Презентація "Щедрик - відома пісня з невідомою історією"

«Щедрик». Відома пісня з невідомою історією

«Щедрик» звучав та продовжує звучати і в українських домах, і на кращих концертних майданчиках світу. Щедрівка, на основі якої композитор Микола Леонтович створив легендарну пісню, підкорила світ. Але мало хто знає, що вона ще й стала символом багаторічної боротьби українців за незалежність від росії. У 2022 році виповнилось 100 років від дня американської прем’єри «Щедрика» та 145 років із дня народження геніального композитора Миколи Леонтовича.

«Я не скаржуся. Для справжнього митця життєвим заповітомповинна бути праця на повну силу за будь-яких обставин.»Микола Леонтович

Ця пісня стала символом Різдва. Її виконують найвідоміші музиканти по всій планеті, вона звучить у фільмах та рекламі, її вистукують м’ячами баскетболісти NBA. Це — колядка Carol of the Bells, що приносить радість усім народам, які святкують Різдво.

Однак у світі досі мало хто знає, що пісня має дохристиянське коріння і походить з України. Її автентична назва — «Щедрик». А музику на основі прадавньої української мелодії написав талановитий український композитор Микола Леонтович. Перш ніж стати символом Різдва, мелодія була хітом української дипломатії в Європі й навіть інструментом української боротьби за незалежність від росії. 1919 року пісня уперше прозвучала у Празі, а 1922 року — в Нью-Йорку. І лише в 1936 році з’явилася на світ її англомовна версія — Carol of the Bells.

Від щедрівки до колядки«Carol of the Bells — українська різдвяна колядка; автор музики — М. Леонтович; слова й аранжування — П. Вільговський». Так зазначено в партитурі, що вийшла друком у Нью-Йорку 1936 року в музичному видавництві Carl Fisher. Те саме зафіксовано в численних нотах пісні Carol of the Bells, які щороку на Різдво розгортають її виконавці в усіх куточках планети. Однак, як не дивно, цей музичний твір до Різдва не має жодного стосунку, не є колядкою і навіть не пов’язаний із зимою.

Виписка з каталогу реєстру авторських прав США, 1937 рік

Це давня українська обрядова пісня, яку співали навесні: в березні, коли додому поверталися ластівки. Належить вона до жанру щедрівок — питомо українських новорічних пісень, що їх виконували на території прадавньої України ще до прийняття християнства. Тоді на наших землях Новий рік зустрічали в березні. Тому в оригінальному тексті, на відміну від англомовного, йдеться про ластівку, а не дзвоники (англ. bells — дзвіночки), а справжня назва пісні — «Щедрик», від слова «щедрий», що також означає плідний, життєдайний. Упродовж століть це була проста одноголоса мелодія на чотири ноти.

«Щедрик» лунав на Щедрий вечір, коли за столом збиралася вся родина і зустрічала Новий рік. На столах було повно смачної їжі, а щедрівники — молодь або діти — ходили від хати до хати і співали під вікнами: Щедрик, щедрик, щедрівочка,Прилетіла ластівочка,Стала собі щебетати,Господаря викликати: Вийди, вийди, господарю,Подивися на кошару,Там овечки покотились,А ягнички народились. В тебе товар весь хороший,Будеш мати мірку грошей. Хоч не гроші, то полова,В тебе жінка чорноброва. Щедрик, щедрик, щедрівочка,Прилетіла ластівочка.

На відміну від схожого обряду колядування на Різдво, коли прославляється народження Христа, в щедрівках величали господаря та його дружину з дітьми, бажали родині достатку, доброго врожаю і приплоду худоби в новому році. Взамін щедрівники отримували винагороду: їжу або гроші. Фрагмент картини з українськими колядниками, 1883 рік

Поява «Щедрика» в обробці Миколи Леонтовича. Тривалий час пісня побутувала в українському фольклорі, поки на зламі XX ст. її не почув талановитий український композитор Микола Леонтович (1877–1921). На основі простої одноголосої мелодії він написав той хоровий шедевр, який нині співає на Різдво весь світ. За створення майбутнього різдвяного хіта композитор взявся 1910 року. За текстову основу пісні Микола Леонтович узяв волинський варіант «Щедрика», що був записаний фольклористами в місті Краснопіль на Поліссі й опублікований в одному зі збірників українських пісень. Хоча популярна щедрівка могла звучати й на Поділлі, звідки родом композитор. Можливо, він і сам наспівував її в дитинстві попід хатами.

