Презентація" Політична соціологія. Соціологія громадської думки."

Політична соціологія. Соціологія громадської думки.

План.1. Предмет, категорії і функції соціології політики2. Політика як соціальний інститут.3. Поняття і сутність громадянського суспільства. 4. Соціологія громадської думки як соціологічна теорія.

1. Предмет, категорії і функції соціології політики Після першої світової війни і в соціології виділяється галузь, яка поставила собі за метувивчати відносини між суспільством і державою, між соціальним ладом і політичнимиінститутами. Ця галузь соціології — соціологія політики. Фундаторами соціології політики прийнято вважати М. Вебера, що розробив власну концепцію влади, довівши, що саме влада (а не багатство як у Маркса) єосновним чинником соціальної нерівності, досліджував роль бюрократії у політичній системі; італійськихсоціологів-політологів Г. Москута, В. Парето, що розробили теорію політичних еліт, проаналізували зв'язки еліти і маси, німецького вченого Р. Міхельса, що дослідив проблему співвідношення демократії та олігархії, сприяв становленню теорії політичного лідерства.

По закінченні Другої світової війни соціологія політики вийшла на сучасний щабельрозвитку, особливістю якого є не тільки аналіз теоретичних засад політичної соціології, а йнасамперед, емпіричні дослідження соціальних аспектів політичного життя. Так, сучасна соціологія політики, завдяки передусім американським дослідникам, займається вивченням особливостей розвитку демократичних процесів у світі (С. Ліпсет). Впливу масових комунікацій на політичні процеси (Г. Ласуелл), взаємодії середнього класу та політичної еліти (Ч. Міллс), соціальних конфліктів у політиці (німецький вчений Р. Дарендорф). Се́ймур Ма́ртин Ли́псет. Чарльз Міллс

Окремі вчені вбачають соціологію політики лише як складовою політології, мотивуючи це схожістю предметів їхніх досліджень. Проте, як доводить американський соціолог С. Ліпсет — один із провідних дослідників цієї галузі соціології, наука про політику виходить від держави і вивчає, як вона впливає на суспільство, тоді як соціологія політики є похідною від суспільства і вивчає характер і глибину впливу суспільства на державу. Соціологія політики — це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає соціальні механізми функціонування влади, вмив суспільства та окремих соціумів на політичні процеси, взаємозалежність політичного життя та інших сфер суспільного життя, політичних та інших соціальних інститутів. Сферою соціологічних досліджень політичного життя є функціонування влади та обумовлених нею соціальних процесів, діяльність політичних партій та організацій, політичної поведінки різних категорій людей та різні аспекти взаємовідносин держави і суспільства.

Таким чином, предметом соціології політики є політична свідомість і поведінка людей, які втілюються у діяльності держав і громадсько-політичних організацій, а також механізм впливу соціальних спільностей та утворених ними політичних інститутів на процеси функціонуванняполітичної влади. Серед основних методів дослідження політичного життя, якими найчастіше користувалася у вивченні політичного соціологія політики з моменту свого виникнення і користується зараз можна виділити такі:• вивчення впливу економіки, культури та інших факторів на політичні процеси;• аналіз ролі соціальних спільностей (класів, соціальних груп, націй) в політичному житті;• структурно-функціональний аналіз політичних інститутів (держав, партій, громадських організацій);• системний аналіз великих і малих політичних структур;• порівняльний метод; комплексний аналіз політичного управління і керівництва суспільством;• аналіз політичної динаміки;• методи політичного планування і прогнозування. Відповідно до предмета соціології політики можна виділити її основні категорії. До них належать політика, влада, політичний інтерес, політична свідомість, політична поведінка, політичні відносини.

Політика — (грец. вміння керувати державою) — це сфера діяльності людей, класів, соціальних груп, націй, яка пов'язана з завоюванням, утриманням і використанням влади, насамперед державної. Ядром політики є влада. Влада — це реальна здатність соціального суб'єкта здійснювати волю над іншими людьми, реальна здатність змінювати під своїм впливом за допомогою різних засобів поведінку інших людей. До засобів здійснення влади належать закон, насильство, авторитет, переконання. Іншими словами, владою можна назвати реальний вплив на інших людей, спроможність заставити інших людей змінити свої погляди, бажання, переконання, поведінку і дії відповідно до інтересів і потреб субєкта влади, тобто примусити інших людей робити те, що потрібно суб'єктові влади. Таким чином,влада виражається через політичний інтерес її суб'єкта. Політичні інтереси формуються на основі політичної свідомості, котра, як уже було сказано, є одним із основних предметів досліджень політичної соціології.

Політична свідомість — це теорії, ідеї, погляди та інші компоненти суспільної свідомості,в яких індивід, соціальна група, клас, нація, суспільство в цілому усвідомлюють свої політичніінтереси, формують політичні цілі і завдання. Політична поведінка — це активність індивідів, груп, організацій у сфері політичних відносин, пов'язана з впливом на владу чи протидією її реалізації. Політичні відносини — це вид соціальних відносин, що проявляється у взаємодії різнихсоціальних спільностей (націй, народів, класів) та створених ними організацій у процесі формування,утвердження і реалізації політичної влади.

