Презентація "СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ"

ТЕМА №2: СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ДАТИ: IV - середина III тис. до н. е. - розселення племен трипільської і середньостогівської археологічних культур на території України;VIII - VI ст. до н. е. - Велика грецька колонізація;Друга половина V - VII ст. - Велике розселення слов’ян.

ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ: Палеоліт (від грец. παλαιός — давній і грец. λίθος — камінь) — давня кам'яна доба, найдавніший період людського суспільства. Кінець палеоліту датується близько 13 тис. років тому (12 000 — 10 000 років до н. е.).

ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ: Привласнювальне господарство - форма господарства, що грунтується на вилученні з навколишнього середовища продуктів харчування, створенних природними процесами (мисливство, рибальство, збиральництво).

ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ: Мезоліт (грец. μέσος — середній і грец. λίθος — камінь), Середньокам'яна доба — епоха кам'яної доби (12 000 – 7 000 до н. е), що була перехідною між палеолітом і неолітом. Також, деколи вживається назва епіпалеоліт (Верхня давньокам'яна доба).

ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ: Неоліт (від грец. νέος — новий і λίθος — камінь) — період історії людства, який тривав від 10-го до поч. 3-го тис. до н. е. та прийшов на зміну мезоліту, заключний період кам'яної доби. Саме з неолітом пов'язаний початок переходу від привласнювальних форм господарства до відтворювальних, створення культурно-історичних областей.

ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ: Неолітична революція - історичний період переходу в епоху неоліту від привласнювального до відтворювального типу господарства, виникнення тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв також народженню ремесел та торгівлі.

ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ: Відтворювальне (продуктивне) господарство - форма господарства, що ґрунтується на рослинництві та тваринництві, тобто на одержанні продуктів шляхом застосування спеціальних технологій, які спрямовують і прискорюють природні процеси репродукції рослин та тварин. Господарство відтворювальне виникло внаслідок подолання кризи мисливського господарства під час переходу від льодовикового періоду (плейстоцену) до сучасного міжльодовикового періоду (голоцену) приблизно 10 тис. рр. тому.

ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ: Археологічна культура - група споріднених археологічних пам’яток, поширених на певній території в межах певного історичного часу.

ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ: Енеоліт (від лат. aeneus — мідний і грец. λίθος — камінь) — назва перехідного часу від неоліту до бронзової доби, яку застосовують археологи в звʼязку з появою й поширенням у той час виробів із міді. Найдавніші мідні предмети й шматки руди виявлені у ранньоземлеробних поселеннях Передньої Азії близько 4000 років до н. е.

ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ: Бронзовий вік - культурно-історичний період історії людства, який прийшов на зміну енеоліту (мідній добі) — перехідному періоду після кам'яної доби. Характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці та зброї із бронзи, появою кочового скотарства, поливного рільництва, писемності, рабовласницьких держав (кінець ІІІ — початок I тисячоліття до н. е.).

ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ: Ранній залізний вік - період в історії людства, коли люди почали використовувати залізо для виготовлення знарядь праці. Сліди найдавнішого виробництва заліза в Україні виявлені на її крайньому північному сході в поселенні, яке датується XV—XIV ст. до н. е. Залізо поступово витісняє з ужитку бронзу. Відбувся перехід до кочового скотарства.

ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ: Колонізація (від лат. colonia — поселення) — заселення й господарське освоєння вільних і окраїнних земель. Кочовики - народ, плем'я, або люди, що кочують; не мають постійного нерухомого житла і переміщуються з одного місця на інше.

ТЕРМІНИ Й ПОНЯТТЯ: Курган - високий земляний, рідше кам'яний, насип над стародавнім похованням. Є різновидом поховальних пам'ятників, має форму земляного насипу, ізольоване округле підвищення, розташоване на рівнині з різко вираженою підошовною лінією, має штучне походження.

Історично-культурні пам’ятки: Браслет із меандровим орнаментом із Мізинської стоянки;

Історично-культурні пам’ятки: Орнаментована кераміка трипільської культури;

Історично-культурні пам’ятки: Золотий гребінь із кургану Солоха - кінець V - початок IV ст. до н. е.;

Історично-культурні пам’ятки: Золота пектораль із кургану Товста Могила - IV ст. до н. е.;

Історично-культурні пам’ятки: Херсонес Таврійський - сучасний вигляд

Історично-культурні пам’ятки: Збруцький ідол.

КАРТОСХЕМИ

Місця стоянок людей кам’яного віку на теренах сучасної України (Королеве, Киїк-Коба, Кирилівка, Межиріч, Мізин);

Території розселення носіїв трипільської і середньостогівської археологічних культур, кіммерійців, скіфів;

Території розселення носіїв трипільської і середньостогівської археологічних культур, кіммерійців, скіфів;

Території розселення носіїв трипільської і середньостогівської археологічних культур, кіммерійців, скіфів;

Місця розташування античних міст-колоній Північного Причорномор’я та Криму (Тіра, Ольвія, Пантікапей, Херсонес);

Боспорського царства;

Напрямки розселення слов’ян під час Великого переселення народів.

ПЛАН: Поява та розселення людей на території України. Неолітична революція. Трипільська і середньостогівська археологічні культури. Кочовики раннього залізного віку. Заснування античних міст-колоній у Північному Причорномор’ї та в Криму. Перші писемні згадки про давніх слов’ян. Велике розселення слов’ян.

Антропологічна періодизація історії людства

Археологічна періодизація історії України

1. Поява та розселення людей на території України. Первісна людина на землях, яким згодом судилося стати Україною, з’явилася близько 1 млн. років тому. Причому, територія України знаходилася поза межами антропогенезу, а заселення України йшло з півдня. Найдавніші стоянки первісних людей на широті Запоріжжя і Дніпропетровська відносяться до 80–40 тис. р. тому (тип людини: неандерталець), в районі Києва – 15–12 тис. р. тому (кроманьйонець).

