Презентація "Типологія країн світу"

Економічна географія світу Тема «Типологія країн. Показники, які визначають рівень економічного розвитку країн»Підготувала Попова Н. Ю. вчитель географії ХЛ №157

Типізація (класифікація) – групування країн за спільними ознаками і закономірностями розвитку. Типи країн – об’єктивно сформований і відностно стійкий комплекс властивий їй умов, ресурсів і особливостей розвитку, що характеризує її роль і місце у світовому співтоваристві на певному етапі її розвитку.

Типологія групує країни світу, відображає підсумки їх соціально – економічного поступу, зумовленого різними й неоднаковими темпами й розвитку суспільства. Критеріями типології можуть бути: географічне положення, форма правління, адміністративно – територіальний устрій, розміри території, чисельність населення, величина й структура природно – ресурсного потенціалу, рівень економічного розвитку, рівень гуманітарного розвитку і т.д. {5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A} Назва груп За площею відокремлюють Приклади країн1) Країни – гіганти Понад 3 млн. км.27: Росія, Канада, Китай, США, Бразилія, Австралійський Союз, Індія.2) Великі країни. Від 1 до 3 млн. км.221: Аргентина, Конго, Мексика, Саудівська Аравія, ПАР та ін.3) Значні країни. Від 500 тис. км.2 до 1 млн. км.221: Афганістан, Туреччина, Україна, Франція, Єгипет та ін.4) Середні країни. Від 100 тис. км.2 до 500 тис.км.256: Іспанія, Греція, Норвегія, Польща, Румунія та ін.5) Малі країни. Від 10 до 100 тис.км.253: Австрія, Бельгія, ОАЕ, Молдова, Нідерланди та ін.6) Невеликі країни. Від 1 до 10 тис.км.28: Бруней, Західне Самоа, Кабо – Верде, Коморські острови, Маврикій, Кіпр, Люксембург, Тринідад і Тобаго.7) Мікродержави. До 1 тис.км.224: Ватикан(0.44 км.2), Монако(1,96 км.2), Науру (21 км.2), Тувалу (26 км.2), Сан – Марино(61 к.2), Ліхтенштейн (160 км.2), Маршалові о-ви(180 км.2) ін.

Доволі загальною є типологія за ступенем розвитку суспільства, коли виділяють доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні країни. До 1 групи - доіндустріальні входять країни Азії, Африки та Латинської Америки. В них переважають доіндустріальні елементи виробництва( частка первинного сектора у ВВП держави більша 25%, що переважає частку вторинного сектору). До 2 –індустріальні країни із розвиненою видобувною та важкою промисловістю, зокрема більшість постсоціалістичних (частка вторинного сектору 25 -50% та 3 – 20% первинного), до них належать Китай, Польша, Білорусь та ін. Постіндустріальні країни – це економічно високорозвинені країни, де значна частина працездатного населення зайнята у тритинному секторі – близько 70% , а в первинному -1-2%. До них належать США, Великобританія, Німеччина, Японія та ін.

Країни світу розрізняють також за способом ведення економіки. Тут виділяють 1) країни з ринковою економікою (економічно розвинуті країни та деякі країни, що розвиваються , 2 )країни з перехідною економікою ( інші країни, що розвиваються, та частину постсоціалістичних країн, зокрема Україна, Румунія, Болгарія та ін. 3) плановою централізованою економікою (це так звані соціалістичні країни: КНДР, Куба, Китай, В’ єтнам.

