Презентація "Розвиток театру й драматургії в другій половині XІX ст. Життя та творчість І. Карпенка-Карого"

Життя і творчість Івана Карпенка-Карого Розвиток театру і драматургії в другій половині XlX століття Розвиток театру і драматургії в другій половині XlX століття Розвиток театру і драматургії в другій половині XlX століття Життя і творчість Івана Карпенка-Карого

План l.Створення українського професійного театру. Театр корифеїв. ll.Корифеї на сцені. lll.Шляхами життя Івана Карпенка-Карого. lV.Творчість письменника: Трагікомедія Івана Карпенка-Карого “Сто тисяч”. Сатирична комедія “Хазяїн”. Історична трагедія “Сава Чалий”. Трагікомедія “Мартин Боруля”. V.Додатки. Vl.Література.

Частина l Український професійний театр Новий український професійний театр веде свій початок від вистави “Наталка Полтавка” Івана Петровича Котляревського, здійсненої в 1882 році.

Єлисаветград – колиска театру корифеїв Театр споруджено в 1867 році на кошти інженера – полковника Г.В. Тромбицького

Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський – блискуча плеяда майстрів української сцени, увійшли золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва. К.П.Станіславський

Корифеї театру Головна заслуга в успішній діяльності належить трьом людям: Михайлові Старицькому, Маркові Кропивницькому й Івану Тобілевичу(Карпенку – Карому) І. Франко

Корифеї українського театру Марко Кропивницький Марія Заньковецька Микола Садовський Панас Саксаганський Іван Карпенко – Карий Марія Садовська – Барілотті Михайло Старицький Ганна Затиркевич - Карпинська

Гобелен “Корифеї українського театру”. Художник Е.Руденко .

Перша трупа Марка Кропивницького 27 жовтня 1882року виставою “Наталка Полтавка” І. Котляревського започаткувала український реалістичний професійний театр.

Трупа акторів М. Кропивницького

Перша трупа М. Кропивницького Це був злагоджений і міцний виконавським складом театральний колектив.

Група акторів на чолі з М. Кропивницьким перед поїздкою до Петербурга. Перший ряд зліва направо: М. Садовський, Г. Затиркевич -Карпинська, М. Кропивницький, М. Заньковецька.

Афіші вистав театру Марка Кропивницького

Микола Лисенко(1842 – 1912) Видатний український композитор і діяч українського театру. М. Лисенко у 70-х роках XlX століття брав активну участь у театральному русі в Києві. У співдружності з М.Старицьким створив український музичний театр.

Перша українська трупа взяла собі за мету служити рідному мистецтву й будити скільки сили й змоги в громадянстві приспані й заколисані московською політикою “обрусєнія” національні почуття. В.П. Шурапов

Славні традиції корифеїв понесли у світ стаціонарний український театр Садовського у Києві, професійні українські трупи Гайдамаки, Суслова, Суходольського, Колісниченка, Мар’яненка та інших.

О. Суслов О.З. Суслов був людиною освіченою,- він закінчив Дерпетський університет,- театральну роботу почав ще студентом. Мав досить широкий розмах і адміністративні здібності. І. Мар’яненко

Це були роки мандрувань, це було “життя на колесах”, тернистий шлях, який судилося пройти українському театру в похмуру епоху

Частина ІІ Корифеї українського театру на сцені

Марко Кропивницький-Виборний (“Наталка Полтавка” Котляревського) Це був художник великого сценічного темпераменту, майстер тонких психологічних нюансів…Часто здавалося, що грань між сценою і життям стирається. І.О. Мар’яненко

М.Кропивницький-Карась (“Запорожець за Дунаєм” Гулака- Артемовського) Роль Івана Карася Марко Лукич грав легко, невимушено, ніби жартуючи. І разом з тим… переконливо, прав-диво… І.О. Мар’яненко

М.Кропивницький- Тарас Бульба (однойменна інсценізація повісті Гоголя) Найяскравіші з галереї створених М.Кропивницьким сценічних образів.

М.Л. Кропивницький-Шельменко (“Шельменко-денщик”Квітки-Основ’яненка) М.Л. Кропивницький у комедії Г.Квітки - Основ’яненка ”Шельменко- денщик”.

М.К. Заньковецька – Галя (“Назар Стодоля” Т.Г. Шевченка) Після вистав у Полтаві трупа Марка Кропивницького переїхала до Києва, де почала вистави 20 листопада 1882 року. Там М. Заньковецька з великим успіхом виступила в п’єсах “Наталка Полтавка”, “Назар Стодоля” та інші. Виступи в Києві висунули її на перше місце в трупі.

