Презентація "Педагогічний досвід викладачів хореографічного мистецтва ХХ ст."

Педагогічний досвід викладачів хореографічного мистецтва XX століттяпідготувала студентка 211-м групи. Літвін Катерина

Вірський Павло Павлович — хореограф і балетмейстер, артист балету. Народний артист СРСР, двічі лауреат Державної премії СРСР, Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Свій творчий шлях почав у 1926 р. коли закінчив Одеське музично-драматичне училище по класу балету; у 1927—1928 рр. навчався в Московському театральному технікумі. З 1928 р. працював як соліст балету і балетмейстер в Одеському театрі опери та балету, пізніше — в театрах Москви, Харкова, Києва та Дніпропетровська. У 1937—1940 рр. — став організатором і балетмейстер Ансамблю танцю УРCР, у 1940—1943 рр. — був художнім керівником Ансамблю пісні і танцю Київського військового округу. У 1933—1955 рр. керував балетною групою Ансамблю пісні і танцю Радянської армії ім. О. Александрова в Москві. 1955 р. повернувся до Києва, очолив Ансамблю танцю УРCР. У своїй балетмейстерській діяльності розвинув принципи орієнтовані на традиції українського народного танцю; в окремих випадках поєднував їх із сучасною тематикою. Cтворив такі хореографічні композиції та постановки балетів: «Чумацькі радощі», «Гопак», «Новорічна метелиця», «Колгоспна полька», «Шахтарська святкова», «Рукодільниці», «Запорожці», «Флотилія», «Радянська Україна», «Ляльки», «Повзунець», «Шевчики», «Лебедине озеро», «Червона квітка», «Раймонда», «Корсар», «Карманьола». Численні композиції зафіксовано у збірці «У вихорі танцю».

Верховинець Василь Миколайович-композитор, актор, диригент, хореограф, фольклорист і педагог. Саме як хореограф він зумів піднести український народний танок на технічно-високий художній рівень. Верховинець зробив чималий внесок у розвиток українського народного танцю, зокрема, написавши цілий посібник із вивчення народного танцювального мистецтва. Тодішні балетмейстери високо оцінили працю Василя, а Максим Рильський назвав хореографа «чародієм танцю». 23 листопада 1910 року у театрі Садовського відбулася прем'єра комічної опери Лисенка «Енеїда». Особливо цікавими були веснянки карфагенянок і гопак на Олімпі у постановці Верховинця. Цікавим був танець молоді біля корчми, поставлений ним же для драми І. Франка «Украдене щастя». Винахідливо скомпоновані і поставлені Василем Миколайовичем обрядові «хори веснянок» в п'єсі «Маруся Богуславка» мали винятковий успіх у глядачів. Навесні 1915 року прийшовши до театру під керівництвом І. О. Мар'яненка став хормейстером-диригентом і хореографом колективу. Користуючись змогою бувати у різних куточках України завдяки гастролям театру, він глибоко вивчає побут і творчість українського народу. Багато часу досліджував українські народні танці, проводив етнографічні дослідження, записував традиційні танці та танцювальні кроки в українських селах, ним записані танці «Роман» і «Гопак», «Василиха», «Шевчик», «Рибка». Також Василь Миколайович записав українське весілля. Книга «Українське весілля» у 1912 р. стала його першою науковою працею. Друга праця «Українські танці» (1913 р.) стала результатом наполегливих пошуків у царині народних танців.

На той час становище в галузі хореографії залишало бажати кращого. З метою створення міцної теоретичної бази для дальшого розвитку національної хореографії він пише книгу «Теорія українського народного танцю» (1919). Це було перше в Україні ґрунтовне дослідження характеру і принципу побудови української народної хореографії, дослідження, яке мало на меті створення на народній основі національного фахового балету. «Теорія українського народного танцю» витримала 5 перевидань. У 1923 р. публікується ще одна його праця— збірка дитячих ігор з піснями «Весняночка», в якій викладається методологія роботи з дітьми.1930 року Харківський оперний театр здійснив постановку першого українського балетного спектаклю «Пан Каньовський» (муз. М. Вериківського та Ю. Ткаченка).

