Розвиток українського письменства значною мірою залежав від історичних обставин. Більша частина українських земель в XVI столітті опинилась у складі Польської держави.
Доленосним моментом української історії стала середина XVII ст., на яку припав перебіг національно-визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Шукаючи підтримки у війні з Польщею, гетьман був змушений піти на союз із Московським царством. Після завершення війни Лівобережна Україна увійшла до складу Московського царства, тоді як українські землі Правобережжя майже до кінця XVIII ст. лишалися в складі Польщі.
Історичні обставини по-різному позначалися на розвитку літературного життя. Чужі культурні впливи не завжди залежали від адміністративно-територіального статусу українських земель. Часто вони співвідносилися з традиційними релігійними та церковними зв'язками в межах православного світу. Так, у XIV—XV ст. українське письменство зазнало відчутного південнослов'янського впливу. У цей період постали нові переклади біблійних текстів, широко перекладалися твори візантійських та південнослов'янських церковних письменників. Тоді ж активного переосмислення зазнала літературна спадщина Київської Русі.