За допомогою полілогу діти цілеспрямовано засвоюють відомості про конкретні предмети й явища, вчаться словом передавати ознаки предметів, дії з предметами. Беручи участь у полілозі, дитина вчиться зосереджувати свою думку на одному предметі, пригадує те, що знає про нього, привчається логічно мислити.
Вихователь повинен глибоко продумувати зміст полілогу, відбирати для обговорення ті факти й явища, які підводять дітей до узагальнюючих висновків і в той самий час потребують додаткових пояснень, відомостей, щоб діти повніше і глибше осмислили матеріал спостережень. Наступні полілоги мають бути складніші за попередні. В них повинні ставитись нові розумові завдання, підвищуватися вимоги до мови дітей. Полілог досягає своєї мети тільки при чіткій організації і продуманій методиці її проведення. Тому значне місце в успішному проведенні полілогу має ретельна підготовка до ньго вихователя і дітей.
Полілог вимагає від дитини напруження уваги, вона повинна весь час стежити за ходом полілогу, не відволікатись від теми, слухати своїх товаришів, пригадувати, узагальнювати, бути готовою відповідати, в той же час стримувати себе від виступу, коли не запитують. Перед вихователем стоїть завдання підтримувати протягом усього заняття активність дітей, мобілізуючи їхню увагу.
Почати полілог можна по-різному - із згадування, з розповіді, з розгляду картинки, іграшки, предмета, з загадування загадки, читання вірша, які мають пряме відношення до теми. В основній частині полілогу розкривається її конкретний зміст. Дітям послідовно ставляться запитання, які спрямовують їхню активність. По ходу вихователь дає пояснення, стверджує дитячі відповіді, узагальнює їх, показує наочний матеріал тощо.
Відповіді дітей можуть бути розгорнутими і короткими. Вимагати на кожне запитання розгорнутої відповіді не слід, інакше полілог втратить свою невимушеність, стане нецікавим. У практиці зустрічаються випадки, коли вихователі вимагають повної відповіді. Проте не слід цього робити під час жвавого полілогу, який захоплює не тільки розум, але й емоцїі дітей. Цим знижується емоційна безпосередність обміну думками і враженнями, що характерно для усного розмовного мовлення; мова дитини набуває характеру «книжної».