Чуперчук Ярослав Маркіянович – видатний український балетмейстер, етнограф, артист, унікальна особистість у гуцульській хореографії. Лицар гуцульського танцю-йому випала не легка доля бути творцем і пропагандистом гуцульської хореографії. За своє багатогранне життя він 70 років віддав творчій діяльності як балетмейстер-постановник; з них: 40 років – сценічній діяльності. Віртуоз гуцульського танцю Ярослав Чуперчук – гордість української культури, створив понад 100 хореографічних та вокально-хореографічних творів, до яких сам писав пісні. Його діяльність лягла в основу сучасних репертуарів багатьох колективів в Україні та за її межами. В 1939 р. здійснює постановку танців до спектаклю «Украдене щастя» Івана Франка у Київському театрі ім. Франка. А вже в грудні 1939 р. у Івано-Франківську організовується державний гуцульський ансамбль пісні і танцю,де його призначили керівником балетної групи. Володіючи глибокими знаннями гуцульського фольклору, робота в театрах, знання, одержані в школі Авраменка, допомогли балетмейстерові втілити давні вимріяні задуми, ідеї в хореографічних постановках «Після Бескидів», «Аркан», «Гуцулка на царині», «Співай, рідний краю», «Великодні хороводи», «Коломийки» та багатьох інших постановках. Віртуоз гуцульської хореографі виховав цілу плеяду учнів, які отримали високі нагороди заслужених, народних артистів. Сам маестро – лауреат всіх Міжнародних конкурсів, нагороджений французьким урядом золотою медаллю за високе мистецтво балетмейстера.

Ластівка Дарій Григорович– балетмейстер, педагог,заслужений артист України. Про себе заявив Дарій Ластівка у спектаклі «Земля», в якому виконував близькі його серцю буковинські танці. Згодом, вперше в житті Дарій опинився за межами рідного краю - в складі Чернівецького театру приїхав на гастролі в Київ. А в 1947 році його серед інших учасників декади української літератури та мистецтв, вітала Москва. Тоді безмежно щасливий Ластівка танцював у Гопаку, що завершував огляд української культури в Москві. Працював 23 роки артистом балету у Буковинському ансамблі пісні і танцю. Працюючи ще артистом балету,він робить перші кроки як балетмейстер. Він розуміє, що ті постановки, які йшли на той час у колективі, далекі від хореографії Буковини, а краса буковинського танцю, його неповторна лексика повинні лишитися в пам'яті ще багатьох поколінь. У 1967 році, після постановки номерів «Буковинська полька» та «Буковинський козак»,йому була запропонована посада керівника балету і балетмейстера Буковинського ансамблю пісні і танцю, яку він з гідністю проніс 24 роки.       Тільки з приходом на цю посаду Дарія Ластівки з'явилися дійсно буковинські танці: «Буковинський святковий», «Розквітай, оновлений краю», «Перетупи» та інші. За свої творчі успіхи і за внесок у хореографічне мистецтво Буковини у 1979 році Дарію Ластівці було присвоєне звання Заслуженого артиста України. 

Гомон Олексій Олександрович - хореограф і балетмейстер, артист балету. Народний артист України,професор. Закінчив Київське хореографічне училище (1957), Київський державний театральний інститут імені Карпенка-Карого (1969). Протягом багатьох років танцював у складі Українського національного ансамблю танцю імені П. Вірського. З 1976р. по 1981р. був художнім керівником та головним балетмейстером Шахтарського ансамблю танцю "Донбас".       З 1981р. - головний балетмейстер Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки.      Завідував кафедрою хореографії та художньої культури Національного  педагогічного університету імені М. П. Драгоманова . Поставив вокально-хореографічні композиції «Дзвенить піснями Україна», «Добрий вечір,щедрий вечір» та ін.       За видатний артистичний талант та професіоналізм Олексій Гомон отримав звання Народного артиста та Заслуженого працівника культури України.

