Презентація "Що сталося з популяціями або чому нас може навчити історія двох експериментів

Що сталося з популяціями або чому нас може навчити історія двох експериментів. Біологія та екологія, 11 клас, профіль Те. Ма: Екологія Кириченко Т. Г., вчитель біології КЗ «Ліцей № 19 Нікопольської міської ради

Доля мурашника: загибель і воскресіння. Вчені-мірмекологи встановили, що інколи здорові молоді мурашники без всяких видимих причин за лічені місяці гинуть. Дослідження показали, що винуватець таких катастроф – жук-паразит на ім’я ломехуза (Lomechusa) і речовина, яку він виділяє. На робочих мурашок ця речовина має наркотичну дію. Феномен зараження мурашника ломехузою яскраво описав французький біолог, професор Ремі Шовен (Remy Chauvin, 1913–2009) у книзі «Les societes animales: de l’abeille au gorille» (Paris, 1963) – Спільноти тварин: від бджоли до горили». Ось що він пише:«Мурашки (а також терміти, але не бджоли) тримають у гніздах масу дармоїдів і проявляють щодо них різноманітні почуття: від неприхованої ворожнечі до повної байдужості або живого інтересу. Саме у останньому випадку і настає катастрофа, принаймні для мурашок.

Перед нами здорове гніздо рудого лісового мурашки (Formica rufa). Для даного виду характерні купольний мурашник, верхній шар якого складається з десяти сантиметрового шару паличок, голочок, сухого листя, камінчиків. Гніздовий матеріал мурашки постійно перемішують, аби мурашник не почав гнити – це свого роду примусова вентиляція. У мурашнику існує строга ієрархія і розподіл ролей. Гніздом управляє цариця – самка, що відкладає яйця. Робочі мурашки – теж самки, але вони не породжують потомства до тих пір, поки жива цариця. Термін життя цариці 15–20 років, робочої мурашки – до 7 років. Самці живуть всього один сезон, в житті мурашника не беруть участь і гинуть відразу після спаровування. У безпосередній близькості від цариці знаходиться почет з 10 – 12 робочих мурашок, вони про неї піклуються: облизують її і годують. Це, як правило, молоді мурашки, оскільки всі мешканці гнізда проходять приблизно місячну стадію догляду або за царицею, або за личинками. Потім вони перебираються на зону патрулювання мурашника (її радіус досягає 5–6 метрів) і там займаються пошуком їжі – фуражуванням. Знайдену їжу мурашка передає вгору по інстанціях, і лише звідти вона розподіляється по всьому мурашнику. Разом з їжею мурашник живиться особливим феромоном – речовиною, яка виділяє цариця. У нім міститься інформація про здоров’я цариці і стан гнізда. Цю речовину мурашки почету злизують з цариці, переносять в спеціальному зобу і передають один одному по ланцюжку. Таким чином всі особини мурашиного соціуму включені в єдиний інформаційний простір.

Без згубної дії ззовні мурашник може жити вічно. Але інколи на мурашник сідає маленький жучок світло-коричневого кольору – ломехуза. Жучок проникає в камеру обода, де зберігається мурашине потомство, і відкладає туди яйця. На всі спроби мешканців гнізда розібратися з чужинцем він відповідає тим, що виділяє особливу речовину, яку мурашки тут же злизують і впадають у стан ейфорії. Під впливом цієї речовини вони просто відходять убік і на якийсь час затихають. Так починається загибель мурашника. Ломехуза – «жук-драгдилер» (наркоторговець), яким уражений наш мурашник, – комаха з групи мірмекофілів. Цей вид вперше детально описав німецький дослідник Вассман в 1897 році. Ломехуза – це крихітний жучок, десь утричі менший рудої лісової мурашки. Найчастіше він потрапляє в мурашник з повітря і проникає через один з вхідних отворів. Мурашки не чинять йому в цьому перешкод, оскільки тут же захоплюються тією наркотичною речовиною, яку він виділяє. Більше того, вони тут же починають його годувати, оскільки жук уміє по-мурашиному просити їду – постукуючи вусиками по певних ділянках голови. Інколи ломехуза потрапляє в мурашник з сусіднього гнізда, з яким в здорового мурашника налагоджені відносини. Зараження відбувається на обмінних дорогах. Мурашки охоче діляться «жуками-драгдилерами», транспортуючи їх на черевці. Так само вони переносять з собою ломехузу, відгалужуючись від свого мурашника з метою створити нову сім’ю. Дорослі жуки живуть тут же, в мурашнику. Вони житимуть тут, відтягуючи на себе все більше ресурсів мурашника, до тих пір, поки мурашник буде у змозі їх годувати. 

