Презентація : "Матеріальний і духовний світ Європейського Середньовіччя. Католицька церква в ХI-ХV століттях"

Матеріальний і духовний світ європейського Середньовіччя. Католицька церква в ХІ-ХV століттях. Підготувала Вчитель історії Кривішин Л.І.

План уроку. Як розвивалася католицька церква після розколу?Чим уславився Тома Аквінський?Як церква боролася з єретиками, диваками та відьмами?Інквізиція. Жебракуючі ордени ченців. Чому Папи Римські потрапили в «полон»?Як розгорталася «Велика схизма»?

Терміни та поняття, які варто знати й розуміти: Альбігойці — від назви міста Альбі, що в Південній Франції; прихильники катарів та вальденсів, які діяли впродовж XII—XIII ст., виступали проти деяких учень та правил католицької церкви, закликали повернутися до християнства періоду апостолів, жили скромно, стримано й самотньо. Альбігойські війни — від поєднання слів «альбігойці» і «війна»; війни, що їх наприкінці XII — на початку XIII ст. вели рицарі Північної Франції, а пізніше — король проти альбігойців у південнофранцузькій провінції Ланґедок.Єретик — від грецького слова «айретікос» — «той, який вибирає», «відщепенець»; відступник від загальновизнаних поглядів; віровідступник, прихильник єресі.Інквізиція — від латинського слова «інквіро» — «розслідувати», «розшукувати»; підпорядкована папам римським слідча і судова служба католицької Церкви, створена в XIII ст. для боротьби з єретиками; жорстоке знущання, катування.

 Католицька церква — одна з найбільших християнських громад, що у своїй вірі та назві ототожнює себе зі вселенською церквою. Утворилася внаслідок поділу єдиної християнської церкви на західну і східну. Богослужіння здійснюється латиною; церкву очолює папа римський. Православна церква — одна з найбільших християнських громад. Як самостійна існує з 1054 р. На відміну від католицької (вселенської) церкви визначає себе як «істинна», «правильна», не має єдиного духовного центру та єдиного голови. Її очолюють патріархи і митрополити.

Суперечки між християнством Заходу і Сходу в 1054 р. призвели до розколу — схизми. Папа римський і константинопольський патріарх прокляли один одного. Відтоді єдина християнська церква розділилася на римо-католицьку і православну. Слово «католицька» означає всесвітня, а «православна» — істинна, справжня. Католицька і православна церкви мали певні відмінності. По-перше, у догматах віри. Православна церква не визнає вчення про головування папи і його непогрішимість, відкидає використання індульгенцій (звільнення від гріхів за плату). Православ’я визнає існування лише пекла і раю, а католицизм проголошує й існування чистилища. По-друге, є відмінності в обрядах. Католики здійснюють хрещення обливанням, а православні — зануренням у воду; миропомазання в католиків здійснює лише єпископ і тільки над дорослими. Також у католиків у суботу піст. У православних церквах використовують ікони, а в католицьких — живопис. По-третє, відрізняється управління церквою. Католицька церква забороняє мирянам читати Біблію. Також у католиків існує посада кардинала; із IX ст. запроваджений целібат (заборона одружуватися). У православних священики поділяються на біле (можуть одружуватися) і чорне (шлюб забороняється) духівництво. По-четверте, є відмінності у звичаях. У католиків богослужіння здійснюється лише латинською мовою, використовуються дзвоники для привертання уваги до найважливіших місць проповіді. До того ж усі місця в католицькій церкві сидячі, на відміну від православної церкви

Церква після 1054 року. Рим. Папа Римський. Католицька (вселенська)Православна (істинна)Константинополь Константинопольський патріарх

Церковний розкол 1054 р. (схизма)