Соціологія політики покликана виконувати такі функції:• теоретико-пізнавальну, що пов'язана з виробленням наукової інформації про політичні процеси та явища;• прогнозтичну, яка проявляється у прогнозуванні політичних змін, виділенні зон політичної напруги, запобіганні можливим конфліктам;• прагматичну, пов'язану з розробкою шляхів, методів, способів забезпечення соціальноїзлагоди різних соціальних груп, рухів сил; розробкою технологій запобігання кризовим ситуаціям; пошуком шляхів виходу із конфліктів, що виникли;• соціалізації, що пов;язана з залученням громадян до демократичної системи політичних цінностей.

2. Політика як соціальний інститут. Питання суспільства, політики й держави постійно привертали увагу мислителів різних епох і народів. В історії політичної думки помітно виділяються такі класичні праці з соціальної філософії, як "Держава" і "Закони" Платона, "Політика" Аристотеля, "Про державу" і "Про закони" Цицерона, "Государ" Н. Макіавеллі, "Левіафан" Т. Гоббса, "Політичний трактат" Б. Спінози, "Про дух законів" Ш. Монтеск'є, "Про суспільний договір" Ж. Ж. Руссо, "Метафізичні початки вчення про право" І. Канта, "Основи природного права" І. Фіхте, "Філософія права" Г. Гегеля, а також роботи Дж. Локка, М. Вебера, К. Ясперса й інших соціальних мислителів минулого й сьогодення.

Політичне управління — це управління державою, діяльністю партій, громадських організацій, узгодження діяльності соціальних груп та інститутів, усіх членів суспільства. Складається воно із визначення і постановки головних цілей, розробки політичної лінії, стратегії і тактики, створення системи організаційних структур і забезпечення її ефективного функціонування, розвитку політичної системи, організації контролю, виховання мас, зовнішньополітичної діяльності. Основним механізмом здійснення політичного управління є держава, оскільки влада і управління в партії і громадській організації розповсюджується лише на членів цих політичних організацій, тоді як управління державою забезпечує панування над усім суспільством.

Політичний інтерес — узагальнені потреби, ідеальні прагнення індивідів та соціальних груп задовольнити свої вимоги у різних сферах життя суспільства, в першу чергу в політичній. Політика узгоджує інтереси різних індивідів і соціальних груп, визначає права і обов'язки кожного індивіда в залежності до отриманих ним соціальних статусів, є дієвим засобом соціального регулювання і соціального управління. Політика, таким чином, — ефективний фактор збереження цілісності диференційованого суспільства, і є настільки ж необхідною, як економіка, культура чи соціальна сфера. З іншого боку, політику ідеалізувати не слід, оскільки якою б демократичною вона б не була, все одно забезпечує соціальну нерівність в суспільстві, панування одних соціальних груп і підкорення інших. Все вище перераховане означає, що політика є явищем соціальним, тобто здійснюється виключно соціальними суб'єктами (окремими індивідами, соціальними спільностями і соціальними організаціями

3. Поняття і сутність громадянського суспільства. Поняття «громадянське суспільство», як правило, використовується в зіставленні з поняттям«держава». Вони відображають різноманітні аспекти життя суспільства, протистоячі один одному. Громадянське суспільство- є сукупністю міжособових відносин і сімейних, суспільних, економічних, культурних, релігійних і інших структур, які розвиваються в суспільстві зовні кордоныв і без втручання держави.предстає у вигляді соціального, економічного і культурного простору, в якому взаємодіють вільні індивіди, реалізовуючі приватні інтереси і здійснюючі індивідуальний вибір.

Громадянське суспільство - це сукупність між особових відносин, які розвиваються зовні кордонів і без втручання держави, а також розгалужена мережа незалежних від держави суспільних інститутів, реалізуючих індивідуальні і колективні потреби. Головні ознаки громадянського суспільства: розмежування компетенції держави і суспільства, незалежність інститутівгромадянського суспільства від держави в рамках своєї компетенції; демократія і плюралізм в політичній сфері; ринкова економіка, основу якої складають недержавні підприємства; середній клас як соціальна основа громадянського суспільства; правова держава, пріоритет прав і свобод індивіда перед інтересами держави; ідеологічний і політичний плюралізм; свобода слова і засобів масової інформації. Громадянське суспільство є системою, в якій переважають горизонтальні (невладні)зв'язки і відносини, що само організовується і само розвивається. В державі ж переважаючими є вертикальні зв'язки. В основі функціональної взаємоді громадянського суспільства і правової держави лежить принцип єдності і боротьби протилежностей. З одного боку, вони як би протистоять один одному, а з іншою - вони неможливі один без одного.

