Презентація "Прянощі на кухні"

Ароматично -смакове оформлення страв здійснюється за допомогою додавання прянощів та приправ в порівняно невеликих кількостях. Як у музиканта, який лише із семи нот створює різні поєднання звуків і мелодій, так і в кулінарному мистецтві можна приготувати з одних і тих же продуктів найрізноманітніші страви , додаючи прянощі, приправи, соуси, які дають можливість урізноманітнити, знаходити нові тональності, колорит, нюанси, аромати.

Пряними називають рослини, в органах яких (у листі, коренях, плодах) містяться ароматичні або гостросмакові речовини. З давніх-давен людина цінувала пахучі трави. Спочатку їх використовували в різних ритуалах, а пізніше - для надання аромату і присмаку стравам, а також для виготовлення ліків. Як прянощі використовують: корені (хрін), кореневища (аїр, імбир), цибулини (часник, цибуля), кору (кориця), квіткові пуп'янки (гвоздика, каперси), маточки і приймочки (шафран), всю зелену масу (кріп, естрагон), листя (лавр), плоди та їх частини (червоний перець), висушене насіння (гірчиця, аніс, кмин).

Усі народи в усі часи прагнули мати у себе прянощі, які цінувалися нарівні з золотом, сріблом, хутрами і шовками. Висока ціна прянощів змушувала купців стародавнього світу здійснювати ризиковані, безконечно далекі на ті часи подорожі. По декілька разів за час довгої дороги купці повинні були платити величезні мита, часто цінний вантаж ставав здобиччю розбійників. Були часи, коли цибуля цінувалася так дорого, що сарацини, наприклад, охоче брали вісім цибулин як викуп за кожного полоненого француза. Коли хотіли сказати про когось, що він дуже багатий, його глузливо називали «мішком перцю». Кухонна скринька з прянощами була справжнім скарбом, а дорогого гостя частували щедро приправленими стравами.

БОДЯН (зірчастий аніс) — плоди вічнозеленого дерева ілліціум, батьківщиною якого є Південно-Східна Азія. Здерев'янілі плоди мають форму зірочки. Запахом бодян нагадує аніс, але запах бодяну набагато ароматніший, тонший і складніший. Цю пряність додають у солодкі страви і тісто, сливові, грушеві, абрикосові компоти, використовують для виготовлення настойок, лікерів тощо.  ВАНІЛЬ — пряність, яка походить від орхідей. Квіти цього дерева запилюються виключно маленькими бджілками, які водяться тільки у Мексиці. Ваніль використовують тільки в солодкі страви та тісто, а також для ароматизації шоколаду, алкогольних напоїв.

ГВОЗДИКА — висушені пуп'янки квітів високого дерева родини миртових. Батьківщина гвоздики — Молуккські острови. В кулінарії гвоздику використовують цілими пуп'янками та меленою. Ароматизують нею солодкі страви і тісто, додають до м'яса, рибних маринадів, напоїв. Слід пам'ятати, що для солодких страв краще використовувати голівки (щоб не було надмірної гіркоти), а для інших страв (м'ясних та маринадів) — черешки. ІМБИР— багаторічна трав'яниста рослина родом з Південно-Східної Азії, схожа зовні на очерет. Як прянощі використовують кореневище імбиру, розмелене на тонкий порошок. Це була одна з найулюбленіших прянощів у наших предків — його використовували для приготування квасів, медів, браг, настойок, наливок, а також медівників, пасок тощо. Його можна додавати також до соусів, овочевих та фруктових маринадів, тушкованого м'яса і домашньої птиці. Імбир не тільки ароматизує м'ясо, але й робить його м'якшим.

КАРДАМОН— одна з найніжніших і до цього часу найдорожчих прянощів. Як прянощі використовується насіння багаторічної трав'янистої рослини походженням з Індії та Шрі-Ланки. В основному кардамон використовують для ароматизації борошняних кондитерських виробів (кексів, печива, медовиків, пряників) та начинок для них, особливо там, де є кава. КОРИЦЯ (цинамон) — кора декількох видів коричних дерев родини лаврових, що використовується як пряність у висушеному вигляді. Корицю використовують розломаною, а частіше меленою, при випіканні солодкого тіста, приготуванні солодких страв і деяких овочевих (шпинат, червона капуста, кукурудза, морква). Особливо добре поєднується кориця зі стравами, в склад яких входять яблука, абрикоси..

КУРКУМА (індійський шафран) як пряність відома більше 2,5 тисяч років. Походить вона з Індії. Прянощі готують з кореневища багаторічної трав'янистої рослини родини імбирних. Застосовують її у вигляді тонкого порошку, на смак вона слабо пекуча, злегка гіркувата, нагадує імбир, але аромат більш тонкий, своєрідний, іноді слабо відчутний. В ній є інтенсивний оранжевий барвник, який надає страві кольору. Нею підфарбовують вершкове масло, страви з рису, тісто. ЛАВР — символ слави і перемоги. Вічнозелене дерево — лавр благородний — росте в Середземномор'ї, де є реліктовою культурою, залишками флори третинного періоду. Як пряність використовується листя лавра — так званий лавровий лист — у свіжому або частіше висушеному вигляді, а також плоди (насіння) лавра. Лавровий лист використовують для готування супів, других страв з м'яса, риби, раків, овочів, соусів, при консервації м'яса, риби й овочів. 

ПЕРЕЦЬ ЧОРНИЙ належить до родини перцевих. Батьківщина — Південна Індія. Чорний перець як пряність готують із зелених недоспілих плодів, які сушать разом з м'якоттю просто на сонці. Висушений перець являє собою чорні або чорно-бурі зморшкуваті зерна діаметром 3,5—5 мм. Чорний перець часто називають універсальною пряністю, але скоріше — це найпоширеніша і найвідоміша пряність. ПЕРЕЦЬ ЗАПАШНИЙ — під такою назвою використовується в кулінарії декілька прянощів, причому жодна з них не має нічого спільного із справжніми перцями. Більш знайомий нам ямайський запашний перець — горошини удвічі-утричі більші, ніж горошини чорного перцю, нерівномірного сіро-бурого кольору. Його широко застосовують для всіх видів маринадів, рибних страв, ковбас, м'ясних рулетів і запіканок, м'ясних соусів і соусів до м'яса, а також для виробів з тіста (типу пряників) і напоїв.

ПЕРЕЦЬ ЧЕРВОНИЙ (стручковий, гострий, паприка, чілі) Як пряність використовуються свіжі дозрілі плоди, але частіше висушені, в цілому або меленому вигляді. Запах у червоного перцю слабкий, а смак — гостропекучий. Мелений перець має різні відтінки кольору — від оранжевого до червоного. Червоний перець використовують переважно в м'ясних, овочевих та рисових стравах, починаючи з салатів, борщів і супів і кінчаючи тушкованим м'ясом, овочами і їх поєднаннями з рисом. Червоний стручковий перець, з якого виготовляється паприка, вирощується переважно в Угорщині, США, Іспанії та Туреччині, при цьому Угорщина є основним постачальником паприки. Паприка була завезена в Європу з Центральної Америки, але при вирощуванні червоного перцю в іншому кліматі втратила частину гостроти та стала більш солодкою.

МУСКАТНИЙ ГОРІХ — прянощі, які одержують з плодів мускатного дерева — мускатника запашного, який росте і культивується в тропічних країнах. У свіжому вигляді він має яскраво-червоний колір, а у висушеному — оранжевий. Мускатний горіх використовується здебільшого в солодких стравах (варення, компоти, пудинги) і виробах з тіста, а також для ароматизації овочевих страв, грибних, страв із всіх видів домашньої птиці, макаронів, дрібної жирної дичини (перепела), страв з телятини і молодої свинини, субпродуктів. Найбільш ефектний мускатний горіх в начинках, паштетах, фаршах. ЦЕДРА — це зовнішній ефіроносний шар шкірки плодів різних цитрусових рослин: цитрини, помаранчі, мандарина, померанця. Чим тонше зрізана шкірка, тим вища якість цедри. Вона використовується для виробів з тіста (паски, бабки, кекси), різних солодких страв, м'ясних підлив, начинок для риби і з риби, для птиці і з птиці.

