Презентація "Передача змінного струму на відстані"

«Передача змінного струму на відстані»Підготувала: Алла Макогон

Передава́ння електри́чної ене́ргії — це технології, що забезпечують транспортування електричної енергії від місць генерування до місць споживання. Є однією з найважливіших завдань енергетики. Передавання електроенергії здійснюється за допомогою електричних мереж, до складу яких входять перетворювачі, лінії електропередачі (повітряні або кабельні) і розподільні пристрої.

Потреба передавання електроенергії на відстань обумовлена тим, що електроенергія виробляється великими електростанціями з потужними агрегатами, а споживається порівняно малопотужними електроприймачами, розподіленими на значній території. Прагнення до скупчення генерувальних потужностей, пояснюється тим, що з його зростанням, знижуються відносні витрати на спорудження електростанцій і зменшується вартість виробляння електроенергії.

Класифікація:

Від ефективності передавання електроенергії на відстань, залежить у цілому робота електроенергетичних систем, що охоплюють великі терени.

Можливість передавання електроенергії на відстань вперше виявив Стівен Грей у 1720-ті роки. У дослідах Грея заряд передавався по шовковому проводу на відстань до 800 футів. До кінця XIX століття електрика використовувалося тільки поблизу від місць вироблення. Це, у свою чергу, обмежувало ступінь використання наявних ресурсів, оскільки великі потужності для місцевого виробництва не були потрібні. З винаходом електричного освітлення необхідність передавання електроенергії на великі відстані, стала актуальною проблемою, оскільки освітлення потрібне було в першу чергу у великих містах, віддалених від джерел енергії.

1873 року, Фонтен вперше продемонстрував генератор і двигун постійного струму, з'єднані дротом довжиною 2 км. В 1874 році Ф. А. Піроцький здійснив передачу електроенергії потужністю 6 к. с. на відстань 1 км, а в 1876 році повторив дослід, використовуючи в якості провідника рейки Сестрорєцької залізниці довжиною 3,5 км.

Ранні експерименти відомого сербського винахідника Нікола Тесли стосувалися поширення звичайних радіохвиль, тобто хвиль Герца, електромагнітних хвиль, що поширюються в просторі. Тесла особисто неодноразово демонстрував бездротову передачу електричної енергії від передавальної до приймальної котушки Тесли. Це стало частиною його бездротової системи передачі. Тесла запропонував встановити більше тридцяти приймально-передавальних станцій по всьому світу. У цій системі приймальна котушка діє як понижуючий трансформатор з високим вихідним струмом.

Вся подальша історія розвитку ліній електропередачі аж до кінця XX століття супроводжувалася збільшенням напруги, потужностей для передавання і довжини ліній. В першу чергу, основною за важливістю проблемою було зменшення втрат у лініях, що вимагало підвищення напруги.

Подальше зростання рівня напруги ліній електропередачі, обмежувалося можливостями штирових ізоляторів, які використовувалися в той час і не дозволяли підняти напругу вище за 70 к. В. Лише винайдення на початку ХХ століття підвісних ізоляторів, дозволило різко збільшити напругу і вже у 1908—1912 роках у США й Німеччині було побудовано перші лінії електропередачі змінного струму напругою 110 к. В, у 1923—220 к. В.

Додаткові складнощі на шляху зростання рівня напруги, виникло через збільшення втрат на коронний розряд. Теоретичні дослідження показали, що зменшити втрати можна шляхом збільшення дійсного або «електричного» діаметра проводів. Перший напрямок привів до застосування алюмінієвих, стале-алюмінієвих і порожнистих проводів великого діаметра. Другий напрямок (запропонований В. Ф. Міткевичем у 1910-му) привів до застосування розщеплених фаз, що складаються з декількох проводів.

ДЖЕРЕЛА:

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!!!Вчіть Фізику!