Українським фольклором тоді захоплювалося багато українських композиторів. Вони ходили по селах, записували з вуст простих людей народні пісні, на їх основі створювали власні хорові твори. Під час навчання в Подільській духовній семінарії Микола Леонтович здійснив не одну таку фольклорну експедицію, створивши на їх основі понад сто хорових шедеврів. Більшість українських народних пісень були зразками чудової поліфонії, тобто багатоголосся. Композитори лише вдосконалювали це. Втім, музичний характер деяких творів, зокрема «Щедрика», був доволі простим, тому його обробка означала створення самостійного музичного твору.

Над своїм шедевром Микола Леонтович працював роками. Аж через шість років, у серпні 1916, він надіслав рукопис «Щедрика» (пісні для мішаного хору a капела, тобто співу без музичного супроводу) відомому київському диригенту Олександрові Кошицю. За кілька місяців пісня вперше прозвучала в Києві. Фрагмент сторінки першого видання «Щедрика» Миколи Леонтовича, 1918 рік. Відбулося це 29 грудня 1916 року під час різдвяного концерту в залі Купецького зібрання (нині — Національна філармонія України). Щедрівку виконав студентський хор Київського університету Святого Володимира під орудою Олександра Кошиця. Диригент згадував, що виступ був дуже вдалий, а пісня одразу викликала захоплення публіки.

«Щедрик» у боротьбі за незалежну Україну. Через три місяці після київської прем’єри пісні в історії українського народу відбулися тектонічні зрушення. У лютому 1917 року в Російській імперії, куди на той час входили українські землі, відбулася революція. російський цар Микола ІІ зрікся престолу, а поневолені імперією нації почали боротьбу за незалежність. Українська демонстрація в Києві, 1918 рік. Як вирватися українцям з цих «братніх обіймів»? Як переконати Захід, що вони — окрема від росіян нація? Тут на арену української дипломатії виходить пісня.

Музична дипломатія України. Відкрити світові Україну треба через культуру, вирішує тодішній глава української держави і головнокомандувач армії Української Народної Республіки Симон Петлюра (1879–1926). І відсилає на Захід хор. Аби довести світові, що українці — самобутня нація, в країні оголосили «талант-шоу»: з усіх куточків України скликали найкращих співаків, до співпраці запросили найвідоміших композиторів, із бюджету терміново виділили кошти на турне хору Європою.

«Я співаю, отже існую»Прем’єрний виступ хору Олександра Кошиця відбувся 11 травня 1919 року у Празі — через три місяці після виїзду з Києва. А все тому, що прориватися за кордон було складно. В Україні оголосили воєнний стан: залізниці зруйновані, міністерства в евакуації, отримати обіцяні урядом кошти непросто. Російська армія наздоганяє, імовірність опинитися в полоні чи на окупованій території — справа кількох годин. Тож майже тисячу кілометрів до західного кордону співакам довелося долати ледь не пішки. Попри виснаження, прем’єра українцям вдалася на славу. В цей день «Щедрик» Миколи Леонтовича вперше прозвучав за кордоном. Після гастролей у Чехословаччині хор переїздить до Австрії та Швейцарії. Українські концерти проходять у Відні, Бадені, Лозанні, Цюріху, Женеві, Базелі та Берні. Всюди преса не стримує захвату: «які ж гарні ці пісні», «перед нами справжній феномен», «їхніми устами говорить душа цілого народу». «Щедрик» Миколи Леонтовича і тут здобуває визнання. Концерти хору й надалі відкривали західній публіці Україну. Багато критиків, а надруковано було вже більше кількасот рецензій, усе активніше підтримували українців у боротьбі за самостійність.

 Український хор разом із головою дипломатичної місії УНР Миколою Васильком у місті Берн, Швейцарія, 1919 рік.