 Мурашки тепер набагато менш активні, зона патрулювання гнізда звузилася (втрата території), та й там, де ще працюють фуражири, можна побачити таку картину: мурашка намагається щось тягнути, але потім кидає свою роботу і просто тиняється без діла. Тусується. Перше, що приходить в голову, – вони всі вже під кайфом. Але це не так. Ті, хто перебуває під дією наркотику, що виділяється ломехузою, як правило сидять усередині мурашника. Загальмовані особини, яких ми спостерігаємо на поверхні, – це вже нове покоління мурашок - псевдоергатів. По основному плану будови це все ще робочі особини, проте грудна частина у них в порівнянні із здоровою особиною трохи збільшена. Тому зовні вони є чимось середнім між робочими особинами і самками. На ділі ж псевдоергати неспроможні ні відкладати яйця, ні злучатися з самцями. Не можуть вони і повноцінно виконувати функції робочої мурашки. Причина появи псевдоергатів –та ж наркотична речовина, що виділяється ломехузами. Тобто тепер у мурашнику захоплення наркотиком переросло в стадію епідемії наркоманії, що визначає не лише поведінку мурашок, але і їх фізіологічну будову. Псевдоергати ще намагаються робити якусь роботу, оскільки в гнізді ще досить активних мурашок, які заставляють їх працювати, але роблять вони це з рук геть погано. Втім, серед активних мурашок все більше особин підсаджується на речовину, що виділяється жуком-«драгдилером», так що примус з їх боку все слабкіший. При цьому їдять асоціальні мурашки нарівні зі всіма. Баланс витратної і прибуткової статей бюджету мурашника порушується, починає бракувати фуражу, аби прогодувати всіх – і царицю, і ломехуз, і псевдоергатів, і здорових мурашок, число яких все стрімкіше зменшується. Ще трохи, і процес деградації стане незворотним. Врятувати мурвшник може тільки зовнішнє втручання – чистка. Але очищення мурашника від ломехуз можливе, поки не розплодитися у великій кількості мурахи-псевдоергати.

Попередні стадії експерименту показали, що мурашник, уражений ломехузами (жуками-драгдилерами, паразитуючими за допомогою наркотичної речовини, що ними виділяється), неминуче гине. Єдиний шанс на порятунок – вдатися до примусової чистки, видаливши вручну ломехуз і безнадійно хворих мурашок (псевдоергатів) Нарешті ми знайшли ідеальне місце – в ялиннику, поряд з невеликим гнилим пнем. Мурашки вмить починають улаштовуватися на новому місці. Цариця і гніздові мурашки риють в землі нори, інші особини укладають в них личинки і яйця, треті збирають висипаний з гнізда гніздовий матеріал, четверті, – починають патрулювати місцевість.  Навіть в умовах повної ізоляції наш мурашник відроджується і вже на третій день отримує звичні контури, а через тиждень наш мурашник вже нічим не відрізняється від колишнього. Цьому гнізду більше не страшні жуки-"драгдилери". Наукою про мурашок – мірмекологією – давно встановлено цікавий факт: очищений від ломехуз мурашник має імунітет проти їх наркотичної речовини. Чому – вчені не знають, але це так. Вироблення мурашником імунітету до наркотиків і, як наслідок, здобуття невразливості щодо паразитичної ломехузи можна пояснити ефектом колективного навчання. Після того, як мурашник пережив досвід "клінічної смерті", в його колективній пам’яті надійно закарбувалося знання про прихованого ворога і його отруту. Це той випадок, коли подолання спільнотою гострої і смертельно небезпечної кризи піднімає цю спільноту на вищий рівень розвитку і відкриває для неї нові еволюційні перспективи.  Інформвція з сайту https://www.ar25.org/article/dolya-murashnyka-zagybel-i-voskresinnya.html

Чому нас може навчити цей експеримент?Зверніть увагу: УРАЖЕНИЙ ПАРАЗИТОМ МУРАшник ПОЧИНАЄ СТРІМКО ДЕГРАДУВАТИ. Наркотична речовина, що виділяється жуками-паразитами ломехузами, стає причиною появи в гнізді мурашиних псевдоергатів, які не здатні ні до продовження роду, ні до активної суспільно корисної діяльності. І ще: в мурашнику завжди є частина здорових мурах, несприятливих до наркотика. Менша частина…Сьогодні вчені почали ставити питання: "А чи не є самі по собі глобальні процеси, що ведуть до відмирання держав, свідченням вмирання людської цивілізації взагалі через поразку її паразитами, подібними до мурашиної ломехузи ?"цивілізації можуть загинути у війнах, але вони ніколи не гинуть остаточно. розорені війною держави відбудовуються і відроджуються знову. Іноді складаються такі умови, коли цивілізації гинуть без жодних причин. Візантія, Стародавній Рим, Вавилон? Це були сильні держави, але щось зламало їхній дух, а якщо дух зламаний - відродження вже неможливо.  Ким він зламаний? Якщо виразного пояснення немає, то слід шукати захворювання, а потім і збудника цього захворювання - паразита, що присмоктався до державного тіла. Цей матеріал наочно показує той єдиний шлях, яким можна позбутися паразитів. "Парламентськими" способами зробити це у враженій хворобою системі неможливо. Тільки радикальні дії могли врятувати мурашник, що вмирав. Відокремленням «зерна від плевел». Але ж врятовано було лише частину цього мурашника – інші… загинули.

