Позакласна робота. Урок-квест " Музей бойової слави Грушівської ЗШ І-ІІІ ступенів"

                                   Музей бойової слави

                     Грушівської ЗШ І-ІІІ ступенів

                 Ми вчимося сьогодні у школі

                 І гартуємо наші серця.

                 З рідним краєм пов’язуєм долі,

                 Будем вірним йому до кінця.

                                                        (В. Сосюра).

У нашій школі завжди ревно ставилися до історії краю. Багато років при шкільному музеї існувала експозиція бойової слави. На жаль, безцінні експонати, зібрані протягом багатьох років   Іщенком Миколою Івановичем, були загублені під час переїзду школи. Але учні нашої школи намагаються підтримувати традиції старшого покоління і проводять пошукову роботу. Сьогоднішня розповідь присвячується Марокко Сергію Івановичу, людині унікальної долі. Народився він у багатодітній сім’ї , рано втратив батька, рано перейшов на власний хліб. Вступив до ФЗУ в Запоріжжі, відвідував вечірню школу ,  мріяв вступити до інституту… І раптом війна. Хлопець міг евакуюватися із заводом,  але вирішує воювати із загарбником. Наші війська відступали і воєнкомат хлопець наздогнав аж у Мелітополі . Так 18 – річний Сергій потрапив до школи мінометників, а вже в грудні прийняв бойове хрещення під Ростовом – на – Дону.  Почалися важкі фронтові дні, коли щодня і щомиті тебе чекає смерть…. Було це на Донбасі,недалеко від м. Слов’янська . Ворог закріпився на висоті , вів сильний вогонь із кулеметів і мінометів, не давав можливості нашим підрозділам просунутися вперед. Командир взводу був убитий, і Сергія Марокко призначили виконуючим його обов’язки . Командир роти наказав йому відібрати десять бійців, підповзти до висоти і закидати вороже укріплення гранатами. Ранок був сонячним , лежали сніги , і хоч як обережно повзли бійці , їх швидко помітили і відкрили вогонь. З’явились два «месершміти», поливаючи градом куль. До дротяної огорожі доповзли тільки троє, тут починався «мертвий»  простір .  Хлопці закидали німецькі вогняні точки гранатами, але шлях назад було відрізано. Іншого виходу не було, і вони кинулися на загороджувальний вогонь.  31 грудня 1941 року його було поранено під час штурму висоти. Куля пройшла на сантиметр від серця, зачепивши легені. Лікувався в кисловодському госпіталі -  після захищав Кавказ. За виняткову мужність у тих боях Сергій отримав першу нагороду «За відвагу». На початку 1943 р.  лейтенант Марокко потрапляє на 2 Український фронт, визволяє Кобеляки, Звенигородку, Шполу. В одному з боїв, коли ворог чинив відчайдушний опір,командир взводу Сергій Марокко розташувався в окопі неподалік від німецьких позицій і коригував вогонь своїх мінометів. Тоді вони знищили чотири німецьких кулемети, розбили кілька ворожих траншей і рота змогла перейти в наступ. За той відчайдушний вчинок лейтенант Марокко отримує перший орден – Вітчизняної війни другого степеня. З боями він пройшов через всю Україну , в Румунії знову поранення,а за форсування річки Грон нагороджено орденом Олександра Невського. Після закінчення війни в Європі Сергій бере участь в розгромі японської Квантунської армії. За участь в цій операції Марокко нагороджують орденом Червоної Зірки. Тільки в 1946 році  Сергій Марокко, 24-річний юнак, але досвідчений офіцер , комбат, нагороджений 14 бойовими нагородами, повернувся в рідний край. Повернувшись до мирного життя Сергій Іванович наполегливо вчиться і працює . З 1954 по1963 рік працює в Апостолівському райкомі партії, проходить шлях до секретаря райкому. Але в 1963 році  йому запропонували стати головою колгоспу ім. Леніна. Він змінив на цій посаді Саву Антоновича Ніколенка (котрий став прообразом героя  «Поеми про море» О. Довженка Сави Андрійовича Зарудного , голови колгоспу Зелений Кут.), який пройшов нелегкий шлях, адже саме на його долю випали і побудова нового села Ленінського , і переїзд всім господарством з Грушівки і Кута на нове місце, і налагодження роботи і побуту селян фактично на пустирі. 1965 року колгосп імені Леніна   було перетворено в радгосп імені Ілліча. Колишнє багатогалузеве господарство почало спеціалізуватись на вирощуванні овочів і виробництві молока та м’яса. Поступово село стає все кращим: будуються дороги, будинки для спеціалістів, нова школа, виростає парк.  Молодь, отримавши професію повертається додому , адже тут є і робота, і умови для комфортного проживання. Радгосп під керівництвом Марокко Сергія Івановича неодноразово стає переможцем республіканського змагання, отримує звання    «мільйонера».  Озираючись у минуле, розумієш,  що саме завдяки таким людям наша країна  вис-    тояла і перемогла в Великій Вітчизняній війні, відновила зруйноване господарство. Саме такі люди є «сіллю» землі нашої. Низький уклін  і вічна    пам ять вам Сергію Івановичу, від вдячних нащадків.