1. Поява та розселення людей на території України. Предки нинішніх українців оселилися на території, яка вже мала за собою давню історію, а її населення перебувало в зв'язку з культурними народами старинного світу. Сліди перебування людини на території України збереглися з найстаршої доби існування людини взагалі — з часів палеоліту (старо-камяної доби). По всій Україні розкидано селища людини доби пізнього палеоліту. З цих селищ, де знайдено знаряддя з кремня й з кості мамонта (деякі з них дуже штучно орнаментовані), найбільш досліджені: в Київі на Подолі, в с. Мізені над Десною (близько Новгород-Сіверська), в с. Гонцях, біля Кривого Рогу на Запорожжі.

1. Поява та розселення людей на території України. У ранній палеоліт знаряддя праці – це зубила, скребла, наконечники з каменю. Рубило раннього палеоліту

1. Поява та розселення людей на території України. В епоху раннього палеоліту заселення України здійснювалося з півдня Центральної Європи через Балкани, а також можливо і через Кавказ та із Західної Європи. Поодинокі пам'ятники архантропів виявлено в Закарпатті, Наддністрянщині, Житомирщині, а також на Дніпрі, в Криму й Приазов'ї. Найдавнішу стоянку (стоянка - місце тимчасового проживання людей кам'яного віку) в Україні та у всій Європі досліджено біля села Королеве у Виноградівському районі на Закарпатті. Близько 800 тис. р. до н. е. тут проживали первісні люди. Поблизу цього села на високому березі Тіси.

1. Поява та розселення людей на території України. На території найдавнішої пам’ятки раннього палеоліту в Україні, на глибині 12 метрів, було виявлено 15 культурних пластів палеолітичної доби. У найнижчому з них знайдено скребки, рубала, наконечники з каменю, вік яких досягає 1 мільйона років. Первісні люди проживали також на березі р. Дністра біля сучасного с. Лука-Врублівецька Кам'янець-Подільского району Хмельницької області. До перших стоянок первісних людей на території України належать також стоянка біля сучасного міста Амвросіївка Донецької області, стоянка Кіїк-Коба в Південному Криму.

1. Поява та розселення людей на території України. У добу верхнього палеоліту зароджується культура палеоліту. Образотворче мистецтво давнього кам’яного віку стає наслідком спроб людини зрозуміти навколишній світ. Так на стінах печер з’являються перші малюнки: лінії; відтиски долонь; зображення тварин; малюнки людей. Також виконували рельєфи, гравюри на тваринних кістках та рогах, робили глиняні і кам’яні фігурки. До речі, велика кількість фігурок жінок схиляють археологів до торії існування матріархально-родового ладу у первісних людей. У пізньому палеоліті зароджується музична культура – швидше за все для первісних людей танці були духовним ритуалом. Вони відображали життя, поведінку тварин, сцени полювання тощо.

1. Поява та розселення людей на території України. Зображення тварин у печері Ласко, Франція.

1. Поява та розселення людей на території України. Мезоліт. Закінчується льодовиковий період, що призводить до зникнення великих тварин і появу більш дрібніших: кабан, вовк, лисиця, бобер. Це зумовило мисливську кризу. Мисливська криза – пошук нових способів полювання. Мисливська криза була подолана з винайденням першої стрілецької зброї лука та стріл. Знаряддя праці часів мезоліту: лук та стріли, гачки для рибалки, мікроліти (дрібні знаряддя праці з каменю), долото, сокира, тесло, ножі, списи, гарпуни. Залишається привласнюючи господарство, зростає роль рибальства. За доби мезоліту починається приручення диких тварин. Перша прирученою твариною була собака.

ЗНАРЯДДЯ ПРАЦІ1 — кинжал; 2 — лук; 3-6 — стріли;7 — гарпун; 8, 10 — наконечники стріл;9 —сокира з муфтой соснового корінця11, 12 — гарпуни; 13 — струг для дерева.

ЗНАРЯДДЯ ПРАЦІ1 — кременеве вістря; 2 — копалка з рогу оленя; 3 — скребок; 4 — сокира;5 — кістяний наконечник з кам'яними вставками; 6 — гачок з кісті; 7 — геометричні мікроліти; 8 — кістяний гарпун.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ «ПОЯВА ТА РОЗСЕЛЕННЯ ЛЮДЕЙ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ»

Палеоліт на українських землях

Мезоліт на українських землях

2. Неолітична революція. Доба неоліту (ново-камяної доби) залишила нам велику силу пам’яток, які знаходимо по всій території України. Особливо багато їх в околицях Києва і взагалі понад Дніпром. Від містечка Трипілля на Дніпрі на захід до Карпат і до нижнього Дунаю тягнуться сліди життя людини в добу неоліту, й ціла культура цієї доби здобула в науці назву «Трипільської культури». Відбулася неолітична революція.

2. Неолітична революція.

2. Неолітична революція. Основні риси· Поширення нових способів обробки каменю — свердлення, шліфування і пиляння· Перехід від кочового до осілого способу життя· Приручення більшості свійських тварин: биків, свиней, кіз, вівців· Виникнення виробництва кераміки, прядіння і ткацтва· Перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства: від мисливства і збиральництва до скотарства і землеробства· Унаслідок значного збільшення населення помітно зростає кількість і розміри поселень· Відбуваються суттєві зміни в духовному світі та світобаченні людини. Помітно прискорюється розвиток людського суспільства

3. Трипільська і середньостогівська археологічні культури. Період розповсюдження мідних знарядь праці деякі вчені називають енеолітом або мідно-кам'яним віком. Енеоліт став переходом від кам'яного періоду до епохи металу. Хронологічні рамки енеоліту охоплюють IV-ІІІ тис. до н. е.

3. Трипільська і середньостогівська археологічні культури. Яскравим показником розвитку людства є те, що в IV тис. до н.е. люди освоїли нову сировину - мідь, опанували технологію її виробництва та обробки. Мідь стала першим металом, який почало застосовувати людство. Незважаючи на те, що цей матеріал не був досить практичним для того, щоб внести разючі зміни у життя людини (як, наприклад, залізо) старт застосування мідних виробів означав початок абсолютно нової доби в історії людства і став поштовхом до подальшого прогресу.