І ще…про Інформаційний наркотик та інформаційну гігієну. Ефект доктора Фокса. У 1970 році вчені Дональд Нафтулін, Джон Уер і Френк Доннеллі провели невеликий експеримент за участю студентів медичного університету Південної Каліфорнії. Студенти-психологи і психіатри повинні були прослухати коротку лекцію про математичну теорію ігор, а потім оцінити виступаючого за допомогою короткої анкети. Лекцію читав актор, якого представили, як «Доктора фокса», шановну людину, одягнений він був у строгий костюм і висловлював впевненість. Актор тему доповіді не знав, доповідь містила безліч помилок, протиріч і слабко ставилася до теми, Але стиль був науковий і наповнений емоціями та експресією. Слухачі були в захваті, а Деякі даже були впевнені, що раніш читали його наукові роботи. Наш розум є унікальним інструментом. І як будь-який інструмент можна використати його з різною метою. Якщо наша мета полягає в когнітивному бажанні, щирій цікавості дізнатися істину, не боячись пройти через катастрофи очікувань та власні помилки, не боячись відчути себе дурнем і радіючи з того, що змогли виявити свою неправоту – тоді науковий скептицизм наближає нас до розуміння істини. Але можна використовувати розум як прислугу своїх емоцій, як спосіб себе обманювати, ублажати. Часто віддається перевага тому, що красивіше та переконливіше звучить. А підкоряючись бажанню просто добре почуватися, розум майстерно сплітає мережі самообману, через які стає практично неможливо побачити реальність. Побоюйтеся популізму – авторів та політиків, які спокушають вас емоційно та нав'язують вам думки та цінності на тлі емоційної спокуси. Перевірити таких легко – просто черговий їхній стрим чи лекцію спробуйте законспектувати та перевірити: це їхні думки чи наукові факти? Чи є посилання, дослідження, докази, що підкріплюють? Чи вірні їхні прогнози? Невже я слухаю це як знеболювальне, бо мені приємно це чути? Пам'ятайте про ефект доктора Фокса і важливість інформаційної гігієни. Якщо вас спокушають, подумайте, що буде за цим. Якщо вам не подобається, що говорить людина, спробуйте зрозуміти - мені не подобаються її слова, тому що вони не відповідає моїм очікуванням, тому що він дійсно невірні або просто тому, що мені чимось не подобається ця людина?

ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ: Людина – істота соціальна, тому захист ії психики від соціальної маніпуляції давно вже став нагальною потребою. Найбільш розповсюдженими технологіями маніпуляції, які ми, нажаль, даже не помічаємо, є метод «соціального доказу», або Social Proof, який широко використовується в бізнесі та маркетингу. «Роби як усі» - цим лозунгом ми часто керуємося при виборі того чи іншого товару, орієнтуючись на рейтинг попиту. Якщо в цьому прикладі ми ризикуємо тільки грошима свого гаманця, то інша технологія – «групового підкріплення» давно вже взята на озброєння ЗМІ в інформаційних війнах. Суть метода проста - при багаторазовому повторенні одного і того ж твердження або думки, вона сприймається як істина, не залежно від того, наскільки це відповідає дійсності. За допомогою маніпуляції фактами та різноманітними мовними хитрощами, медіа нав’язують певні переконання шляхом систематичного повторення одних і тих же думок. Як тут не згадати Геббельса: «Брехня, що повторена тисячу разів, стає правдою» та "Дайте мені засоби масової інформації, і я з будь-якого народу зроблю стадо свиней". Люди часто сприймають на віру, без критичного мислення будь які ідеї, просто тому що не хочуть бути ізгоями в своїй соціальній групі або бояться виділитися з натовпу. Така індоктринація заражає населення конформізмом, що спрощує керування. І цьому можна протидіяти, тільки розвиваючи в собі критичне мислення та соціальну автономність. Але тільки 20- 25% людей не бояться соціальної ізоляції і здатні висловлювати свою власну думку без огляду на суспільну…

Що вплинуло на популяцію мишей. Джон Келхун (John B. Calhoun)— американський етолог і дослідник психології у зв'язку з проблемами популяційної щільності і її впливу на поведінку. Стверджував, що експериментально виявлені соціальні ефекти надмірності населення пацюків можуть розглядатися як модель майбутнього для перенаселеної людської цивілізації. 

Експеримент "Всесвіт-25": як рай став пеклом (Mouse Utopia)Своїми дослідженнями Джон Кэлхун набув певної популярності в 60-і роки, оскільки багато людей в західних країнах, що переживали післявоєнний беби-бум, стали замислюватися про те, як перенаселення вплине на громадські інститути і на кожну людину зокрема. Свій найвідоміший експеримент, що змусив замислитися про майбутнє ціле покоління, він провів в 1972 році спільно з Національним інститутом психічного здоров'я (NIMH). Метою експерименту "Вселенная-25" був аналіз впливу щільності популяції на поведінкові патерни гризунів. Кэлхун побудував справжній рай для мишей в умовах лабораторії. Був створений бак розмірами два на два метри і заввишки півтора метри, звідки піддослідні не могли вибратися. Усередині бака підтримувалася постійна комфортна для мишей температура ( 20 °C), були присутніми удосталь їжа і вода, створені численні гнізда для самиць. Кожного тижня бак очищався і підтримувався в постійній чистоті, були зроблені усі необхідні заходи безпеки : виключалася поява у баку хижаків або виникнення масових інфекцій. Піддослідні миші були під постійним контролем ветеринарів, стан їх здоров'я постійно відстежувався.

