Презентація "Паразитні черви"

Паразитні черви. Підготувала вчитель Біловодського ліцею “Лідер” Буренок Я. М.

Гельмінти – паразитичні червоподібні істоти. Характерні особливості внутрішніх паразитів. Внутрішні паразити живляться напівперетравленою їжею хазяїна або його тканинами. Оскільки паразитам поживу не доводиться шукати, у них часто зникають органи чуття й спрощуються органи руху. У цих червів можуть виникати органи прикріплення (гачки, присоски), які утримують їх у тілі хазяїна.

Органи прикріплення різних паразитів

Для паразита організм хазяїна подібний до острова, що відокремлений від інших островів, тобто можливих хазяїв. Покриви паразитів стійкі до травних соків і захисних речовин хазяїна. Газообмін усередині хазяїна ускладнений, отже, паразити стійкі до нестачі кисню. Знайти партнера для розмноження в тілі хазяїна може бути складно. Тому внутрішні паразити часто продукують і яйця, і сперматозоїди та розмножуються через самозапліднення. Паразити є надзвичайно плодючими. Так, один зі стьожкових червів, який живе в людині, за своє життя може відкласти понад 10 млрд яєць — більше, ніж людей на Землі.

Паразити заселяють організми нових хазяїв завдяки складним життєвим циклам, під час яких відбувається зміна хазяїв і середовищ існування. Остаточний хазяїн — це той, у якому живе й розмножується статевим способом дорослий паразит. У проміжних хазяях живуть, а іноді й розмножуються безстатевим способом, його незрілі (личинкові) стадії.

Печінковий сисун. Прикладом внутрішнього паразита, що живиться тканинами хазяїна, може бути печінковий сисун — паразит рогатої худоби, який іноді вражає й людину. Це далекий родич планарії, який живе в жовчних протоках печінки й спричиняє жар, біль, жовтяницю. У тілі хазяїна він утримується завдяки ротовій і черевній присоскам, а тканини хазяїна поїдає за допомогою м’язистої глотки.

Кожен сисун виробляє і яйцеклітини, і сперматозоїди. Він продукує безліч яєць, що виводяться назовні з калом. У воді з яйця виходить війчаста личинка, яка проникає в проміжного хазяїна: слимака малого ставковика. У ставковику змінюються й розмножуються нестатевим способом два личинкових покоління паразита. Третє покоління — хвостаті личинки. Вони виходять у воду, прикріплюються до рослин і вкриваються оболонкою. Худоба ковтає личинку сисуна з травою. Личинка проникає в печінку й розвивається в дорослого паразита. Людина заражається печінковим сисуном, якщо вживає сиру воду з природних водойм або бере до рота рослини із заплав.

Бичачий ціп’як. Ціп’яки — це представники типу Плоскі черви, що докорінно змінені пристосуванням до паразитування в кишківнику. Їхнє середовище існування — вузький довгий простір. Тому тіло ціп’яка видовжене й подібне до стрічки, або стьожки, через що таких паразитів називають стьожковими. У бичачого ціп’яка воно сягає 10 м! Ціп’як може розірватися, але виживе, якщо його голівка завдяки органам прикріплення утримається в стінці кишківника. У шийці утворюються нові членики, кожен з яких має чоловічі й жіночі статеві залози. Дозрілі членики, що заповнені заплідненими яйцями, відриваються від тіла паразита й виносяться назовні.

Оскільки ціп’як живе в напівперетравленій їжі, йому не потрібна власна травна система. Він усмоктує поживні речовини всією поверхнею тіла. Ось так довершено ця зловісна тварина пристосувалася до життя.

Проміжний хазяїн бичачого ціп’яка — велика рогата худоба, а остаточні — людина й інші м’ясоїдні тварини. Людина заражається ціп’яком, уживаючи недостатньо проварене чи просмажене м’ясо, яке може містити паразитів на стадії фіни — невеликого міхурця. Ціп’як, потрапивши в організм людини, порушує травлення, викликає нудоту й блювання, дратівливість, безсоння, нервові напади.