Марія Заньковецька – Харитина(“Наймичка” І. Тобілевича”) Уражала простота, щирість, безпосередність, правдивість і разом величезна глибина почуття при економії голосового звучання і пластичного виразу. І.О. Мар’яненко

М.К. Заньковецька – Оксана(“Доки сонце зійде, роса очі виїсть” М.Л. Кропивницького) Трагедію цієї бідної дівчини М.К. Заньковецька розкрила перед петербурзькими глядачами з надзвичайною силою і правдивістю. І. Мар’яненко

М.К. Заньковецька – Хвеська (“Кум-Мірошник” Д. Дмитренка) Заньковецька – чудово виконала роль бойкої та хитрої “хохлушки”… “Зоря”, 1882, №271

М.К. Садовський – Микола (“Наталка Полтавка” І.П. Котляревського) Микола Садовський прекрасно відчував композицію, ритм, характер вистави і домагався на сцені життєвої правди. І. Мар’яненко

М.К. Садовський – Самрось(“Дві сім’ї” М. Кропивницького) Садовський, як і його брати, був видатним діячем театру корифеїв, чудодійно володів мистецтвом перевтілення, сценічного відтворення життєвої правди.

М.К. Садовський – Городничий (“Ревізор” М. Гоголя) М. Садовський поволі включав до репертуару п’єси російських класиків. Уперше на українській сцені з’явилися “Ревізор”, “Одруження” М. Гоголя, “Тепленьке місце” (“Доходное место” Островського в перекладі М. Садовського).

М.К. Садовський – Командор(“Камінний господар” Лесі Українки) Найпереконливішим з усього ансамблю виконавців був Садовський у ролі Командора. Високий стиль вірша в його майстерній подачі поєднувався з благородною стриманістю і життєвою простотою. І. Мар’яненко

П.К. Саксаганський – Пеньонжка(“Мартин Боруля” І.Тобілевича) У Саксаганського була ціла галерея витончених у кожній деталі образів... Це – Пеньонжка(“Мартин Боруля”), Голохвостий(“За двома зайцями) і багато інших. Хто хоч раз бачив його в цих ролях, той ніколи їх не забуде... І. Мар’яненко

П.К. Саксаганський – Копач “Сто тисяч”(І. Карпенка – Карого) П.К. Саксаганський володів секретом тримати певний високий тонус не тільки в ролі, але й в цілій виставі... І. Мар’яненко

П. Саксаганський у ролі Гната Голого (“Сава Чалий” І. Карпенка – Карого) Панас Саксаганський грав роль Гната Голого, вражаючи величезним діапазоном своєї акторської майстерності.

П.Саксаганський у ролі Голохвостого (“За двома зайцями” М. Старицького) Панас Саксаганський – артист величезного по широті діапазону. Усі свої ролі він грав майстерно, соковито, яскраво, індивідуалізовано. С.Тобілевич

Іван Карпенко–Карий у ролі Назара у п’єсі Т.Г. Шевченка “Назар Стодоля” Як актор Іван Карпенко – Карий займає найпочесніше місце в ряду кращих сучасних артистичних сил українського театру.

Іван Тобілевич у ролі Хоми в п’єсі М. Старицького “Ой не ходи, Грицю...” Іван Карпенко – Карий у розкритті сценічних образів керувався творчим методом свого вчителя Марка Кропивницького.

Іван Карпенко – Карий у ролі Діда з вистави “Наймичка” Івана Карпенка - Карого Іван Карпенко – Карий у розкритті сценічних образів послідовно керувався творчим методом М. Кропивницького

Карпенко – Карий у ролі Калитки в п’єсі “Сто тисяч” Голос, вираз очей і міміка були в Івана Карповича основними засобами акторської виразності. С. Тобілевич

Г. Затиркевич – Карпинська в ролі Пріськи(“Бурлака” І. Карпенка – Карого) Головною особливістю гри цієї артистки була переконливість та простота в художньому показі життєвої правди. І. Мар’яненко

Г. Затиркевич – Карпинська в ролі Лимерихи(“Лимерівна” П.Мирного) В амплуа комедійних старух та жартівливих молодиць Ганна Петрівна створила цілу галерею неперевершених образів; багато талановитих артисток наслідувало її. І. Мар’яненко

Г. Затиркевич – Карпинська у виставі “Ніч під Івана Купала” за Гоголем Чудова, вільна від будь - якої штучності гра Ганни Затиркевич примушувала глядача забувати, що він у театрі, що перед ним актриса, а не вихоплена із життя постать. І. Мар’яненко

Частина ІІІ Шляхами життя Івана Карпенка - Карого

Іван Карпенко – Карий (Іван Карпович Тобілевич) “Сцена - мій кумир, театр – священний храм для мене”. Роки життя – 1845 – 1907

Карпо Адамович Тобілевич – батько Карпенка - Карого Батько драматурга походив з містечка Турія – колишньої Київської губернії, Черкаської області;з дворянського роду, який настільки збіднів, що він був змушений працювати управителем чужих маєтків.

