Презентація "Середньовічні держави: від роздробленості до станово-представницьких монархій. Реконкіста. Династична унія Ізабелль I і Фернандо II та утворення Королівства Іспанія"

Середньовічні держави: від роздробленості до станово-представницьких монархій. Реконкіста. Династична унія Ізабелль I і Фернандо II та утворення Королівства Іспанія

Мета: дати уявлення про процес становлення середньовічнихстаново-представницьких монархій, ознайомити з процесомутворення централізованої влади, формування представницькихорганів влади у європейських державах; формувати шанобливеставлення до історії інших народів. ознайомити учнів з поняттям“Реконкіста” і її наслідками. Поняття: роздробленість, монархія,станово-представницькамонархія, виборні органи влади, конкіста, Реконкіста, інквізиція,кортеси, династична унія. Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

І. Організаційна частина урокуІІ. Актуалізація знань учнівІІІ. Вивчення нового матеріалу1. Середньовічне королівство. Початок Середніхвіків відзначився тим, що у Європі посталипринципово нові форми держави. Свій початоквони беруть із союзів германських племен, щорушили в межі Західної Римської імперії. Протезруйнувавши імперію та підкоривши її територіюі населення, вожді племен не могли управлятицими територіями. Римська система владифактично була знищена і відродитися вже немогла.

Зрештою окремим вождям вдавалося приборкувати опір, а свою владу. Зміцнити настільки, що її вже ніхто не міг заперечувати. Спочатку, як іраніше, така могутня влада трималася на силі (воєнній дружині) таавторитеті. Особливо яскраво це видно на прикладі вождя франків. Проте,як вам уже відомо, він знайшов для своєї влади й інші опори: закони,гроші (скарбниця), апарат управління і церкву, яка стверджувала, що«влада від Бога». Фактично Хлодвіг створив державу, у якій він був непросто вождем племені, а монархом, королем, який правив одноосібно іпередавав свою владу у спадок. Дещо подібне відбувалося і в інших варварських королівствах. Хочастворена система влади виявилася слабкою, залежною від особистостімонарха, вона все ж заклала перші підвалини середньовічних королівств. Створивши державу, засновники мало замислювалися про її подальшудолю. У їхніх очах вона була таким самим майном, як і все інше. А змайном, на їхню думку, треба вчиняти справедливо — ділити між синами(нащадками), що зазвичай і робили. Проте така справедливість оберталасяборотьбою за владу, унаслідок якої загинула більшість варварськихкоролівств.

На Раннє Середньовіччя припадає поява ще однієї форми держави,яка претендувала на всеосяжність й універсальність. Підвладою Карла Великого, якого проголосили імператором, булооб’єднано більшість земель західного християнського світу. Булозаявлено про відродження «Римської імперії». На відміну від своєїпопередниці, вона не мала жорсткої влади, розгалуженої системиуправління та єдиної системи податків. Як і варварські королівства,вона базувалася на принципі особистої відданості:могутній правитель — вірні піддані, слабкий правитель — меншевідданих слуг. У Середні віки Римська імперія скоріше була мрією, ніж реальністю,якої прагнув не один правитель Європи. Таким чином, ані варварськікоролівства, ані імперія Карла Великого так і не створили стійкоїсистеми влади. Монархія ( від грец. “єдиновладдя”) – форма правління, за якої вся верховна влада зосереджена в руках одноосібного глави держави – монарха, що отримує владу, як правило, у спадок.

Феодальна роздробленість.  Після розпаду імперії Карла Великого королівська владапочала занепадати. Це було пов’язано з багатьма чинниками. Головною причиною цьогопроцесу стало те, що в попередні століття сформувалося велике землеволодіння. Йоговласники, крім головного багатства Середньовіччя — землі, мали владу і над їїмешканцями. «Немає землі без господаря!» — казали тоді. Це давалоземлевласникам змогу вільно себе почувати у відносинах із королем,оскільки вони булипов’язані з ним лише васальною клятвою. Володіння великих феодалів іноді булибільшими за володіння самого короля. Фактично король більш-менш впевнено мігсебе почувати лише у власному домені спадковому земельному володінні. Єдиної влади вкраїні не існувало, а відносини між феодалами будувалися на системі васалітету. Нідержавного апарату управління, ні єдиних податків, так само як і єдиної армії не існувало. Кордони держав були умовними і часто змінювалися. Такий порядок називаютьфеодальною роздробленістю. Кожен феодал у своїх володіннях вважав себе королем.королі були лише «першими серед рівних».