Простору для мишей було більш ніж достатньо, перші проблеми відсутності укриття могли виникнути тільки досягши чисельності популяції понад 3840 особин. Проте такої кількості мишей ніколи у баку не було, максимальна чисельність популяції відмічена на рівні 2200 мишей. Експеримент стартував з моменту приміщення всередину бака чотирьох пар здорових мишей, яким було потрібно зовсім небагато часу, щоб освоїтися, усвідомити, в яку мишачу казку вони потрапили, і почати прискорено розмножуватися. Період освоєння Кэлхун назвав фазою А, проте з моменту народження перших дитинчат почалася друга стадія B. Це стадія експоненціального зростання чисельності популяції у баку в ідеальних умовах, число мишей подвоювалося кожні 55 днів. Починаючи з 315-го дня проведення експерименту темп зростання популяції значно сповільнився, тепер чисельність подвоювалася кожні 145 днів, що ознаменувало собою вступ в третю фазу C. У цей момент у баку мешкало близько 600 мишей, сформувалася певна ієрархія і деяке соціальне життя.9 липня1968 року в лабораторії был построен ящик-загон, в который были помешены 4 пары мышей в возрасте 48 дней

Модель росту чисельності популяції: експоненціальний ріст продовжується до раптового зменшення кількості організмів. Дане явище може відбуватись за рахунок різкого зменшення ресурсу, території тощо. Такий тип кривої росту дістав назву J - подібної кривої. В природі чисельність популяції стабілізується на певній величині, що відповідає максимально можливій. Ця величина отримала назву ємкості середовища –  максимальна можлива чисельність популяції, потреби якої можуть бути задоволені ресурсами даної екосистеми. Така крива росту чисельності характеризується S-подібною формою. S-подібну криву умовно можна розділити на певні фази, що відображують специфіку внутрішньо популяційних процесів: Лаг-фаза – на ранньому етапі відбувається для популяції є характерним лінійний ріст чисельності. Популяція пристосовується до умов довкілля, відбувається нарощування біотичного потенціалу.    Фаза експоненційного росту – характеризується максимальною швидкістю приросту популяції. Внутрішньовидові відносини та умови середовища практично не обмежують ріст. Фактично відповідає J-подібному росту. Такий ріст триває до досягнення величини ємкості середовища.    Стаціонарна фаза – чисельність популяції досягає стабільних показників, близьких до ємкості середовища. Величина приросту популяції близька до нуля.

Стало фізично менше місця, ніж було раніше. З'явилася категорія "знедолених", яких виганяли в центр бака, вони часто ставали жертвами агресії. Відрізнити групу "знедолених" можна було по хвостах, що куснули, видертій шерсті і слідах крові на тілі. Знедолені складалися передусім з молодих особин, що не знайшли для себе соціальної ролі в мишачій ієрархії. Проблема відсутності відповідних соціальних ролей була викликана тим, що в ідеальних умовах бака миші жили довго, старіючі миші не звільняли місця для молодих гризунів. Тому часто агресія була спрямована на нові покоління особин, що народжувалися у баку. Після вигнання самці ламалися психологічно, менше проявляли агресію, не бажали захищати своїх вагітних самиць і виконувати будь-які соціальні ролі. Хоча періодично вони нападали або на інші особини з суспільства "знедолених", або на будь-яких інших мишей. Самиці, підготовлювані до народження дитинчат, ставали усе більш нервовими, оскільки в результаті зростання пасивності серед самців вони ставали менш захищеними від випадкових атак.

У результаті самиці стали проявляти агресію, часто битися, захищаючи потомство. Проте агресія парадоксальним чином не була спрямована тільки на оточення, не менша агресивність проявлялася по відношенню до своїх дітей. Часто самиці вбивали своїх дитинчат і перебиралися у верхні гнізда, ставали агресивними відлюдниками і відмовлялися від розмноження. В результаті народжуваність значно впала, а смертність молодняка досягла значних рівнів. І все одно в мишачому раю ще залишалися особини, які відчайдушно чинили опір загального божевілля і продовжували боротися за виживання виду. Незабаром почалася остання стадія існування мишачого раю - фаза D, або фаза смерті, як її назвав Джон Кэлхун. Символом цієї стадії стала поява нової категорії мишей, що дістала назву "красиві". До них відносили самців, що демонструють нехарактерну для виду поведінку, відмовляються битися і боротися за самиць і територію, що не проявляють ніякого бажання злучатися, схильних до пасивного стилю життя. "Красиві" тільки їли, пили, спали і очищали свою шкірку, уникаючи конфліктів і виконання будь-яких соціальних функцій. Подібне ім'я вони отримали тому, що на відміну від більшості інших мешканців бака на їх тілі не було слідів жорстоких битв, шрамів і видертої шерсті, їх нарцисизм і самомилування стали легендарними. Також дослідника уразила відсутність бажання у "красивих" злучатися і розмножуватися, Серед останньої хвилі народжень у баку - "красиві" і самиці-одинаки, що відмовляються розмножуватися і що втікають у верхні гнізда бака, стали більшістю.

