Презентація "РМ. Виразне читання гуморесок Павла Глазового "

РМ. Виразне читання гуморесок Павла Глазового

Я так люблю веселий сміх. Здоровий сміх, що гріє всіх! Переливаю в слово радість, Яку в душі своїй зберіг.І я щасливий, що пишу Хорошим людям на потіху. Ловлю в очах іскрини сміху І довго в серці їх ношу.

МОВА І ЯЗИКДід приїхав із села, ходить по столиці. Має гроші — не мина жодної крамниці. Попросив він: — Покажіть кухлик той, що з краю. — Продавщиця: — Что? Чево? Я нє понімаю. — Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка. — Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. — Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови: — На Вкраїні живете й не знаєте мови. — Продавщиця теж була гостра та бідова. — У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. — І сказав їй мудрий дід: — Цим пишатися не слід, Бо якраз така біда в моєї корови: Має, бідна, язика і не знає мови. 

ФАЛЬШИВІ ДРУЗІ, АБО КОЛЕКТИВНА ТВОРЧІСТЬДвоє друзів тихо йшли. Полем попід гаєм. Раптом дивляться: ведмідь. З яру вибігає. Перший вигукнув: – Біда! Буде нам рахуба! –Кинув друга і пришком. Вискочив на дуба. Другий скрикнув і упав. На краю дороги,З переляку задубівІ відкинув ноги. До лежачого ведмідь. Підійшов поволі;Довго нюхав, потім чхнув. Та й побрів по полю. Зліз із дуба той, що втік.– Ти  живий? – питає, –Ну й великий же ведмідь!Більших не буває!Як же він тебе не з’їв,Мабуть, неголодний.– Ні, друзяко, видно, він, –Добрий, благородний. Ти повіриш, розмовляти. Вміє по – людському. Він обнюхував мене. Й говорив при тому:“Ти дружи з людьми та знай –Совісті немаєТой, хто в горі та бідіДруга покидає.”Байку вигадав Езоп,Цим себе прославив,А мораль ведмідь сказав:"Крапку я поставив!"

ДЕ БЕРУТЬСЯ ДІТИ— Де взялися ми? — онуки Спитали в бабусі. А бабуся пояснила В старовиннім дусі:— Тебе знайшли на капусті, Тебе в бараболі,Тебе знайшли під вербою, Тебе — на тополі. Тебе знайшов біля клуні На соломі татко...І тут раптом обізвалось Якесь онучатко:— От сімейка, так сімейка! Хоч тікай із дому. Хоч би ж одне появилось На світ по-людському!

БУЙНІ ПРЕДКИВдарив батько спересердя Хлопчика малого. Той поплакав, переплакав Та й питає в нього:— Тебе, тату, бив твій тато?— Бив, та ще й немало.— Ну, а тата твого били?— Теж перепадало.І сказало хлопченятко, Заломивши ручки:— Тепер ясно, звідки в тебе Хуліганські штучки.