Ще одна класифікація враховує рівень та характер соціально – економічного розвитку , місце у світовому господарстві. За основу такої класифікації традиційно беруть показник валового національного продукту (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП). Варто зауважити, що МВФ у розрахунку економічного розвитку країхн бере за основу ВВП, а Світовий банк – ВНД на одну особу за рік.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – вартість усіх товарів та послуг, вироблених у господарстві держави (країни) за певний період. Він може бути розрахований на основі: 1) витрат що становлять вартість всіх видів діяльності; 2) прибутків від усіх видів діяльності; 3) доданої вартості (приріст вартості товару, який виник у процесі його виробництва й реалізації; різниця між чистим виторгом підприємства та затратами на матеріали, енергію та зовнішні послуги) в процесі виробництва в усіх галузях господарства. У першій п ятірці країн з найбільшим ВВП (2015 р.) – США -17.9 трлн. дол. США, Китай – 10.9 трлн. дол. США, Японія – 4.1 трлн. дол. США,Німеччина - 3.4 трлн. дол. США,Велика Британія – 2.8 трлн. дол. США. Україна знаходилась на 62 позиції у світі та на 22 позиції у Європі з показником 90.6 млн. дол. США.

Національна економіка – ( господарство ) – це історично сформована сукупність підприємств та установ, які працюють на території певної держави з метою задоволення потреб людей і підвищення їхнього рівня життя. Це територіально – господарський комплекс, що складається із сукупності підприємств, організацій, домашніх господарств і виробничої інфраструктури різних форм власності та відомчої приналежності, який має чітко виражену господарську спеціалізацію.

Валовий національний дохід (ВНД) – це сукупність усіх товарів і послуг, вироблених протягом року на території держави ( тобто ВВП країни), а також прибутки, що надходять до країни із – за кордону від національних компаній, і вирахування прибутків, виведених із країни закордонними компаніями.

Абсолютні розміри ВНП відображають економічну могутність країни та її питому вагу у світовому економічному просторі. Оскільки ціни на однакові товари в різних країнах неоднакові, відмінними є курси валют, то розрахунок річного ВНП для кожної країни світу здійснюють за цінами товарів у США (тут виробляють до 90% світового асортименту товарів і послуг, плюс бездоганно налагоджена статистика) й середньосвітовими або національними цінами на товари, які відсутні в США. За даною методикою, згідно з розрахунками Світового банку, до першої десятки країн за абсолютним рівнем ВНП належать США (10 трлн. США або 20% валового продукту світу), Китай(9%), Японія (6.4%), Індія (4.4%), ФРН (3.9%), Франція (2.9%), Велика Британія (2.7%), Італія (2.6%), Бразилія (2.3%). Серед регіонів світу найбільшим економічним потенціалом володіє Європа -34.8% ВНП світу, на Північну Америку (США й Канаду) і Азію припадає більше половини ВНП світу й лише 9.1% - на Латинську Америку, Африку, Австралію та Океанію.

Однак обсяги виробництва не зовсім відображають рівень розвитку країн світу. Тому частіше беруть до уваги ВНП в розрахунку на душу населення. Десятки найрозвинутіших країн світу за цим показником (на 2015 рік)має наступний вигляд: Норвегія (93.8тис. дол./ос.); Катар (84.5 тис. дол./ос.); Швейцарія (84.2 тис. дол./ос.); Люксембург (77.0 тис. дол./ос.); Австралія ( 60.0 тис. дол./ос.); Данія (58.6 тис. тис. дол./ос.) ; Швеція (57.8 тис. дол./ос.) ; США (55.0 тис. дол./ос.); Сінгапур (52.1 тис. дол./ос.) ; Ісландія (49.7 тис. дол./ос.). Україна займала 115 рейтингове місце у світі та 42 у Європі (2620 дол./ ос.). На рівні 12 000 дол./ос. ООН пропонує розмежовувати розвинуті країни та країнами із середнім рівнем розвитку. До країн з низьким рівнем економічного розвитку належать ті, де ВНП/ ос. Становить менше 1025 дол. Найвідсталішими країнами за середньодушовим показником є Ефіопія(380 дол./ ос.), Демократична Республіка Конго (280), Бурунді (240), Нігер (390), Ліберія(370).