Середній вік миші в останній стадії існування мишачого раю склав 776 днів, що на 200 днів перевищує верхню межу репродуктивного віку. Смертність молодняка склала 100 % кількість вагітностей було незначним, а незабаром склало 0%. Вимираючі миші практикували гомосексуалізм, девіантна і нез'ясовно агресивна поведінка в умовах надлишку життєво необхідних ресурсів. Процвітав канібалізм при одночасному достатку їжі, самиці відмовлялися виховувати дитинчат і вбивали їх. Передбачаючи подібну катастрофу, Д. Кэлхун за допомогою колеги доктора Х. Марден провів ряд експериментів на третій стадії фази смерті. З бака було вилучено декілька маленьких груп мишей і переселені в такі ж ідеальні умови, але ще і в умовах мінімальної населеності і необмеженого вільного простору. Ніякій скупченості і внутрівидовій агресії. По суті, "красивим" і самицям-одинакам були відтворені умови, при яких перші 4 пари мишей у баку експоненціально розмножувалися і створювали соціальну структуру. Але, до здивування вчених, "красиві" і самиці-одинаки свою поведінку не поміняли, відмовилися злучатися, розмножуватися і виконувати соціальні функції, пов'язані з репродукцією. У результаті не було нових вагітностей, і миші померли від старості. Подібні однакові результати були відмічені в усіх переселених групах. Усі піддослідні миші померли, знаходячись в ідеальних умовах. Джон Кэлхун створив за результатами експерименту теорію двох смертей. "Перша смерть" - це смерть духу. Коли новонародженим особинам не стало знаходитися місця в соціальній ієрархії "мишачого раю", то намітився недолік соціальних ролей в ідеальних умовах з необмеженими ресурсами, виникло відкрите протистояння дорослих і молодих гризунів, збільшився рівень невмотивованої агресії. Зростаюча чисельність популяції, збільшення скупченості, підвищення рівня фізичного контакту - усе це, на думку Кэлхуна, привело до появи особин, здатних тільки до простої поведінки.

В умовах ідеального світу, у безпеці, при достатку їжі і води, відсутності хижаків більшість особин тільки їли, пили, спали, доглядали за собою. Миша - проста тварина, для нього найскладніші поведінкові моделі - це процес залицяння за самицею, розмноження і турбота про потомство, захист території і дитинчат, участь в ієрархічних соціальних групах. Від усього вищепереліченого зломлені психологічно миші відмовилися. Кэлхун називає подібну відмову від складних поведінкових патернів "першою смертю", або "смертю духу". Після настання "першої смерті" фізична смерть ("друга смерть" по термінології Кэлхуна) неминуча і є питанням недовгого часу. В результаті "першої смерті" значної частини популяції уся колонія приречена на вимирання навіть в умовах "раю". Одного разу Кэлхуна запитали про причини появи групи гризунів "красиві". Кэлхун провів пряму аналогію з людиною, пояснивши, що ключова риса людини, його природна доля - це жити в умовах тиску, напруги і стресу. Миші, що відмовилися від боротьби, вибрали нестерпну легкість буття, перетворилися на аутичных "красенів", здатних лише на найпримітивніші функції - поглинання їжі і сну. Від усієї складної і вимагаючої напруги "красені" відмовилися і, в принципі, сталі не здатні на подібну сильну і складну поведінку. Кэлхун проводить паралелі з багатьма сучасними людьми, здатними тільки до самих рутинних, повсякденних дій для підтримки фізіологічного життя, але з духом, що вже помер. Що виражається у втраті креативності, здатності долати і, найголовніше, знаходитися під тиском. Відмова від прийняття численних викликів, втеча від напруги, від життя, повної боротьби і подолання, - це "перша смерть" по термінології Джона Кэлхуна, або смерть духу, за якою неминуче приходить друга смерть, цього разу - тіла. Можливо, у вас залишилося питання: чому експеримент Д. Кэлхуна називався "Вселенная-25"? Це була двадцять п'ята спроба ученого створити рай для мишей, і усі попередні закінчилися смертю усіх піддослідних гризунів. Фото та Інформація з свйту https://publish.com.ua/suspilstvo/eksperiment-vselennaya-25-yak-raj-stav-peklom-mouse-utopia.html

Так Що ж призвело до вимирання популяції мишей?

Які форми поведінки зазнали Блокуванняхарчова поведінкагігієнічна поведінка пошуки та будівництво сховищкомфортна поведінкаоборонна поведінкадослідницька поведінкарухова поведінкаігрова поведінкавикористання знарядь праціпошук статевого партнера шлюбні танцізалицянняпаруваннябатьківська поведінка виведення потомстватурбота про потомствонавчання потомствапередача досвіду потомству- узгоджена поведінка великих груп, що дозволяє окремим особинам зменшити витрати енергії та отримати інші вигоди від членства в групі за рахунок передачі інформації всій групі, колективного прийняття рішень, синхронізації руху.

