Презентація "Сільське господарство, його значення в сучасному світі. аграрні відносини"

Тема уроку: Сільське господарство, його значення в сучасному світі

Історія сільського господарства Зоною зародження сільськогосподарського виробництва вчені називають «Родючий півмісяць» — території сучасних Близького Сходу та Єгипту, де тогочасні кліматичні умови сприяли високій врожайності культивованих рослин. Це давало змогу не лише прогодуватися, а й виростити якусь частину культур на продаж. За науковими свідченнями сільське господарство зародилося в Середній Азії та Єгипті 10 тис. років тому. Швидкий розвиток сільського господарства відбувався також у Північному та Південному Китаї, у Новій Гвінеї та Індії

Сучасні тенденції розвитку сільського господарства

Існують значні відмінності у кількості працюючих в аграрному секторі різних країн: у високорозвинутих країнах 2-9%; у країнах, що розвиваються 60-75 %; у деяких африканських країнах 90 % В Україні 15, 4 %

Сільське господарство – один з найдавніших видів діяльності людини. Навіть нині у ньому працює близько половини населення світу. Але є значні відмінності у кількості працюючих в аграрному (від лат. agrarius – земельний) секторі різних країн. У високорозвинутих країнах цей показник становить лише 2 – 9 %населення, тоді як у країнах, що розвиваються, – 60 – 75 %, а в деяких африканських країнах – близько 90 %. У сільському господарстві України нині працює 15,4 %економічно активного населення. Проте повсюдно спостерігається тенденція до скорочення зайнятих у сільському господарстві. 

Це пов’язано з рядом причин: по­-перше, внаслідок науково­-технологічного прогресу відбулася механізація сільського господарства, яка зумовила зростання продуктивності праці. Насамперед це торкнулося високорозвинутих країн. Так, одне фермерське господарство Данії може забезпечити харчовими продуктами 75 – 80 осіб, тоді як середні селянські господарства країн, що розвиваються, ледь спроможні себе прогодувати;

по-­друге, від сільського господарства відокремилися галузі харчової та легкої промисловості. Якщо раніше обробляли шкури, очищували вовну, мололи борошно, давили олію, то нині це стало частиною промислового виробництва міста; по-­третє, у деяких високоурбанізованих розвинутих країнах продовольство завозять переважно з­-за кордону. Яскравим прикладом тому є Велика Британія. Вона закуповує харчові продукти у своїх колишніх колоніях. У самій же країні в сільському господарстві зайнято лише 2 % економічно активного населення.

Значення сільського господарства у сучасному світі. Скорочення частки працюючих не означає зменшення значення сільськогосподарського виробництва,Для людства залишається актуальною продовольча проблема. Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО), яка була створена з метою підвищення продуктивності сільського господарства та поліпшення системи розподілу харчових продуктів, констатувала, що протягом XX – початку ХХІ ст. приріст населення світу випередив у 1,5 раза темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції. Тому, за даними цієї організації, кожна дев’ята людина планети голодує або одержує недостатнє харчування. Лише 1/3 людства забезпечена повноцінним харчуванням за вмістом основних поживних речовин: білків, жирів та вуглеводів.

За прогнозами вчених, до 2100 р. кількість людей на нашій планеті може досягти 11 млрд. а продовольчі ресурси здатні “прогодувати“ лише 9 млрд. осіб. Невже нас очікує глобальний голод? Як його можна уникнути?

Сільське господарство важлива галузь економіки світу Основне завдання галузі: Забезпечити населення продуктами харчування Забезпечити легку промисловість сировиною С/Г є постачальником продовольства й сировини рослинного та тваринного походження.

Сільське господарство — сукупність галузей, які займаються вирощуванням сільськогосподарських культур і розведенням сільськогосподарських тварин. Воно має життєво важливе значення і є постачальником продовольства й сировини рослинного та тваринного походження. У світовому сільському господарстві зайнято близько 1,1 млрд економічно активного населення.  

Особливості СГ Як галузь сільське господарство має такі основні особливості: Економічний процес відтворення переплітається з природним процесом зростання і розвитку живих організмів. Циклічний (календарний) процес природного зростання і розвитку рослин і тварин зумовив сезонність сільськогосподарської праці та споживання. На відміну від промисловості технологічний процес в сільському господарстві тісно пов'язаний з природою.  

Роль природних чинників у розвитку і розміщенні аграрного виробництва Агрокліматичні ресурси – це співвідношення тепла, вологи, світла яке необхідне для вирощування сільськогосподарських культур. Земельно-ґрунтові ресурси (обсяги і структура земельного фонду, типи ґрунтів) .