В економічно високорозвинутих країнах відбувається постійне зниження частки у промисловості, а в країнах, що розвиваються – навпаки, з індустріалізацією зростає питома вага зайнятих у цій галузі. Так, в економічно високорозвинених країнах частка зайнятих у промисловості в середньому становить 25%, а в країнах, що розвиваються – 13%, в країнах, що йдуть шляхом ринкових перетворень, питома вага зайнятих в промисловості коливається від 47% (Болгарія). Серед країн світу мінімальне значення цього показника у Руанді – 3%.

Країни ,що розвиваються, характеризуються високою вагою зайнятих у сільському господарстві. У цій галузі зайнято в середньому близько 60% економічно активного населення, тоді як у країнах, що розвиваються - лише 2-8%. Серед країн світу частка зайнятих у сільському господарстві коливається від максимального знасення у Руанді – 91%, до мінімального значення Великобританіі – 2%. Економічно високорозвинуті країни відзначаються високою питомою вагою зайнятих у сфері послуг. У цих країнах у сфері послуг зайнято в середньому 60% економічно активного населення, тоді як у країнах, що розвиваються – 22%. У країнах , що йдуть шляхом ринкових перетворень, у Китаї, нових індустріальних країнах Азії і Латинської Америки частка зайнятих у сфері послуг становить приблизно 30-40%. У внутрішній структурі сфери послуг економічно високорозвинених країн спостерігають тенденцію до збільшення частки нетрадиційних галузей – фінансових послуг, освіти, охорони здоров’ я і соціального забезпечення. У внутрішній структурі сфери послугу країнах, що розвиваються, домінують традиційні галузі – торгівля, готельна й ресторанна справа, тоді як країни, що йдуть шляхом ринкових перетворень, характеризуються високою питомою галузей інфраструктури, передусім транспорту і зв’ язку.

Найвищі темпи економічного зростання спостерігали у країнах, що здійснили радикальні ринкові реформи й дотримували ліберальної економічної політики. Це, перш за все, нові індустріальні країни (НІК) і території Азії. Рекордсменами світу за темпами економічного зростання були Таїланд і Республіка Корея, відповідно 8.9 і 8.6%. В економічно високорозвинених країнах середні темпи економічного зростання становили 3.5%. З цей період найбільш динамічно розвивалися Ірландія і Нова Зеландія, в яких середньорічні темпи економічного зростання становили 4.5?. Стабільні темпи економічного зростання спостерігають у США – 2.6%. В Японії за останні роки криза сповільнила темпи економічного зростання до 0.6%. Значні відмінності в темпах економічного зростання спостерігали в країнах, що розвиваються. Найвищі вони, крім НІК, були в Чилі та Боствані. Країни, які намагалися проводити протекціоністську економічну політику, зазнали економічної кризи. У Латинський Америці до таких країн належали Венесуела, Гаїті, Нікарагуа, в Африці – Демографічна Республіка Конго, в Азії – Філіппіни. У країнах , що розвиваються, виділяють також групу країн, яким великої шкоди завдали війни та внутрішні конфликти – це Ангола, Ефіопія, Афганістан, Ірак, Іран, Ліван, М’ яма, Камбоджа.

Індексу людського розвитку (ІЛР) – важливий показник економічного розвитку країни, а також якості життя. У зв’язку з цим важливе значення має визначення параметрів людського розвитку. З 90 –х р. XX ст. у щорічних звітах. Програма розвитку ООН (ПРООН) широко використовують інтегральний показник , який дає загальне уявлення про рівень соціально – економічного розвитку в окремих країнах і регіонах. Цей показник широко використовує ООН для спостереження за прогресом окремих країн і людства в цілому. Що вище значення ІЛР, то вищий гуманітарний розвиток країни.

