Презентація "Швеція в ХVІ-ХVІІІ ст. Північна війна"

Утворення Шведської імперії. Швеція в ХVІ-ХVІІІ ст. Північна війна

План: Кальмарська унія. Швеція як незалежне королівство. Становлення Шведської імперії.Імперія на вершині могутності. Північна війна. Занепад Шведської імперії.

1. Кальмарська унія. У своїй політиці королева трьох королівств Маргарита керувалася метою остаточного знищення будь-яких спроб Норвегії та Швеції здобути незалежність від Данії. За часи її панування авторитет значно виріс, водночас престиж та вага державних рад усіх трьох країн впали. Вони фактично нічого не вирішували. Маргарита I досить спокійно королювала, не зустрічала якогось спротиву з боку аристократії або інших станів Данії, Норвегії та Швеції. Це обумовлено також особистими якостями королеви, яка мала сильну волю щоб долати труднощі. Тому за час її правління не було відчутних збурень. Вона у всіх країнах провела закон про «редукцію» або «відновлення». Завдяки цьому до корони повернулося багато маєтків. Земельний фонд короля було значно розширено.

Конфлікт Маргарити і Альбрехта Мекленбургзького змусив її укласти угоду з Ганзейським союзом, підтвердивши його економічне панування в Скандинавії. Кальмарська корона. Разом з тим Маргарита I продовжувала політику на зміцнення своїх позицій у Балтиці. У 1408 році вона викупила острів Готланд у Альбрехта Мекленбурзького. Водночас Маргарита налагоджувала стосунки з Англією, німецькими князівствами. У 1402-1406 роках встановилися дружні стосунки з династіями Ланкастерів, які керували Англійським королівством, родиною Вітельсбахів, Гольштейном. Ганза. Під час царювання Маргарити І (до 1412 р.) королівська влада все більше зміцнювалася, що посилювало напруженість між короною і аристократією, але лише в правління Еріка (1412-1439 роки) вона привела до відкритого повстання.

Король Кальмарської держави з 1412 р. Ерік (Богуслав) Померанський з роду Грифічів. Герб роду Грифічів. Померанія

Ерік намагався покласти край залежності від Ганзи, що призвело до війни. Війни в Шлезвіг-Гольштейні, Мекленбурзі і Померанії привели до збільшення податків на населення і руйнували життєво важливий шведський експорт заліза, що призвело до повстання в Даларні під керівництвом Енгельбректа Енгельбректсона. У 1435 році він був обраний правителем, але незабаром був убитий. Енгельбрект Енгельбректсон

Нову боротьбу проти верховної влади очолив Карл VIII Кнутсон, лідер шведського дворянства, який у 1438 році був обраний Ріксродом королем Швеції. Ерік був позбавлений влади (1438—1439) як король унії, і його місце зайняв його племінник Крістофер Баварський. Крістофер був бездітний, і після його смерті в 1448 році утворився вакуум влади. Швеція обрала новим королем Карла Кнутсона з наміром відродити унію під шведською короною. У наступному році Карл був обраний королем Норвегії, але новим королем Данії став Крістіан I Ольденбурзький. Наступні 70 років пройшли в постійній боротьбі між Данією і Швецією за верховенство в унії. Крістіан I Ольденбурзькийкороль Данії з 1448 до 1481 р., король Норвегії з 1450 до 1481 р., король Швеції з 1457 до 1464 р. Карл VIII Кнутсон - регент Швеції у 1438-1440 роках, король Швеції у 1448-1457, 1464-1465, 1467-1470 роках, Норвегії з 1449 до 1450 року як Карл I. VS

Після смерті шведського регента Стена Стуре Старшого в 1503 році в міжусобиці втрутився Крістіан II Данський. У 1517 році, спираючись на своїх шведських прихильників, він спробував силою відновити унію. Після двох невдалих спроб (в 1517 і 1518 роках) він в 1520 році виграв битву на льоду озера Осунден, в якій був смертельно поранений його суперник Стен Стуре Молодший, і зайняв Стокгольм. Стен Стуре Старшийрегент Швеції з 1470 до 1497 та з 1501 до 1503 Крістіан II Данський - король Данії та Норвегії з 1513 до 1523 року, король Швеції з 1520 до 1523 року. Кристіана II короновано на володаря Швеції. Відразу він наказав стратити 82 шведських аристократів, після цього було страчено ще 600 заможних жителів Стокгольма.