Абатство Клюні, розташоване на сході Франції

Церква залежала від світських володарів. Оскільки церковні посади забезпечували чималі прибутки, герцоги і графи надавали їх своїм родичам і друзям. Духівництво, за свідченнями сучасників, набагато більше уваги приділяло примноженню своїх багатств, ніж порятунку душ віруючих. У середовищі церкви було чимало невдоволених таким станом речей. Найсвідомішими серед них були ченці абатства Клюні, що розташовувалося на сході Франції. Вони здобули повагу своїм аскетизмом і прагненням змінити церковне життя. Клюнійці, зокрема, вимагали звільнити церкву від підпорядкування світській владі, установити сувору дисципліну для всього духівництва — від ченців до папи римського. Клюнійський рух, як його назвали, поступово поширювався. Деякі з клюнійських ченців ставали єпископами, абатами і почали наводити лад у церковному житті.

Тома Аквінськийлат. Thomas Aquinos. Зацікавлення античними творами сприяло відродженню філософії. Видатним її представником уважається Тома Аквінський (1225-1274). Він досліджував праці Арістотеля, на основі яких висловив оригінальні думки про будову Всесвіту та роль людини у ньому, намагався, щоб розум підтримував віру, щоб наука слугувала церкві. До прикладу, він доводив, що духовна влада важливіша за світську. Монархію уважав справедливою формою правління, адже це Бог установив порядок на Землі. Так само, по-божому, королі му сіли дбати про лад у своїх країнах. Водночас Тома Аквінський не вірив в абсолютну монархію, переконуючи, що всевладдя краще обмежувати. Його ідеї великою мірою визначали перебіг подій у середньовічній Європі.

Тома Аквінськийлат. Thomas Aquinos. Святий Тома́ Акві́нський, рідше Фома́ Акві́нський[4] (лат. Thomas Aquinas; італ. Tommaso d'Aquino; 1225 — 7 березня 1274) — католицький теолог, філософ-схоласт, монах-домініканець, святий. Один із найвизначніших та найвпливовіших мислителів всесвітньої історії. Засновник теологічної і філософської школи томізму. Автор 5 доказів існування Бога.

Як церква боролася з єретиками, диваками та відьмами?альбігойське вчення катари. Однією з найбільш відомих і поширених єресей було вчення катарів («чистих»), яких ще називали альбігойцями за назвою міста Альбі — центру розповсюдження єресі. Це вчення поширилося на півдні Франції у XII—XIII ст. Катари навчали, що земля і порядки на ній не є Божим творінням, а породжені дияволом. Вони вчили, що людина повинна порвати з земним світом і лише тоді зможе врятувати свою душу. Катари створили велику церкву, яка була ворожою Римській. Вони вели суворий спосіб життя і готові були прийняти мученицьку смерть заради своєї віри.

вальденси. Приблизно тоді ж виникла інша єресь — вальденсів. Легендарний засновник учення — П’єр Вальдо, багатий купець, зворушений сторінками Біблії, де йшлося про «святу бідність»,— роздав своє майно бідним і зі своїми учнями став проповідувати Євангеліє. Вальденси поділялися на «досконалих», які поривали всі зв’язки із зовнішнім світом і навчали своїх прихильників наслідувати Христа, і «братів», яким до зволялося працювати. Катари і вальденси заперечували необхідність існування церковної ієрархії та закликали до створення релігійних громад, що існували за часів Христа і його учнів-апостолів. Заклик до створення «бідної церкви» був близьким для тих, хто прагнув «дешевої» церкви і незалежності від пап.

Переслідування вальденсів і катарів не могло зупинити поширення єресі Європою. Тоді папа Інокентій ІІІ закликав усіх християн до хрестового походу проти земель, “заражених єрессю”.