Нюх у мишей відіграє провідну роль в отриманні інформації з оточуючого простору. Запах матері впливає на тривалість життя самок – підлітків, збільшуючи його на вісім відсотків. Велика щільність популяції блокує вироблення соматотропного гормону гіпофізом, що знижує інтенсивність росту та збільшує тривалість життя. Висока щільність сприяла обміну феромонами. Цим можна пояснити збільшення в досліджуванй популяції мишей осіб, вже не здатних до репродукції, вік яких перевищує 500 діб. Запах грає важливу роль в комунікації між тваринами. За певних умов, ніс миші самки блокує запах самця. Зміни в нюху самок мишей залежать від періодів овуляції. Якщо самка не готова до відтворення потомства, нейрони її сошниково-носового органу (VSNs), відповідальні за сприйняття феромонів, блокують останні і не передають інформацію про них у мозок тварини. Сенсори повинні просто зібрати якомога більше інформації та передати її в мозок. Але в цьому випадку ніс виступає як інформаційний воротар. На думку вчених, фізіологія мишей сама здатна модерувати нюх, вирішуючи, на що і коли тварині слід звертати увагу.  Цим можна пояснити зникнення статевого потягу до самців з боку самиць -одиначок. Залишилося вияснити, що саме спровокувало блокування природного інстинкту на стадії Д експерименту. . На репродукцію, лактацію та розвиток дитинчат також впливає температура. Миші – теплокровні тварини, і в такому замкнутому просторі не слід списувати з рахунків підвищення температури за рахунок конвекції їх тіл. Тим більш, що гризуни не мають вдосконалого захисту від перегріву своєї біосистеми

Дослідження впливу стресу на вагітних самиць щурів довели, що стрес матерів на початку вагітності негативно спливає на репродуктивні можливості їх потомків чоловічої статі: порушується механізм формування чоловічого фенотипу, що призводить до пригнічення сперматогенезу, імовірним порушенням структури сперматозоїдів на субклітинному та геномному рівні. Як наслідок - зниження і запліднювальної здатності та плодючості самців – нащадків та підвищення рівня ембріональнох загибелі плоду. Їх потомків. Зрозуміло, що перебування самок щурів в умовах постійного стресу сприяло порушенню гормонального балансу та зростанню агресивності за рахунок підвищення викиду адреналіну, порушень роботи серцево-судинної системи, зниження імунітету, підвищенні апоптозу в клітинах, в тому числі і печінки, що призводило зниження детоксу організма, негативно впливало на перебіг вагітності та розвитку плода у вагітних самиць.

Емпа́тія (англ. empathy від (грец. patho) — співпереживання) — розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання. Слово «емпатія» походить від римського «patho», що означає глибоке, сильне, чутливе почуття (відчуття), близьке до страждання. Миші – соціальні тварини. Для них характерна проява емпатії. У ході експериментів з’ясувалося, що гризуни починають почуватися гірше, просто перебуваючи поряд із родичем, який відчуває біль. Під час експериментів обидві миші отримали болісну ін’єкцію, але одна при цьому отримала ще й дозу знеболювального морфіну. Протягом кількох годин після того, як ці миші знаходилися разом, друга миша поводилася так, ніби теж отримала знеболювальне. Так вчені виявили, що миші здатні не лише передавати біль, а і знімати його. Зрозуміло, що знаходячись в замкнутому просторі експерименту «Всесвіт -25» тварини не могли не відчувати депресію та підвищену агресивність своїх сородичів і переймати їх на себе. Тим більш, що під час стресу стресова система у мозку може мати "вето" на систему співпереживання. Що і могло привести до збільшення агресивності або, навпаки, до відмови від контактів, розвитку захворювань і смерті.

Разом з тим, в світі гризунів існує іерархія. Це демонструє інший експеримент, проведений Д. Дезором в університеті Нансі (Франція), з щурами. 6 щурів були поміщені в ящик, з якого був один вихід, що веде до басейну. Басейн вів до їжі але пливти треба було від водою, по тонелю. У результаті щури розділилися на 4 групи: 2 ведучих, 2 ведених, 1 одинак ​​і 1 – знедолений. За їжею плавали ведені та віддавали їжу ведучим (після побоїв), тільки після того, як поїдять ведучі, їли ведені. Одинак ​​сам собі добував їжу і міг за себе постояти. Знедоленого всі ображали, і він харчувався залишками. Експеримент проводився 20 разів і щоразу результати були однаковими – поділ на 4 групи. При цьому навіть якщо в шухляду поміщали всі 6 щурів ведучих або одинаків, ведених або знедолених – знову відбувався поділ ролей. Вчені з Нансі пішли ще далі у своїх дослідженнях. Вони дослідили мозок шурів і виявили, що найбільше молекул стресу було саме у експлуататорів, які боялися втратити свій статус привілейованих і бути змушеними самим плавати за їжею ... Особливо ярко ці ознаки «розподілу ролей» проявляються в стресових ситуаціях або при обмеженні ресурсу. Що ми і бачили на прикладі появи касти «знедолених» в експерименті «Всесвіт-25».