Стокгольмська кривава лазня - масова страта данцями переважно шведської шляхти, що відбулася 8 листопада - 10 листопада 1520 року в місті Стокгольм за наказом данського короля Крістіана II

2. Швеція як незалежне королівство. Обурені терором шведи на чолі з Густавом Ерікссоном Васою підняли нове повстання в лісах Смоланду, в результаті якого шведи знову вигнали данців в 1521 році. 6 червня 1523 року в Стренгнесі Густав Ерікссон був обраний королем Швеції, що де-факто зруйнувало унію. Остаточно дансько-шведська унія була скасована Щецинським миром 1570 року, відповідно до умов якого данський король відмовився від претензій на шведський престол, а шведський король - на решту підвладної данцям НорвегіїГустав I Ваза – король Швеції 1523-1560

Залишки Кальмарської унії проіснували до 1536 року, коли Данія в односторонньому порядку оголосила Норвегію своєю провінцією і виникла Дансько-норвезька унія з явним переважанням Данії. Норвегія зберегла власні закони і деякі державні інститути, але колишні норвезькі території – Ісландія, Гренландія, Фарерські острови – перейшли у володіння Данії. У 1814 році Данія була змушена передати Норвегію королю Швеції. Ці події призвели в середині XIX століття до появи руху за об'єднання країн колишньої Кальмарської унії (крім Фінляндії) в єдину монархію

Густав I ввів у Швеції реформацію, переважно через її практичні і фінансові вигоди. Після затвердження реформації почалася боротьба Швеції з Данією проти Крістіана II і Любека, яких підтримував Карл V. Мирний договір підписано 1544 року в Шпайєрі. Для ослаблення впливу Ганзи Густав зблизився з Голландією і Англією. Він також дбав про розвиток шведської торгівлі та промисловості. В останні роки свого панування Густав вів боротьбу з Московією (1554-1557), яка через два роки закінчилася, потім він втрутився в лівонські чвари, що призвели до Лівонської війни.

Ерік XIV - король Швеції з 1560 до 1568 року. Король Ерік активно включився у Лівонську війну, яка поступово охопила усю Балтику. Він проявив політичні та військові здібності, зайнявши Ревель в Естляндії та здобувши перемоги у Норвегії. Король Швеції зумів відбити наступ своїх супротивників – короля Данії-Норвегії, міста Любека, Івана IV Грозного, царя Московського. Ерік XIV робив кроки з централізації держави. Спираючись на підтримку ріксдагу він зменшив права напівавтономних правителів, якими користувалися його брати – герцоги Юхан Фінляндський, Магнус, Карл Зедерманладський. Це зустріло спротив, і Юхан одружився з представницею ворога Шведської імперії – Катериною Ягеллонкою, сестрою короля Польщі та великого князя Литовського Сигізмунда II Августа. За це Ерік XIV позбавив Юхана прав спадкоємця трону та запроторив у замок Гріпсгольм. Для зміцнення авторитету та впливу монархії було створено Вищий суд на чолі із радником Еріка – Георгом Перссоном. Головним завданням цього органу було придушення аристократичної опозиції. У 1566 році спалахнув заколот, брати Еріка – Юхан та Карл зібрали війська й захопили Стокгольм. Після цього Перссона було страчено, а Еріка з родиною запроторено до в'язниці. Новим королем Шведської імперії став Юхан III.

Юхан III - король Шведської імперії з 1569 до 1592 року3. Становлення Швецької імперіїГоловним завданням нового короля було припинення війн з ворогами – Данією-Норвегією та Московським царством. У 1570 році Юхан III уклав мирну угоду з Данією, не поступившись при цьому територією. Водночас Юхан III у 1583 році зумів домовитися із союзниками та Московією щодо збереження шведських завоювань у північній Балтиці, зокрема Ревеля та Нарви. В той же час прокатолицька політика короля Юхана III викликала у більшості шведів невдоволення. Так, у 1575 році він дозволив відновити діяльність католицьких монастирів у Шведській імперії. Очолив релігійну опозицію брат Юхана III Карл (у майбутньому – Карл ІХ). Після битви при Стонгебру (25 вересня 1598), Сигізмунд 24 липня 1599 року був детронізований. Почалася польсько-шведська війна (1600-1611).