3. Трипільська і середньостогівська археологічні культури. Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культура (IV-III тис. до н. е., деякі дослідники вказують хронологічні рамки існування цієї культури – V - початок III тис. до н. е.; деякі - називають ще інші параметри). Її назва походить від с. Трипілля на Київщині. Елементи цієї культури знайшов при розкопках 1893-1906 рр. археолог В. Хвойка. Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, і в основі суспільного устрою лежали матріархальні, а згодом патріархальні відносини. Лад трипільського суспільства був близький до військової демократії (виникли військові загони).

3. Трипільська і середньостогівська археологічні культури. Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік, мали чітке планування: часто житла розташовувались по колу від центрального майдану, тому сьогодні картографи знаходять території трипільських поселень за характерними колоподібними слідами на рельєфі. Як вже згадувалось деякі поселення трипільців були справжніми давніми мегаполісами, що могли нараховувати до 15-20 тисяч жителів. Серед таких протоміст – Трипілля, Веселий Кут, Миропілля, Володимирівка, Білий Камінь, Стіна IV, Небелівка, Майданецьке поселення, Доброводи, Тальянки.

3. Трипільська і середньостогівська археологічні культури. Основою економіки трипільців було рослинництво, представлене вирощуванням злакових культур, та тваринництво. На пізніх етапах розвитку даної археологічної культури деякі її представники переходять до кочового способу життя. Головним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові). Землеробські ділянки розташовувались неподалік від поселень. Для їхньої обробки використовувались мотики, виготовлені з каменю, оленячого або лосячого рогу. Колосся злакових збирали руками, зрідка археологи знаходять серпи. Обробкою зерна займались здебільшого жінки, що підтверджують знайдені фігурки жінок, що молотять зерно на зернотерках (пристроях з двох каменів).

3. Трипільська і середньостогівська археологічні культури. Трипільські племена розводили худобу, свиней, овець, кіз, коней. Це доводять кістки твари знайдені на місцях поселень. У часи трипільців вже було приручено собак. Археологи знайшли посуд з дірочками, який скоріш за все використовуваввся для виробництва сиру. Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво. Високого художнього та технічного рівня у трипільців досягло керамічне виробництво. Трипільська культура та її особливості найбільш точно репрезентовані у кераміці, котра заслужено визнається однією з найдосконаліших у світі. Писемності трипільці не мали, однак символи, зображені на кераміці, певне, були зрозумілі кожному з представників племінного об’єднання на усій величезній території, що воно займало.

3. Трипільська і середньостогівська археологічні культури. Посуд був розписним і не розписним. Розписний посуд вкривався малюнками однією (чорною), двома (чорною і білою) або декількома фарбами. Трипільський посуд прикрашено різними орнаментами – від найдавнішого спірального до більш пізніх зображень води, сонця, місяця, тварин та фігур людей.

3. Трипільська і середньостогівська археологічні культури. Таким чином, трипільська культура – багатогранна і самобутня. Її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство, тваринництво; у сфері суспільних відносин – перехід від матріархату до патріархату, зародження міжплемінних об’єднань та елементів приватної власності; у сфері побуту – побудова великих глиняних будівель, утворення протоміст з населенням майже 15–20 тис. жителів; у духовній сфері – домінування символів родючості, матеріалізації їх у символи добробуту (жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води та ін.).

3. Трипільська і середньостогівська археологічні культури. Середньостогівська культурно-історична область (сер. 4 — сер. 3 тис. до н. е.) – область археологічних енеолітичних культур. Культурна специфіка визначена В. М. Даниленком, який розглядав середньостогівські пам’ятки як етаппні у розвитку давньоямної традиції. Д. Я. Телегін відніс середньостогівські пам’ятки до окремої середньостогівської культури, виділивши три локальних варіанти: дніпровський, оскольсько-донецький, нижньодонський (костянтинівський). Пам’ятки нижньдонського (костянтинівського) варіанта В. Я. Кияшко вважає окремою культурою. Зараз поява нових пам’яток дозволяє виділити самостійні культури у рамках середньостогівської культурно-історичної області.

3. Трипільська і середньостогівська археологічні культури. Ареал: степове і частина лісостепового межиріччя Дніпра та Дону. Середньостогівська культура названа за першим і найбільш дослідженим поселенням на острові Середній Стіг на Дніпрі. Середньостогівська культурно-історична область включає скелянську, квітянську, дереївську культури, стогівську та молюховобугорську групу пам’яток. Відомі стаціонарні поселення та сезонні стоянки, грунтові та курганні поховання. Загальні риси культур: кераміка з домішками черепашки, ця кераміка гостродонна, опуклотіла, з плавно або різко відігнутими вінцями. Орнаментація – відбитки гребінцевих штампів або перевитого шнура. У кременевих виробах переважають двобічно ретушовані вістря дротиків і списів підтрикутної форми з прямою основою, ножі на великих пластинах.

Зміна форм суспільної організаціїДоба бронзи

КІМЕРІЙЦІ

4. Кочовики раннього залізного віку. Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилася згадка в писемних джерелах, південними сусідами праслов'ян в IX - перший половині VII ст. до н. е. були кіммерійці. Вперше вони згадуються в «Одисеї» Гомера в VIII ст. до н. е. та «Історії» Геродота (V ст. до н. е.): «Зайшло сонце, і вкрила темінь усі шляхи, а корабель наш досягнув меж океану. Там народ і місто людей кіммерійських, оповиті імлою і хмарами; і ніколи промені осяйного сонця не зазирають до них». Це найдавніша з відомих згадок про кіммерійців.

