Презентація "Остап Вишня - чародій сміху"

Остап Вишня – чародій сміху

Остап Вишня, хто він для нас? Країна веселої мудрості. Слава України, її невмируща краса. Олесь Гончар

Творчість Остапа Вишні — це неповторні і самобутні сторінки в історії української літератури. Читаючи його твори, народ і усміхався, і сміявся, і повнився радістю та гордістю, і сумував, і печалився, і обурювався. Багатьох струн народної душі торкалося вишнівське людяне, мудре, гостре і ніжне слово.

Народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) 13 листопада 1889 року у містечку Грунь (хутір Чечва) Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в селянській сім'ї. Родина Михайла Кіндратовича Губенка була велика. Як писав Остап Вишня у "Моїй автобіографії", "батьки були нічого собі люди. Підходящі. За двадцять чотири роки спільного їхнього життя послав їм Бог усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись милосердному". Вижило тринадцять.

БАТЬКИ ОСТАПА ВИШНІМати ПАРАСКА ОЛЕКСАНДРІВНА ГУБЕНКОБатько МИХАЙЛО КІНДРАТОВИЧ ГУБЕНКО

Остап(1889-1956)письменник… ДІД" Батьків батько- швець із Лебедина,батько матері – хлібороб у Груні БАТЬКОМИХАЙЛО КІНДРА-ТОВИЧ ГУБЕНКО МАТИ ПАРАСКОВІЯ ОЛЕКСАНДРІВНАКатерина(1890-1974)Олена(1898-…)співачкаЄлизавета(1896-1961)канцеряристка. Дмитро і Валентина(1906)померли немовлятами. Наталка(1904-1942)домогосподарка. Кость(1909-1982)актор. Федір(1892-1940)агроном. Василь (12.03.1888-1936)Письменник Чечвянський. Надія(1895)померла немовлям. Олександр(1894-1920)міліціонер. Лідія(1902-1971)Ганна(1900-1984)учитель. Марія (1907…)учитель

Навчання: Після закінчення місцевої початкової школи батько віддав Павла до двокласної школи в містечко Зіньків, де йому випало навчатися разом із М. Зеровим. Зіньківську школу Павло закінчив у 1903 році, отримавши свідоцтво, що давало право зайняти посаду поштово-телеграфного чиновника. Він мріяв про навчання в Глухівській вчительській семінарії, та для здійснення цього бажання потрібні були кошти.

Навчання: Мати спорядила чотирнадцятирічного Павла й відвезла до Києва у військово-фельдшерську школу, де вже рік навчався найстарший брат — Василь (у майбутньому — відомий український гуморист і сатирик Василь Чечвянський). Вчились вони на казенний кошт як сини відставного солдата. Закінчивши у 1907 році військово-фельдшерську школу, П. Губенко працював фельдшером в армії, а потім у хірургічному відділенні лікарні Південно-Західної залізниці у Києві. У 1917 році вступив на історико-філологічний факультет Київського університету (університет не закінчує)

Перші кроки в творчості: У листопаді 1919 року на сторінках кам'янець-подільських газет "Народна воля" і "Трудова громада" були надруковані твори Губенка (протягом двох осінніх місяців, як зафіксували бібліографи, з'явилась двадцять одна публікація молодого гумориста).

Псевдонім: У 1921 році письменник став працівником республіканської газети "Вісті ВУЦВК". З цього часу розпочинається період його активної творчості і систематичних виступів у радянській пресі (псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 р. в "Селянській правді" під фейлетоном "Чудака, їй-богу!").

Творчість: У 1923 році він друкує близько трьохсот творів на найрізноманітніші теми. Одна за одною виходять збірки усмішок письменника — "Діти небесні" (1923), "Кому веселе, а кому й сумне", "Реп'яшки", "Вишневі усмішки сільські" (1924), "Вишневі усмішки кримські" (1925), "Вишневі усмішки кооперативні" (1927), "Вишневі усмішки закордонні" (1930). Загалом протягом десяти років українською мовою з'явилося близько ста книжок вишнівської сатири і гумору Мисливські усмішки: “Ружжо”, “Екіпіровка мисливця”, “Мисливство”

ЗАПОЧАТКУВАВ НОВИЙ У ЛІТЕРАТУРІ ЖАНР – УСМІШКУ Усмішка -(різновид фейлетону та гуморески, у якому оповідь про події була короткою, точною, дотепною і доброю). Фейлетон – невеликий художньо-публіцистичний твір у періодичній пресі, у якому злободенні події зображено в сатиричному чи гумористичному плані.

Другий період творчості після заслання: Друкує в газеті "Радянська Україна" (26 лютого 1944 р.) усмішку "Зенітка", що ознаменувала початок другого періоду його літературної діяльності. Незабаром одна за одною виходять нові книжки письменника — "Самостійна дірка" (1945), "Зенітка" ( 1947), "Весна-красна" 0949), "Вишневі усмішки" (1950), "Мудрість колгоспна" (1952), "Великі ростіть" (1955). У 1956 році виходять твори Остапа Вишні у двох томах.