Битва при Стонгебру Стонгебру – це місцевість на північ від містечка Лінчепінга, де були перекинуті два мости через річку Стонгон. Польська та шведські армії складалася обидві в основному з піхоти із незначними підрозділами кавалерії. З обох сторін брало участь приблизно 15 тисяч вояків. Польська армія програла битву, втративши багато вояків, а Сигізмунд ІІІ Ваза втратив шведську корону

Дружиною Юхана ІІІ була Катерина Ягеллонка – донька польського короля Сигізмунда I Старого і ревна католичка. Юхан намагався замиритися з папою римським. Свого сина Сигізмунда Юхан III з Катериною виховували у католицькій вірі, завдяки чому у 1587 році той зумів стати королем Речі Посполитої, тим самим значно поширивши династію Ваза у Європі. Катерина Ягеллонка – далекий нащадок короля Русі Данила Галицького. Юхан ІІІ Сигізмунд III Ваза - король Польщі, Великий князь литовський, Великий князь Руський (з 1587 року), король Шведської імперії (в 1592–1599 роках)

Для зміцнення влади Карл ІХ стратив найвпливовіших представників аристократії (Лінчепізька «кривава купіль»). Взагалі знать та міщани були на боці Карла. Сигізмунд ІІІ Ваза не полишив спроб повернути собі корону – внаслідок цих причин і суперечку за землі сучасної Естонії і Латвії почалася Польсько-шведська війна (1600-1611). Під час цієї війни сталася найвідоміша битва, за двадцять кілометрів від обложенної Риги шведами біля Кірхгольма (1605), котру Карл ІХ програв. Зміцнивши своє становище всередині країни Карл IX Ваза розпочав підготовку до нової військової кампанії у Лівонії. Але у самий розпал цієї війни король раптово помер…Карл ІХ

Битва під Кірхгольмом 1605 р. – тріумф польської кавалерії

4. Імперія на вершині могутностіЕпоха політичної величі Швеції починається від вступу на престол Густава II Адольфа. Вступивши у 1611 р. на престол, Ґустав Адольф успадкував від батька Карла ІХ ворожнечу до аристократії і три війни – з Данією-Норвегією, Московським царством і Річчю Посполитою. Аристократію Ґустав схилив на свій бік, надавши багато привілеїв і обіцяючи у всіх справах радитись з сеймом. Данську війну, яку ще називають Кальмарською війною, король закінчив у 1613 році, уклавши мир в Кнереде. Новий договір підтверджував вигідні для Данії умови Штетінського миру 1570 року. Крім того, Швеція повинна була протягом шести років виплатити Данії контрибуцію в розмірі 1 млн талерів (до виконання цієї умови Данія окупувала Ельвсборг та прилеглі території). Поразка шведів в Кальмарській війні значною мірою була зумовлена тим, що найкраща частина шведської армії на чолі з Якобом Делагарді брала участь у війні проти Московського царства. Війна з Москвою, що мала на меті відтіснити московитів з Балтики і, зокрема, з Фінської затоки, закінчилася в 1617 році Столбовським миром, за яким шведи закріпились на узбережжі Фінської затоки.

Війна з перервами тягнулась з 1618 по 1629 рік, велася переважно на території Польського королівства. Декілька разів сторони укладали перемир'я. Речі Посполитій надавали підтримку Габсбурґи. Королівство Англія, Королівство Франція і Нідерланди намагались залучити Шведську імперію до боротьби проти Габсбурґів на території Німеччини. Ґуставу обіцяли величезну фінансову допомогу і всіляку підтримку. У 1629 році між Шведською імперією і Річчю Посполитою було укладено 6-річне перемир'я. Ґустав був готовий вступити в Тридцятирічну війну, де в нього були власні інтереси. В битві під Лютценом у 1632 р. Король загине попри виграну шведами битву…

Христина I - королева Швеції у 1632-1654 роках Новою королевою стала донька Густава ІІ Адольфа – Христина. Авторитарна, не схильна до компромісів, Христина швидко нажила супротивників і ворогів. Особливо небезпечними були конфлікти з канцлером Оксеншерною, що почував себе володарем країни. Дійшло до відкритих конфліктів із ним на нарадах. Розбіжності у думках про політичні справи тільки поглибили конфлікти. Самостійна Христина відчувала себе понад бар'єрами в суспільних справах, навіть в особистому житті. Воліла розкоші, слави, святкового способу життя. Королівський двір дивував балами, святами, розвагами. Біля молодої королеви крутилися фаворити, здебільшого іноземці, з якими Христина почувала себе впевненіше. Капризна принцеса, яка викликала в королівський палац о п'ятій ранку Рене Декарта і примушувала його читати лекції, лише тому, що їй нібито хотілося ближче пізнати культуру Франції. Її змусили зректися трону у 1654 році.