Цикл розвитку бичачого ціпяка

Як фіни потрапляють до яловичини? Ціп’як, який живе в організмі людини (термін його життя сягає 10 років!), виділяє до 30 заповнених яйцями члеників кожного дня. Більшість члеників виходить із калом, але деякі самі виповзають із кишківника людини. Яйця паразита можуть потрапити в ґрунт, на траву, а з нею — у травну систему корів. Личинки ціп’яка виходять з яєць, просвердлюють кишечник, із кров’ю проникають до печінки чи м’язів і перетворюються на фіни, які тривалий час зберігаються в організмі корови, поки не потраплять до організму нового хазяїна.

 Аскариди й гострики. Життєвий цикл деяких паразитів не потребує зміни хазяїв. Такими є людські аскариди — черви 40 см завдовжки, що живляться напівперетравленою їжею в кишківнику людини. Щоб не бути винесеними назовні, вони повзуть проти руху вмісту кишківника або спираються на його стінки своїми пружними тілами.

Яйця аскарид переносяться із забрудненого ними ґрунту на їжу брудними руками людини чи мухами й тарганами. Через певний час перебування в зовнішньому середовищі яйця аскарид набувають здатності вражати людей, у травний тракт яких вони потрапили. Аскариди спричиняють біль у животі, погіршення апетиту, отруєння речовинами, які вони виділяють. Завдяки здатності активно переміщуватися в організмі аскариди можуть вражати різні органи і навіть виходити назовні. Аскарида, що вийшла з організму цього хлопчика під час блювання.

Гострики — дрібні паразити (5-10 мм завдовжки), які частіше трапляються в дітей, ніж у дорослих. Вони живуть у кишківнику й живляться бактеріями. Самки гостриків спускаються до анального отвору й відкладають поблизу нього яйця, що призводить до свербежу. Чухаючи ділянку поблизу анального отвору, людина переносить яйця паразитів на руки, а з них — на їжу чи до рота. Найефективнішим засобом боротьби з гостриками є дотримання правил гігієни. Аскариди й гострики належать до типу Круглі черви.

Ехінокок. Людина може бути проміжним хазяїном небезпечного ціп’яка ехінокока. Собаки й лисиці є його остаточними хазяями, а типовими проміжними — різні копитні. Дорослий ехінокок за розміром невеликий (до 5 мм) і не дуже шкодить своїм хазяям.

Його яйця можуть опинитися на шерсті зараженого собаки й звідти потрапити до травної системи людини. Личинки паразита виходять у кров і через неї — у різні органи (зазвичай у легені або печінку) хазяїна, де утворюють фіни. Саме вони становлять особливу небезпеку, оскільки розмножуються брунькуванням, ушкоджуючи орган, у якому мешкають. За 20-30 років фіни ехінокока можуть утворити скупчення розміром із футбольний м’яч. Фіна ехінокока (показана стрілкою) на рентгенівському знімку людини

Деякі Правила безпеки. Джерелом зараження паразитичними червами може бути ґрунт, брудна вода, недостатньо оброблене м’ясо та риба, немиті овочі та фрукти. Яйця паразитичних червів потрапляють до водойм із каналізаційними відходами та стоками з тваринницьких ферм. Скидати гній у водойми України заборонено. Там, де відходи все ж таки потрапляють до водойм, купатися й пити воду не можна. Ссавці, що потерпають від паразитичних червів, худнуть, мало й неохоче рухаються. Живіт у такої тварини провисає, шерсть втрачає здоровий блискучий відлив, стає тьмяною. Якщо такі ознаки з’являються у тварини, що живе поруч із вами (домашньої собаки або кішки, худоби тощо), не гайте часу — зверніться до ветеринара. На вулиці таких тварин краще не торкатися.

 Беззахисний проміжний хазяїн. У стоячих водоймах трапляється так звана «солітерна» риба, що плаває поверхнею води. Вона уражена ціп’яком ремінцем звичайним і є його проміжним хазяїном. Остаточними хазяями є рибоїдні птахи. Личинки ремінця порушують роботу плавального міхура риб, і ті втрачають здатність занурюватися на глибину. Це сприяє потраплянню паразита в остаточного хазяїна. «Солітерну» рибу можна вживати у їжу, оскільки ремінець безпечний для людини. Деякі гурмани їдять смажених личинок ремінця. Ці черви мають ніжне жирне м’ясо й досить смачні.

Прочитати параграф 14 Виконати тести https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=7448280 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: