Презентація "Скульптура Стародавньої Греції"

Скульптура. Стародавньої Греціїмистецтво 8 класвчитель мистецтва Піщуліна А.

Скульптура. Скульптура Стародавньої Греції — це один із найвищих проявів античного мистецтва, що справив глибокий вплив на всю подальшу європейську культуру. Грецькі майстри створили нове бачення людини — не просто як фізичної істоти, а як гармонійного поєднання тіла, духу й ідеалу краси. Скульптура Стародавньої Греції належить до найвідоміших пам'яток зниклої цивілізації, більше, ніж архітектура і тим паче живопис, котрий використовував нетривкі матеріали. Активну роль в нищенні грецької скульптури зіграли фанатики-християни, котрі нищили пам'ятки нехристиян-язичників скрізь. Низка грецьких скульптур відома лише за уривками давньогрецької літератури чи в незграбних римських копіях. Розшуки, колекціонування і реставрація понівечених скульптур розпочались в добу італійського відродження, незважаючи на неточність, ненауковість реставрацій, що іноді міняли і її зовнішній вигляд, і тематичний зміст. Частина Пергамського вівтаря. Афіна та Алкіоней.

Скульптура. Періоди розвитку. Грецька скульптура розвивалася приблизно від VIII до І ст. до н.е. Основна тема — людина: її тіло, рух, емоції, божественність і сила розуму. Греки вважали, що у красі людського тіла відображається божественна досконалість, тому навіть зображення богів створювалися за людським зразком. Матеріалами служили камінь (переважно мармур), бронза, рідше — глина або дерево. Згодом розвинулась техніка лиття з бронзи, що дозволила передавати найменші рухи та деталі.Історію давньогрецької скульптури умовно поділяють на три періоди: Архаїчний (VII–VI ст. до н.е.), Класичний (V–IV ст. до н.е.) та Елліністичний період (IV–I ст. до н.е.).

Розпис скульптури. Стародавні грецькі скульптури не були білими мармуровими постатями, що їх можна побачити сьогодні в музеях, одразу. Насправді вони спочатку були розфарбовані у яскраві кольори. Та з плином часу фарба зруйнувалася під дією навколишнього середовища, і тому на їх місці постала безбарвна поверхня, яку нині помилково вважають типовою для античного мистецтва. Докази того, що скульптури були розфарбовані, містяться не лише в археологічних знахідках, а й у давній літературі. Наприклад, у трагедії Евріпіда «Гелена» однойменна героїня вигукує: «Якби я лише могла позбутися своєї вроди й прийняти потворніший вигляд, як ти стер фарбу зі статуї». Ці слова свідчать, що для давніх греків кольорові статуї були звичним явищем. Експериментальна кольорова реставрація показує, як могла спочатку виглядати статуя троянського лучника. Кольорова реконструкція торса Акропола

Архаїчний період давньогрецької скульптури (орієнтовно 700–480 рр. до н. е.) — це час становлення грецького пластичного мистецтва, коли скульптори відходили від примітивних форм доби геометричного стилю і почали шукати реалістичне зображення людського тіла. Греки перейняли початкові засади від:єгиптян — статична фронтальність (фігура стоїть прямо, руки вздовж тіла, ліва нога виставлена вперед);крито-мікенської культури — декоративність і увага до пропорцій;Сходу (Анатолії, Фінікії) — через контакти в добу так званої «орієнталізації». Проте греки поступово звільнилися від канонів і перетворили фігуру з "ідеального символу" на життєву істоту, що має тіло, вагу, внутрішню напругу. Архаїчний період (VII–VI ст. до н.е.)

Архаїчний період (VII–VI ст. до н.е.)Характерні статуї юнаків — куроси — і дівчат — кори. Вони ще дещо статичні, з «архаїчною усмішкою» та симетричними позами. Важливим було не реалізм, а відчуття сили та спокою.«Хлопчик Крітія»Геометризована «Берлінська богиня(Кора з гранатом)»,580–560 рр. до н. е.«Кора у пеплосі», близько 530 до н. е. Архаїчна скульптура стала основою для подальшого розвитку грецького мистецтва. У класичну добу (V ст. до н. е.) з неї виростають образи Праксителя, Поліклета, Фідія — але саме в архаїці народився грецький ідеал людини як міри всіх речей.

Класичний період (V–IV ст. до н.е.)Класичний період давньогрецької скульптури — це вершина розвитку грецького мистецтва, який тривав приблизно з 480 до 323 року до н.е. (від перемоги греків у греко-перських війнах до смерті Александра Македонського). У цей час грецькі майстри досягли надзвичайної досконалості у зображенні людського тіла, поєднавши реалістичність, ідеалізацію та гармонію.«Голова атлета», римська мармурова копія грецького оригіналу з бронзи 450 до н. е. Римська копія Дискоболу Мирона з мармуру та вцілілий уламок торсу.