У 1930 році у пресі з'явилася стаття під свідомо образливим заголовком "Що таке Остап Вишня". У ній різко негативно оцінювався творчий доробок гумориста. Автора "Усмішок" шельмували за те, що його творчість нібито не відповідає сучасному ідеологічному спрямуванню.

Якраз тоді у газеті „Вісті” малював карикатури молодий Олександр Довженко. І постійним героєм дружніх шаржів Сашка став Остап Вишня. „Народ має бачити справжнє обличчя того, чиїми фейлетонами так захоплюється”, - жартував Довженко

Почуття:  Тоді він уже був одружений і мав маленького сина – Вячека. Однак у його доволі благополучне життя раптом увірвалось інше кохання. З юності Вишня був завзятим театралом. Колись, у революційному Києві, віддавав останні копійки за букет фіалок для улюбленої актриси. Жодної постановки не пропускав Остап Вишня і в Харкові. Якось у виставі „Жанна Д’арк” він побачив молоду яскраву артистку Варвару Маслюченко

Дружба: Остап Вишня, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Микола Куліш – це покоління згодом назвуть „першими хоробрими”. Молоді й зухвалі, майже всі вони приїхали в столичний Харків із периферійного тоді Києва. За кілька років вони створили в червоній столиці нове літературне середовище. „Плуг”, „Гарт”, ВАПЛІТЕ

1932-1933 роки. Остапа Вишню перестають друкувати. Аби заробити на життя, він перекладає з російської п’єси для харківських театрів. Атмосфера в місті стає дедалі нестерпнішою. Культурологічні дискусії серед літераторів поступово переростають у неприховану війну компроматів і доносів. На підставі таких доносів за ґрати потрапляє багато харківських митців. У тому числі – старший брат Остапа Вишні, також гуморист, Василь Чечвянський. Вишня втрачає родичів і друзів...      

1932-1933 рр. Навесні тридцять третього року на Вишню чекав іще один страшний удар. Тринадцятого травня в своїй квартирі застрелився його найближчий друг – Микола Хвильовий. Три дні і три ночі Остап Вишня не виходив зі своєї кімнати. Найвеселіший письменник України – гірко плакав і безпорадно бив кулаками в стіну. Дружина навіть побоювалася, що він збожеволів від горя.

Арешт:  По смерті Миколи Хвильового за Остапом Вишнею постійно стежили. Дружина Варвара нікуди не відпускала чоловіка самого – боялася, що він безслідно зникне. А Вишня розумів – ходити на волі йому залишилося недовго. 26 грудня 1933 року в двері їхньої квартири подзвонили. Письменник відчинив і, побачивши незнайомців, крикнув дружині: „Збирай, за мною прийшли!

Його грубо вштовхнули у кабінет слідчого. Яскраве світло засліплювало очі, і той, кого він не бачив, сказав: „Ви звинувачуєтесь у замаху на життя товариша Постишева. Ви збиралися застрелити його у власному кабінеті”. „Знаєте, як справжній мисливець, я люблю вбивати на свіжому повітрі,” – відповів арештант. Навіть на допиті Остап Вишня примудрявся жартувати.

Заслання: Наприкінці 1933 року письменника було репресовано (а разом з ним майже усіх представників сатирико-гумористичного жанру, тобто тих, хто висміював, критикував). До кінця 1943 року, майже десять літ, він був відірваний від активного громадського і творчого життя, відбуваючи спокутування не знаної "вини" перед радянським народом далеко від України — в Комі АРСР, в Ухті, в інших таборах

Кілька місяців виснажливих нічних допитів – і Остап Вишня зізнався в організації замаху на Постишева. Розстріл – такий засіб „соціального захисту” обрав для письменника суд. Удруге в житті Остап Вишня відчув себе за крок від смерті. Але згодом вирок переглянули й замінили на десять років таборів. Дружину Вишні одразу звільнили з театру, їй було наказано виїхати з Харкова. Із маленькою Машею – донькою від першого шлюбу – Варвара залишилася без будь-яких засобів до існування.

Звільнення:1943 року Олександр Довженко, Юрій Яновський та Микола Бажан, які були близькі до Хрущова, вмовили його поклопотатися про звільнення декого з українських письменників. Першим у списку було ім’я Остапа Вишні. Сталіна переконали в тому, що у важкий воєнний час країні бракує гумору й сатири.

 Гумориста звільнили з табору і відправили до Москви. Спочатку – до Бутирської в’язниці, а потім – до клініки доктора Певзнера. Адже Вишня був тяжко хворий та вкрай виснажений. У такому жалюгідному вигляді популярному письменникові не можна було приїздити в Україну. Пройшовши курс інтенсивної терапії, Остап Вишня вирушив до Ленінграда. Там, у військовій академії, вчився його син Вячек, якого він не бачив довгих десять років

„Усе життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!” – написав Остап Вишня в щоденнику незадовго до смерті. В його драматичному житті справді було від чого збожеволіти. І було більше приводів плакати, ніж сміятися. Але Вишня не міг бачити печальних облич – і робив усе, щоб змусити читача всміхнутись. А народ платив йому любов’ю, бо розумів: так сміятися з людини міг тільки той, хто щиро її любив.

Помер Павло Михайлович Губенко 28 вересня 1956 року в Києві

Могила Остапа Вишні на Байковому кладовищі, що на Київщині