Презентація "Роль мотиваціі як засіб підвищення якості знань учнів"

Роль мотивації як засіб підвищення якості знань учнів

Найкращий учитель той, хто пробуджує в учнів бажання вчитися.

В. О. Сухомлинський, звертаючись до вчителів, писав: „Не забувайте, що ґрунт, на якому будується ваша педагогічна майстерність, - у самій дитині, в її ставленні до знань і до вас, учителю. Це - бажання вчитися, натхнення, готовність до подолання труднощів. Дбайливо збагачуйте цей ґрунт, без нього немає школи".

Що ж таке мотив? Мотив (від латинського moveo - штовхаю, рухаю) -спонукальна причина дій, вчинків людини (те, що штовхає до дії). В учінні — це пробудження, які спрямовують діяльність учнів. Ступінь навчальної активності школяра є наслідком сильної або слабкої мотивації навчання (мотивація — це система мотивів). Можна сказати, що мотиви учіння — це активізуючи сила, одна з основних умов навчальної діяльності. 

З вступом дитини до школи докорінно змінюється її об'єктивне становище в суспільстві та конкретні взаємовідносини з навколишнім середовищем. Головною діяльністю стає навчання, яке ставить до неї нові, складні умови, пов'язані з виконанням нових обов'язків. В аспекті цих вимог перебудовується весь перебіг життя дитини, який від нині визначається вимогами школи, вчителя, специфікою її навчальної діяльності. Водночас відбуваються зміни загальної спрямованості особистості дитини, а отже, й значення основних мотивів діяльності. Якщо в дошкільному віці основними були ігрові мотиви, то в шкільному віці вони поступаються навчальним. Звичайно, ця зміна відбувається поступово, носить закономірний характер, хоча і є індивідуальні варіації. 

Поряд з деякими зовнішніми аспектами шкільного життя (шкільна форма, ранець, зошити, ручки, підручники, парти, дзвоники .) спонукальною силою для дітей стає учитель, який є носієм вимог, що повинні виконувати учні. Його авторитет для учнів 1-2 класів є найвищим, порівняно навіть з авторитетом батьків: "Так говорить наша вчителька. Так вона робить, це вона веліла нам”, - ось основні аргументи, якими регулюється тепер їхня поведінка і вдома. 

Початкова школа — це насамперед творча праця одного вчителя в період дитинства, а дитинство, дитячий світ — це світ особливий. Діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, про честь і безчестя, про людську гідність; у них свої критерії краси, у них навіть своє вимірювання часу; в роки дитинства день здається роком, а рік - вічністю.

Маючи доступ до казкового палацу, ім'я якому — Дитинство, вчителю конче потрібно стати якоюсь мірою дитиною. Тільки за такої умови діти не дивитимуться на свого вчителя як на людину, що випадково проникла за ворота їхнього казкового світу, як на сторожа, що охороняє цей світ, сторожа, якому байдуже, що робиться там, усередині цього світу. Найголовнішим у цій дуже тонкій сфері є глибоке розуміння, точніше, відчування серцем дитячого світу, відчуванням дитинства.

Любов учнів до вчителя, як правило, поширюється і на процес навчання. Нерідко буває, що інтерес до навчального предмету, пробуджений вчителем, переростає в глибокий інтерес до певної галузі науки і визначає вибір життєвого шляху. Те, що говорить улюблена вчителька, сприймається зовсім по-іншому, ніж те, що говорить дитині чужа людина.

Зацікавлений своїми предметами, з творчим підходом до їх викладання, широкою обізнаністю та ерудицією вчитель власним прикладом впливає на учнів. Школярі, коли їх запитують про те, що їм подобається в улюблених для них учителях, крім цих вмінь та знань підкреслюють такі риси їх особистості, як чуйність, сердечність, уважність до запитів та інтересів дітей. Поведінка вчителя, його моральне обличчя - все це важливі фактори виховання позитивного мотиву учіння.

Ніщо в роботі вчителя не повинно викликати у молодшого школяра сумніву і упередження. Справжній учитель кожним своїм словом і дією має переконувати їх у своїй щирості, доброзичливості і справедливості. Тільки за цієї умови можна виховати позитивні мотиви до навчання, як до відповідальної, цікавої і радісної праці.

В. О. Сухомлинський закликав: «Навчайте граючись, а граючи навчайте».

Чому гра так подобається дітям? Тому, що вона дарує радість і захоплення, що сам її процес сповнений несподіванок, а результат – таємниця. 

Цінність гри полягає в тому, що в ігровій діяльності навчальна, розвивальна й виховна функції взаємопов’язані. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їх пізнавальні можливості, виховує особистість.

Особливо важливе місце займає дидактична (навчальна) гра та ігрові прийоми у навчальному процесі першокласників, адже становлення і розвиток їх навчальної діяльності відбувається у період ще слабких довільних процесів: уваги, сприймання, пам’яті та ін. Деякий програмовий матеріал вимагає від дитини значних вольових зусиль та багаторазового виконання різних варіантів вправ для його засвоєння. Саме тоді гра, запобігаючи психічному перевантаженню дитини, допомагає реалізувати навчальну мету значно швидше й міцніше, ніж будь-який інший педагогічний засіб.

Своєрідність дидактичної гри полягає в тому, що вона дає змогу педагогові навчати, розвивати розумові здібності, формуєпевні риси особистості та взаємини дітей у доступній і привабливій для них ігровій формі. Отже, гра – це випробуваний і ефективний засіб навчання в початковій школі, але в жодному разі не універсальний.

У початкових класах тільки гра дає змогу легко привернути увагу і тривалий час підтримувати в учнів інтерес до важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу всіх учнів не завжди є змога.

Ігрові форми навчання сприяють використанню різних способів мотивації.1. Мотиви спілкування:учні, спільно розв’язуючи завдання, беручи участь у грі, учаться спілкуватися, ураховувати думку товаришів;під часрозв’язання колективних завдань використовуються різні можливості учнів;спільні емоційні переживання під час гри сприяють зміцненню міжособистісних взаємин.2. Моральні мотиви:у грі кожен учень має виявити себе, свої знання, уміння, характер, вольові якості, своє ставлення до діяльності.3. Пізнавальні мотиви:кожна гра має близький результат (закінчення гри), стимулює учня до досягнення мети (перемоги) й усвідомлення шляху досягнення;у грі команди чи окремі учні завжди рівні (немає відмінників, трієчників, є гравці). Результат залежить від самого гравця, рівня його підготовленості, здатностей, витримки;ситуація успіху створює сприятливе емоційне тло для розвитку пізнавального інтересу. Невдачу сприймають не як особисту поразку, а як поразку у грі, вона стимулює пізнавальну діяльність;змагальність – це невід’ємна складова гри;у грі завжди є якесь таїнство – неотримана відповідь, що активізує розумову діяльність учня, штовхає на пошук відповіді.