ШАФРАН  — багаторічна рослина родини півникових, батьківщина — Мала Азія. Як пряність використовуються приймочки квітів шафрану. Шафран використовують як пряність і як харчовий барвник для забарвлення вершкового масла, сирів, деяких алкогольних і безалкогольних напоїв. Використовують його для ароматизації кондитерських виробів, а також для приготування страв з м'яса і курей, рису і овочів (особливо баклажанів і квасолі), тушкованої і відвареної риби цінних порід. Шафран погано поєднується з іншими прянощами, тому він вживається переважно самостійно. 

— характерний стиль приготування їжі, практика і традиції, які пов'язані з українською культурою, кулінарне мистецтво українців. Кожному з етнографічних районів України властиві свої особливості кухні, зумовлені історичними особливостями та традиціями.

Це традиційна українська страва, яку їли бодай не щодня та подавали і на вечорницях, і на весіллі. Добре приготований у печі борщ не приїдався, а другого дня був навіть смачнішим, ніж першого. На Поліссі борщ здавна вважався символом родини, адже усі складники, мліючи у глиняному горщику, передають свої смаки одне одному, і утворюють неповторну смакову гаму. Перш ніж подати на стіл — господиня «затирала» борщ, тобто розтовкувала у ковганці внутрішній жир з сіллю та часником. Достаток сала вважається в народі ознакою справжнього добробуту. Сало вживають як самостійну їжу, головним чином, в сирому, запеченому вигляді, у вигляді шкварок або у вигляді різної приправи і жирової основи різних страв. Сало їдять не тільки сире, солоне, варене, копчене і смажене, на ньому не тільки готують, але ним шпигують інше м'ясо, де сало відсутнє. Сало також використовують для засмажування чи затовкування рідких страв: борщів, капусняків, юшок.

Важливий соус або компонент багатьох страв. Характерним є використання сметани не лише у солодких та борошняних стравах - варениках, сирниках, млинцях, з творогом та ін., але й як важливої частки перших та других страв - борщу (і червоного, і зеленого), супів, голубців, фаршованого перцю, зраз, молодої картоплі та ін. Це маленькі пухкі булочки, які готуються з житнього чи пшеничного тіста, перед подачею на стіл обов'язково затовкуються часником. Подаються звичайно до борщу.

З м'ясних продуктів використовується в першу чергу свинина, потім — яловичина і птиця. М'ясо споживається у різному вигляді, найчастіше смажене і тушковане.. Популярні і такі страви, як голубці, печеня по-домашньому, українські битки, шпигована часником та салом буженина, тушкована з капустою і салом, свинина, бігос, крученики,завиванці, фарширована птиця. Особливо смачні характерні для України страви з м'яса, що готуються в череп'яних горщиках. Здавна важливе місце в харчуванні українців займає риба. Улюблені страви — карась, запечений у сметані, щука тушкована з хроном,короп, тушкований з цибулею в сметані, судак, запечений із грибами й раками, рибні крученики, короп, фарширований грибами і гречаною кашею тощо. Активно використовується морська риба та інші дари моря.

Постійно присутні в українському меню найрізноманітніші борошняні страви: вареники, галушки, млинці, налисники, палюшки. Ну а про українську випічку годі й говорити: паски, тістечка, пироги та пиріжки — солоні чи солодкі: із тіста пісочного, листкового, дріжджового, здобного тощо. З начинкою найрізноманітнішою: з кашею, маком, м'ясом, капустою, сиром.