.Індекс людського розвитку є альтернативою щодо показника ВВП на одного жителя. Його перевага в тому, що він об’єднує економічні показники, тобто враховує рівень життя населення, рівень освіти й стан здоров’я. При визначенні ІЛР для характеристики рівня життя населення використовують показник ВВП на одного жителя. Рівень освіти характеризується показником письменності дорослого населення і середньою тривалістю років навчання. Стан здоров’ я населення оцінюють показником очікуваної тривалості життя при народженні, який відображає всю реальну сукупність умов життя і праці людини – розвиток медицини, якість харчування, чистоту довкілля тощо. Панує думка, що високий освітній рівень людей є запорукою їх матеріального добробуту.

За останні десятиріччя в країнах світу суттєво змінилися показники, які характеризують якість життя населення. Проте в усіх країнах світу значною мірою залишаються незадоволеними потреби людини. У країнах, що розвиваються , кожен третій живе в умовах злиднів. Навіть базові соціальні послуги, такі, як медико – санітарне обслуговування, початкова освіта, достатнє харчування, не завжди доступні більше ніж одному мільярду осіб. Згідно з даними ООН, у світі щорічно від голоду помирає 50 млн. осіб, в основному – у країнах, що розвиваються. В економічно високорозвинених країнах близько 100 млн. осіб живуть в умовах злиднів, хоч отримують допомогу через соціальне страхування. Згідно з даними ООН, на початку 90 –х років XXI ст.30% населення світу проживало в країнах з високим рівнем людського розвитку, 40% - в країнах, які відносять до середньої категорії, 30% - у країнах з низьким рівнем людського розвитку.

У глобальній шкалі ІЛР 49 держави світу належать до групи з доволі високим рівнем людського розвитку, 56 з високим розвитком, 38 країн входить у групу держав із середнім, а 45 – з низьким рівнем людського розвитку ( на 2015 рік). За ІЛР найвиші місця серед країн світу займають Норвегія, Австралія, Швейцарія, а найнижчі – Нігер, ЦАР, Еритрея. Серед країн, що розвиваються, найвищі значення ІЛР мають Кіпр і Барбадос, які в глобальній шкалі ІЛР займають відповідно 23 і 24 місця. Україна станом на 2015 рік посідала 81 місце. Найкращий стан з рівнем освіти (Україна входить до перших трьох десятків країн), помітно гірший – з тривалістю життя, а найгірший – рівнем доходів.

.

Економічно високорозвинені країни До них належать постіндустріальні та деякі індустріальні країни – США, Канада, країни Західної Європи, Австралія, Нова Зеландія, Південно – Африканська Республіка, Ізраїль. Вони займають 24% території зеиної суші, де проживає 15% населення світу, але вони дають 60% промислової продукції світового господарства, в тому числі 75% продукції машинобудування світу. На ці країни припадає 90% іноземних інвестицій (довгострокові вкладення капіталу безпосередньо у підприємства промисловості, сільского господарства, торгівлі та інших галузей господарства зарубіжних країн).

Для економічно високорозвитутих країн характерний доволі високий рівень концентрації економічного, технологічного та наукового потенціалу, а також найвищі показники рівня соціально – економічного розвитку. На початку XXI ст. ці країни зосереджували 74% ВНП світу, а ВНП на одного жителя становила 20 тис. дол. США, що майже у 5 разів перевищував аналогічний середній світовий показник. Вони характеризуються високим рівнем добробуту і високим ступенем його соціального захисту. Галузева структура ВВП економічно високорозвинених країн характеризуються швидкими темпами зростання частки сфери послуг. Частка зайнятих у сфері послуг перевищує 50%. Особливо швидко зростає частка зайнятих у фінансових послугах, освіті, охорони здоров’ я, соціальному забеспеченні. Для цих держав характерний корпоративний тип управління капіталом і підприємствами (корпорація – це підприємство, діяльність якого базується на використанні акціонерного капіталу, тобто капіталу вкладників, за який вони придбали цінні папери – акції цього підприємства.

