Презентація "Соціальна структура населення українських земель у другій половині XIV-XV ст."

Соціальна структура населення українських земель у другій половині XIV-XV ст.

КнязіНайзаможніша частина шляхти, титулована знать, до якої належали нащадки удільних князів. Серед них виділялися:«княжата головні» -- не підлягали місцевій адміністрації, входили до великокнязівської ради і виступали у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами;«княжата-повітовники» -- підпорядковувались місцевій адміністрації, не входили до великокнязівської ради і виступали у військові походи у складі повітового ополчення

Пани. Заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але відрізнялася давністю роду, спадковим землеволодінням і певними привілеями. Найбагатші пани разом з князями становили групу магнатів – найбільших землевласників.

Зем’яни. Середня військово-службова шляхта, залежна від князів і панів, яка здобула шляхетство і право спадкового землеволодіння за військову (боярську) службу; виконували особисту кінну службу з певною кількістю озброєних вершників.

Бояри. Дрібні шляхтичі-службовці, що виконували різноманітні доручення, та «панцерні слуги», які особисто відбували військову службу: походили від селян-слуг. Володіли землями за умови виконання своєї служби.

Духовенство. Окремий стан українського суспільства, що становив майже десяту частину населення. Духовенство не підлягало світському суду, у разі потреби його справи розглядалися в спеціальному суді єпископа.

Патриціат. Найзаможніша частина населення міст, яка складалася з найбагатшихі впливових купців і ремісників.

Бюргерство. Середня за рівнем своєї заможності частина міського населення, до якої належали цехові майстри і більшість купецтва.

Плебс. Міське поспільство, що становило основу соціальної піраміди міста і складалося з дрібних ремісників і торговців.

Слуги. Особисто вільні селяни, які перебували на службі, отримуючи за це земельні наділи і звільняючись від інших повинностей.

Данники. Особисто вільні та економічно незалежні селяни, які сплачували державі данину (чинш) натурою або грошима.

ТягліСеляни, які не мали власної землі й вели господарство на земельних ділянках, що належали державі або землевласникам. За користування землею вони були зобов’язані виконувати відробіткову повинність зі своїм тяглом (робочою худобою). Були як особисто вільними, так і прикріпленими до своїх наділів.

Наймогутнішим князівським родом були Острозькі. За родовими переказами, вони були нащадками князя Романа, сина Данила Галицького. Найвідомішим представником родини Острозьких був Костянтин Іванович (приблизно 1463-1530 рр.) – великий гетьман литовський, каштелян віденський. За свою службу він отримав такі міста: Полонне, Луцьк, Здолбунів, Красилів, Чуднів та ін. До самої смертівін захищав право-славну церкву віднаступу католициз-му, організовувавзахист українськихземель системою міст і замків, здійснював походи проти татар.

Князь К. Острозький (1460-1530 рр.){5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Діяльність князя. Упродовж життя обіймав посади тракайського воєводи, віленського каштеляна, вінницького і брацлавського намісника, луцького старости, маршалка волинського, київського воєводи. У листопаді 1497 р. вперше був призначений великим гетьманом литовським (раніше такої посади не було), який від імені князя командував військами. За даними перепису був четвертою за заможністю людиною в державі. Не менше ніж удвічі збільшив родові землеволодіння Острозьких. У його володіннях мешкало близько 60 тис. підданих. Керував полосько-литовським військом у московсько-литовських війнах 1500-1503 рр. (на початку війни потрапив у полон), 1512-1514, 1517-1522 рр. Відзначився у бойових діях 1492-1494 рр. під час московсько-литовської прикордонної війни 1487-1494 рр. Очолювані князем українські бояри завдали відчутних поразок татарським загонам 1512 р. під Вишневцем, 1519 р. під Сокалем і 1527 р. під Черкасами. У 1496-1497 рр. на посаді вінницького і брацлавського намісника організовував захист краю від набігів татар. Ревний захисник православ’я, вважався світським покровителем православної церкви. На його кошти було збудовано й реставровано чимало православних храмів у Вільно, Жидичині, Турові, Києві.