Феодальна роздробленість — розпад держави на незалежні князівства. Дещо іншою була ситуація в Німецькому (Східнофранкському)королівстві. У цей період воно складалося з чотирьох родовихгерцогств — Швабії, Баварії, Франконії та Саксонії. Тут існувалавиборна монархія: короля обирала вища знать. Поряд із цим певну силу мало так зване «право походження». Новий король мав бути родичем попереднього, хоча в історіїНімеччини цей принцип багато разів порушувався. Столицікоролівство не мало. Король правив державою, роз’їжджаючисвоїми маєтностями. Не існувало загальнодержавних податків,король жив насамперед на прибутки зі своїх володінь.

Станова монархія. У період феодальної роздробленостіз’явилася важлива особливість влади в країнах Європи. Владачітко поділилася на центральну (здійснювана монархом) і місцеву(здійснювана земельними власниками). Крім того, міста й окремісоціальні групи також частково домоглися здійснення місцевоївлади. Європейські королі розпочали боротьбу за зміцнення своєївлади й об’єднання своїх володінь. На початку боротьби королбмав небагато переваг над усіма іншими феодалами. Він стояв навершині феодальної драбини і фактично був верховним суддею. Його влада передавалася за династичним принципом,супроводжувалася церемонією коронації, помазанням на царствота врученням королівських символів. Король, у свою чергу,присягався захищати церкву, забезпечувати мир і справедливочинити правосуддя. Важливим для королівської влади стало те, що деякі королі буликанонізовані церквою як святі. У боротьбі за зміцнення своєївлади королі знайшли союзників. Це були міста, зацікавлені врозвитку ремесла і торгівлі, дрібні феодали, що страждали відутисків великих феодалів, селяни і церква. Як правило, монархамдоводилося вступати в діалог із містами, провідними соціальнимистанами. Це спричинило появу нових органів влади — становопредставницьких органів (у різних країнах вони мали різні назви:в Іспанії — кортеси, у Франції — Генеральні штати, у Литві,Польщі та Чехії — сейм, в Англії — парламент, у Німеччинірейхстаг), а також органів місцевого самоврядування. В окремихкраїнах ці органи влади розв’язували важливі державні питання,хоча й не завжди діяли на користь короля. Проте найчастішевони ставали слухняним знаряддям у руках монархів. Так у Європі виникла станово-представницька монархія — форма правління, за якої король здійснював свою владу в погодженні з основними станами суспільства через станово-представницькі органи.

Церква мала свій окремий суд. Лише селян судили власні сеньйори, які прагнули контролювати справи й щодо шлюбу та сім’ї. Поступово верховна судова влада закріпилася за королями, оскільки королівська влада вважалася єдиною справедливою, а судити потрібно було чесно і неупереджено. Проте король не міг розглянути всі судові справи. Для цього призначалися спеціальні судді. Якщо справа була занадто заплутаною, а її учасники мали аристократичне походження, то справедливість визначалася «Божим судом», коли обидві сторони сходилися у двобої. Вважалося, що Бог не допустить поразки невинного. На двобій замість себе можна було виставити вправного воїна. Таким чином, судова система в Середні віки була недосконалою і заплутаною, але незважаючи на це, вона забезпечувала стабільність у суспільстві. Право і суд. Із виникненням держав здійснення правосуддястає важливою функцією влади. Після завоюванняварварами Західної Римської імперії знать продовжуваладотримуватися свого звичаєвого права, а римськенаселення — римських законів. Така ситуація не сприялаоб’єднанню суспільства. Уже перші королі намагаютьсястворити писані закони, які б поєднали норми права різнихверств суспільства, усунули ті звичаї, які є руйнівними длянього (особливо кровна помста), і зміцнили владуправителів. Найвідомішим таким документом є «Салічнаправда». Проте цим справа не закінчилася. Було створенобезліч законів. У XII ст. європейці вдруге для себе відкрилиримське право, яке стверджувало: «Правосуддя — цепостійне і неослабне бажання наділити кожного своїмиправами». Оскільки середньовічне суспільство поділялосяна стани, то й правосуддя було становим..