За особливостями розвитку господарства та місцем у світовій політичній системі виділяють кілька підтипів високорозвинутих країн: . головні економічно високорозвинені країни; . малі економічно високорозвинені країни Західної Європи . країни « переселенського типу » . інші західноєвропейські . країни - карлики

Головні економічно високорозвинені країни: До них належать США, Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Канада (« велика сімка »). На ці країни припадає близько половини світового ринку наукової продукції – робототехніки, гнучких автоматизованих систем, біотехнологій і т. д. За головними макроекономічними показниками друге місце за значночісттю посідає Японія, яка особливо великих успіхів досягнула у створенні найновішої техніки й технологій. До 70 –х років XX ст. вона була найбільшим у світі імпортером чужих ліцензій. Сьогодні Японія перетворилася на світового експортера наукомісткої продукції і науково – технічних знань. Головні економічно високорозвинені країни Західної Європи утримують третій важливий економічний центр світу. Особливо велику роль відіграють у міжнародній торгівлі. На ці країни припадає третина світового товарообігу.

Малі економічні високорозвинені країни Західної Європи До них належать скандінавські країни(Данія, Ісландія, Норвегія, Швеція, Фінляндія), альпійскі (Австрія, Швейцарія), Бельгія, Нідерланди, Люксембург. У цих країнах проживає понад 7% населення і створюється близько 8% ВНП економічно високорозвинених країн. ВНП на одного жителя становить 80% рівня США. Низка цих країн не володіють мінерально – сировинними ресурсами й здавна орієнтують свою економіку на активну участь у міжнародному розподілі праці. Провідне місце в економіці цих країн посідають галузі « середнього технологічного рівня », які працюють на зовнішній ринок. Вони володіють вузьким внутрішнім ринком, тому експорт більшісті таких країн становить значну частину виробленої продукції.

Наприклад, Швейцарія відправляє на світовий ринок понад 90% годинників, що виробляють у країні. Окремі країни цієї групи мають доволі добре розвинені банківську справу, бізнес, туризм, надання іншим країнам торгового флоту та інших послуг, що приносять значний національний дохід. Такі країни як Швейцарія та Люксембург виконують функції країн – банкірів. У Цюріху розташований найбільший банківський центр світу.

Країни «переселенського типу » До цього типу країн належать Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка. Ці країни об єднані спільністю історико – географічного розвитку. У минулому перші 3 були колоніями Великобританії, які потім увійшли до складу Співдружності. Ці країни мають значні території з невеликою кількістю населення. Переважна більшість населення – це вихідці з Європи. Їх частка у створенні ВНП економічно високорозвинених країн становить 3% , а ВНП на одного жителя – 70% рівня США. Для економіки цих країн (крім Ізраїлю) характерний розвиток сировинних галузей експортної орієнтації.

Інші західноєвропейські країни – Греція, Португалія, Іспанія, Ірландія, Мальта відзначаються індустріально – аграрним типом ведення господарства. Їх рівень індустріалізації перевищує середньосвітовий. Ці країни відчувають значну фінансову й економічну залежність від більшості високо розвинутих держав. Европейські держави – карліки – Андора, Монако, Ліхтенштейн, Сан – Марино, Ватикан.

Країни перехідної економіки До них належать країни колишнього Радянського Союзу, а також країни Центрально – Східної (Польша, Чехія, Словаччина й Угорщина), Південної (Румунія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Словенія, Македонія, Хорватія, Албанія) Європи, які стали на шлях розвитку ринкової економіки. Країни, що йдуть шляхом ринкових перетворень , займають 26% територій земної суші , тут проживає 6% населення світу, 5% виробництва світового ВВП. У цих країнах сформувався індустріальний або індустріально – аграрний тип економіки, для якої пріоритетне значення має розвиток промисловості. Економічна політика в цих країнах була спрямована на проведення індустріалізації, створення великих державних підприємств, продукція яких доволі часто була неконкурентоспроможною, тому орієнтувалася перш за все на внутрішній ринок. І хоч у цих країнах сьогодні проводять ринкові реформи, проте у більшості з них економіка перебуває у кризовій ситуації.

