порушення королем цих умов шляхта могла позбавити його влади. Не маючи значного впливу на внутрішнє життя, королі здійснювали активну зовнішню політику, втягуючи країну в різні війни й суперечки.

4. Люблінська унія.Із XIV ст. почалася активна польська експансія на схід. Одним зі шляхів реалізації цієї ідеї стало створення тісного союзу (унії) між Короною Польською і Великим князівством Литовським. Причин для об’єднання двох держав у XVI ст. було декілька. Польська шляхта насамперед прагнула отримати українські землі, що входили до складу Литви, для розвитку фільваркового господарства. Литовська шляхта хотіла набути привілеїв, які мала польська шляхта. Також було бажання зупинити просування Московської держави на захід. У січні 1569 р. в Любліні король Жигмунт II Август скликав спільний литовсько-польський сейм для вирішення питання про унію двох держав. Представники Литви й Польщі висунули два різні проекти цього союзу. Литовський проєкт містив положення про окремі органи влади в кожній державі, що формувалися тільки з її громадян, про окрему грошову одиницю тощо. У польському проєкті пропонувалося об’єднати Литву й Польщу в єдину державу з одним королем і спільними органами влади. Для того щоб примусити литовську сторону погодитися на польські умови, у березні 1569 р. король видав універсал, за яким Волинь і Підляшшя відбирали в Литви та приєднували до Польщі. Згодом до неї було приєднано Київщину та Брацлавщину. Так майже всі українські землі увійшли до складу Польщі. Ослаблена Лівонською війною Литва не чинила опору. Щоб залучити на свій бік місцеву шляхту на приєднаних землях, король зрівняв її у правах із польською. Обурені таким рішенням литовські магнати намагалися захистити права Литви на ці землі, але марно. Литовсько-польську унію було підписано 1 липня 1569 р. в Любліні. Утворилася єдина держава Річ Посполита (республіка) із єдиним виборним королем, сеймом, грошовою одиницею та зовнішньою політикою. Окремими залишалися печатка, місцева адміністрація, фінанси, військо, суд.

Стефан Баторій. Художник Мартін Кобер. 1583 р. Люблінська унія. Художник Марчелло Баччареллі. 1785—1786 рр. Шляхетська демократія — політична система, що існувала в XVI—XVII ст. у Короні Польській, а згодом і в Речі Посполитій, за якої шляхта мала широкі права в управлінні державою. Шляхетська демократія є варіантом представницької демократії, але нею могла користуватися лише шляхта. Експансія — розширення сфер панування однієї держави над іншими в економічній, політичній та інших сферах, прагнення захоплення й поневолення.

5. Зовнішня політика Речі Посполитої. Після укладення унії Польща опинилась у нових зовнішньополітичних умовах. Їй довелося вступити в боротьбу за панування в Центрально-Східній Європі. Так, Польща втрутилася в Лівонську війну (1558—1583 рр.), у якій Литва виступала на боці Лівонського ордену проти Московської держави. Король Стефан Баторій зумів завдати відчутних ударів війську московського царя Івана IV Грозного. У 1582 р. з Московською державою було підписано угоду, за умовами якої вона мала залишити Лівонію. Ця угода на певний час зупинила просування Московії до Балтійського моря. Проте незабаром Польщі довелося вести боротьбу за Лівонію зі Швецією (тривала з перервами протягом 1600—1635 рр.). У результаті війн Рига з Ліфляндією відійшли до Швеції, а Курляндія залишилася під владою Речі Посполитої. Такий розподіл не влаштовував жодну зі сторін, і через 20 років війна спалахнула знову. У подіях польсько-московської війни 1609—1618 рр. значну роль відіграли козаки. У 1618 р. гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний на прохання польського короля повів 20-тисячне військо на допомогу королевичу Владиславу. Під Москвою гетьман ущент розбив московське військо та з’єднався з військами Владислава. Проте на штурм Московського Кремля козаки не пішли. Несприятливі погодні умови, втома від тривалого походу робили безперспективною облогу великого міста. До того ж П. Конашевичу-Сагайдачному було невигідно припиняти війну, тому що тоді козацькому війську потрібно було б шукати нове заняття. Існує й інша версія відмови П. Конашевича-Сагайдачного від штурму: нібито він почув дзвони православних церков (тоді було свято Покрови Божої Матері), заплакав і повернув назад. Чому в другій половині XVI ст. відбувалося протистояння Речі Посполитої зі Швецією, Московією та Османською імперією?Приєднавши за Люблінською унією українські землі, Польща отримала спільний кордон із володіннями Османської імперії і, відповідно, постійну небезпеку турецько-татарських набігів. Тому вона мала приділяти увагу обороні з півдня. Українські козаки, які захищали свої землі від набігів татар і самі здійснювали походи до турецьких берегів, тепер опинилися під владою польського короля. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. відносини між Польщею та Османською імперією різко загострилися через козацькі походи. Кульмінацією боротьби стала Хотинська війна 1621 р., у якій козацько-польське військо зупинило наступ Османської імперії на Річ Посполиту. Однак на цьому протистояння Польщі й Османської імперії не завершилося. У першій третині XVII ст. розпочався новий конфлікт із Московією. Так, Річ Посполита, скориставшись занепадом династії Рюриковичів, втрутилася в боротьбу за царський престол, прагнучи посадити на нього свого ставленика, а потім і сама вступила у війну (1609—1618 рр.). Війна завершилася підписанням Деулінського перемир’я, що стало найбільшим успіхом Речі Посполитої в протистоянні з Московською державою. Річ Посполита поширила свою владу на Смоленщину, Чернігівщину та Новгород-Сіверщину (загалом 29 міст). Польський король офіційно зберіг за собою право претендувати на московський трон.

У 1632 р. Московія спробувала відвоювати втрачені землі (Смоленська війна), але зазнала поразки. У 1634 р. між Річчю Посполитою та Московською державою було підписано Поляновський мирний договір, який загалом підтвердив межі, встановлені Деулінським перемир’ям. Як відступне Московській державі відійшли невеличкі містечка Серпейськ і Трубчевськ із повітами. Крім того, московські посли за хабар королю Владиславу домоглися його відмови від титулу «цар московський». У XVI—XVII ст. Польща досягла успіхів у розвитку культури, що був зумовлений впливом Відродження. Почалося масове заснування шкіл, населення охопив інтерес до науки й відкриттів. Вершиною «золотого віку» вважається наукова діяльність М. Коперника. Розвивалася й художня література. Завдяки творам Миколая Рея і Яна Кохановського було закладено основи польської літературної мови. Наслідуючи мистецтво Відродження в архітектурі, у Польщі будували маєтки шляхти. Центром поширення нових культурних явищ був королівський двір. Наслідком розвитку польської культури цієї доби стало формування ідеалів, цінностей і звичаїв шляхти. Це явище отримало назву «сарматизм» (згідно з легендою, польська шляхта походила від сарматів). Сарматизм став другим напрямом польської культури цієї доби. Він поєднував елементи як західної, так і східної культури. Це, наприклад, проявлялося в мові: польська мова активно поповнювалася латинськими словами. Одяг шляхтичів також був поєднанням елементів моди Сходу і Заходу.