Усюди українські музичні посланці м’яко, але переконливо доносили до європейської авдиторії: Україна бореться за незалежність; Україна — не Росія; український фольклор — це доказ існування української нації. Переклади назви «Щедрика» різними європейськими мовами (з рецензій іноземної преси, концертних програм, листів)

Поява «Щедрика» у СШАУ вересні 1922 року хор Олександра Кошиця назавжди залишає Європу та переїздить до США. Організовує гастролі українських хористів у США відомий американський імпресаріо Макс Рабінов (1878–1966). Він народився в місті Могильові (нині — територія Білорусі), де проживало багато українців, тому з самого дитинства міг чути українську мову й пісні. Коли ж випадково натрапив на концерти хору в Європі, одразу загорівся ідеєю організувати його гастролі Америкою. 26 вересня 1922 року українські співаки прибувають до Нью-Йорка на великому трансатлантичному кораблі «Каронія» й одразу поринають в гастрольне життя. Цілий тиждень вони записували найкращі пісні зі свого репертуару на платівки рекордингової компанії Brunswick, серед них — і «Щедрика». Фотографія прибуття українських співаків до Нью-Йорка.

І хоч у студії тоді записували не вісімдесят співаків (таким був склад хору під час європейських концертів) і навіть не п’ятдесят (скільки приїхало до Америки), а лише близько двадцяти обраних хористів, цей аудіозапис пісні Миколи Леонтовича — унікальне свідчення першого виконання у США мелодії майбутньої Carol of the Bells.

Врешті настає день прем’єри. 5 жовтня 1922 року до найпрестижнішої концертної зали Нью-Йорка — Carnegie Hall (Карнеґі Голл) — з’їжджаються тисячі охочих послухати український спів: знамениті американські музиканти, політики, преса. Також у залі повно українців.І ось щедрівка Миколи Леонтовича вперше звучить на американському континенті. Після прем’єри в Нью-Йорку українці продовжують гастролі в Чикаго, Вашингтоні, Філадельфії, Сент-Луїсі та ще в пів сотні великих міст США. Із другої половини 1920-х років відома українська пісня починає власне життя — тепер уже в Америці.

Поява Carol of the BellsІ ось у 1936 році нарешті з’являється Carol of the Bells — саме та англомовна версія «Щедрика», яку співає нині на Різдво весь світ. Автор англомовного тексту до української пісні — американський диригент українського походження Пітер Вільговський (1902–1978). Як він пояснював пізніше, пісню Миколи Леонтовича почув у виконанні саме українського хору (можливо, в записі на платівці). Тоді ж попросив у співаків ноти, бо вирішив виконати «Щедрика» разом зі своїм шкільним хором у популярній тогочасній передачі на американському радіо NBC «Година музики з Волтером Дамрошем». Після радіопрем’єри, згадував Пітер Вільговський, учителі музики з різних куточків США завалили його проханнями надіслати ноти. Тож у листопаді 1936 року він опублікував «Щедрика» в нью-йоркському музичному видавництві Carl Fischer, назвавши пісню Carol of the Bells. У партитурі пісні зазначалося: українська колядка (Різдвяна); музика — М. Леонтович; слова й аранжування — П. Вільговський. 

Мелодія Миколи Леонтовича підкорила й американський кінематограф. Починаючи з 1930-х років і дотепер пісня звучить у понад ста американських фільмах і телешоу. Серед найвідоміших — «Сам удома», «Маппет-шоу», «Південний парк» і багато інших. Окрім того — це хіт рекламної індустрії. Принаймні від 1973 року найвідоміші американські та світові бренди використовують мелодію Миколи Леонтовича у своїх рекламних кампаніях. Серед них Coca-Cola, Burger King, IKEA, Amazon, Walmart, Victoria’s Secret, Honda, Audi, Toyota, Audi та багато інших.

Нині пісня Миколи Леонтовича продовжує жити й надихати. Щороку на Різдво з’являються нові аранжування Carol of the Bells. Хоча досі у світі є багато виконавців, які нічого не знають про українського композитора, а тим більше про УНР. Історію цієї доби української державності навряд чи можна знайти в закордонних підручниках світової історії. Але у світі добре знають про сьогоднішню боротьбу України за незалежність, адже росія досі не змирилася з нашим існуванням.