Новим королем Швеції став онук Карла ІХ – Карл Х Під час Тридцятирічної війни Карл Густав непогано проявив себе у битві при Брейтенфельді (1642 р.), у битві під Янковим (1645 р.). За Вестфальським миром (1648 р.) Швеції дісталися німецькі герцогства Бремен і Верден, вся східна і частина західної Померанії (Шведська Померанія) і Вісмар. Швеція панувала над гирлами всіх річок Німеччини і над більшою частиною узбережжя Балтійського моря. За Бремсебруським миром (1645 р.), після здобутої комадуючим Торстенсон перемоги над данцями, Швеція отримала Ємтланд, Гер'єдален, Готланд і Езель, залишила за собою на 30 років Готаланд. За Роскілльським миром (1658 р.) відійшли від Данії до Швеції Тронгейм, Борнгольм, Блекинге, Сконе , Галланд і Богуслен. Через 2 роки Тронгейм і Борнгольм повернули Данії, але при цьому Швеція отримала з Польщею всю Ліфляндію. Карл Х

У 1656 році, після підписання Віленського миру з Річчю Посполитою, московський цар оголосив війну Карлу Х Густаву, що призвела до тривалого протиборства Шведської імперії та Московського царства. Війна закінчилась Кардиським мирним договором 1661 року. московському царству не вдалося повернути землі в Прибалтиці, втрачені за Столбовським мирним договором 1618 року. Території, завойовані в роки війни, були повернуті Швеції. Війна послабила позиції Москви у протистоянні з Річчю Посполитою. Частина аристократії Речі Посполитої, яка перебувавала в опозиції до короля Яна II Казимира, запропоновала корону Карлу X Густаву, котрий саме прагнув встановити панування на Балтиці. Ці заяви стали стимулом для початку війни з Річчю Посполитою у 1655 році («Потоп»). Влітку 1655 року шведські війська зайняли Познань і Варшаву, а на початку жовтня – Краків. Частина польської і литовської шляхти вважали його польським королем. Сила армії Карла X стривожило деяких сусідів, це привело до створення сильної антишведської коаліції (Данія-Норвегія, Московське царство, Польська опозиція, Імператор Гасбургів, Нідерланди, Бранденбург), яка виграла війну. Битва під Жарновим 1655 р.

Карл Х в битві під Варшавою

Перемігши Данію і підписавши Роскілльський мир шведський король Карл X вирішив приєднати до шведських володінь приналежну Речі Посполитій провінцію «Королівська Пруссія», проте його позиції в регіоні були не дуже міцні через протидію Бранденбурга й Австрії. Однак данці забарилися з виконанням всіх умов мирного договору, тому шведський король вирішив використати цей привід для того, щоб знищити Данію як суверенну державу, зруйнувати її столицю Копенгаген. Швидкий розгром Данії був лише вступом на шлях до великої мети: ведення війни в Європі без побоювання данського втручання. Шведська армія взяла в облогу м. Копенгаген, сподіваючись голодом примусити його здатися. Однак у війну на данській стороні виступила Голландія, і об'єднаний дансько-голландський флот зумів пробитися крізь шведський флот у протоці Ересунн. Тоді Карл X спробував взяти місто штурмом, сподіваючись на цьому завершити війну, однак штурм провалився…Битва у протоці Ересунн

Копенгаген, 11 лютого 1659 р.. Данські війська проти шведів.

На початку 1660 року Карл X раптово захворів і помер. Відразу після смерті Карла Х, правити Швецією було призначено його єдиного сина та наступника Карла XI, якому було чотири роки. Регентська рада швидко вжила заходів, щоб припинити війну з численними ворогами Швеції, серед яких тепер були Російська імперія, Річ Посполита, Маркграфство Бранденбург та Данія-Норвегія. Карл ХІ

