Презентація "Петрарка"

Франче́ско Петра́рка (також просто Петрарка) — італійський поет та літописець. Один із засновників гуманізму, його називають «батьком гуманізму»

«Коли ти щось почуєш про мене – хоча сумнівно, аби моє мізерне і темне ім’я проникло далеко крізь простір і час, – то, можливо, тоді ти забажаєш довідатися, якою був я людиною і яка була доля моїх творів, про котрі поговір долинув або хоч би слабка чутка дійшла до тебе. Судження людей про мене будуть багатоманітні, бо сливе кожен говорить так, як йому навіює не істина, а примха, і немає міри ані хвалі, ані огуді. Я ж був один із вашого стада, жалюгідний смертний чоловік, ані зависокого, ані низького походження…» Ф.Петрарка «Лист нащадкам»

Народився Франческо Петрарка20 липня 1304 в Ареццо, поблизу Флоренції. Його батько — флорентійський нотар П'єтро ді сер Паренцо (сер Петракко) був вигнаний з Флоренції (як і Данте) «чорними» ґвельфами за належність до партії «білих» ґвельфів (прихильників папи). 1316 за бажанням батька Петрарка вивчав право в університетах Монпельє (1316-20) та Болоньї, проте більше цікавився літературою та письменництвом 1326р батько помер і Петрарка кинув навчання та повернувся до Авіньйона, де працював клерком у кількох конторах, попри роботу у нього залишалося багато вільного часу, котрий він присвятив літературі

6 квітня 1327, за власними словами поета, у Великодню п'ятницю в авіньйонській церкві Св. Клари він уперше зустрів жінку на ім'я Лаура, нерозділене кохання до котрої протягом сорока років оспівував у численних сонетах, канцонах, секстинах, баладах та мадригалах збірки «Книга пісень». Існує думка, що це кохання поет вигадав як джерело натхнення своїх віршів.

Він - молодий, але вже визнаний при папському дворі двадцятитрирічний поет, вона - заміжня двадцятишестирічна жінка, у якої було на той час кілька дітей (всього Лаура народила чоловікові одинадцять дітей). Білява, з величезними й добрими очима, вона здавалася втіленням жіночності й духовної чистоти. Лаура де Новес (1301-1348) Ця жінка підкорила серце поета й надихнула його на створення неповторних сонетів, які до цього дня вважаються зразком жанру.

Вони зустрічалися на вулицях Авіньйона, в церквах, на службах, і закоханий Франческо, не сміючи відвести від своєї музи очей, дивився на неї, поки вона йшла під руку з чоловіком. За всі роки зустрічей вони не обмовилися жодним словом. Але кожного разу, помітивши звернений до нього ніжний теплий погляд Лаури, щасливий поет повертався додому і до ранку писав присвячені їй сонети

Доля Лаури невідома. Чи була щаслива вона в сімейному житті? Чи любила свого чоловіка? Чи помічала трепетний і закоханий погляд поета, який зустрічався з нею на жвавих вулицях Авіньйона? Чи могла здогадуватися вона про почуття чоловіка, який так ніколи й не відкрив їй свого серця? Цього ми ніколи не дізнаємося. Лаура померла 6 квітня 1348, коли лютувала в Європі чума. Саме в той день, коли двадцять один рік тому вперше побачив свою музу й оспівав її поет. Довго й болісно переживав Франческо Петрарка смерть коханої.

Франческо Петрарка пережив свою кохану на двадцять шість років. Але й після її смерті він любив Лауру все так само захоплено й трепетно, присвячуючи тій, що вже пішла з цього світу, прекрасні сонети, всього близько чотирьохсот. Усі вони були зібрані в «Канцоньєре» («Книзі пісень»), яка є найзнаменитішим твором поета

26 квітня 1336 він разом зі своїм братом та двома слугами зійшов на гору Венту (1 909 м) поблизу міста Карпантра (Франція), про що написав звіт у листі до свого друга Франческо Діоніджі. Оскільки це є першим відомим документом про гірську експедицію, то 26 квітня 1336 р. вважається днем народження альпінізму, а Петрарка його засновником

1341р у Римі Петрарку як поета увінчано лавровим вінком за поему «Африка», він став першим із часів після античного Риму, хто удостоївся цієї честі

Прийнявши духовний сан, Петрарка не міг одружитись, проте він мав двох дітей (сина Джованні та доньку Франческу) (жінка/жінки невідомі). 1липня 1374 9 р. Петрарка помер в Аркуї (поблизу Падови, яке нині названо на його честь Аркуа-Петрарка), де і був похований. Як твердить легенда, помер Франческо Петрарка за своїм робочим столом, поклавши голову на розгорнуту книгу.

«Канцоньєре», або ж «Книга пісень» — віршована збірка Петрарки, у якій поет оспівує свою любов до Лаури та свою скорботу з приводу втрати коханої. Написана після 1348 року та завершена 1374 року. Оригінальний заголовок збірки латинський: Rerum vulgarium fragmenta («Вірші людовою мовою», або «Безладні рядки на вольгаре»)

«Канцоньєре» складається з 366 поетичних текстів: 317 сонетів, 29 канцон, 9 секстин, 7 балад та 4 мадригали У виданнях збірки склалась традиція ділити її на 2 частини: в першу частину увійшли вірші, які написані за життя Лаури, в другу — після її смерті, вірші у формі спогадів. Насправді всю збірку «Канцоньєре» поет написав після 1348 р. (тобто після смерті Лаури).

Сонет №61 Благословенні будьте, день і рік, І мить, і місяць, і місця урочі, Де постеріг я ті сяйливі очі, Що зав'язали світ мені навік! Благословен вогонь, що серце пік, Солодкий біль спечаленої ночі І лук Амура, що в безоболоччі Пускав у мене стріл ясний потік! Благословенні будьте, серця рани І вимовлене пошепки ім'я Моєї донни — ніжне і кохане, І ці сторінки, де про неї я Писав, творивши славу, що не в'яне, — Й ти, неподільна радосте моя! Переклад Д.Павличка

Літературний рід: лірика; Жанр: сонет (любовна лірика); Напрям, течія: гуманізм, Відродження; Віршовий розмір: чотиристопний ямб; Провідний мотив: возвеличення кохання як джерела радості, страждання та натхнення; Тема: уславлення всього, що пов'язане з коханою жінкою та почуттями, які вона викликала; Ідея: кохання — це благословення, що дає сенс життю, навіть якщо воно супроводжується стражданням.

Сонет №132 Як не любов, то що це бути може? А як любов, то що таке вона? Добро? — Таж в ній скорбота нищівна. Зло? — Але ж муки ці солодкі, Боже! Горіти хочу? Бідкатись негоже. Не хочу? То даремно скарг луна. Живлюща смерте, втіхо навісна! Хто твій тягар здолати допоможе? Чужій чи власній долі я служу? Неначе в просторінь морську безкраю, В човні хисткому рушив без керма; Про мудрість тут і думати дарма — Чого я хочу — й сам уже не знаю: Палаю в стужу, в спеку — весь дрижу. Переклад Д.Паламарчука

Вивчити напам'ять сонет Ф.Петрарки