4. Кочовики раннього залізного віку. Поширеною є думка, що кіммерійці – не прийдешні племена кочівників, а нащадки осілих зрубних археологічних культур, які поступово перейшли до кочового життя. Іраномовні племена кіммерійців займали велику територію між Доном та Дністром, а також Кримський і Таманський півострови з X до VII століття до н.е. Кіммерійці створили першу власне кочову культуру в цьому регіоні. Проте власної держави не мали - у своєму суспільному розвитку кіммерійці переживали процес виділення військової знаті - вождів, яких Геродот називав царями. Жили кіммерійці патріархальними родами, що складалися з декількох сімей. Вони часто скликали зібрання воїнів, ради старійшин, союзні племінні ради.

4. Кочовики раннього залізного віку. Про зовнішній вигляд кіммерійців можемо судити з зображень представників цього племені на давньому посуді та прикрасах. Кімерійці носили широкі штани та куртки, підперезувалися поясом, вдягали чоботи та гостроверху шапку. Здебільшого одяг та взуття кіммерійців були шкіряними. На стародавніх зразках образотворчого мистецтва цих кочівників зображують як кінних воїнів у супроводі собак.

Зображення кіммерійців на стародавній вазі

4. Кочовики раннього залізного віку. Основою їхнього господарства було кочове скотарство, провідна роль у якому належала конярству, що забезпечувало «засобами пересування» кіммерійських воїнів і пастухів. Вони були першим народом, який уповні пристосувався до природних умов східноєвропейських степів та завдяки кочовому способу виробництва максимально використовував наявні тут багаті пасовиська. Перехід від землеробства до скотарства змушував кіммерійців постійно кочували степом.

4. Кочовики раннього залізного віку. Кіммерійці були прекрасними ремісниками. Вони першими навчилися виготовляти знаряддя праці, зброю та прикраси з заліза. Самі вони метал не добували, користувалися залізом, добутим лісостеповиками або кавказькими племенами, які добували руду в болотах. Кіммерійці влаштовували кузні в своїх тимчасових зимівниках і виробляли як просте крицеве залізо, так і високо вуглецеву сталь. Ковалі добре володіли основними прийомами своєї професії. У широкому вжитку були бронзові, рідше золоті та скляні прикраси, глиняний і металевий посуд.

Вудило. 8 ст. до н. е. Ремінна бляшка з золота

4. Кочовики раннього залізного віку. Мистецтво кіммерійців мало ужитковий характер. Гарними орнаментами (комбінуванням спіралей, ромбів, квадратів) вони прикрашали руків'я кинджалів, деталі вуздечок, посуд. Виробляли й скульптури-статуї, що зображували воїнів. Особливого розвитку у кіммерійців набула ювелірна справа. Сучасні археологи знаходять чудові різьблені вироби з кістки, прикраси, інкрустовані напвідорогоцінним камінням, посуд, прикрашений скляними вставками. У кіммерійців побутував культ богині-матері, а тотемом була змія. Недарма до грецьких міфів увійшов сюжет боротьби між богами Олімпу змієногими гігантами.

4. Кочовики раннього залізного віку. Матеріальна культура, господарство і побут кіммерійців відомі головним чином за похованнями, яких нараховується близько сотні. Ведучи кочовий спосіб життя, кіммерійці не залишили довготривалих поселень. Над похованнями правителів вони насипали високі кургани (до 15 метрів) і часто ставили кам'яні стели. Кіммерійців вважають першими, хто осідлав коня й пристосувався до ведення бою верхи. Це було дуже важливим досягненням, адже велику роль у житті кіммерійців відігравали війни. Кіммерійської держави не існувало, розрізнені племена скотарів постійно ворогували, а розвиток у кіммерійців скотарської справи та навичок виготовлення залізної зброї призвів до того, що у них виділився клас військової аристократії.

4. Кочовики раннього залізного віку. Найсильніші чоловіки, озброєні і на конях, часто запобігали до збагачення, грабуючи сусідні племена. З часом кіммерійці набули такої військової вправності, що почали брати участь у серйозних міжнародних конфліктах. У другій половині VII ст. до н. е. могутня хвиля численних скіфських племен витиснула кіммерійців із Причорномор'я. Частина з них оселилася в Південному Причорномор'ї, частина мігрувала на Близький Схід. Історики вважають, що певна частина кіммерійців залишилася в Криму під назвою таврів. Деякі кіммерійські племена, очевидно були асимільовані скіфами.

СКІФИ

4. Кочовики раннього залізного віку. Назва «скіфи» - грецька. Греки називали скіфами всі племена, що проживали у Північному Причорномор’ї, відомо, що вони застосовували цю назву і по відношенню до печенізького народу, що оселився на цих територіях набагато пізніше. З грецької слово «скіф» перекладалося, як «похмурий, недоброзичливий», було близьким за значенням до слова «варвар», яким елліни послуговувалися для позначення багатьох народів.

4. Кочовики раннього залізного віку. Самі скіфи називали себе саками – від іранського слова «олень» або сколотами – етимологія цієї самоназви невідома. На території України скіфи з'явилися у першій половині VII ст. до н. е., перекочувавши зі степів Прикубання й Північного Кавказу. А скіфи вважали Північне Причорномор’я своєю одвічною батьківщиною. У них про це навіть був міф, який давньогрецький історик Геродот, що присвятив Скіфії одну з дев'ятьох книг своєї «Історії», наводить у власному трактуванні (приладивши імена та характери героїв скіфського міфу до подібних персонажів давньогрецької міфології). Згідно з записаним Геродотом міфом, одного разу в незаселену степову землю завітав Геракл (у скіфському варіанті – Таргітай). Перша згадка про скіфів з’являється у ассирійському джерелі, приблизно 674 року до н.е.