Союзники підписали зі Швецією «Олівський мир». У договорі польський король Ян II Казимир відмовився від своїх претензій на шведський престол, право на який було втрачено його батьком Сигізмундом III в 1599 році. Річ Посполита також формально поступилася Швеції Лівонією і Ригою, які перебували під шведським контролем з 1620-их років. Договір розв'язав конфлікти між Річчю Посполитою і Шведською імперією, які залишалися після війни з Сигізмундом (1598-1599), польсько-шведських воєн (1600-1629) і Північної войни 1655-1660. Династія Гогенцоллернів отримала підтвердження незалежної влади в Бранденбург-Пруссії; до цього вони володіли територією на правах васалів Речі Посполитої. Тим часом на стороні Швеції вступили у війну Англія та Франція, тому ситуація знову почала схилятися на користь шведів і тому в 1660 р. Швеція та Дансько-Норвезьке королівство підписали «Копенгагенський мир», за умовами якого Швеції довелося повернути Данії острів Борнгольм, а Норвегії – землі Тренделаг. У результаті між Норвегією, Швецією і Данією були встановлені кордони, які зберігаються й донині.

У XVII столітті Швеція стала великою державою серед європейських країн з домініонами, які простягалися вздовж балтійського узбережжя і охоплювали Фінляндію, балтійські держави, а також великі території у Норвегії, Московії, Україні, Польщі та Німеччині.

Карла XІ було оголошено повнолітнім 1672 року. За умовами союзу з Францією Шведська імперія повинна була захопити військовим шляхом Бранденбург; але шведи зазнавали поразку за поразкою, програли бранденбурцям битву при Фербелліне (1675).

Шведи втратили майже всі свої володіння в Померанії. В альянс з Бранденбургом вступив і король Кристіан V. Війну з Данією вирішила битва при Лунді (в грудні 1676 року), одна з найбільш кровопролитних у північній історії, яка закінчилася повною поразкою датчан. Перемога збільшила лояльність шведів до свого короля; замовкли ремствування і протест, король з більшою енергією міг продовжувати війну. На морі перемагали данці, на суші – шведи. У Померанії бранденбурзькі війська зайняли Щецин. Данська і Бранденбурзька війни закінчилися в 1679 році, перша – миром у Лунді, друга – миром у Сен-Жермен-ан-Ле.

Після 1679 року Карл провів внутрішні реформи, розірвав союз із Францією. Мир на півночі міг бути зміцнений тільки зближенням з Данією, що й було досягнуто договором про нейтралітет для захисту торговельних зносин скандинавських народів і шлюбним союзом Карла XI і данської принцеси Ульріки Елеонори Ольденбурзької. Ульріка Елеонора Ольденбурзька – мати короля Карла ХІІКарл XI

Економічний лад держави досяг завдяки редукції квітучого стану. Швеція мала щорічний доход в 2,5 млн талерів. Було покладено край залежності селян від дворянства. Маючи в своїх руках достатні матеріальні засоби, Карл взявся за реформу військової справи. Держава була розділена на області, з яких кожна була зобов'язана утримувати відому кількість кінного війська. Завдяки цим реформам у Шведській імперії було 38 тисяч вояків постійного війська, в провінціях – 25 тис. Була побудована нова військова гавань – Карлскруна. Шведська армія кінця XVII — початку XVIII ст. вважалася однією з найкращих у Європі. Вона налічувала до 80 тис. вояків і складалася з піхоти, кінноти та артилерії. Піхота поділялася на три основні види: мушкетери, гренадери та пікінери. Кавалерія поділялася на кіннотників (рейтарів) і драгунів.

5. Північна війна14 грудня 1697 року у Кафедральному соборі Стокгольма був коронований архієпископом Уппсальським Оловом Свебіліусом на короля Швеції, ґотів та венедів. Коли Карл ХІІ став королем, Балтійське море було фактично «шведським озером». Крім власне Швеції, влада шведського короля поширювалася на Фінляндію, Південну Карелію, Естляндію, Лівонію, частину Померанії, Мекленбург, Бремен і спиралася на вишколену армію і кваліфіковану бюрократію – два інститути, що над їх створенням працював усе своє життя старий король Карл XI (1655—1697). Невдовзі його сину мали знадобиться й те, і друге, але армія особливо. Почалася Північна війна (1700-1721), яку Шведська імперія вела проти Данії-Норвегії,Московської держави, Речі Посполитої, Саксонії. Карл ХІІ