Хрусткі золотаві шкварочки являли собою засмажені шматочки сала, на столі вони завжди вважались делікатесом. Готувались у горщику з додаванням цибулі, подавались головним чином до кров'янки, дерунів та різноманітних каш або просто з хлібом. Вони ж тертюхи (Зх. Україна). Простіше кажучи — картопляні млинці. Деруни зі сметаною є традиційною частиною святкового столу на Благовіщення. У традиційній українській кухні деруни споживали найчастіше у неділю — на сніданок або вечерю. До столу подають з цибулею та шкварками. До дерунів пасує сметана чи ряжанка.

- кров'яна ковбаса. Подається з цибулею та шкварками. До слова сказати, кров'янка — одна з небагатьох страв, яка витримала тиск релігійної заборони і виграла у досить нерівній боротьбі. Історично склалось так, що заборона споживання крові в Україні ігнорувалася і традиційна національна поживна й корисна страва — кров'янка дійшла до наших днів. Є найпоширенішим видом ковбас, які виготовляють домашні господарки із свинини. Як наповнювач використовують нарізане шматочками м'ясо з салом у пропорції 50/50%, додають мелений чорний перець, заправляють часником та запікають у печі на пательні. Ковбаси, зазвичай, робили перед Різдвом, Великоднем, і вони були обов'язковою й почесною стравою на святковому столі. В традиційній українській кухні — це страва, яку робили переважно про запас. Для тривалого зберігання ковбасу складали у горщики, заливали смальцем і ставили у прохолодне місце.

Голубці названі на честь голубів — птахів, що символізують творчу силу вогню. Без голубців важко було уявити святковий стіл в українській родині. Голубці готуються із капустяного листя, що починається сумішшю із пшона (пізніше — рису), м'яса, подрібненої моркви, цибулі та прянощів. Найбільше смакують зі сметаною та житнім хлібом.

З напоїв для української кухні характерні молочні, особливо користується популярністю пряжене молоко, кисляк та ряжанка. Одним з улюблених напоїв є також узвар — відвар із сухофруктів, який влітку часто заміняють компотом. Ну і з давніх давен в Україні царюють кваси: хлібний — з сухарів, фруктовий — із дичок — сирівець, а також борошняний, як-от ціберей. АЛКОГОЛЬНІ НАПОЇ Протягом багатьох віків медовуха залишалася єдиним хмільним напоєм у східних слов'ян. З розвитком торгівлі та харчових технологій культурним атрибутом святкового застілля стали  горілки, коньяки, вина, міцні настоянки. Багато рецептів напоїв відомі українцям з давніх давен. Не позабуті калганівка, спотикач, широкий спектр самогонів.

 з'явився на Україні разом з монголо-татарською навалою. Цю рослину, яка походить з Індії та Китаю, монголи й татари завжди брали з собою у походи і кидали живі кореневища у воду річок, озер. Вони вважали, що рослина очищає водойми, тому можна безпечно пити воду і напувати коней. Кореневище аїру, висушене і стерте в дрібний порошок, додають до пива, компотів зі свіжих та сушених яблук, груш і ревеню, замість лаврового листу кладуть у різні страви, варять сироп, виготовляють цукати, замінюють ним імбир для ароматизації пудингів і печива.   Як пряність використовується переважно насіння, яке збирають у серпні — вересні трохи недозрілим і досушують у снопах. Насіння анісу використовують при випіканні тіста, додають до кисло-солодких соусів, компотів, киселів, варення, з анісом роблять домашні настойки, наливки, пиво, брагу, квас. Крім насіння, використовують зонтики, зірвані зразу ж після цвітіння,— їх додають у соління та маринади для фруктів. Молоде листя кладуть в салати (особливо з яблуками).

Трава і квітки мають сильний приємний аромат. Походять васильки з Південної Азії. На Україні культивуються як ефіроолійна рослина. Свіжу або сушену зелень кладуть в салати, страви з помідорів, кетчупи, додають до соусів, приправляють ними копченості, готують масло для бутербродів, омлети. Вирощують рослину з насіння. Вона дуже чутлива до холоду. Збирають в пору цвітіння.  — невибаглива рослина, яку завжди можна побачити на узбіччі доріг, полів, на городах. З листя цієї рослини готують салати, борщі, супи, пюре, начинки для пиріжків, а насіння можна використати замість гірчиці і перцю.  