Боротьба проти єретиків була вигідна французькому королю, який прагнув, після об’єднання під своєю владою півночі Франції, приєднати до своїх володінь багатий південь. Хрестові походи проти єретиків на півдні Франції дістали назву Альбігойських війн (1209 – 1229 рр.). Християнське воїнство вогнем і мечем пройшлося багатими провінціями півдня. Одного разу на запитання воїна про те, як відрізнити єретика від правовірного католика, папський легат (представник) відповів: “Бий їх усіх, Бог упізнає своїх!” Альбігойці чинили відчайдушний опір, але зрештою були винищені. Ця перемога над єрессю сприяла об’єднанню Франції, але водночас призвела до розорення і знищення багатих міст і цілих районів, вбивства тисяч їх мешканців. Папи розуміли, що переможені єресі можуть легко відновитися. Для боротьби з ними було вжито серйозних заходів.

Хрестові походи проти єретиків на півдні Франції дістали назву Альбігойських війн (1209 – 1229 рр.).

Альбіго́йські ві́йни — спровоковані католицькою церквою війни пн.французьких лицарів і французького короля проти  єретиків Лангедоку наприкінці XII — на початку XIII століть

Анклав – спалення єретиків на вогнищі

У єпископствах створювалися спеціальні постійні комісії, які повинні були розслідувати будь-які прояви єресі, допитувати і засуджувати єретиків. За цими комісіями згодом закріпилася назва інквізиційних трибуналів (від лат. inquisitio — розслідування). Інквізиторам дозволялося застосовувати тортури, щоб домогтися від єретиків визнання у найстрашніших гріхах, після чого їх привселюдно спалювали на вогнищі. Але від багатьох єретиків неможливо було домогтися покаяння навіть під тортурами. Релігійні переконання як католиків, так і єретиків вирізнялися фанатизмом: люди були абсолютно переконані в тому, що тільки їх віра є правильною, тому єретики були готові йти у вогонь, а інквізитори були переконані у правоті вироку. Попри всі зусилля церкви, викорінити єресі вона не спромоглася. Єретики стали обережнішими і ще більше переконаними у своїй правоті.

Томас де Торквемада (1420—16 вересня 1498) — Великий інквізитор Іспанії.

Жебракуючі ордени ченців Не всі люди, що замислювалися над спасінням душі, були єретиками. Духовні шукання освічених людей Середньовіччя вели їх шляхом власного усвідомлення вчення Ісуса. Частина невдоволених порядками, що існували в церкві, стала на шлях єресі, інша намагалася діяти на межі між єрессю та офіційною церквою

Робота учнів в групах з підручником Орден францисканців. Орден домініканців. Опрацюйте відповідний матеріал підручника і заповніть таблицю « Жебракуючі ордени ». Ст 111 QR 17.2 https://is.gd/bu2h. Td. Критерії для порівняння. ФранцисканціДомініканціМета створення  Особливості діяльності  

«Франциск Ассизький»1182—1226 роки життя святого Франциска Ассизького. Найстарший портрет святого Франциска, настінний розпис у гроті «Свята Печера Бенедикта» у Суб'яко, Італія

Найвідомішим у ХIIІ ст. оновлювачем християнства був Франциск Ассизький (1182—1226 рр.). Завдяки його діяльності проповідь набула особливого значення, а він став одним із засновників нових, жебракуючих орденів. Орден францисканців суттєво відрізнявся від усіх чернечих орденів, що існували на той час. Так, вони дійсно жили в євангельській бідності, не усамітнювались у тиші за стінами монастирів, а йшли до народу, несли до нього Слово Боже. Францисканці не були самітниками і з любов’ю ставилися до навколишнього світу, як до прекрасного творіння Бога. В ордені всі були рівними. Францисканці створили новий вид чернецтва. Монахи-жебраки швидко здобули авторитет серед простого народу. Поява нового ордену поставила проблему перед папою: визнати його чи оголосити монахів єретиками. Папа Інокентій III збагнув, що новий орден може стати опорою папства і посилить авторитет католицизму. Поступово, як і інші ордени, францисканці нажили майно, побудували монастирі. В останні роки свого життя Франциск відмовився від керівництва орденом.

1170—1221 роки життя святого Домініка Св. Домінік. Художник Клаудіо Коельо, Іспанія..