Будинок Бобринецької повітової школи, у якій навчався Іван Тобілевич у 1855 – 1859 роках Бобринецька повітова школа була першим й останнім офіційним освітнім закладом для майбутнього письменника й актора.

Іван Карпенко - Карий у молоді роки 1865 року Іван Карпенко – Карий переїхав на службу в Єлисаветград і там разом з Марком Кропивницьким влаштовув аматорські вистави й грав у них.

Брати Тобілевичі: М. Садовський, І. Карпенко - Карий(стоїть), П. Саксаганський Родина Тобілевичів дала українському театру чотирьох великих артистів: Івана Карпенко – Карого, Миколу Садовського, Панаса Саксаганського й співачку Марію Садовську – Барілотті.

Іван Карпенко – Карий(І. Тобілевич) із молодшим братом Миколою Садовським.

Марія Садовська – Барілотті – сестра Івана Карпенка - Карого Марія Садовська була не тільки талановитою актрисою, а й чудовою співачкою.

З 1889 року й до кінця свого життя Іван Карпенко – Карий працював як актор на сцені українського театру, створеного разом з братом Панасом Саксаганським. Панас Саксаганський (брат Івана Карпенка – Карого) із сином Петром

Надія Карпівна Тобілевич – перша дружина Карпенка - Карого Надія Тарковська своїм співом запалила почуття І. Карпенка – Карого, які не гаснули і на великій відстані. Вона стала його дружиною в 1871 році.

Діти Карпенка – Карого. Назар, Ірина, Юрій (сидить) з нянею. У першому шлюбі народилися Галя, Назар, Юрко та Орися(Ірина). Старших Тобілевичі назвали Назаром, Галею в пам’ять про спільну участь у виставі “Назар Стодоля”. Т.Г. Шевченка

Софія Тобілевич – друга дружина Івана Карпенка - Карого Софія Дітковська (дівоче прізвище) привертала свою увагу тихою, сором’язливою вдачею і чарівним оксамитовим сопрано. Знала багато українських, російських і польських пісень.

Улітку 1884 року Івана Карпенка- Карого заарештували і вручили розпорядження про встановлення над ним гласного нагляду поліції терміном на три роки. Повідомлення департаменту поліції про встановлення за Карпенком – Карим гласного нагляду

Будинок у Єлисаветграді, у якому в 1871 – 1883 роках жив Карпенко - Карий

“Хутір Надія”.Хата, збудована батьком драматурга в 1871 році

Дуби в заповіднику “Хутір Надія” Сьогодні на території садиби на осонні вишумовують кронами дуби, посаджені господарем, М. Садовським, М. Заньковецькою, П. Саксаганським, Г. Затиркевич-Карпинською.

Альтанка, побудована Іваном Карпенком - Карим. Реставрована в 1971році

Внук Івана Карпенка – Карого Андрій Юрійович Тобілевич – директор заповідника-музею “Хутір Надія”.

Пам’ятник на могилі Івана Карпенка - Карого Помер І.Тобілевич 2 вересня 1907р. у м. Берліні (Німеччина). Тіло його було перевезено на Україну і, за його заповітом, поховано на кладовищі с. Карможини поблизу хутора Надія, поруч з могилою батька.

Частина lV Творчість письменника

Перший літературний твір “Новобранець” Жанр твору – оповідання Рік написання – 1881 рік. Рік опублікування – 1883 рік. (Опубліковане М.Старицьким в альманасі “Рада”)

Комедії І.Тобілевича У драматичній спадщині Івана Карпенка – Карого – вісімнадцять оригінальних п’єс і кілька переробок. ”Мартин Боруля”(1886р), “Сто тисяч” (1890р), “Хазяїн” (1900р), “Суєта”(1903р).

Іван Карпенко – Карий (І.Тобілевич) “Сто тисяч” (Перша назва “Гроші”) Рік написання – 1890

Жанр твору - трагікомедія Тема: Зображення життя селянства в пореформені часи, суспільні явища, що мали місце в 80 – 90 –х. роках XlX століття. Ідея: Викриття й засудження в образі Герасима Калитки хижацтва, жорстокості, ненаситної жадоби до наживи, духовної обмеженості, згубного впливу грошей на людину.