4. Кочовики раннього залізного віку. Слід зазначити, що прийшовши у степові землі сучасної України скіфи (навіть нещодавно позбавлені своїх вождів) доволі швидко витіснили кіммерійців, які довгий час панували на цих територіях. З того часу скіфи поступово розширювали підконтрольні їм землі в західному напрямку. У VI столітті до н.е. вони перемістили центр скіфського союзу у Нижнє Подніпров’я. У тому ж столітті утворилась могутня Велика Скіфія – за Геродотом вона сягала від Дунаю до Дону і на таку саму відстань на північ від Чорного моря. Скіфське суспільство ділилося на класи. Видатний грецький історик Геродот виділяв:

4. Кочовики раннього залізного віку.власне скіфів (скіфів-кочівників), які населяли степові райони на схід від Дніпра;царських скіфів, що кочували по Приазов'ю та степовому Криму;осілих скіфів-орачів, які мешкали в лісостеповій зоні Правобережжя;осілих скіфів-землеробів, які розташувалися на Лівобережжі Дніпра.

4. Кочовики раннього залізного віку. Панівне положення в суспільстві посідали царські скіфи, які розглядали інші племена й етноси Скіфії як рабів, які були змушені постійно сплачувати їм данину. Цікаво, що захоплюючи нові землі, скіфи не знищували місцеве населення повністю. Вони змушували його до сплати данини, а також органічно вливались до інших етносів. Так, у близьких до грецьких полісів територіях скіфських володінь проживали скіфи-калліпіди – змішане скіфсько-грецьке населення. Можливо, воно включало до себе і залишки кіммерійців та інших народів. На зламі V-IV ст. до н. е. поряд із залишками родових відносин у скіфів розвивалося рабовласництво і склалася перша на території України (Північне Причорномор'я) держава - Велика Скіфія, яка була монархічною за формою правління.

4. Кочовики раннього залізного віку. Держава була насамперед військовою організацією: воїнами були всі дорослі чоловіки і більшість жінок. Верхівку скіфського суспільства становила могутня військова скіфська знать на чолі з царями. До скіфської знаті належали військові вожді, царські дружинники. Основну частину дорослого населення складали воїни, а також хлібороби або скотарі – рядові общинники. Були у скіфів і раби.

1 - Скіф у воєнному обладунку; 2 - Скіфський воїн; 3 – Скіфи

4 - Скіфські чоловіки; 5 - Скіфська цариця; 6 - Царські скіфи; 7 - Жителі лісостепового Правобережжя, Геродотові скіфи-орачі.

4. Кочовики раннього залізного віку. Цар мав значну владу: він очолював військо, був верховним суддею; невиконання наказу царя каралося смертю. Але його влада не була абсолютною: найважливіші справи обговорювалися на народних зборах, які дістали назву «Рада скіфів». Це був демократичний орган, на засіданнях якого іноді вирішували навіть долю царів. Найвищого піднесення Велика Скіфія досягла в IV ст. до н. е. за часів царя Атея. Він підкорив своїй владі всі скіфські землі від Дунаю до Дону. Тоді скіфи вели жваву торгівлю з грецькими колоніями – Ольвією, Херсонесом, Тірою, Пантікапеєм, а також з Македонією, Істрією, римськими провінціями. Держава стала централізованою, було започатковано карбування скіфської монети.

4. Кочовики раннього залізного віку. Монета скіфського царя Атея. У IV ст. до н. е. скіфи вели боротьбу з могутньою Македонією за вплив на Балканах і в південно-західному Причорномор'ї. У вирішальній битві в 339 р. до н. е. скіфи зазнали поразки. У жорстокому бою загинув і Атей, якому на той час виповнилося близько 90 років.

4. Кочовики раннього залізного віку. Після цього скіфська держава почала занепадати, і в III ст. до н. е. Велика Скіфія припинила своє існування. Скіфи відійшли на південь і створили Малу Скіфію зі столицею в Неаполі Скіфському (поблизу сучасного Сімферополя). У II ст. до н. е. скіфи були остаточно розгромлені сарматами, готами та іншими племенами. Деякі вчені вважають, що занепад скіфів був пов'язаний з декількома причинами: Втратою власної ідентичності через тісні контакти з іншими народами;Ослабленням скіфського війська з причини скорочення чисельності народу, представники якого стали поступово розчинятися у сусідніх етносах;Генетичним виродженням етносу – втратою скіфськими чоловіками здатності до відтворення роду через постійне перебування в сідлі.

4. Кочовики раннього залізного віку. Отож, вчені дотримуються думки, що такий багато чисельний народ, як скіфи не міг повністю зникнути. Скоріш за все скіфи розчинилися у інших племенах, у тому числі й слов’янських і частково стали «прабатьками» багатьох сучасних народів. Спочатку, як і кіммерійці, скіфи були кочовиками, та згодом вони перетворилися на напівкочовий народ: займалися і кочовим скотарством, і осілим землеробством. Скіфи розводили коней, що славились своєю красою та витривалістю, кіз, волів, овець, але ніколи не вирощували свиней і свинини також не вживали через те, що в кочових умовах виростити свиню просто неможливо. Поголів'я худоби визначало майнове становище скіфів.

4. Кочовики раннього залізного віку. Високого розвитку у скіфів досягли промисли та ремесла. Вони чудово обробляли шкіри, виготовляли посуд на гончарному крузі, досягли успіхів у обробці чорних та кольорових металів. У скіфів існували майстерні: збройові, ковальські, деревообробні. Окремим видом ремесла стала найважливіша його галузь – обробка заліза. Скіфи вели активний обмін та торгівлю з сусідніми народами – продавали їм продукти скотарства, молоко та м'ясо, натомість отримуючи хліб, вино, олію та інші добуті землеробами товари.

4. Кочовики раннього залізного віку. Високого розвитку у скіфів досягли промисли та ремесла. Вони чудово обробляли шкіри, виготовляли посуд на гончарному крузі, досягли успіхів у обробці чорних та кольорових металів. У скіфів існували майстерні: збройові, ковальські, деревообробні. Окремим видом ремесла стала найважливіша його галузь – обробка заліза. Скіфи вели активний обмін та торгівлю з сусідніми народами – продавали їм продукти скотарства, молоко та м'ясо, натомість отримуючи хліб, вино, олію та інші добуті землеробами товари.