Одночасно з францисканцями виник Орден святого Домініка. Домініїс (1170—1221) народився в Іспанії, але тривалий час жив у Південній Франції, де своїми проповідями намагався боротися проти ідей єретиків-альбігойців. Тут, у Франції, у Домініка виникла думка створити братство ченців спеціально для боротьби проти єретичних учень. На відміну від францисканців, домініканці велику увагу приділяли вивченню Святого Письма. Монахи-домініканці славилися своєю вченістю, часто обіймали кафедри в кращих університетах. Найвидатніші богослови Середньовіччя Альберт Великий і Фома Аквінський були домініканцями. Найбільш підготовлені для диспутів із єретиками, домініканці відігравали головну роль у трибуналах, проводячи допит і здійснюючи суд над єретиками. Домініканці називали себе «псами господніми» (латин. Domini canes). Вони повинні були освічувати світ, проповідувати істину і, наче пси, охороняти церкву від єретичних вчень. На емблемі ордену було зображення пса, що несе у щелепах палаючий смолоскип. Домініканці прагнули якнайдалі розповсюдити католицьку віру, їх проповідники вже наприкінці XIII ст. читали свої проповіді в Китаї та будували там храми.

Чому Папи Римські потрапили в «полон»?Як розгорталася «Велика схизма»?Із початком XIV ст. Європа вступила в період, що відзначався різними бідами і катастрофами. Вони засвідчили глибоку кризу середньовічного європейського суспільства. Не оминула ця криза і церкву.«Авіньйонський полон»конфлікт між папою Боніфацієм VIII та французьким королем Філіппом IVЦерковну кризу було започатковано ляпасом залізної рукавиці по щоці папи римського Боніфація VIII від канцлера і зберігаxа королівської печатки Французького королівства Гійома Ногаре. Не витримавши образи, папа через декілька тижнів помер. Його наступник, Климент V, як уже згадувалося, переніс папську резиденцію до міста Авіньйон, яке, хоч і належало Неаполітанському королівству, з усіх боків було оточене володіннями французького короля. Так папська влада потрапила під французький вплив. 70 років тривав Авіньйонський полон пап (1309— 1378 рр.).

Ці події засвідчили, що ідея об’єднання християнського світу під духовною і світською владою пап не відповідала реаліям часу, бо в житті Європи почали відігравати роль інші чинники, зокрема державні, національні інтереси. Ідею універсальної держави, що об’єднувала всіх, заступила ідея національної держави, що об’єднувала людей тільки за певною ознакою: на той час це було підданство якомусь королеві. На цьому негаразди з папством не скінчилися. Повернення пап до Рима позначилося подією, що дістала назву Великої схизми.

1309—1378 Авіньйонський полон пап. Папський палац (Авіньйон)

На цьому негаразди з папством не скінчилися. Повернення пап до Рима позначилося подією, що дістала назву Великої схизми.1376-1417 рр.

Після повернення до Рима папського престолу Григорієм XІ його наступником став Урбан VI. Проте останній настільки зловживав владою, що його скинули кардинали, які обрали новим папою Климента VII. Але Урбан VI відмовився підкоритися, через що на папському престолі опинилося аж два папи: один був у Римі, інший — в Авіньйоні.

Ситуацію виправили в 1417 р. на Вселенському соборі в місті Констанц, що у південній Німеччині, де, врешті, вибрали одного Папу та віддали йому Рим. Велика схизма негативно вплинула на репутацію католицизму. Однак відбулися й позитивні зрушення. Упродовж XV ст. дійшли згоди, що папи римські зобов’язані виконувати рішення церковних Соборів, куди регулярно збиралися представники вищого духівництва різних країн. Такий контроль пішов на користь Західній церкві.

Домашнє завдання :опрацювати § 17. Завдання на випередження: Підготувати цікаві факти про 1. Середньовічні школи та університети2. Книгодрукування3. Наукові і технічні досягнення