Країни , що розвиваються На початку XXI ст. у світі нараховували 130 країн, що розвиваються. Вони займають майже 50% території земної суші, де проживає близько 80% населення світу. У 60-70 р. XX ст. ця група країн була найбільш динамічною. Вона поповнилася новими країнами і значно розширила свою територію. У 60- х р. р. XX ст. до неї увійшло 44 суверенні країни, в 70 –х р. р. – ще 24,у 80 –х р. р. – ще 6. На початку 90 – х років XX ст. цю групу країн доповнило ще шість країн: 1) Намібія, 2) Федеративні штати Мікронезії,3) Співдружність Північних Маріанських островів, 4)Республіка Маршаллові острови,5) Палау та 6) Еритрея.

Країни, що розвиваються, характеризуються багатоукладною структурою економіки. В умовах колоніальної залежності продуктивні сили країн набули певну інертність, яка виявилася бар’ єром на шляху їх сучасного економічного розвитку. Галузева структура господарства країн , що розвиваються, має аграрно – сировинний характер. У структурі ВВП цих країн переважає сільське господарство. Ці країни – важливий постачальник сировини на світовий ринок. Гостро стоїть проблема зайнятості (водночас спосіб життя елітної верхівки населення подібний до способу життя розвинутих країн. Усе не відбувається в умовах існування багатоукладного господарства, залежного економічного розвитку, хронічного відставання від світового рівня технологій та продуктивності праці. Країни, що розвиваються відрізняються одна від одної не лише розмірами території, кількістю населення, природними умовами, історичними особливостями розвитку, а й структурою господарства,можливостями науково – технічного потенціалу. Можна виділити доволі багато підтипів цих країн.

Нові індустріальні країни (НІК) Термін « нові індустріальні країни »з’ явився в середині 70 –х р. р. XX ст. Спочатку так називали Республіку Корею, Тайвань, Гонконг і Сінгапур. Цю групу країн часто називають « драконами » або «НІК першої хвилі». За короткий проміжок часу вони посіли важливе місце в міжнародному географічному поділі праці. У 80 –ті роки XX ст. ця група країн поповнилася новими – Бразилією, Мексикою, Аргентиною та Індією. З часом до НІК почали відносити Туреччину, Малайзію, Індонезію і Таїланд, які назвали « НІК другої хвилі». Південну Корею та Туреччину все частіше відносять до економічно розвинених країн. Нові індустріальні країни відзначаються швидкими змінами у структурі економіки, високими темпами зростання ВВП та експорту промислової продукції. За головними макроекономічними показниками НІК очолюють чотири країни: Республіка Корея, Тайвань, Гонконг і Сінгапур. Темпи зростання їх економіки в останнє десятиліття були найвищими у світі – 9-10% на рік.

Країни – експортери нафти з високими прибутками До них належать Бруней, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман,Саудівська Аравія, Габон, Екваторіальна Гвінея, Тринідал і Тобаго. Для них характерні високі темпи економічного розвитку, моногалузева структура ВВП і експорту, а також велика залежність від потреб світового ринку. Економічний розвиток цих країн доволі тісно пов’ язаний з територіальною локацією нафтових ресурсів. У галузевій структурі промисловості провідне місце посідає видобувна промисловість. Великі поклади нафти у цих країнах визначають галузеву структуру як видобувної, так і обробної промисловості. Основну частку ВВП у цих країнах створюють за рахунок продажу нафти на світовому ринку. І хоч ці країни вже стали на шлях індустріалізації, проте вони ще недостатньо використовують свій значний експортний потенціал для розвитку капітало- й наукомісткої обробної промисловості. У країнах Перської затоки відносно невелика частка доходів, отриманих від експорту нафти, йде на потреби розвитку національної економіки, більшу їх частину вивозять на міжнародний ринок капіталів. Тут швидкими темпами формується новий фінансовий центр світу.