Малиновський Рафаїл Болеславович- український хореограф, балетмейстер, народний артист України. Любов до танців зародилася ще в дитинстві, коли відвідував сільський клуб, де танцював в ансамблі старший брат. В 1974 році Рафаїл Болеславович Малиновський призначається викладачем хореографічних дисциплін Житомирського культосвітнього училища. Перше, що почув у Житомирі, була радісна звістка про відродження поліського ансамблю «Льонок», з колективом якого Малиновський почав плідно співпрацювати. Серед творчих досягнень цього періоду самобутні поліські танці «Поліський шир», «Калина», «Скакуха», «Ойра» та інші. В 1980 році за заслуги в розвитку музичного і театрального мистецтва йому присуджено звання заслуженого артиста УРСР.      Роки плідної співпраці пов’язують Рафаїла Болеславовича Малиновського з Українським центром культури в Москві де він працював головним балетмейстером ансамблю «Мазури». Довгі роки є головним балетмейстером Житомирського обласного хореографічного колективу «Родослав».      Творча спадщина балетмейстера велика. Більше двадцяти його сценічних творів увійшли в золотий фонд танцювального мистецтва України. В 1993 році йому було присвоєно звання народного артиста України.

Похиленко Віктор Федорович- народний артист України, професор кафедри хореографічних дисциплін мистецького факультету Кіровоградського державного педагогічного університету Імені В. Винниченка.1976 року закінчив Кіровоградський державний педагогічний інститут імені О. Пушкіна за спеціальністю «Фізичне виховання». З 1976 по 1979 рік працював тренером-хореографом ДЮСШ «Авангард». З 1979 по 1989 рік - балетмейстер Заслуженого ансамблю народного танцю України «Ятрань». Робота з ансамблем стала фундаментом становлення, розвитку й удосконалення балетмейстерської та педагогічної майстерності В. Похиленка. З 1989 року працює в Кіровоградському державному педагогічному університеті імені В. Винниченка. В 1994 року присвоєно звання заслужений працівник культури України. З 1994 року - доцент кафедри хореографічних дисциплін КДПУ імені В. Винниченка. 1999 року присвоєно звання «народний артист України», а 2003 -професора. Балетмейстером реалізовано такі творчі проекти: «Ой на Івана та й на Купала», «Весняні грози», «Кармен», «Кіровоградський коровай», «Зимові свята в Україні», «Болеро», «Кіровоградщино — ти серце України» та інші.

Сусліков Михайло Львович -український хореограф та балетмейстер,народний артист України.    1939 року закінчив Київський хореографічний технікум. З 1939 року і до початку Великої Вітчизняної війни працював артистом балету в Київському театрі опери і балету імені Т. Шевченка. У 1945-1948 роках працював артистом балету в Запорізькому музично-драматичному театрі імені М. Щорса. 1948-1951 роки - артист балету Закарпатського народного хору, а з 1952 по 1955 рік - соліст балету Закарпатської обласної філармонії.    1955-1961 роки - художній керівник ансамблю танцю "Свалява" в м. Свалява Закарпатської області. З 1961 року став незмінним художнім керівником заслуженого самодіяльного ансамблю танцю "Юність Закарпаття". 1967 року М. Сусліков нагороджений почесним званням заслужений працівник культури України. З 1980 року - заслужений артист,а з 1999 року - народний артист. М. Сусліков поставив такі танці: «Бокораші», «Свято в Карпатах», «Легенда Карпат», «Гуцулка», «Карічка», «Керечанка», «Плавянський вертунець», «Закарпатські візерунки», «У сім'ї єдиній».