Восени 1699 року королі Фредерік IV Данський і Август II Сильний (за сумісництвом також курфюрст Саксонії) уклали таємний союз з метою покласти край шведській гегемонії в регіоні. Данський монарх бажав відібрати у шведів Сканію (область на схід від Копенгагена), яку його родина втратила 1658 року, а правитель Речі Посполитої та Саксонії мав плани збільшити свої володіння за рахунок Лівонії. Другою зацікавленою в поділі «шведської спадщини» особою був московський цар Петро I, який заявляв про свої права на Інгрію, Карелію, Ліфляндію та Естляндію – землі, втрачені у війнах зі шведами його попередниками. Вони хотіли скористатися з молодості шведського короля – 1699 року йому виповнилося лише сімнадцять – і недосвідченості Карла й склали простий план: данський король нападе на Шведську імперію з заходу, а поки шведи відбиватимуть атаку данців, московити з поляками завдадуть удару зі сходу. Проте всупереч плану першим проти шведського короля виступив Август, який у лютому 1700 року з саксонськими військами (7000) ввійшов до Ліфляндії та обложив Ригу. У березні того ж року данці (16000) на чолі з Фрідріхом вступили на територію союзного шведам Гольштейну та здійснили облогу міста Теннінг. Карл XII прийняв виклик і 4 серпня 1700 року з 5000 кінноти та 6000 піхоти вояків під прикриттям союзного шведсько-англо-голландського флоту висадився на Зеландії, створивши загрозу Копенгагену з півночі. Фрідріх IV був змушений укласти зі шведським королем мирний договір (18 серпня), за яким гарантував суверенітет Гольштейну, зобов'язався розірвати угоди з Річчю Посполитою та Московським царством, не розпочинати ворожих дій проти Шведської імперії в майбутньому та сплатити військову контрибуцію.

Уже на початку осені війну Шведській імперії оголосило Московське царство, війська якого вчинили облогу фортеці Нарва, що на сході Естляндії. Гарнізон Нарви налічував 450 солдатів і 800 ополченців. 6 жовтня король прибув зі своїми військами (8000 солдатів і 37 гармат) морем до Пернова (Пярну) з наміром напасти спочатку на саксонців. Одначе, дізнавшись про їхній відступ від Риги на Ковно (Каунас), він з армією в 11 000 виступив на допомогу Нарві. Його невеличка армія 29 листопада дісталася села Лаген за 15 км від Нарви. Розташоване в укріпленнях московське військо налічувало 35 000 вояків при 173 гарматах. Шведи гадали, що московитів 80 000, проте чисельність противника не хвилювала Карла, який розпочав наступ під час снігового буревію 30 листопада, близько 2 години по обіду. «Час настав!», – звернувся до своїх солдатів Карл, – «У бурі за нашими спинами вони ніколи не побачать, як нас небагато…». Під прикриттям розташованої в центрі артилерійської батареї шведські солдати розрізали московську армії на дві частини. В тил московитам ударив гарнізон Нарви. За кілька годин склав зброю центр московської армії, а бій на флангах тривав до ночі. У цій битві Карл завдав московитам нищівної поразки, захопивши 145 гармат та 6000 полонених, у тому числі головнокомандувача, генерала-найманця герцога де Кроа. Близько 8000 московитів загинуло в бою або потонуло в річці Нарва. Загальні втрати шведів не перевищували 1900. Не маючи ради, що роботи з полоненими, Карл відпустив солдат, але залишив офіцерів. Після Нарви Карл не повів наступ на Московське царство, оскільки вважав, що московити дістали добрий урок і неспроможні далі вести війну. Це рішення, як показала історія, мало фатальні наслідки і для короля, і для його країни. Розгром під Нарвою не засмутив царя Петра, а примусив його з подвійною енергією стати до розбудови нової армії.

Нарва

Після поразки 20 липня 1701 року під Ригою саксонці очистили Ліфляндію та Курляндію. Залишивши в Прибалтиці 15 000 солдатів, у січні 1702-го шведський король випустив прокламацію про «узурпацію польської корони електором саксонським» та виступив на Варшаву, куди ввійшов 14 травня. Були скликані збори Варшавської конфедерації, що позбавили влади Августа II. Скинутий монарх спробував 9 липня оскаржити рішення зборів на полі бою біля Клішова (170 км на південь від Варшави), але безуспішно: шведи (16 300 вояків і 4 гармати) на чолі зі своїм королем розгромили польсько-саксонську армію (30 100 і 48 гармат). За три тижні Карл здобув Краків. Так у руках шведського короля опинилися спочатку столиця Польського королівства, а згодом і місто коронації його правителів. Август спробував укласти компромісний мир, одначе Карл не збирався йти на угоду з фактично розбитим противником. Наступний, 1703 рік відзначився перемогою шведської кінноти під командуванням короля над саксонської кавалерією біля Пултуска (1 травня) та здобуттям фортеці Торн (Торунь) (14 жовтня), облога якої тривала шість місяців.