4. Кочовики раннього залізного віку. Скіфські багатії часто замовляли у грецьких майстрів прикраси та дорогоцінний посуд. В античних містах-державах Північного Причорномор'я існували ювелірні майстерні, що виконували замовлення багатих скіфів. Чудові твори ювелірного мистецтва накопичувалися в усипальницях знаті, що за своїми розмірами та багатством не мали рівних серед інших представників знаті Східної Європи

4. Кочовики раннього залізного віку. Розвинута матеріальна культура скіфів увібрала в себе досягнення місцевих племен, передових цивілізацій Сходу, Греції та пізніше Риму. У свою чергу Скіфія істотно вплинула на економіку, суспільний устрій, матеріальну культуру населення лісостепової України. Основою скіфського життя завжди залишалася війна. Скіфи були грізними воїнами та розбійниками, що наводили жах на всі довколишні народи. Навіть у Біблії знаходимо згадку про скіфську жорстокість. Основу скіфського війська становила легкоозброєна піхота. Але головною ударною силою були загони важко озброєних вершників, захищених панцирами, шоломами та щитами. Скіфи були чудовими лучниками, майстерно володіли коротким мечем. Цікаво, що до війська скіфів входили і жіночі загони.

4. Кочовики раннього залізного віку. Скіфи вірили у декількох богів, пов’язаних з силами природи. Незважаючи на те, що суспільство скіфів було патріархальним, на чолі пантеону кочівників стояла богиня-жінка Табіта. Нижче за неї розташовувались бог-батько Папай, аналог грецького Зевса, та його дружина – вже згадувана змієнога богиня землі. Також були інші божества, що відповідали за різні сфери життя скіфів – бог війни, бог коней та інші. Вірування скіфів про загробний світ відображено на найціннішій археологічній знахідці XX століття – золотій пекторалі. Золота пектораль – це масивна нашийна прикраса з золота, що належала скіфському цареві. На ній зображено людський світі підземний, котрий населяють міфічні істоти.

4. Кочовики раннього залізного віку. За скіфськими віруваннями, після смерті людина відправляється в підземний загробний світ, де буду жити стільки ж, скільки жила на цьому світі, а потім знову відродиться. Саме цьому віруванню приписують те, що в могилах підлітків або немовлят дуже мало їжі та предметів, які скіфи вкладали у поховання для покористовування померлим на тому світі. Отож, після смерті покійника обмазували запашними травами, клали на віз і 40 днів возили по друзях та родичах і тільки згодом ховали у заздалегідь приготованому кургані. По смерті скіфського царя його тіло також возили по всіх скіфських землях, а скіфи горювали і завдавали собі фізичних страждань – різали вуха, руки тощо. Якщо помирав скіфський чоловік, разом з ним обов’язково ховали його дружину і коня.

4. Кочовики раннього залізного віку. Серед найвідоміших скіфських курганів – Товста Могила на Дніпропетровщині (тут знайдено відому золоту пектораль), Солоха біля с. Велика Знаменка на території Запорізької області (тут знайдено золотий гребінь), Чортомлик – недалеко від м. Нікополя Дніпропетровської області (тут знайдено зброю). Скіфи – славний войовничий народ, про який навіть у наш час ходять численні легенди, навіть не зважаючи на відсутність у них власної писемності. Вони були впливовою силою Античності, мали цікаву історію та звичаї, могли шокувати своїми войовничими поглядами на життя та побут навіть сучасників і в той же вважались справедливими та розсудливими людьми. Таємниче зникнення скіфського етносу наводить на думку, що можливо багато сучасних народів бере своє коріння у тому числі і від цих войовничих кочівників.

САРМАТИ

4. Кочовики раннього залізного віку. Більшість вчених погоджуються, що батьківщиною сарматів були степи Нижньої Волги та Уралу. З III століття сармати просуваються на території, що раніше були заселені скіфами, проте через зміни клімату вони мали покинути ці місця. Незустрівши на шляху значного опору, міжріччя Дніпра і Дунаю сарматські племінні союзи захопили трьома хвилями:у III ст. до н. е. - на чолі з так званими царськими сарматами;у II ст. до н. е. - на чолі з роксоланами;у II ст. н е. - на чолі з аланами.

4. Кочовики раннього залізного віку. Коли на сучасні українські землі прибуло сарматське плем’я роксоланів, вони почали здійснювати набіги і на римські володіння. Згодом до роксоланів приєднуються аорси і тиск на території Римської імперії посилився. Також сармати здійснювали військові походи на території грецьких полісів, що розташовувались у Північному Причорномор’ї, і на Боспорське царство. Коли відбувається прихід аланів, то скіфська держава виявляється остаточно розбитою, а тиск на Римську імперію стає таким значним, що починається війна, яка ввійшла до історії під назвою Сарматська. Крім того, сармати просувалися ще й на північ – до Середнього Подніпров’я та Подесення. Там вони зустріли праслов’янські племена антів, до складу яких частково асимілювалися.

4. Кочовики раннього залізного віку. У III столітті нашої ери на сарматські землі прибувають готи, котрі розбивають сарматів та розбивають їхнє центральне місто Танаїс. На місці колишніх сарматських володінь утворилось готське королівство Гетика. У 372 р. н. е., домінуючи у сарматській племінній конфедерації, сарматське плем’я аланів було розбите гунами, що призвело до втрати сарматами пануючого становища в Північному Причорномор'ї. З приходом войовничого племені гунів залишки сарматів були вимушені перекочувати на захід та розсіятися у інших народностях. Частина аланів відійшла в передгір'я Кавказу, зберігшись до наших днів у складі осетинського етносу.