Роль природних чинників у розвитку і розміщенні аграрного виробництва ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ У сільському господарстві особливий предмет праці – земля. Земельні ресурси – це вся земна поверхня, придатна для проживання людини і використання у госп. діяльності. Земельні ресурси утворюють світовий земельний фонд, що становить 4,5 млрд. га, земельний фонд України становить – 60 млн. га. Земельні ресурси є основою для забезпечення людства харчовими продуктами. Завдяки їх використанню людина одержує майже 98% продовольства, лише 2% припадають на біологічні ресурси Світового океану.

Земельні ресурси мають певні особливості: по-­перше, їх не можна замінити іншими ресурсами; по-­друге, вони розміщені на планеті зонально (відповідно до закону широтної зональності); по-­третє, вони є обмеженими (вичерпними). За характером використання до земельного фонду входять: сільськогосподарські землі (34 %) лісовий фонд (30 %) землі антропогенної забудови (2 %) незручні для використання землі (34 %).

Структура земельного фонду світу Завдання. Проаналізуйте діаграму. Одна з найбільших часток площі орних земель припадає на Азію (близько 20 %), найменша — на Австралію й Океанію (4 %). Водночас їх розподіл на одного жителя діаметрально протилежний — відповідно 0,13 га і 1,8 га. Поясніть причини такого розподілу орних земель.

Серед сільськогосподарських угідь найважливіше значення мають орні землі, або рілля (11 %), та природні луки й пасовища (23 %). Найбільшу площу під ріллею мають США, Індія, Росія, Китай, Канада, Казахстан, Україна. Максимально розорані землі в Бангладеш (понад 3/4), а також в Індії, Україні, Данії, Молдові, Угорщині (понад 1/2). Природні луки й пасовища в усіх регіонах світу, за винятком Європи, значно домінують над орними землями. Найбільші їх площі мають Австралія, Китай, США, Казахстан, Бразилія.

Соціально-економічні чинники розміщення 1.аграрні відносини 2. форми земельної власності 3. характер землекористування 4.рівень розвитку агрокультури 5. аграрна політика держави.

Аграрне суспільство (“традиційне суспільство,” “селянське суспільство”)- це такий стан розвитку суспільства, коли великий внесок в економіку здійснює сільське господарство Приклади аграрних суспільств: І Китаю Індії Перу

Аграрні відносини – це відносини, які виникають в сільському господарстві щодо володіння, використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва Приклади аграрних відносин: фермерське господарство Австралії (ринкове товарне с/г); латифундії у Латинській Америці (традиційне напівтоварне господарство); господарство феодального, родоплемінного типу( традиційне господарство)

Землезабезпеченість – це відношення площі сільськогосподарських угідь до наявного населення країни, регіону, населеного пункту Забезпеченість ріллею на душу населення ,% Регіони Забезпеченість ріллею, га Австралія та Океанія 1,87 СНД 0,81 Північна Америка 0,65 Південна Америка 0,49 Африка 0,30 Європа 0,28 Азія 0,15

Форми власності на землю Мумммм Державна Муніципальна Приватна

Суб’єкти аграрних відносин – ті хто користується землею з метою виробництва і обміну сільськогосподарською продукцією - Держава - Підрядні та орендні колективи - Виробничі колективи -Індивідуальні виробники Сільськогосподарські підприємства за масштабами за формами власності дрібні середні великі На повній власності Частковій власності орендні сімейні

Ефективність роботи на землі значною мірою залежить від аграрних відносин. Аграрні відносини – форми землеволодіння та землекористування, що впливають на спосіб виробництва й визначені характером чинних у країні законів про землю.

Рівень економічного розвитку, ступінь забезпечення країн сільськогосподарськими угіддями й агрокліматичними ресурсами зумовлюють формування головних типів сільського господарства: споживчого і товарного Типи сільського господарства

Дрібнотоварний сектор передбачає виробництво сільськогосподарської продукції для власного споживання селянами­-виробниками, тобто панує напівнатуральне господарювання. Рівень агротехніки дуже низький: переважає малопродуктивна фізична праця. Тому одержаних продуктів вистачає лише для себе. Форми власності у дрібнотоварному секторі бувають різними. Більша частина площ припадає на дрібні селянські господарства, де панує родинна власність на землю. Вони переважають у найбідніших країнах Африки, Азії, Океанії.