У 1705-1706 рр. Карл ХІІ розбив по черзі Саксонію та Московію. У Саксонії він затримався на рік, вирішуючи купу внутріполітичних та зовнішньополітичних проблем.1708-го, залишивши 10 000 солдатів у Речі Посполитій для підтримки Станіслава, Карл по льоду перейшов Віслу. Шведська армія 7 лютого підійшла до Німану біля Гродно, збила московський заслон і захопила міст, по якому на східний берег король перевів 16 000 піхоти й 20 000 кінноти – найбільшою армією, якою йому колись доводилося командувати. Ще під час свого перебування у Могилеві Карл прийняв посольство від гетьмана Лівобережної України Івана Мазепи. Колишній підданий Петра, Мазепа впав у московського государя в немилість і шукав способів звільнити Україну з-під влади Московського царства. Він пообіцяв шведському королю, що коли шведи повернуть на Україну, він підніме загальне повстання й збере армію в 50 000 вояків. Не дійшовши до Смоленська 50 км, Карл, попри поради своїх генералів, вирушив маршем на з'єднання з Мазепою, залишивши Левенгаупту наказ іти слідом. 21 вересня 1708 р. шведські полки на чолі з Карлом XII вступили на територію Лівобережної України біля села Дрокова Стародубського полку). Невдовзі до нього приєднався український гетьман. Це рішення мало катастрофічні наслідки. Корпус Левенгаупта перехопив 9 жовтня біля Лісної «летючий корпус» під командуванням царя Петра. Московити завдали шведам поразки й захопили весь їхній обоз і артилерію, хоча сам генерал і 6000 солдатів пізніше спромоглися пробитися до головної шведської армії. Московити дізналися про заплановане повстання, і корпус під командування князя Меншикова захопив і спалив столицю Мазепи Батурин. Багато повстанців було вбито, росіяни захопили гетьманську скарбницю й військові запаси, забрали 300 гармат. Після бійні в Батурині Мазепа зміг зібрати тільки 3000 козаків.

Наприкінці травня 1709 р. до Полтави підійшла московська армія Петра I (47 000 вояків і 72 гармати). У цей час у Карла було близько 31 000 солдатів, серед них тільки 19 000 шведів, а решта – волоські гусари (1000) та українські козаки (11 000). Карл ХІІ зазнав нищівної поразки, а разом з ним і Козацька Україна.

Після низки поразок від московитів, данців, прусів, невдалого походу Пилипа Орлика 1710 року, зради турків, Карл ХІІ у 1714 р. Повернувся до шведських володінь у Німеччіні, але невдовзі втік у Швецію. Шведський король дуже швидко зібрав нове військо (20 000). Тепер його непокоїла оборона власне Шведської імперії. Він розсудив, що найліпшим способом оборони є напад, і наступ на Норвегію триматиме ворогів на відстані. Він вважав, що для вторгнення в Шведську імперію союзникам не обійтися без Данії, а нападом на Норвегію, тодішню територію Данського королівства, Карл намагався відволікти Данію від активних дій на інших напрямках і, можливо, навіть вивести Данію з коаліції. Норвезька кампанія почалася в лютому 1716-го. Норвезький уряд покинув столицю Христианію (Осло), що її шведи в березні зайняли. Проте брак припасів примусив Карла у квітні покинути місто й пересунутися ближче до узбережжя. Випадково загинув у 1718 році під час облоги норвезької фортеці. Новою королевою стала його сестра Ульріка Елеонора.