Малі островні країни з високими доходами Антигуа й Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Бермудські Острови, Бахрейн, Сейшельські острови. В економіці цих країнах провідне місце посідає сфера послуг, зокрема банківський бізнес і туризм. Сфера послуг є важливою складовою формування ВВП і зайнятості населення. ВНП на одного жителя цих країн коливається від 6 тис. до 12 тис. доларів. У таких країнах, як Барбуда, Сейшельські Острови, третя частина населення зв’ язана з обслуговуванням іноземних туристів. Доходи від туризму у цих країнах дають основну частину їх ВНП. Багамські Острови, Барбадос, Бермудські Острови і Бахрейн у географічному поділі праці виконують функції міжнародних фінансових центрів. За кількістю філіалів зарубіжних банків вони конкурують з Лондоном, Парижем і Цюрихом. Наприклад, на Багамських Островах розташовано 350 філіалів зарубіжних банків.

Найменш розвинені країни (НРК) Ці країни займають 29% території, де проживає 13% населення країн, що розвиваються. Офіційно в статистиці ООН ця група країн була виділена у 1971 р. Згідно з класифікацією ООН, до групи НРК були віднесені країни, характеризувалися трьома соціально – економічними критеріями : ВВП одного жителя не перевищував 100 доларів (у цінах 1968 р.); питома вага обробної промисловості у створенні ВВП була меншою за 10% ; частка письменних серед дорослого населення – меншою від 20%. На початку 70 –х р. р. XX ст., згідно з цими критеріями, в групу найменш розвинених країн увійшло 25 країн. Наприкінці 80 – х років XX ст. їх кількість збільшилась до 42. Статус найменш розвиненої країни давав можливість цим країнам одержувати від міжнародного співтовариства допомогу для розвитку економіки.

У світовій ієрархії рівнів соціально – економічного розвитку НРК займають найнижчу сходинку. Показник ВВП на одного жителя становить менше 500 доларів. Економіка НРК має аграрно – сировинний характер. У сільському господарстві зайнято в середньому три чверті жителів і створюється близько половини ВВП. Тим часом у більшості з цих країн є гострою продовольча проблема. Вони у своїй більшості є експортерами одного – двох видів традиційних сировинних товарів та імпортерами промислових і продовольчих товарів. Для НРК характерні доволі низькі темпи економічного зростання, які у поєднанні з високими темпами приросту населення зумовлюють надзвичайно низький рівень життя.

Згідно з класифікацією ООН, до НРК належать такі країни: Афганістан, Бангладеш, Бенін, Буркіна – Фасо, Бурунді, Бутан, Вануату, Гаїті, Гвінея – Бісау, Гамбія, Джибуті, Екваторіальна Гвінея, Ефіопія, Конго, Замбія, Ємен, Кабо – Верде, Камбоджа, Кірибаті, Коморські Острови, Лаос, Лесото, Ліберія, Маврітанія, Мадагаскар, Малаві, Малі, Мальдіви, Мозамбік, М’ янма, Непал, Нігер, Танзанія,Руанда, Західне Самоа, Сан – Томе і Принсіпі, Соломонові Острови, Сомалі, Судан, Сьерра – Леоне, Того, Тувалу, Уганда, ЦАР, Чад. Боствана була першою країною і поки що єдиною, яку було виключено з цього списку.

Окремо варто розглянути країни планової економіки (т. зв. соціалістичні) До цієї групи країн належать Китайська Народна Республіка (КНР), Корейська Народно – Демократична Республіка (КНДР), Лаос, Соціалістична Республіка В’ єтнам(СРВ) і Республіка Куба. Соціалістичні країни займають 7.8% території земної суші, де проживає 25% населення світу. Соціалістичні країни характеризуються низьким рівнем соціально – економічного розвитку. ВНП на одного жителя тут становить в середньому 14% від рівня США. Куба і КНДР належать до країн із централізованою плановою економікою, а Китай і В’ єтнам будують ринкову економіку, одночасно намагаючись зберегти соціалістичний устрій.