відома більшості народів з давніх часів як овочева і лікарська рослина. З насіння чорної гірчиці в основному виготовляли столову гірчицю. старовинна культурна рослина. Її насіння використовують для приготування гірчиці столової, кладуть у солоні огірки та інші овочі, додають до різних маринадів, приправляють копчене м'ясо. Молоде листя споживають у салатах. ГІРЧИЦЯ ЧОРНА  ГІРЧИЦЯ БІЛА 

Походить в Середземномор'я. Як пряність використовується свіжа та сушена зелень, яка частіше називається кинзою, і насіння, яке називають коріандром. Свіжа зелень використовується в салатах, супах, до м'ясних (особливо жирних) страв у поєднанні з іншою зеленню. Сушена зелень використовується переважно взимку — в супи і почасти в рисові та яєчні страви. Насіння вживається набагато ширше — в молочні супи, під час тушкування м'яса, маринування риби, випікання хліба та булок, квашення капусти (разом з кмином), приготування квасів і пива. Насіння здебільшого товчуть у ступці. — дворічна рослина родини зонтичних, зустрічається на лісових галявинах, луках та лісових сіножатях, у садках, на вигонах. Широко застосовуються плоди кмину в хлібопеченні, при квашенні, солінні овочів, виготовленні міцних напоїв. КМИН (ТМИН) 

У наших пращурів — скіфів та слов'ян — дягель був у великій шані, і його здавна вирощували на городах. Листя та стебла його використовували на борщ, особливо ранньої весни, бо відростає дягель відразу після танення снігу. Рослину вважали тонізуючим засобом. Її назва походить від давньослов'янського дєгль — здоровіти, бути сильним, одужувати. Корінь дягелю видає приємний і сильний аромат. Стебла у свіжому вигляді дрібно шинкують у салати, а також у гарячі овочеві гарніри. Із свіжих коренів роблять варення та цукати; сухі корені, подрібнені в порошок, домішують у тісто, м'ясні соуси, додають до смаженого м'яса (за 5—7 хвилин до готовності), компотів та чаю. Насінням ароматизують міцні напої. — відома лікарська рослина. Пряністю можуть бути свіжі і сушені листки шавлії. Сухий мелений лист заміняє розмарин в супах, стравах з м'яса, дичини, птиці, в салатах з яйцями і холодним м'ясом. Шавлію кладуть у пироги з капустою, м'ясом, яйцями з рисом. Шавлією посипають безпосередньо перед подачею курячі бульйони, яєчні страви, відварну жирну рибу, тушковану яловичину, її кладуть у м'ясні фарші для котлет, фрикадельок, рулетів. 

Вважається надто теплолюбною рослиною, але її можна вирощувати в будь-якій іншій зоні України, а не тільки в Криму. Квіти лаванди занадто пахучі, щоб використовувати їх як пряність, в їжу ідуть менш ароматні частини рослини — її листя. Воно гіркувате і пряне на смак, але до нього треба звикнути. Листям лаванди можна приправляти смажену баранину, тушковане м'ясо, рибу та рибні супи, салати і овочі.  — цей мешканець гір Південного Ірану вже дуже давно прижився на Україні. Рослина має своєрідний запах, який нагадує запах селери. Смак любистку гострий, солонувато-гіркий. Як пряність у любистку використовують листя, свіже і сушене, корінь і плоди. Листя додають до супів, особливо до зварених на яловичому бульйоні, соусів, овочів, салатів і смажених страв. Його плоди рекомендують вживати при солінні овочів, огірків, посипати ними хліб і печиво з сиру. З кореневища та кореня виготовляють спеції для супів. ЛЮБИСТОК

