Презентація "Розвиток емоційної компетентності учнів з метою формування інноваційної людини"

РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ З МЕТОЮ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ЛЮДИНИ

Мета: розширення знань про емоційний інтелект та можливість його розвитку в умовах уроку; визначення важливості та сучасності даного питання, можливості впровадження його в навчально-виховний процес.

Розвиток компетентності-вимоги сьогодення.

Слово «компетентність» — латинського походження, означає «належний, здібний». Це певна кількість знань учня, що дозволяє йому робити висновки про будь-що, виражати переконливу особисту думку, діяти адекватно в різних ситуаціях. На сьогодні визначення поняття компетентності є полемічним. Однозначного розуміння немає.

Компетентний — означає обізнаний у певній галузі, зокрема, в самоосвітній діяльності; той, що має право за своїми знаннями чи повноваженнями робити або вирішувати будь-які питання, говорити про щось. Компетенція — це сукупність певних повноважень, коло питань, із яких особа має знання та досвід.

Методологічним підґрунтям розбудови української школи сьогодні є компетентнісна освіта. У Концепції загальної середньої освіти зазначено, що стрижнем освіти ХХІ століття має стати розвивальна, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, здатна до самоосвіти й саморозвитку, що уміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання й уміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя й життя своєї країни.

На всіх етапах розвитку школи вчитель був центральною фігурою педагогічного процесу. І це закономірно. Навчати — означає керувати освітнім процесом . Учитель ставить конкретну мету та забезпечує її реалізацію. Але було б помилково розглядати учня лише як об’єкт педагогічного впливу. Чи не найголовніше в освітньому процесі — розумно використати можливості школярів, зацікавити роботою, щоб мета, яку ставить учитель перед класом, була мотивом їхньої пізнавальної діяльності, потребою.

«Результатом навчання, — зазначає О. Садовнікова, — має стати не засвоєння знань, умінь і навичок, а формування основних компетентностей, які забезпечують успіх практичної діяльності».

Не можна не погодитись із думкою А. Фасолі про те, що особливу увагу слід звертати на взаємозв’язок діяльності вчителя й учнів з метою формування та розвитку міжособистісних відносин, що сприяють становленню самостійної позиції учня й водночас збагачують діяльність учителя.

Основним завданням педагога має бути використання навчальних технологій, які б викликали в учнів стан дефіциту знань, бажання самостійно розібратися в тому, про що вони ще не знають.

Досвід роботи педагогів переконує, що більшість учнів мають бажання проникати в творчий процес пошуку знань, якщо зусилля спрямовані на їх самореалізацію, оскільки саме в ній виявляються власні, а відтак завжди оригінальні особливості. Така особистість зуміє правильно обрати свій шлях у житті, з огляду на власні можливості, ставитиме перед собою завдання самовдосконалення та саморозвитку, що буде запорукою успіху в різних сферах діяльності, тобто буде формуваться інноваційна людина.

Тому актуальним завданням сучасної школи є не тільки реалізація компетентнісного підходу в навчанні, який передбачає спрямування освітнього процесу на формування та розвиток ключових компетенцій особистості а і на розвиток емоційного інтелекту.