РИСИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ НАДДНІПРЯНЩИНИ У СЕРЕДИНІ ХІХ СТ. Кріпосне право заважало формуванню ринкових відносин у сільському господарстві;Наддніпрянщина – найбільш економічно розвинена територія Російської імперії;Розвиток промисловості стримувався відсутністю ринку вільнонайманої робочої сили і вузьким попитом на промислову продукцію;Земля залишається власністю поміщіків і не є предметом купівлі-продажу.
Позитивні та негативні наслідки реформи 1861 р.:1. Кращі землі у поміщіків і селяни змушені землі у них арендувати 2. Основна частина селян розорялися після реформ. Це змушувало шукати їх роботу в місті, поповнюючи ряди найманих робітників або міських жебраків. З. З селянином як і раніше не вважалися. Селянство ніяк не впливало на політичне життя країни. Скасування кріпосного права призвело до зростання виробництва. Активізувалося підприємництво. У селі зберігалася громада. З'явилися два нових соціальних верстви населення-промислова буржуазія і пролетаріат. Право на землю у селян.
Військова реформа 1864 р. 1. Запровадження загальної військової повинності для чоловіків віком від 20 років.2. У суходільних військах служба тривала шість років, а на флоті – сім.3. Наприкінці XIX ст. було встановлено п’ятирічний термін служби в усіх родах військ.4. Особи, які здобули освіту, служили менший термін.5. Реорганізація системи військового управління. Країну було поділено на 15 військових округів, до складу трьох із яких (Київського, Одеського і Харківського) входили українські губернії.
Освітня реформа 1863 р. Прийняття нового університетського статуту з широкою автономію в питаннях внутрішнього життя. Започаткування вищої освіти для жінок, яку вони могли отримати на приватних вищих жіночих курсах. Надання права представникам усіх станів навчатися в гімназіях. Гімназії поділялися на реальні та класичні, з окремим навчанням юнаків і дівчат. Право засновувати початкові школи надавалося приватним особам, земствам та іншим громадським установам, але з дозволу влади.
Земська реформа 1864 р. Запровадження в повітах та губерніях земського (місцевого) самоврядування, що складалося з розпорядчих та виконавчих установ. До повітових зборів обирали гласних (депутатів) від різних станів: землевласників, міських власників і селян. Гласні губернські земські установи обиралися повітовими зборами. У Наддніпрянщині дія земської реформи до 1911 р. не поширювалася на Правобережжя, оскільки царизм побоювався, що діяльність земств спричинить там пожвавлення польського національно-визвольного руху