Класичний період (V–IV ст. до н.е.)Класична грецька скульптура визначила естетичні норми Заходу на тисячоліття вперед. Саме з неї походять уявлення про “класичну красу”, пропорції тіла, вираз спокою й сили. Навіть Ренесанс і неокласицизм фактично були спробами відродити саме цей ідеал. Класичний період давньогрецької скульптури — це момент, коли мистецтво вперше в історії людства досягло ідеальної рівноваги між реальністю та ідеалом. Греки навчились показувати людину не лише як фізичну істоту, а як втілення внутрішньої гармонії, розуму й гідності. Скульптура цього часу стала вираженням світогляду, у якому людина — міра всіх речей. Вона не боїться бути оголеною, бо в її формі немає нічого гріховного чи низького — лише краса, що є проявом космічного порядку (гармонії, пропорцій, ритму). Рельєф південного фризу Парфенона. Афродіта

Основні риси класичної давньогрецької скульптуриІдеалізований реалізм. Скульптори прагнули зображати людину не такою, якою вона є, а якою має бути — довершеною, пропорційною, спокійною. Вивчення анатомії. Майстри детально вивчали м’язи, рухи, напруження тіла.“Спокійна велич”. Вирази обличчя здебільшого врівноважені, навіть у сценах дії. Контрапост (італ. contrapposto — «протиставлення»): природна поза, коли вага тіла перенесена на одну ногу, а плечі й стегна розміщені під різними кутами. Це надає тілу живості й динамізму, не порушуючи гармонії. Відхід від фронтальності. Фігури стають тривимірними, розрахованими на огляд з різних боків. Бронза й мармур — основні матеріали. Бронзові оригінали часто не збереглися, але відомі за римськими мармуровими копіями.

Елліністичний період грецької скульптури. Елліністичний період грецької скульптури — заключний етап розвитку античного грецького мистецтва, який охоплює приблизно кінець IV — I ст. до н.е., тобто від смерті Олександра Македонського (323 р. до н.е.) до підкорення Греції Римом. Це епоха, коли мистецтво вийшло за межі власне Еллади і поширилося на величезні території Сходу — від Єгипту до Індії. Скульптура в цей час перестала бути лише частиною громадянського життя поліса, як це було раніше. Вона почала виконувати монументально-декоративну, релігійну, меморіальну й навіть приватну функцію. Якщо в класичну добу статуї здебільшого прикрашали храми чи площі, то тепер їх встановлювали в палацах, садах, усипальницях і навіть у приватних домах заможних людей.

Елліністичний період грецької скульптури. Елліністичне мистецтво стало своєрідним інструментом пропаганди — воно прославляло царів як богів або напівбогів, підкреслювало їхню військову міць і божественне походження. Разом із тим, скульптори дедалі частіше зверталися до побутових, емоційних і навіть драматичних сюжетів, відображаючи життя простих людей, іноземців, дітей і старців. Воно відрізнялося глибоким психологізмом, динамікою й увагою до індивідуальності. Якщо в класичний період ідеалом була гармонія, врівноваженість і досконалість пропорцій, то тепер художники прагнули передати рух, емоції, страждання, навіть потворність. Антіной, коханець імператора Адріана, Археологічний музей Дельф. Класична скульптура — це мистецтво рівноваги, що утвердило ідеал людини як гармонійної частини всесвіту.

Елліністичний період грецької скульптури. Основні риси елліністичної скульптури. Динамізм — рух подається в кульмінаційний момент. Фігури не статичні, а ніби «застигли» у пориві. Емоційна експресія — міміка, напруження м’язів, різноманітні стани душі.Індивідуалізація образів — зображення не лише богів, а й простих людей, дітей, старців, варварів. Реалізм і навіть натуралізм — увага до деталей, тілесності, фактури. Складні композиції — багатофігурні групи, діагональні лінії, взаємодія тіл у просторі. Нові теми — сцени страждання, перемоги, поразки, інтимності, а також алегорії й персоніфікації.«Лаокоон та його сини»«Ніка Самофракійська»

Підсумки. Давньогрецька скульптура — це один із найвищих злетів людського духу, утілений у камені. Вона пройшла тривалий і складний шлях — від архаїчної жорсткості та умовності форм до гармонійної ясності класики і, зрештою, до психологічної глибини еллінізму. У цьому розвитку простежується не лише еволюція художніх засобів, а й зміна самого світогляду греків — від віри у бездоганний космічний лад до усвідомлення складності людського буття. Архаїчний період сформував основи пластичного мислення: у ньому вперше з’явилося розуміння тіла як носія життя, руху й духу. Класична доба — час духовної рівноваги, коли краса сприймалася як міра, а людина — як уособлення гармонії між тілом і розумом. Елліністичний період, навпаки, розкрив мінливість і трагізм людської природи, показав не ідеал, а життя в усіх його станах — сильне, болісне, земне. У сукупності ці три етапи створили цілісну художню систему, яка визначила уявлення про красу на тисячоліття вперед. Грецькі скульптори навчили людство бачити у тілі не просто матерію, а вияв духовного змісту; у позі — вираження думки; у пропорціях — відображення гармонії світу. Їхні твори стали мовою, якою Західна цивілізація говорить про ідеал. Давньогрецька скульптура — не лише історичний феномен, а й джерело самоусвідомлення людини. У ній — спроба поєднати божественне й людське, вічне й минуще. І тому навіть зруйновані статуї й уламки античних постатей продовжують промовляти: вони не просто зображують тіло — вони зберігають образ самої людяності.