Презентація "Театр корифеїв. І.К.Карпенко-Карий"

Театр корифеїв.І. К. Карпенко-Карий. Огляд життя і творчостіТЕАТР КОРИФЕЇВ

Історія виникнення театру корифеїв Професійний театр зароджується в Україні у другій половині ХІХ ст.. Велику роль в його становленні відіграв аматорський рух. Перший аматорський гурток був заснований у містечку Немирові в 1857 р. відомим фольклористом Опанасом Марковичем і його дружиною письменницею Марком Вовчком. У 1859 році аматорський гурток виникає в Київському університеті. Незабаром засновуються театральні гуртки в Чернігові, Харкові, Одесі, Сумах, Катеринославі, Полтаві, Житомирі та інших містах. Бурхливий розвиток аматорського руху в Україні викликає протидію влади. У 1876 році Олександр ІІ підписав указ про категоричну заборону «представлений… на малорусском наречии». Виступи прогресивних російських письменників на захист українського слова змусили царський уряд дозволити в 1881 році вистави українською мовою.

 “На початку 1880-років несподівано з’явився справжній український театр, склалася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, склалася трупа, яка збуджувала ентузіазм не тільки в українських містах, а й у Москві та Петербурзі, де публіка мала нагоду бачити найкращих артистів світової слави…” – написав Іван Франко, той самий, що не любив творів Кропивницького. У жовтні 1882 року в Єлисаветграді під орудою Марка Кропивницького створена трупа, якій судилося стати знаковою для України: “Товариство акторів”, більш відоме під назвою “Театру корифеїв”. Серед учасників – Микола Садовський, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий, Марія Садовська-Барілотті.

Створення професійної театральної трупи Відчутною стала потреба організації професійної театральної трупи. Честь її створення випала на долю М. Кропивницького. Фактичною датою її народження стала блискуча вистава Шевченкового “Назара Стодолі” в Києві 10 січня 1882 року. За словами Миколи Садовського, то був повний, цілковитий тріумф!Перший професійний український театр відомий під назвою театру корифеїв. Корифей – заспівувач, зачинатель; найвидатніший з перших діячів у якійсь галузі науки, мистецтва, літератури. У 1883 році, першу українську трупу М. Л. Кропивницького, з участю М. К. Заньковецької, М. К. Садовського, Г. П. Затиркевич, а пізніше – П. К. Саксаганського та І. К. Карпенка-Карого очолив як антрепренер М. Старицький.

Трупа Кропивницького 1890-х років

Трупа Кропивницького, 1885 рік

їЄлисаветградський театр, у якому 27 жовтня 1882 р. відбулася перша вистава «Товариства українських артистів під орудою М. Л. Кропивницького»

2011 – залишки театру

«Отсі три люди зложили першу українську трупу, котрої головними оздобами стали надто брати І. Тобілевича, звісні широко артисти Садовський і Саксаганський, надто пані Заньковецька і Затиркевич та цілий ряд інших талановитих артистів і артисток. Зложилася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа, котра робила фурор не тільки по українських містах, але також у Москві і в Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найкращих артистів світової слави. Гра українських артистів, то не була дилетантська імпровізація, а здобуток сумлінних студій, глибокого знання українського народу і його життя, освітленого інтуїцією великих талантів» (І. Я. Франко)

Марко Лукич Кропивницький (1840-1910) Український драматург, актор, режисер, організатор і керівник театральних труп. З 1882 року життя митця нерозривно пов'язане з діяльністю професійних труп. Під його керівництвом розпочали артистичну працю на професійній сцені М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, І. Мар’яненко. Написав понад 40 п’єс, кращі з яких (“Дай серцю волю, заведе в неволю”, Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, Глитай, або ж павук”, “Чмир” та ін.) увійшли в скарбницю української класичної драматургії.

М. Л. Кропивницький створив неперевершені сценічні образи. М. Л. Кропивницький-Виборний («Наталка Полтавка”)М. Л. Кропивницький-Шельменко“Шельменко-денщик” Г. Квітки-Основ’яненка

Кропивницього як режисера можна називати принциповим, вимогливим, навіть суворим. Навіть слава Заньковецької не була для нього перешкодою: “Що ти там ото граєш?!” – “Та я ж думала…” – “Вона думала! Не треба думати! Я тут за вас усіх думаю!”

Марко Кропивницький із родиною

Михайло Петрович Старицький (1840-1904) Український письменник, режисер, театральний і культурно-громадський діяч. Автор п’єс «Не судилось», «У темряві», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Талант»; історичних п’єс «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші»; водевілів «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «По-модньому», «Чарівний сон». П’єси М. П. Старицького стали цінним надбанням української драматургії.

Микола Карпович Садовський. Український актор, режисер, організатор і керівник першого стаціонарного українського театру в Києві. В 1888 – 1898 очолював одну з професійних труп.

Улюбленими ролями Миколи Садовського були ролі гетьмана Хмельницького, Командора, Івана Мазепи, Сави Чалого

Панас Карпович Саксаганський(1859-1940) Український актор, режисер, театральний діяч, один з організаторів професійного театру в Україні. Автор комедій «Лицеміри», «Шантрапа», спогадів «По шляху життя», театрознавчих статей.