Запитання і завдання1. Що таке монархія? 2. Як називали королів у період феодальної роздробленості?3. Що називають станово-представницькою монархією?4. Як називався вищий станово-представницький орган в Англії? 5. Що називали кортесами в Іспанії? 6. Чиєму суду в Середньовічній Європі підлягали селяни?7. Які риси були притаманні ранньосередньовічному королівству як формі державності? 8. Що нового з'явилося в організації влади в період феодальної роздробленості? 9. Охарактеризуйте станово-представницьку монархію як форму державності. 10. Якими були право і суд у Середньовічній Європі?

Реконкіста. Династична унія Ізабелль І і Фернандо II та утворення Королівства Іспанія. Терміни та поняття, які варто знати й розуміти: Династична унія — від поєднання слів «династія» — «родина» і «унія» — «об’єднання, союз»; об’єднання двох держав, що зберігають власні кордони, закони та інтереси, але управляються однією династією, зазвичай утвореною в результаті шлюбу. Кортеси — від іспанського слова «кортес», що походить від слова «корте» і означає «королівський двір»; у державах Піренейського півострова станові збори, де разом зі знаттю й духовенством засідали та радилися представники від міст і вільних селян. Реконкіста — від однойменного іспанського слова, що означає «відвоювання»; в 718-1492 рр. війна християн за звільнення Піренейського півострова з-під мусульманського володарювання.

У VII-VIII ст. весь Піренейський півострів, окрімйого північної гірської частини, був завойованийарабами. Європейці називали їх маврами - за назвоюмісцевості Мавританія у Північній Африці, звідки тіприйшли до Іспанії. На початку X ст. володарі Іспаніївідокремилися від Арабського халіфату і заснувалиокрему державу - Кордовський халіфат. МусульманськаІспанія перетворилася на найрозвиненішу частинутогочасної Європи. Звідси в Європу проникали досягненняарабської культури і науки. За арабського панування Іспанія досягла небаченогорозквіту. У країні, що завжди потерпала від посухи, арабизапровадили систему штучного зрошування і вирощувалирис, цукрову тростину, апельсини, лимони та інші новікультури.

Відновилося видобування срібла, переживали піднесенняремесла. Купці везли з мусульманської Іспанії до інших країншовкові та вовняні тканини, вироби з металу, шкіри, скла.Іспанські араби налагодили торгівлю з країнами Сходу,Візантією, Францією та Італією. Завдяки розвитковігосподарства значно зросла кількість населення. Кордова –столиця халіфату - була в XI ст. найбільшим містом Європи. Його населяло близько 500 тис. жителів, тут було 113 тис.будинків, 3 тис. мечетей, 80 шкіл, 300 терм (лазень). Халіфи влаштували тут найбільшу бібліотеку, що містиладекілька сотень тисяч книг, і вищу школу, де навчалисятисячі студентів. До Кордови навіть приїжджали навчатисяхристияни з інших країн Європи. До наших часів збереглисяпам’ятки архітектури, побудовані арабами в Іспанії: Кордовська мечеть, палац Альгамбра у Гранаді, палац. Алькасар у Севільї та ін. Вони засвідчують дивовижнепоєднання мусульманського та європейського архітектурнихстилів. Однак, поряд із великими досягненнями, у халіфатпоєднувалися національне гноблення та ісламізація (навертання домусульманської віри) християнського населення.

Реконкіста. Створення Іспанського королівства. Реконкіста –відвоювання народами. Піренейськогопівострова територій,захоплених арабами. Боротьба за звільнення Іспанії від маврів розпочалася майже одразу після її поневолення. Центром цієї боротьби стало невелике королівство Астурія, що утворилося у горах на півночі Піренейського півострова. Згодом королівство отримало назву Леон, а ще пізніше - Кастилія (країна замків). Безліч збудованих замків стали опорою для просування на південь. Звільнення зайнятих арабами земель дістало назву Реконкіста (ісп. reconquista - відвоювання) і тривало приблизно вісім століть, аж до кінця XV ст.