 походить з Середземномор'я, де й тепер трапляється у дикому стані. Саме з Греції поширилася вона по всьому світу. Петрушку широко використовують як приправу до перших та других страв, часто в поєднанні з кропом. Корінь петрушки застосовують ще частіше: його, крім супів і бульйонів, використовують при особливій обробці риби й м'яса, для виготовлення соусів до них.  родом із Середземномор'я. Рослина примхлива, вимерзає взимку. Майоран споживають як у свіжому, так і сухому вигляді. Його додають до супів, соусів для тушкованого м'яса (головним чином до баранини), кладуть у фарші та паштети. Та найбільше його використовують для ковбас та страв з картоплі.   МАЙОРАН ПЕТРУШКА

 запашна поширена в усіх лісових районах України. Жива рослина позбавлена пахощів, а в'януча й суха має дуже приємний аромат свіжого сіна. Використовують для ароматизації вин, лікерів, настойок, пива, чайних сумішей, тютюну, ласощів, фруктів, а також як приправу до салатів. Кілька стебел рослини кладуть у бочку з розсолом, коли солять огірки, у квас додають відвар трави, сухою травою обкурюють глечики з-під молока. Її додають до помідорів, сирів, овочів (особливо до квасолі), м'яса та риби

 багато віків тому прийшла на Україну. Вона має ніжний, приємний цитриновий запах. Як прянощі використовують листки у свіжому та сухому вигляді. Свіжі кладуть у літні салати, борщі, овочеві супи (за 1—2 хвилини до подачі на стіл). Сухі листки використовують у ті ж самі страви взимку, а також додають у чай, компоти, кваси, пиво, брагу, ароматизують оцет. багаторічна трав'яниста рослина, у дикому стані не росте. Прянощами вважається свіже та сушене листя. З іншими прянощами м'яту звичайно не комбінують. Вона годиться до фруктів і фруктових салатів, напоїв і пудингів. Особливо приємна м'ята в спеку. До м'ясних страв тепер її вживають рідко, хіба що до баранини, зате її широко використовують з помідорами, огірками, картоплею, бобовими.   М'ЯТА ПЕРЦЕВА

Екзотичний чагарник, який у природі зростає в Середземномор'ї. У 1813 році цю вічнозелену рослину завезено на Південний берег Криму. Молоді пагони та листя — прянощі для рибних і м'ясних консервів, безалкогольних напоїв. Додають його, як правило, до м'ясних страв (смаженини із свинини, баранини, кролятини), де він виконує подвійну роль: відбиває специфічний запах і надає аромату дичині.    — на Україну були завезені ще в середні віки, рослина стала дуже популярною. Нагідки називали «шафраном бідних», бо їх пелюстками підфарбовували не тільки масло і сири, а й супи, соуси, тісто.

Споконвіку відомий людям як харчова та лікарська рослина. В їжу використовують головним чином листя, а також квітки і стебла як прянощі для надання своєрідного смаку і запаху м'ясним стравам, маринадам, соусам; ним поліпшують якість вин, настойок і оцту. Збирають молоде листя окремо або разом із нерозкритими суцвіттями. Із свіжого листя готують зелені борщі, додають його в салати, супи, пюре, ковбаси. Порошок із сухого полину додають до м'ясних страв або видержують м'ясо перед приготуванням у відварі з цього полину.   ПОЛИН ЕСТРАГОН росте розсіяно в лісостепу і степу по берегах річок та в степових балках, на пустищах. Його культивують як пряну рослину.  Естрагон (його ще називають «тархун») використовують для ароматизації оцту (для цього досить покласти в пляшку шматочок свіжого стебла), для приготування естрагонової гірчиці, додають при солінні огірків, до страв з птиці, рису і риби.

