Презентація "Україна в долі та творчості зарубіжних письменників"

Семибарвна, як райдуга в небесах, -І все ж єдина. Вікова – у горах, зелених лісахІ при долинах…Виноградні ділянки – потонеш, П’янять, як дурман,Хвилі жита – не прози – Поезії океан…Такою бачили Україну письменники різних країн і різних епох.

Україна в доліта творчості зарубіжнихписьменників

Мета: Досягти пізнання старшокласниками краси та величі рідної землі;Розкрити щирі побажання добра, миру, процвітання нашій державі й українському народу у творчості зарубіжних письменників;Розвивати пам’ять й асоціативне мислення, залучати до творчого пошуку;Виховувати почуття патріотизму й національної самосвідомості учнів

Українські сторінки у творчості зарубіжних письменників

Михайло Булгаков

Михайло Булгаков народився 1891 року в Києві. Його батьки знімали будинок на тихій Воздвиженській вулиці. Недалеко знаходилася Воздвиженська церква, де і був хрещений маленький Булгаков

Київ завжди надихав Михайла Панасовича Булгакова. Саме в Києві в Булгакова з'явилося бажання зайнятися літературою. І він поїхав у Москву з твердою рішучістю завоювати своє місце в літературі. Але письменник завждимріяв повернутися в Київ, пройтися по його вулицях, що заспокоювали, коли йому було погано.

Особливе місце у творчості Булгакова займає будинок №13, що на Андріївському спуску. Саме тут оселилися назавжди тіні його героїв. Будинок №13 описаний у романі "Біла гвардія" як будинок Турбіних

До Києва Булгаков більше не повернувся, але серцем завжди залишався у рідному місті. «… какие звезды на Украине. Вот семь лет почти живу в Москве, а все-таки тянет меня на родину. Сердце щемит, хочется иногда мучительно на поезд… И туда. Опять увидеть обрывы, занесенные снегом. Днепр… Нет красивее города на свете, чем Киев».

Анна Ахматова«Памяти М. А. Булгакова» Вот это я тебе, взамен могильных роз, Взамен кадильного куренья;Ты так сурово жил и до конца донес. Великолепное презренье. Ты пил вино - ты как никто шутил. И в душных стенах задыхался,И гостью страшную ты сам к себе впустил. И с ней наедине остался. И нет тебя, и все вокруг молчит. О скорбной и высокой жизни, Лишь голос мой, как флейта, прозвучит. И на твоей безмолвной тризне…

Микола Гоголь

«…мое сердце всегда останется привязанным к священным местам родины…»

Великі Сорочинці, розташовані неподалік від Миргорода на Полтавщині, увійшли в історію як місце народження Миколи Гоголя, бо саме тут, у скромному будиночку повітового лікаря М. Трохимовського, 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року народився майбутній письменник.

Дванадцяти років Гоголя привезли в Ніжин до гімназії вищих наук, яку ще називали ліцеєм. Тут уперше він вийшов на сцену, зігравши роль дуже старого діда, написав п'єсу з українського життя. Ніжин став духовною і творчою колискою письменника.

Не випадково, мабуть, тут встановлено перший пам'ятник Гоголю, створений ще 1881 року талановитим українським скульптором Парменом Забілою, відкрито перший музей Гоголя, зібраний у стінах ліцею студентами Історико-філологічного інституту.

Мріючи про літературну діяльність 1828 року Гоголь поїхав до Петербурга. Тільки ближче ознайомившись з літературним життям Петербурга, начитавшись російських літературних журналів, юний Гоголь зрозумів парадоксальну річ: поки він, корінний українець, писав про Німеччину, якої не знав, росіяни описували «поетичний край» - Україну, якої вони не знали... Звідси й запитання: «Чи знаєте ви українську ніч?»

У листі до матері Гоголь пише, що Петербург цікавиться усім українським. Мати, яка вбачала сенс свого життя в тому, щоб її син прославився, організувала в себе на Полтавщині справжню фольклорну експедицію. Наприклад, у листі від ЗО квітня 1829 р. Гоголь просить її написати «декілька слів про русалок». Одержавши докладну відповідь, юний письменник приступає до роботи над повістю «Майська ніч, або Утоплена», де ми й знаходимо знаменитий ліричний пейзаж української ночі.

Знаете ли вы украинскую ночь?