На визволеній від арабів території на початку XII ст.утворилися чотири християнські держави: королівства. Кастилія, Арагон, Наварра і Португалія. Часом найбільшнапруженої боротьби стало XII ст. Саме тоді Реконкістаперетворилась на священну війну християн протимусульман, як і хрестові походи до Палестини. Дляборотьби проти арабів, як і на Сході, були заснованідуховно-рицарські ордени - Сант-Яго, Алькантара, Калатрава. Рицарські війська успішно наступали, примушуючи арабіввідступати на південь півострова. Вирішальна битва відбулася біля. Лас-Навас-де-Толоса в 1212 р. У 40-х рр. XIII ст. під владою арабівзалишилася лише невелика територія Гранадського емірату.

На початку XIV ст. Реконкіста більше ніж на 100років припинилася. Держави, що утворилисязавдяки Реконкісті, переймалися залагодженнямвнутрішніх проблем. У цих країнах існуваластанова монархія. Спочатку в Кастилії короліскликали на раду лише світську та церковну знать. Згодом на її засідання почали запрошуватипредставників міст і навіть селянських общин. Таквиникли збори представників станів — кортеси (відслова «корт» — королівський двір). Кортеси в Кастилії,як і Генеральні штати у Франції, ділилися на три палати. На зборах кортесів затверджували нові податки тазакони. Кортеси, що діяли в Кастилії, були першим уЄвропі парламентом, у роботі якого брали участьселяни.

У 1474 р. наступник арагонського престолу Фернандо (Фердинанд) узявшлюб із королевою Кастилії Ізабелль (Ізабеллою). 1479 рік, коли напрестол Арагону вступив Фернандо, вважається датою об’єднання двохкоролівств у єдину Іспанію. Проте процес реального об’єднання. Кастилії та Арагону розтягнувся надовго. Обидві частини держависуттєво різнилися. Фернандо та Ізабелль активно взялися заформування єдиної держави із сильною центральною владою. Різні захарактером — розумна, м’яка, доброзичлива Ізабелль і брехливий,хитрий, підступний Фернандо —були єдині у своєму релігійномуфанатизмі та прагненні абсолютної влади. Усе, що цьому заважало, підлягало знищенню: іновірці, місцевівольності, комунальні права, привілеї дворян тощо. Після зміцненнявлади наповнення скарбниці Фернандо та Ізабелль взялисяза вирішення останнього завдання Реконкісти — завоювання Гранади,володіння мусульман на далекому півдні Піренейського півострова.

Після нетривалої війни 2 січня 1492 р. над сторожовою вежею дворугранадських емірів було піднято іспанський прапор. Умовикапітуляції емірату були для арабського населення вигідними, аджевони зберігали свою землю та віру. Проте від моменту завоюваннявсі обіцянки стали порушуватися. Почалося насильницьке хрещення. На землях Гранади поширилисярелігійні переслідування маврів і євреїв, задля чого було створеноінквізицію (від латин. inquisitio — розслідування). У 1502 р. буловидано указ, згідно з яким кожен мавр чи єврей мав або хреститися,або залишити Іспанію. Цей указ започаткував масовий виїзд з Іспаніїмаврів та євреїв, що призвело до занепаду торгівлі, ремесел,сільського господарства, до знелюднення великих територій. Ціною об’єднання Іспанії стали жертви інквізиції, сотні тисячвигнанців та економічний занепад багатьох районів. Проте цінаслідки проявилися дещо пізніше, оскільки саме в цей час Колумбвідкрив Америку, із якої до Іспанії ринуло стільки золота і срібла, щозанепад економіки нікого не схвилював.

Узагальнення та систематизація знань. Бесіда з учнями:1. Що таке Реконкіста?2. Які держави постали на Піренейському півострові в результаті Реконкісти?3. Як було створено Іспанське королівство?4. З’ясуйте наслідки Реконкісти.5. Складіть хронологічну таблицю основних подій Реконкісти.6. З’ясуйте позитивні і негативні сторони Реконкісти.

Домашнє завдання: Опрацювати матеріал ст.87-92,129-132. Складіть хронологічну таблицю основних подій Реконкісти.