Поширена городня культура, яка широко використовується як їстівна рослина для виготовлення приправ, соління огірків, помідорів та іншої городини.  Перші згадування про кріп зустрічаються в працях стародавніх греків і римлян. Батьківщиною кропу є Азія. Протягом сторіч наші предки використовували кріп для засолювання капусти, огірків, перцю, грибів, помідорів. Кріп надавав аромат засоленим продуктам, ще й охороняючи їх від плісняви та псування. Близький родич кропу. Принесено його на Україну з Малої Азії. Це давня пряна рослина з приємним присмаком та анісоподібним солодкуватим ароматом. Листя й корені фенхелю кладуть свіжими в салати з капусти, моркви, брукви, а також додають при тушкуванні риби й свинини. Стебла обливають окропом і їдять сирими або кладуть в салати і овочеві гарніри. Насіння використовують для приготування страв з капусти, риби, свинини (супів та других страв), додають у маринади для овочів і солінь з огірків, капусти, кавунів, динь, яблук, лісових ягід.  

 Її сіро-зелене листя, а також насіння використовували не тільки як приправу до салатів, омлетів з овочами, рибних страв, але і як лікарську рослину. Як пряність можна вживати молоді свіжі та сушені листки, їх незвичайний аромат робить приємнішим смак риби, яєць, паштетів з сиру.    - відома як коренеплід, який разом з морквою і петрушкою додають до супів, тушкованої яловичини або вживають в салатах у сирому чи вареному вигляді. Цю рослину вирощували ще в давнину. Поряд з плодами як пряність можна вживати і листя цієї рослини. Листя добре сушиться, зберігає аромат, вона може стати в пригоді взимку.

Удавні часи ця рослина зростала на просторах Причорномор'я. Як пряність використовуються сухі розмелені корінці або приготовлений з них відвар. З відвару можна зробити сироп. Рідкий екстракт кореня солодки можна вживати для виготовлення безалкогольних напоїв, пива, у кондитерському виробництві.   Походить з Далекого Сходу, але другою батьківщиною можна вважати Україну. В їжу вживають корені сирі й варені, переважно як приправу до різних страв. Свіже листя хріну кладуть у салати, супи, додають до бутербродів, використовують при солінні огірків і помідорів. Свіжий дрібно натертий корінь з сіллю й оцтом — чудова приправа до вареного м'яса. В поєднанні з брусницею і сметаною хрін годиться для дичини. Самий хрін підходить до гарячих копчених страв і вареного м'яса замість гірчиці.

Найстаріша культурна рослина. Вона була їжею найбідніших верств населення. З повсякденного, дешевого і легкодоступного продукту цибуля з часом перетворилася на приправу до різних страв, яким вона надає приємного смаку і аромату. Цибуля поліпшує смак майже всіх соусів і супів, а також тушкованого м'яса. Цибуля незамінна в сумішах овочів для консервування.   Прадавня культивована рослина. Його використання всебічне: у свіжому вигляді, розтертий з сіллю, він іде в овочеві салати, а ще частіше його кладуть у соуси, додають до ковбас і рибних страв, готують з нього приправи до овочів і м'яса, особливо до баранини і яловичини.

 Одна з найдавніших пряних рослин, які допомагали нашим предкам створювати кулінарні шедеври, сьогодні майже забута. Найтонший аромат притаманний його свіжому листю, ним можна приправляти салати, настоювати оцет, додавати до квасолі, класти в начинку для фарширування індички або телятини чи смаженої гуски. — універсальна пряність, яку використовують до овочів і супів, до риби, птиці і м'яса. Його кладуть у фарші, салати, соління; доречний він у копчених стравах, маслі для бутербродів, ним ароматизують мед. Дуже смачний свіжий сир з чебрецем та сіллю. 

— вічнозелений хвойний чагарник, дико зростає на півночі України. Його плоди — шишко-ягоди використовуються для приготування ялівцевої настойки, лікерів і горілки. Солодкий сироп із шишкоягід додають у печиво, пряники, киселі. Ягоди ялівцю стали улюбленою пряністю мисливців та невід'ємною приправою до страв з дичини або «під дичину».

Роботу виконала учениця 6 - б класу СЗШ №23 м. Львова Завадська Тетяна Керівник – вчитель біології Федор Ірина Михайлівна