Презентація "Правобережжя та західноукраїнські землі в другій половині ХVІІІ ст. Національно-визвольна боротьба українського народу"

Правобережна Україна. Гайдамаки. Коліївщина. Буковина, Східна Галичина, Закарпаття. Рух опришків.

Результати Наростання невдоволення українців під владою Речі Посполитої, що виливалося в антипольські антикріпосницькі повстання

Гайдамаки – від тур. «розбійник» – учасники українського національно-визвольного руху ХVІІІ ст. на Правобережній Україні. Уперше згадуються 1717 р. Загони складалися з селян, козаків, збіднілих шляхтичів, міщан-ремісників. Матеріальну й воєнну підтримку негласно надавала Запорозька Січ. Грабували панські маєтки, знищували шляхту й католицьке духовенство, єврейських лихварів та орендарів. Застосовували тактику партизанської боротьби.

кандидатуру Августа ІІІ на польську корону. Влітку 1734 р. на престол у Польщі сів ставленик Росії Август ІІІ, і на прохання польських магнатів російське військо легко розбило повстанців. 1734 р. – перше велике гайдамацьке повстання. В той час коли російська армія разом з козацькими полками увійшла на Правобережжя, щоб підтримати 1750 р. – другий спалах гайдамацького руху. Проте неспроможність створити цілісну організацію, а також відсутність плану дій спричинили поразку повстання.  

КОЛІЇВЩИНА (від слів кіл, колоти, колій) – найвідоміший виступ гайдамаків 1768 року. Основною його силою було селянство. Це повстання спричинили декілька факторів: в південній Київщині, де зародилась Коліївщина, селяни довше користувались свободою від панських повинностей; панське господарство переживало складні часи перенесення збіжжевих ринків з-над Балтики до Чорного моря; значний вплив на селян мала близькість вільного Запоріжжя; на півдні Київщини загострилися релігійні суперечності.

Максим Залізняк – керівник гайдамацького повстання, гетьман повстанського війська. Іван Гонта – сотник надвірної міліції, полковник уманський, командир повстанського корпусу гайдамаків.

Причинами поразки було те, що царизм вів двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі. З одного боку, він бачив у гайдамацькому русі процес дестабілізації та ослаблення Польщі, з іншого – боявся, щоб народний виступ не перекинувся на Лівобережну Україну. 

ОПРИШКИ (від лат. «порушник, знищувач») – у ХVІІ – ХІХ ст. повстанці у Прикарпатті, Закарпатті, Буковині, які мали широку підтримку населення. Найбільшого розмаху опришківський рух набрав у 30-ті – 40-ві роки ХVІІІ ст. під проводом Олекси Довбуша. 

Карта території, охопленої рухом опришків Олекси Довбуша

І Гайдамаччина, і Коліївщина, і Опришківство стали невід'ємними складовими національно-визвольного руху всього народу; були вираженням невдоволення ущемлених верст населення; підточували підвалини кріпосницького ладу; мали антипольське, антишляхетське спрямування.