Якщо взяти до уваги Другий закон термодинаміки та термін ентропія , то можна зробити наступний висновок, виходячи з формулювання закону, яке свідчить: Якщо в певний момент часу ентропія замкнутої системи відмінна від максимальної, то в наступні моменти ентропія збільшується або в граничному випадку залишається постійною. Виходить, що ентропія у вигляді безладдя та хаосу накопичується в замкнутій системі (мишачий загін), після чого система рухається до самознищення. Коли ентропія стає максимальною, система знищується. Коли мишачому суспільстві деградація (ентропія) досягла максимального значення, населення стала вимирати. Максимальним значенням ентропії у замкнутій системі мишачого раю є перша смерть, "смерть духу". Коли вона настала, то процес вимирання населення став неминучим.

Так Що ж призвело до вимирання популяії мишей?

Що корисного для себе ми можемо взяти з цього експерименту?За підсумками експерименту Джон Келхун висунув теорію "Смерті у квадраті" ( death squared ), або, по-іншому, "Подвійна смерть". Першою смертю є смерть духу, яка спіткала мишей до смерті тілесної. "Але після смерті духу, - говорив Келхун, - "тілесна смерть неминуча, вона незабаром наздожене популяцію". Гостра конкуренція між молодими ізгоями та старшими особами призводить до розпаду соціальних зв'язків і катастрофи суспільства в цілому, його переходу в такий стан, коли при низькій смертності нормою стає примітивна "аутитична" (від слова аутизм) поведінка, що веде до вимирання популяції . Після настання першої смерті вся популяція приречена вимирання і настання фізіологічної смерті - це питання часу.експеримент Всесвіт-25 - це щось із розряду "маючи вуха та почує". Протягом 40 років Келхун вивчав поведінку мишей, 25 спроб побудови мишачого раю - і завжди кінець був один: за наявності постійного комфорту настає неминуча смерть після деградації. Цей експеримент ставить жирну крапку на ідеях, метою яких так чи інакше є побудова Земного раю. Що Комунізм, що Лібералізм у своїй суті несуть ідею побудови ідеального суспільства постійного комфорту, без насильства, агресії, воєн, з достатком продовольства, де всі щасливі. А Чи можливо це насправдІ?

Що корисного для себе ми можемо взяти з цього експерименту?Зрозуміти, що Поразки, біль, втрати, невдачі, стрес – це невід’ємна частина життя, без яких життя неможливе. Що таке без страху дивитися у завтрашній день? Це означає розуміти, що окрім добрих подій будуть і погані, і це необхідно для розвитку людини. Але краще, щоб пропорції позитиву та негативу у житті були 3 до 1. На нас завжди буде впливати то середовище, в якому ми знаходимось. Але вибір, яку роль обрати – ведучого, ведомого, одинака чи обездоленого – завжди залишається тільки за нами. В цій грі в життя ми самі і режисер і головний виконавець. У соціумі завжди є ієрархія, людська рівність – це утопія. Якщо вам не подобається ваша соціальна роль, міняйтесь, розвивайтесь, вдосконалюйте свої знання та навички, боріться, у тому числі є варіант – змінити соціум. Щастя не в тому, щоб за будь яких обставин досягти того, що ви вважаєте достойним вас. Головне у тому, щоб вас влаштовувала ваша соціальна роль життя. Щоб вона була «вашого розміру» і ви не стресували від страху втратите ії. Інколи варто самому змінювати правила гри. Як це зробив герой цієї казки https://m.facebook.com/groups/1771723032938764/permalink/2601273046650421/

Наскільки коректно переносити результати експерименту на людську популяцію? Відомо, що Американскій вчений-етолог Джон Келхун проводив свій експеримент спільно з Національним інститутом психічного здоров'я (NIMH). Метою експерименту «Всесвіт-25» був аналіз впливу щільності популяції на поведінкові патерни. У якості піддослідних він вибирав гризунів, хоча кінцевою метою досліджень було передбачення майбутнього людського суспільства. Келхун сформулював новий термін «поведінкова раковина» (behavioral sink), що позначає перехід до деструктивної та девіантної поведінки в умовах перенаселення і скупченості. Як бачимо, перенаселення та скупченость характерна ознака і нашої популяції.

Рівень народжуваності в 1970 році. Кількість дітей на средню родину (нас. Земли 3,687 млрд.). Рівень нарождуваності в 2014 році (нас. Земли 7,125 млрд.).

За даними карт видно, що в часи бурхливого розвитку сучасної людської цивілізації в XX столітті, зростання чисельності популяції стрімко збільшувалася. Однак у час, коли розвиток цивілізації досягло великих висот (з'явилася велика кількість розвинених країн, у багатьох країнах налагоджено інфраструктуру, рівень медичної допомоги, створено комфортні умови для життєдіяльності), почав різко зменшуватися рівень народжуваності. А зростання чисельності людської популяції збільшується не за рахунок приросту молодого покоління в популяції, а за рахунок продовження тривалості життя старшого покоління. Як бачимо, народжуваність падає по всьому світу. Зростання народжуваності немає, хто б що не говорив. На місце 2 батьків приходять 2 (у кращому разі!) дитини. А для зростання потрібно як мінімум 3.  Яскрава паралель із експериментом Всесвіт-25.