4. Кочовики раннього залізного віку. Сарматське суспільство переживало перехідний етап від родоплемінних відносин до ранньокласових. Однак, на відміну від скіфів, сармати не змогли створити власної повноцінної держави, залишаючись своєрідною конфедерацією племінних союзів. Матеріальна культура сарматів, яка генетично була близька скіфській, не могла перевершити досягнень останньої. Однак сармати перевершили скіфів у військовій справі, застосувавши нову для того часу клинову атаку важко озброєної кінноти з довгими списами, проти якої не могли встояти навіть римські легіони.

4. Кочовики раннього залізного віку. Сарматський одяг дуже походив на скіфський. Чоловіки носили плащі з застібкою-фібулою на плечі, а жінки вдягали довгий одяг, поділ та комір якого обшивали бісером. Популярними були прикраси – намиста, підвіски, амулети.

4. Кочовики раннього залізного віку. Ювелірне мистецтво сарматів також було дуже близьким до скіфського – для нього були актуальні тваринницькі мотиви. Часто на прикрасах зображували вовків, ведмедів. З часом ці зображення стали менш реалістичними протерпівши систематизацію.

4. Кочовики раннього залізного віку. У сарматських віруваннях прослідковуються риси політеїзму. Вони поклонялись богу війни, уособлення якого був меч, вогню сонцю, а також коневі – ці тварини мали чи не найважливіше значення у житті сарматів. Проте писемних свідчень про вірування цих кочівників не збереглося, тому певності в цьому питанні немає. Отже, сармати були типовими представниками кочових племен іранського походження. Вони жили скотарством, війною і грабунком. Щоправда це не завадило сарматам запозичити риси інших культур і в той же час справити помітний вплив на етноси, з якими сусідили.

5. Заснування античних міст-колоній у Північному Причорномор’ї та в Криму. Давньогрецькі міста Північного Причорномор’я - міста-держави, які були засновані греками на узбережжі Чорного моря (починаючи з середини VІІ ст. до н.е.). Причини грецької колонізації: 1. Демографічний вибух (різке збільшення населення); нестача землі в метрополії. 2. Прагнення до збагачення через розвиток торгівлі. 3. Пошук джерел сировини для заняття ремеслом.

5. Заснування античних міст-колоній у Північному Причорномор’ї та в Криму Греки споруджували кораблі й плили за кращим життям. Міста-колонії Північного Причорномор’я: Тіра (від грецької назви Дністра - "Тірас") - розташовувалась в гирлі Дністра (на місті сучасного Білгорода-Дністровського); Ольвія (від гр. "щаслива") - Бузький лиман (неподалік сучасного Миколаєва); Херсонес Таврійський (від гр. "півострів") - Південно-Західне узбережжя Криму (неподалік сучасного Севастополя); Пантікапей (від гр. "рибний шлях") - узбережжя Керченської протоки, сучасна Керч.

5. Заснування античних міст-колоній у Північному Причорномор’ї та в Криму Пантікапей об’єднав між собою декілька десятків грецьких поселень і утворилося Боспорське царство (близько 480 р. до н.е.)

5. Заснування античних міст-колоній у Північному Причорномор’ї та в Криму Державне та суспільне життя античних міст Північного Причорномор’я та Криму складалося так само, як і в Греції. Кожне місто було державою-полісом. Міста-колонії були демократичними чи аристократичними республіками (виняток - Боспорське царство, монархія). Найвищу владу мали народні збори і ради. Рада готувала проекти постанов, а втілювали їх в життя обрані на певний термін службовці - архонти, стратеги тощо. Греки займалися торгівлею та ремеслами. З Греції надходили зброя, коштовності, посуд (амфори), солодощі, приправи, спеції, вино, масло. Торгували греки зі скіфами. Купляли у скіфів продукти землеробства і скотарства. Також торгували з центрами Середземномор'я.

5. Заснування античних міст-колоній у Північному Причорномор’ї та в Криму У кожному грецькому місті-колонії карбували власну монету. Були поширені культи давньогрецьких богів. Вільне населення міст-колоній діставало таку саму освіту, як і повноправні мешканці Греції. Колоністи мали своїх літераторів, драматургів, філософів, учених. В колоніях навіть відбувалися різноманітні змагання, зокрема - ахіллеї (спортивні змагання, які проводила Ольвія). У 70-ті рр. ІV ст. зі степів Азії в Європу прийшли гуни. Гуни знищили Боспорське царство та інші грецькі міста-колонії (вціліли лише Херсонес та Пантікапей).

5. Заснування античних міст-колоній у Північному Причорномор’ї та в Криму У кожному грецькому місті-колонії карбували власну монету. Були поширені культи давньогрецьких богів. Вільне населення міст-колоній діставало таку саму освіту, як і повноправні мешканці Греції. Колоністи мали своїх літераторів, драматургів, філософів, учених. В колоніях навіть відбувалися різноманітні змагання, зокрема - ахіллеї (спортивні змагання, які проводила Ольвія). У 70-ті рр. ІV ст. зі степів Азії в Європу прийшли гуни. Гуни знищили Боспорське царство та інші грецькі міста-колонії (вціліли лише Херсонес та Пантікапей).

6. Перші писемні згадки про давніх слов’ян. Велике розселення слов’ян Слов’янами називають велику групу індоєвропейських народів, котрі споріднені близькою мовою та культурою. Територія розселення слов’ян охоплює Центральну, східну Європу і частково Північну Азію. Слов’яни, чисельність яких сягає 300-350 мільйонів осіб, поділяють на 3 основні групи:• східні словяни, до числа яких відносять сучасних українців, білорусів та росіян;• західні слов’яни. Ця група включає чехів, словаків, поляків, лужичан;• південні слов’яни – словенці, болгари, боснійці, серби, хорвати, чорногорці, македонці.