4. Соціологія громадської думки як соціологічна теорія. Соціологія громадської думки – спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність громадської думки, її структуру, функції, канали висловлювання, закономірності її функціонування в різноманітних сферах суспільного життя, політичній, економічній діяльності, соціальному управлінні

Предмет соціології громадської думки – закономірності, чинники механізми формування, розвитку, функціонування та обліку оцінного ставлення великих соціальних груп, верств, класів, народу загалом до актуальних проблем дійсності, які викликають суспільний інтерес. Її об’єкт – громадська думка як стан масової свідомості і як соціальна інституція. Громадська думка – специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя. Як соціальний феномен, громадська думка має такі сутнісні характеристики: - вона є не арифметичною сумою думок окремих індивідів щодо певного питання, а інтегративним утворення, яке має історичні, часові, територіальні особливості, складну структуру і виконує певні функції;- формується внаслідок висловлювання групи людей, яка є не механічним утворенням, а характеризується певною спільністю інтересів, цілісністю;- постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи суспільства проблем;- її характеризують інтенсивність поширення, стабільність, вагомість, компетентність, соціальна спрямованість;- може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці; часто є конфліктною.

При з’ясуванні суб’єкта громадської думки необхідно розрізняти поняття “суб’єкт” і “виразник” громадської думки. Виразниками громадської думки можуть бути як окремі індивіди (політичні діячі, журналісти, письменники), так і групи людей. Носієм, суб’єктом громадської думки може бути органічно цілісна група людей, що дає змогу розглядати досліджуване як цілісне, відносно самостійне утворення. Об’єктом громадської думки є конкретні явища, проблеми, теми, щодо яких може бути висловлена думка громадськості. Різноманітність явищ, фактів, ситуацій, процесів соціального життя породжує різноманітність людських суджень. Процес матеріального виробництва, духовне життя суспільства теж можуть бути об’єктом громадської думки. У простір її інтересів потрапляють як явища, що відбуваються у соціально-економічній, політичній сферах, так і проблеми освіти, охорони здоров’я, виховання тощо.

При встановленні об’єктів громадської думки беруть до уваги:загальну здатність суджень громадської думки віддзеркалювати соціальну реальність, відображати події цієї реальності;- формальні критерії, за якими певне явище, подія, проблеми стають об’єктом громадської думки: суспільний інтерес, доцільність, дискусійність, компетентність. Засоби, форми впливу громадської думки на суспільне життя різноманітні і реалізуються в її функціях, які виражаються у двох тісно пов’язаних між собою вимірах – горизонтальному та вертикальному.

Горизонтальний вимір громадської думки. Виявляється в урегулюванні різноманітних стосунків між індивідами в соціальних спільнотах. Його функції забезпечили еволюцію цивілізації. До них належать: оціночна, критична, діагностична, нормативна, виховна функції. Оціночна функція. Пов’язана з оцінним навантаженням суджень про суспільні явища, події, процеси. Важливість її полягає в тому, що діяльність людини у будь-якій сфері супроводжується певними оцінками суспільних проблем, свого місця в суспільстві, які відповідно впливають на її мотивацію та поведінку. Критична функція. Полягає у відображенні громадською думкою найактуальніших проблем суспільства, ставлення до них різних верств населення. Діагностична функція. Виявляється у розпізнаванні громадською думкою суспільних подій, явищ, процесів, ефективності роботи соціальних інституцій і владних структур. Нормативна функція. Полягає у здатності громадської думки разом з іншими соціальними інституціями брати участь у нормотворчих процесах: виробляти, обновлювати, змінювати, концентрувати в собі соціальні, політичні, культурні, поведінкові норми, демонструючи їх кожному новому поколінню. Виховна функція. Сутність її виявляється у виховному впливі на людину, в актуалізації процесу соціалізації особистості.

Вертикальний вимір громадської думки. Передбачає розгляд функцій громадської думки як соціальної інституції, найпомітнішими серед яких є: експресивна, консультативна, функція тиску на владу, директивна. Експресивна функція. Полягає в тому, що громадська думка завжди виражає певну позицію щодо суспільних подій, явищ, процесів, дій владних структур, оцінює й контролює дії влади в усіх сферах суспільно-політичного буття. Консультативна функція. Реалізує себе у рекомендаціях органам влади щодо вирішення різноманітних суспільних проблем. Функція тиску на владу. Суть її у тому, що громадськість засобами мітингів, демонстрацій, страйків чинить тиск на органи управління і спонукає їх до прийняття певних рішень. Директивна функція. Виявляє себе у виробленні громадськістю рішення щодо конкретних проблем суспільства, які мають імперативний, обов’язковий характер. Прикладом реалізації директивної функції є референдуми, вибори органів влади тощо. Ефективність цих функцій, максимальне використання їх потенціалу залежать від демократичності суспільства, механізмів взаємодії суб’єктів влади і суб’єктів громадської думки, особливостей електоральної поведінки, авторитету громадської думки тощо.