Пасіонарна теорія етногенезу Лева Гумільова. Стадії розвитку та деградації етносу. Не для порівняння з попереднім графіком (де змінювалася чисельність особин), а для позначення ступеня зростання чисельності активних людей, пасіонарів та деградації суспільства загалом. "Смерть духу", якщо за Келхуном. При цьому Лев Гумільов, який не знав про досліди Келхуна, висунув свою пасіонарну теорію етногенезу , в якій він розписав стадії зростання, розвитку та деградації суспільства на основі вивчення всіх етносів і народів, які раніше були на нашій планеті. І наскільки ж його опис етногенезу схожий на поведінку тих мишей з експерименту Всесвіт-25! Суспільний підйом до якоїсь пікової величини, а потім спад, занепад сил та смерть етносу. Гумільов довів, що така систематика спостерігалася у всіх без винятку етносах, у будь-які часи. Значить, обмеженість загону зовсім не важлива, оскільки суспільство проживає і так в обмеженому просторі, не виходячи (лише тимчасово) за його межі. А якщо люди переїжджають до інших країн, то й там вони входять у ці межі замкнутого мишачого загону.

Смерть духу, описана Келхуном - явище, коли стався занепад сил і почала переважати пасивність серед особин, є і у нашому людському суспільстві. Коли люди живуть, лише вгамовуючи свої природні потреби, не маючи жодного потягу до чогось більшого. Відсутність пасіонарності у суспільстві, процвітання конформістської поведінки, пасивності, рутини.  Зловживання алкоголем, наркотиками, комп'ютерними іграми, інтернетом, різною безглуздою діяльністю, замість заняття інтелектуальною діяльністю - порожнє поневіряння.  Відсутність потягу до винахідництва, знань та будь-якої творчої діяльності, заміна її розвагами. Або імітація інтелектуальної діяльності, наприклад перегляд популярних шоу і програм, часто дуже примитивних, розрахованих на такий же невибагливий примитивний розум. Замість вивчення матеріалу, над яким треба ще розмірковувати.  Чи це не Смерть духу?Результати експерименту для нас можуть послужити хорошим підґрунтям для роздумів. Як не крути, але людство - набагато складніша організована система, ніж мишача зграя. Нам слід "наматати на вус" підсумки експерименту та формувати своє життя відповідно до них. Саме це ми й робимо, коли помічаємо ті чи інші вади та намагаємось їх подолати. Тому наша популяція продовжує жити досі. Саме динамічність нашої системи та можливість зміни дає нам шанси на виживання.

І як тут не згадати ще одну історію. 1941 рік. Нацисти вже почали відловлювати євреїв і відправляти в концентраційні табори. Маючи на руках свіжу американську візу, яка дарує можливість виїхати і опинитися в безпеці, австрійський психіатр, психолог і невролог єврейського походження Віктор Франкл, всупереч цілком реальної можливості врятуватися, залишається з родиною. Ще напередодні війни вчений п завершив розробку своєї теорії про сенс життя як головної рушійної сили розвитку особистості. «У людини можна відібрати все, крім одного: останньої волі людини — вибирати власне ставлення до будь-яких обставин, вибирати власний шлях», — писав Франкл в одному з своїх праць. І він вибрав свій шлях, побачивши сенс в тому, щоб допомагати родині і іншим в'язням таборів. Згодом, завдяки цьому досвіду, його теорія пройшла жорстку перевірку на міцність. Дійсно, найбільші шанси вижити, за спостереженнями лікаря, виявлялися у людей з міцним духом, в той час як міцне здоров'я мало другорядне значення. Втрата сенсу життя — основна проблема сучасного суспільства, всі інші проблеми з неї випливають. Прагнення знайти сенс життя є головною мотивуючої силою в людині... Я не побоюся сказати, що в світі не існує більш дієвої допомоги для виживання навіть в найжахливіших умовах, ніж знання, що твоє життя має сенс. Між стимулом і нашою реакцією на нього завжди є час. За цей час ми вибираємо, як реагувати. І саме тут лежить наша свобода. У людини можна відібрати все, крім одного: останньої волі людини — вибирати власне ставлення до будь-яких обставин, вибирати власний шлях. Попри всю вимушену фізичну та духовну примітивність життя в концентраційному таборі духовне життя могло бути глибшим. Уразливі люди, які звикли до багатого інтелектуального життя, могли відчувати сильний біль (вони часто були тендітної статури), але їхнє внутрішнє життя не страждало так сильно. Вони були спроможні рятуватися від навколишнього жахіття в багатому внутрішньому житті й духовній свободі. Тільки таким чином можна пояснити явний парадокс: деякі слабкіші в’язні часто виживали в таборі краще, ніж міцні люди.

Використана інформація:«Доля мурашника: загибель та воскресіння», Ігор Каганець, Народний оглядач, 2011, онлайнпосилання https://www.ar25.org/article/dolya-murashnyka-zagybel-i-voskresinnya.html. Експериент «Всесвіт-25». Як рай став пеклом», Фото та Інформація з сайту , онлайн посилання https://publish.com.ua/suspilstvo/eksperiment-vselennaya-25-yak-raj-stav-peklom-mouse-utopia.html. Віктор Франкл,  »Сказать жизни «Да!»: психолог в концлагере», изд-во Альпина Диджитал, 2012 Гумилев Л.. Этногенез и биосфера Земли. -М., 1997.-С. 501-517