6. Перші писемні згадки про давніх слов’ян. Велике розселення слов’ян Багато слов’яни запозичили від кочових народів, зокрема представників індоєвропейської спільноти та племен, що прибули з Прибалтики і Західної Європи. Вони частково влилися до давньослов’янського етносу і привнесли в його культуру такі риси, як патріархат, поклоніння сонцю, військову мобільність, що замінила базований на землеробстві та скотарстві спосіб життя. Значний вплив на формування слов’ян склали племена скіфів, що перебували на територіях цього етносу з VI по II століття до н. е. Скіфське мистецтво збагатило слов'янську культуру, зокрема — житлове будівництво. Дослідник української культури М. Семчишин справедливо називає скіфське мистецтво одним з джерел слов'янської культурної спадщини.

6. Перші писемні згадки про давніх слов’ян. Велике розселення слов’ян Ранньослов'янський період пов'язаний також з виникненням на правобережній лісостеповій Наддніпрянщині Зарубинецької культури, яка, на думку більшості вчених, є спільною для всього слов'янства. У період з III століття до н. е. до I століття н.е. населення межиріччя Десни, Сейму і Сожа було осілим, жило в основному з землеробства, ремесел і торгівлі. Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою «венеди». Розселялися вони у районі Балтійського моря. Пізніше, на середину I тис. н.е. з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення – анти і склавіни. Перші заселили територію від Дунаю до витоків Дону і Азовського моря і склали згодом східну гілку слов'янства.

6. Перші писемні згадки про давніх слов’ян. Велике розселення слов’ян. Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла – ливарне, ковальське, ювелірне, каменярське. Важливе місце у господарському житті антів посідала торгівля з містами – державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами. Окрім цього, річка Дніпро, яка протікала через територію антів, була важливим міжнародним торгівельним шляхом. Суспільно-політичний устрій антів мав демократичний характер. На чолі племені стояв князь і старшини, але всі важливі питання вирішувались на народних зборах - віче. Анти часто воювали проти готів, загрожували північним кордонам Візантії по Дунаю. А в середині V ст. підкорені гунами анти разом із ними брали активну участь у Балканських війнах.

6. Перші писемні згадки про давніх слов’ян. Велике розселення слов’ян. Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець IV - початок VII ст. ) і у 602 році загинула під натиском аварів. Після цього у письмових джерелах анти вже не згадуються. Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра. Незабаром формується понад 10 великих племінних об'єднань східних слов'ян, які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі. Перелік цих об'єднань міститься у "Повісті временних літ": поляни, древляни, дреговичі, дуліби, волиняни, бужани, уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни, в'ятичі, кривичі, радимичі, ільменські словени. Поступово складаються й великі спільноти. Існують згадки про три центри - Куявію (Київська земля з Києвом), Славію (Новгородська земля), Артанію (за визнанням більшості вчених - Ростово-Суздальська земля).

6. Перші писемні згадки про давніх слов’ян. Велике розселення слов’ян. Ранні слов'яни селилися здебільшого по берегах річок і озер. Житла були дерев'яними, обмазані глиною. Серед досліджених поселень ранніх слов'ян слід виділити - Корчувате, Лютіж, Суботів, Канів.

6. Перші писемні згадки про давніх слов’ян. Велике розселення слов’ян. Жили ранні слов'яни за традиціями родоплемінного ладу. Майном, передусім землею, володіли великі роди - патріархальні об'єднання за кревною спорідненістю. Але поступово відбувається перехід до сусідської общини, за якої визначальним було не походження, а місце проживання. Суспільний устрій ранніх слов'ян характеризувався переходом від первісного демократизму до військово-племінного угрупування, за якого влада концентрується в руках сильних вождів (князів). Спершу ті обираються разом зі старшиною на народних віче, а далі їх влада пеpедається у спадок.

6. Перші писемні згадки про давніх слов’ян. Велике розселення слов’ян. Життя і праця східних слов'ян були тісно пов'язані зі своєю сім'єю і природою. Це і визначило два основних культи - обожнення сил природи і культу до пращурів. Систему вірувань ранніх слов'ян, коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі, дощеві, називають язичництвом. Поступово формується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були: Дажбог - бог Сонця й добра; Перун - бог грому; Сварог - бог неба; Дана - богиня води; Стрибог - бог вітрів, Велес - бог худоби. Служителями язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами. Ці люди володіли, окрім релігійних, ще й медичними, астрономічними знаннями. Вірили східні слов'яни і в духів - домовиків, водяників, лісовиків, мавок, русалок тощо. Вже в ті часи, ґрунтуючись на природних спостереженнях, наші пращури створили календар, який складається з 12 місяців і чотирьох пір року. Новий рік починався у березні - тоді, коли день починав переважати ніч.

6. Перші писемні згадки про давніх слов’ян. Велике розселення слов’ян. Розвивалось у східних слов'ян й ужиткове мистецтво зі "звіриним" і "геометричним" жанровими стилями. Вдосконалювалась й музична творчість. Східні слов'яни створили високу культуру, яка поступово стала першоосновою духовного розвитку майбутньої України. Отож слов’янський етнос творився протягом тисячоліть, вбирав у себе ознаки різних культур, поступово змінювався під дією зовнішніх та внутрішніх факторів, щоб потім лягти в основу могутньої Київської Русі, а також ряду інших розвинених держав середньовіччя. Слов’янське коріння лежить в основі культур великої кількості країн, що існують в наш час.

6. Перші писемні згадки про давніх слов’ян. Велике розселення слов’ян. Розселення антів і склавинів (V—VII ст.) відбувалося під час Великого переселення народів. Активними його учасниками були готи — германські племена, що прибули на територію України з півночі Європи і в ІІІ ст. утвердилися в Причорномор’ї. Тривалий час вони воювати з антами. Зрештою, при допомозі гунів, тюркських племен зі сходу, готів витіснили у межі Римської імперії. Гуни після смерті свого видатного вождя Аттіли (453 р.) швидко занепали. Тоді слов’яни потужним потоком рушили на землі Візантійської імперії. Наприкінці VI ст. у відносини антів і Візантії втрутилися авари — кочовий тюркомовний народ. Після 602 р. джерела більше не згадують про антів. Згодом перестали згадувати й про аварів.