Інформаційне гроно “Вплив грошей на героїв п’єси” Деградація Зневага до освіти і науки Злість і грубість Шахрайство “Краще смерть, ніж така потеря” Кримінальний злочин Кохання за розрахунком Деспотизм Цинізм Жорстокість гроші

Засоби сатиричного зображення Засоби сатиричного зображення Комічні ситуації Жартівливі народні прислів’я, приказки, фразеологізми. Уживання пестливих слів в іронічному значенні Гіпербола Характеристичне прізвище головного героя (Калитка - гаманець) Поєднання різних стилів – високого, патетичного з приземленим “Макаронічна мова”, Народна етимологія Поєднання різнорідних понять

Іван Карпенко - Карий “Хазяїн” Рік написання – 1900 (Задум написати твір Іван Карпенко – Карий виношував близько десяти років)

Жанр твору – комедія. “Я пишу нову комедію “Хазяїн”. “Я сам бачу, що це найкраща моя комедія”. Іван Карпенко - Карий

Тема твору: показ людської любові, пристрасті до збагачення, “без жодної іншої мети”.”Стяжання для стяжання!” Ідея твору: викриття і висміювання явищ, породжених капіталістичним ладом, аморальність вчинків капіталістів – землевласників.

Проблематика твору Морально – етичні питання: добра і зла(хазяїн переступив межу зла, його девіз – аби бариш, то все можна). Честі і совісті. Кохання. Батьків і дітей. Освіти і культури. Духовності. Пошуків молодим поколінням шляхів у житті.

Основні конфлікти 1.Пузир і закон. 2.Пузир і робітники. 3.Сімейний конфлікт.

Система образів Мільйонер-землевласник Терентій Пузир Темні сили Контраст до “темних сил” Феноген Ліхтаренко Зеленський Маюфес Шаймейстер Курту Дочка Пузиря Соня Учитель гімназії Калинович Дворянин Золотницький

Засоби сатиричного зображення Засоби сатиричного зображення Самохарактеристика героя Суперечність між спотвореним світосприйняттям “стяжателя” і нормальним людським розумінням (звичайним здоровим глуздом) Мовна характеристика Промовисте прізвище героя - Пузир Художні деталі (халат,кожух мільйонера, історія з обідом) Інвектива * (Автор устами Золотницького говорить про Пузиря “Дика страшна сила) Контрасне групування образів Взаємохарактеристика героя

Іван Карпенко – Карий “Сава Чалий” Рік написання – 1899 Друком з’явилася в журналі “Киевская старина,1899”

Жанр твору – історична трагедія. Тема: зображення трагедії особистості, цілого роду і, певною мірою, народу.

Фольклорна основа твору: Історична пісня про Саву Чалого “Ой був у січі старий козак Сава” (Популярна в XlX столітті в Україні). Переказ про Саву Чалого.

Проблемне питання: З’ясувати, у чому ж вина головного героя, що змусило його стати на хибний шлях? Сава Чалий – зрадник?!

Пояснити значення висловів: “Мені здається, що я на матір руку піднімаю!” “Коли стерно із рук моїх однято, і другому до рук оддано,і бачу я, що човен поведуть на неминучу гибель,- я кидаю свій човен і випливу на другий берег сам!”

Доведіть це: “Що хочу я народові безвольному служити,- я в тім клянусь;коли ж помилку сам свою побачу, до тебе, нене, я вернусь таким же щирим сином, як і був,і всі гріхи спокутою я кровію своєю!..”

Оригінальність Івана Карпенка – Карого в зображенні образу Сави Чалого в однойменній трагедії: Показав тяжку помилку, а не лише підлу зраду Сави Чалого. Написав п’єсу правдиво, з історичного боку, і змалював Саву Чалого в новому освітленні. Зберігаючи історичну правду щодо подій, подав образи персонажів цілком імовірними й переконливими.

Іван Карпенко – Карий (І.Тобілевич) “Мартин Боруля” Рік написання - 1886

Жанр твору – трагікомедія. Тема: зображення гонитви за примарним дворянством, прагнення перейти у вищий стан, підміни особистих етичних цінностей(чесності, порядності, працелюбства) становою приналежністю.

Ідея: гідність людини визначають не належність до привілейованого соціального стану, а чесна трудова діяльність, простота й щедрість у взаєминах із людьми.

Додатки 1. Теорія літератури. Драматичний твір. 2. Жанри драматичних творів.

Література Волошин І.О. Корифеї українського театру. - Київ “Мистецтво”,1982. Дурилін С.М.Марія Заньковецька. Життя і творчість. -Київ “Мистецтво”, 1955. Коломієць Р.Г. Театр Саксаганського і Карпенка – Карого. - Київ “Мистецтво”, 1984. Мар’яненко І.О. Минуле українського театру. – Київ “Мистецтво”, 1953. Пільгук І. Іван Карпенко – Карий(Тобілевич). – Київ “Молодь”, 1976. Пилипчук Р.Я. Спогади про Панаса Саксаганського. Збірник. – Київ “Мистецтво”, 1984. Шуратов В. Театр Марка Кропивницького(минуле і сучасне). Альбом. – Кіровоград:ПВЦ “Мавік”, 2004.