П. К. Саксаганський – народний артист УРСРП. К. Саксаганський в ролі Копача («Сто тисяч» І. Карпенка-Карого). П. К. Саксаганський Пеньонжка («Мартин Боруля” Тобілевича).

Марія Садовська-БарілоттіУкраїнська драматична актриса і співачка, сумний соловейко «Український соловейко» – так її називали у часи, коли створювався український професійний театр. В історію театру увійшла як одна з найперших і найкращих виконавиць вокальних партій у тогочасних оперетах і операх. За 12 років, відданих сцені, зіграла майже усі провідні ролі тодішнього репертуару. Найбільш вражаючими були ролі Наталки («Наталка Полтавка»), Харитини («Наймичка»), Катрі («Не так сталося, як жадалося»), Мар’яни («Розумний і дурень»), Оксани («Доки сонце зійде, роса очі виїсть»), Пракседи («Гуцули»).

Марія Костянтинівна Заньковецька(1854-1934)Українська актриса, театральний діяч. Народна артистка УРСР. Ще в юнацькі роки брала участь у аматорських виставах. 1882 року дебютувала на сцені українського професійного театру піди керівництвом М. Кропивницького в Єлисаветграді у ролі Наталки з п’єси “Наталка Полтавка” І. П. Котляревського. Відтоді все своє життя вона присвятила українському театру.

М. К. Заньковецька-Оксана («Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького). М. К. Заньковецька-Аза(«Циганка Аза» М. Старицького).

М. К. Заньковецька-Наталя («Лимерівна» Панаса Мирного). М. К. Заньковецька-Харитина («Наймичка» Тобілевича).

Ганна Петрівна Затиркевич (1855-1921)Українська актриса. У 1883 році дебютувала на професійній сцені в трупі М. Кропивницького. Гра актриси відзначалася простотою й переконливістю, глибоким проникненням у характер своїх героїнь, виразністю й безпосередністю виконання ролі.

Ролі: Одарка(«Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка), Риндичка («По ревізії» М. Кропивницького), Ганна («Безталанна» І. Карпенко-Карий), Лимериха («Лимерівна» П. Мирний)Г. П. Затиркевич у виставі «Ніч під Івана Купала» за М. Гоголем.

Ганна Іванівна Борисоглібська (1868-1939)Народна артистка УРСР. Перші кроки у велике мистецтво зробила на аматорській сцені в м. Слов’янську на Донеччині. Працювала в трупах М. Кропивницького, М. Садовського, П. Саксаганського та І. Карпенка-Карого. Ролі: Хівря («Сорочинський ярмарок» М. Гоголь)Секлета («За двома зайцями» М. Старицький), Риндичка («По ревізії» М. Кропивницький) Ганна («Безталанна» І. Карпенка-Карого). Г. І. Борисоглібська-Настя («Чумаки» Тобілевича).

Любов Павлівна Ліницька(1866-1924)Як професійна актриса почала виступати в 1886 році. Ролі: Харитина («Наймичка» І. Карпенко-Карий), Варка («Безталанна» І. Карпенка-Карого), Наталі («Лимерівна» П. Мирний), Маруся Богуславка («Маруся Богуславка» М. Старицький), Анна («Украдене щастя» І. Франко).

Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський Марія Садовська-Барілотті

І. К. Карпенко-Карий (Тобілевич)(1845-1907) 29 вересня 1845 року в селі Арсенівці поблизу Єлисаветграда в родині управителя поміщицьких маєтків народився Іван Карпович Тобілевич.1855 – 1859 р. навчався у Бобринецькому училищі. З 1864р., після переїзду до Бобринця, активно включився в театральний рух. У 1865 р. переїхав до Єлисаветграда, де дістав посаду секретаря поліційного управління, організував драматичний гурток. З 1883 р. входить у театральну трупу М. Старицького під псевдонімом Карпенко-Карий.

1884 р. – заборонено жити на Україні. Піддано поліційному наглядові на три роки. Оселяється в Новочеркаську.

З 1887 року жив на хуторі Надія на Кіровоградщині Хутір “ Надія ”Літературно-меморіальний музей

«Мартин Боруля», «Сава Чалий», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Безталанна», «Наймичка», «Суєта» та інші…(18 п’єс) Карпенко-Карий однаково успішно створює характери цілісні, суперечливі, складні. Він цінує людську особистість. У нього персоніфіковані всі масові сцени — однією-двома репліками. З великим співчуттям малює образи бідняків, які зазнали неправедного визиску, плюндрування, але зберегли гідність, стійкість до біди і працьовитість.

Сцена – мій кумир, театр – священний храм для мене.І. К. Тобілевич - Мартин Боруля (однойменна п'єса).

І. Карпенко-Карий в ролі Пилипа («Батькова казка»)Іван Тобілевич у ролі полковника Барабаша у виставі "Богдан Хмельницький", 1899 р.Іван Тобілевич у ролі Янкеля у виставі"Судженої конем не об'їдеш", 1896 р.

ПідсумокІнтерактивна вправа «Мікрофон»Доповнити речення. Корифей – це…Професійний український театр корифеїв був створений…До театру корифеїв входили…Справжнє прізвище І. Карпенка-Карого…І. Карпенко-Карий був…