Презентація "Україна у умовах загострення громадянської війни 1919-1920-ті роки. Директорія УНР"

Україна у умовах загострення громадянської війни 1919-1920-ті роки. Директорія УНР

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.14 листопада 1918 р. Павло Скоропадський видав грамоту про федерацію України з Росією (він мав на увазі Росію без влади більшовиків). Відреченням від державної самостійності гетьман розраховував як не на допомогу, то хоча б на прихильність з боку дипломатів Антанти. П. Скоропадський призначив новий уряд Української держави. у якому переважали політики проросійської орієнтації. Ці події прискорили початок антигетьманського повстання.

Голови Ради міністрів ДиректоріїВолодимир Чехівський (26 грудня 1918 року — 13 лютого 1919 року)Сергій Остапенко (11 лютого 1919 року — 9 квітня 1919 року)Борис Мартос (9 квітня 1919 року — 27 серпня 1919 року)Ісаак Мазепа (27 серпня 1919 року — 26 травня 1920 року)В'ячеслав Прокопович (26 травня 1920 року — 10 листопада 1920 року)

Політика Директорії УНР була спрямована на консолідацію українського суспільства. Її лідери намагалися врахувати вимоги політичних партій і суспільні очікування. За коаліційним принципом сформували уряд – Раду Народних Міністрів. Своєрідним компромісом стала політична система УНР, базована на принципі трудових рад, коли своїх представників у владу могли делегувати тільки «працюючі класи».

Зовнішня політика. Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, попри те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.

Серед Директорії розгорнулися дебати щодо моделі державності — європейського чи радянського типу. Формально було досягнуто компромісу (в губерніях і повітах створювати трудові ради, а в центрі — Конгрес трудового народу)."Селянська спілка" й група лідерів М. Галагана підтримали Директорію; меншовики, бундівці й російські есери закликали брати владу без Директори, ліві течії УСДРП і УПСР, члени Бунду вимагали створення радянської влади. Єдність політичних сил існувала лише стосовно Злуки — об'єднання УНР і Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР), але цей союз мав більше ідеологічний, ніж державно-правовий характер. Соборна Україна існувала формально до 16 листопада 1919 р. — надто різним виявилося політико-ментальне середовище обох регіонів, вони мали різний політичний досвід, різні релігійні традиції, зазнавали протилежного зовнішньополітичного впливу.

Надзвичайно складною для Директорії стала проблема формування регулярних збройних сил. Командири нерідко виявляли самоправство, не бажали опановувати новітні методи ведення бою й управління військами. Доводилося постійно здійснювати кадрові перестановки, посилати каральні загони проти бунтівних частин, страчувати отаманів.

16 січня 1919 р. Директорія УНР оголосила війну більшовицькій Росії, що засвідчило країнам Європи принципове відмежування українських соціалістів від російських більшовиків. Напружена боротьба точилася серед прихильників класових та загальнодемократичних принципів будівництва української державності. Було вирішено дотримуватися "трудового принципу". Вибір такої форми влади зумовлений особливістю етносоціальної структури тогочасного українського суспільства, адже в ньому за соціально-класовою структурою в українському суспільстві домінувало селянство. Тому суперечності між етнічно українським селом та інонаціональним містом, українським селянством і чужоземним панством суттєво впливали на ідеологію державотворення доби Директорії. На думку провідників УНР, "трудовий принцип" передбачав владу трудового народу при позбавленні представників експлуататорських класів виборчих прав.

Провідні в Директорії партії — УСДРП та УПСР — залишалися адептами соціалістичного будівництва, але якщо соціал-демократи були прихильниками поступового просування до соціалізму, то есери виступали за якомога швидке перетворення суспільства завдяки реформам, революційним заходам.

Падіння ДиректоріїВ кінці 1918 на початку 1919 років значна територія країни, включаючи Київ, була захоплена більшовиками. Роздані селянам землі вони почали відбирати і передавати в «радгоспи» та сільськогосподарські «комуни». Все селянство було зобов'язане здавати державі всю сільськогосподарську продукцію, за винятком дуже обмеженої норми, залишеної для особистого споживання. Селяни почали усвідомлювати, що на обіцянки більшовицької пропаганди не можна покладатися, і запізно повертати свої симпатії до Директорії. По всій Україні вибухали повстання проти більшовиків, але було вже запізно. У квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії, і станом на весну 1919 року на території України (крім Надзбруччя і західних областей) знову було встановлено радянську владу.

Дякую за увагу!