У ряді країн Латинської Америки з часів колонізації збереглися латифундії (від лат. latifundium – велике земельне володіння) – великі ділянки землі, що перебувають у власності поміщика, який здає їх в оренду селянам. Нині вони стали гальмом на шляху розвитку сільського господарства. У деяких країнах ліквідували таку форму власності на землю.

Високотоварний сектор – це великі, добре організовані господарства, що використовують зрошення земель, мінеральні добрива, сучасну техніку, найману робочу силу. Їхнє виробництво зорієнтоване на продаж продукції. Такі господарства забезпечують й експорт. Переважають державна та приватна форми власності на землю. Основними типами господарства є плантації та фермерство. Плантації (від лат. plantatio – насадження) – великі рослинницькі господарства, що спеціалізуються на вирощуванні певних експортних культур (кави, какао, цукрової тростини, гевеї, кокосової пальми тощо). Вони склалися як приватна форма власності в період колоніалізму спеціально з метою вирощування екзотичних культур, що вивозилися до країн­-метрополій. Плантації мало пристосовуються до кон’юнктури світового ринку: їхня спеціалізація змінюється повільно.

Плантації цукрової тростини та гевеї.

Фермерство є прогресивною формою господарювання на власних чи орендованих землях. Воно виникло із зародженням капіталістичних відносин. Метою такого господарства є вироблення продукції рослинництва чи тваринництва на продаж. Основа організації виробництва – родинна ферма з використанням власної або найманої робочої сили. Ферми мають дуже великі площі. Вони застосовують найсучасніші технології, дуже чутливо реагують на коливання попиту та пропозиції на ринку, тому здатні швидко змінювати свою спеціалізацію.

Сільське господарство Висока продуктивність. Інтенсивний шлях розвитку. Високий рівень спеціалізації окремих господарств. Високопродуктивне рослинництво з механізацією та хімізацією. Інтенсивне тваринництво з більшим обсягом виробленої продукції. Низька продуктивність. Екстенсивний шлях розвитку. Монокультурність Відсутність вузької спеціалізації окремих господарств. Плужне і мотичне землеробство. Пасовищне тваринництво,кочове і напівкочове скотарство.

Форми землеробства Екстенсивне - збільшення продукції досягається розширенням посівних площ, збільшенням поголів'я великої рогатої худоби, збільшення числа зайнятого населення у сільському господарстві. У таких країнах, економіки яких відносяться до типу аграрних, низькі показники механізації, хімізації, меліорації тощо. Інтенсивне - характеризується науково обґрунтованою організацією, підвищенням продуктивності, застосуванням нових технологій, систем сільськогосподарських машин, пестицидів і мінеральних добрив, використанням генної інженерії і біотехнології, робототехніки і електроніки.

Революції в сільському господарств Зелена революція, пік якої припав на 60–70-ті роки ХХ ст., полягала у виведенні й використанні високо продуктивних сортів рослин, меліорації, застосуванні мінеральних добрив, пестицидів, механізації виробництва, що різко збільшило урожайність головних зернових культур, насамперед у країнах, що розвиваються. Водночас у тваринництві відбулася біла революція — стрімке зростання виробництва молока і яєць завдяки використанню високопродуктивних порід худоби і домашньої птиці. Зі зростанням обсягів виробництва сільськогосподарської продукції постало питання її зберігання. Це стало поштовхом для початку коричневої революції — глибокої інтеграції сільського господарства і харчової промисловості для комплексної переробки, застосування сучасних методів зберігання чи консервування сільськогосподарської сировини. Це значно підвищило споживчі якості готової продукції й напівфабрикатів та забезпечило цілорічне споживання свіжих і перероблених продуктів харчування. З 1980-х років розпочалася друга зелена, або біотехнологічна, революція, що ґрунтувалася на використанні досягнень генної інженерії, комп’ютеризації й інформатизації сільськогосподарського виробництва. Досягнення першої зеленої революції швидко ставали надбанням країн, що розвиваються, а результатами біотехнологічних досягнень здебільшого користуються ТНК і великі фермерські господарства розвинених країн.

Шкода від СГ Перевипасання Неперероблені відходи тваринницьких комплексів. Забруднення поверхневих вод і деградація водних екосистем Порушення водного режиму на значних територіях (при осушенні або зрошуванні); Знищення природних місць проживання багатьох видів живих організмів. Руйнування ґрунтових екосистем. Потрібно берегти природу і дбати про довкілля.!!!