Ульріка Елеонора була донькою короля Карла XI та Ульріки Елеонори Ольденбургської. Більшу частину свого життя прожила у тіні своїх старших брата та сестри, майже не маючи можливості зайняти шведський трон. Тому, фактично, не виявляла ніякої політичної активності. Ситуація змінилася у 1708 році у зв'язку зі смертю сестри Ульріки Елеонори – Гедвіги Софії, дружини герцога Гольштейн-Готторпського. Після смерті Карла ХІІ, Ульріка Елеонора намагалася відразу заволодіти короною. Та хоч як її чоловік, Фредерік Гессен-Касельський, енергійно зі своїми прибічниками обстоював претензії своєї дружини на трон, збори суспільних станів у Стокгольмі 1719 року відхилили їх. Лише коли Ульріка Елеонора відмовилася від намірів на одновладдя та погодилась на прийняття нової конституції, що обмежувала владу короля, її було проголошено королевою.17 березня 1719 в Кафедральному соборі міста Уппсала архієпископ Уппсальський Матіас Стеукіус коронував Ульріку Елеонору королевою-правителем Швеції. Ульріка Елеонора зреклася престолу у 1720 році.

Фредерік I Гессен-Касельський король Швеції (1720-1751)У 1720 році прийнята нова конституція, яка була доповнена новими ухвалами риксдагу 1723 року. Згідно з ними, центром політичної влади ставала Державна рада, в якій королю належало тільки два голоси плюс вирішальний голос. І протягом 1720-30-х років державна рада, керована канцлером Арвідом Горном, відігравала дедалі вирішальну роль. З 1739 р. склад Державної ради міг визначатися парламентською більшістю. Фредерік I багато зробив для відродження країни після виснажливої Північної війни. Разом з тим він підтримував бажання реваншу стосовно Росії. Для цього було укладено союз з Францією. Час для війни настав з початком війни за австрійську спадщину у 1740 році. Франція пообіцяла щедрі субсидії й в березні 1741 року Швеція оголосила війну Російській імперії. Проте, війну було програно, а Фінляндію окуповано. У 1743 році сторони уклали Абоський договір, згідно з яким, Швеція поступилася на користь Росії частиною південно-східної Фінляндії.6. Занепад Швецької імперії.

Адольф-Фредерік король Швеції з 1751 до 1771 року. Союз із Францією, укладений за попередника Адольфа Фредеріка, діяв і далі. У 1757 році виконуючи домовленості з Францією у Семилітню війну проти Пруссії. Проте шведська участь обмежувалася лише кількома незначними битвами в Померанії. Мир, підписаний у Гамбурзі у 1762 році, не змінив кордонів між шведською Померанією та Прусією. Проте ця війна в Померанії, що вимагала великих видатків, викликала хвилю критики на адресу уряду.12 лютого 1771 року Адольф Фредерік помер під час обіду.

12 лютого 1771 року Густав став новим королем Швеції. Із самого початку діяльність Густава III була спрямована для розширення королівської влади для проведення необхідних для країни реформ. Того часу вирував суттєвий конфлікт між аристократією та трьома нижчими станами. Коли ці стани об'єдналися на сесії риксдагу 1771-1772 років, щоб обмежити привілеї аристократів, ті звернулися по допомогу до Густава III. Підготувавшись, 19 серпня 1772 року Густав здійснив державний переворот. Використавши військову силу, він змусив усі стани відмовитися від влади й нав'язав їм нову форму правління, згідно з якою відроджувався «принцип суверенності», тобто виняткове право короля керувати країною, а Державна рада знову зводилася до простого дорадчого органу. Разом із тим риксдаг зберігав за собою право визначати податки та певною мірою впливати на законодавство. Парламентську форму правління Густав III замінив самодержавним правлінням.

Коронація Густава ІІІ

Густав IIIкороль Швеції у 1771-1792 роках. У 1788 році Густав III напав на Росію, прагнучи відвоювати фінські провінції, втрачені на підставі мирних угод, укладених у 1721 та 1743 роках. Війна, яку вели переважно на морі, після Гогландської битви, де не було переможця, і перемоги шведів під Свенскундо, закінчилася 1790 року мирним договором у Вереле без зміни фінських кордонів. Невдовзі після початку війни 1788 року деякі шведські офіцери-аристократи, які вважали напад Густава III на Росію неконституційним, утворили так званий Аньяльський союз і вчинили заколот. У такому становищі Густав III скликав риксдаг і в лютому 1789 року видав «Акт єднання і безпеки», який означав зміну влади в державі. Цей акт надавав королю цілковиту владу і скасовував такі головні привілеї аристократії, як виняткове право на звільнення від земельних податків і право обіймати вищі державні посади. Ці дії короля викликали рішучий опір серед аристократії і 29 березня 1792 року відбувся новий заколот, під час якого Густава III було вбито.