О, вы не знаете украинской ночи! Всмотритесь в нее. С середины неба глядит месяц. Необъятный небесный свод раздался, раздвинулся еще необъятнее. Горит и дышит он. Земля вся в серебряном свете; и чудный воздух и прохладно-душен, и полон неги, и движет океан благоуханий. Божественная ночь! Очаровательная ночь!

У своїй творчості Микола Гоголь протягом всього життя повертався до теми про Україну. А коли було важко він сам приїздив на свою малу батьківщину. Недаремно, прагнучи стати завкафедрою Київського університету, своєму другу Михайлу Максимовичу він писав: «Туда, туда! в Киев! В древний, в прекрасный Киев! Он наш, он не их! Неправда! Там, или вокруг него, деялись дела старины нашей…»

Тарас Шевченко. Гоголю За думою дума роєм вилітає, Одна давить серце, друга роздирає, А третяя тихо, тихесенько плаче У самому серці, може, й Бог не бачить. Кому ж її покажу я, І хто тую мову Привітає, угадає Великеє слово? Всі оглухли – похилились В кайданах… байдуже… Ти смієшся, а я плачу, Великий мій друже…

Пауль Целан

Чаклун поезії другої половини XX ст., творець «абсолютного вірша» і винахідник «мови оніміння», «сліпуча комета Галлея» і «поет III тисячоліття»

Справжнє ім'я поета — Пауль Анчель. Він народився 23 листопада 1920 р. у німецькомовній єврейській родині. Місце народження поета - Чернівці.

У 1941 році Чернівці окуповують німецько-румунські війська, сім'я Целана потрапляє до єврейського гетто. Події цих років стали трагедійною основою всієї подальшої творчості поета.

Після війни поет опинився у Парижі. В Україну він ніколи більше не повертався, надто тяжкими були його спогади, але у віршах він часто згадує рідні місця.

Чи знає ще хвиля Південного Бугу,Яку тобі, мамо, чинили наругу?Чи відають ще вітряки серед поля,Як серце твоє знемагало від болю?Чи ж ні осокір, ні верба не спроможніРозвіять твій сум, твої думи тривожні?Чи з посохом квітучим ходить ще Бог. Між пагорбів світлих і темних відрог?Чи стерпиш, матусю, як в давні роки,Ці тихі, німецькі, болючі рядки?

Люблю, Вкраїно, я тебе, як матір син. Ти вічно в пам'яті моїй,В житті моїм. Нестимеш пісні чарівної весноплин.

Шолом-Алейхем

У Переяславі народився класик єврейської літератури Шолом-Алейхем (що в перекладі означає «мир вам»). Справжнє прізвище, ім'я, по батькові — Рабинович Шолом Нохумович. Вибір псевдоніма був невипадковим, адже твори Шолом-Алейхема – повісті, романи, новели, оповідання, п'єси – із щирою посмішкою йдуть до читачів, як слова вітання і доброзичливості.

Брат письменника Вольф Рабинович пише, що молодий Шолом-Алейхем "виявив великий інтерес до українського фольклору і української поезії". "Коли я писав мої вірші,- розповідав Шолом-Алейхем,- я ... шукав "Кобзаря", цю пісню пісень Шевченка... Я ладен був віддати що завгодно і скільки завгодно, і ось тепер бачу, що заплатив би найвищу ціну навіть за одну його “Катерину”.."

Письменник добре знався і спілкувався з видатними українськими діячами культури, своїми сучасниками – письменником Михайлом Коцюбинським, композитором Миколою Лисенком та іншими.

Більшість подій, про які пише Шолом-Алейхем, відбуваються в Україні. Проте українські міста та їх населення у творах Шолома-Алейхема відіграють роль декорацій. У листі до російського письменника Л. Толстого Шолом-Алейхем писав: “Я – єврейський народний письменник”. Адже Шолом-Алейхем, життєрадісний філософ, товариш знедолених і скривджених, прийшов в єврейську літературу саме тоді, коли це було необхідно.

“Письменник, народний письменник, художник, поет, справжній поет є для свого часу, для своєї доби своєрідним свічадом, в якому відбиваються промені життя, як в чистому джерелі – промені світлого сонця. Між народом і письменником існує міцна, вічна спілка, тому кожен такий письменник є для свого народу і слугою, і жерцем, і пророком, поборником правди і справедливості, тому кожен народ любить такого слугу Божого, жерця, пророка, борця, який втішає народ в його горі, радіє його радощам і висловлює його мрії ”

13 травня 1916 року Шолом-Алейхем помер у Нью-Йорку. Його поховали у чужій землі, згідно із «Заповітом»: «Хай мене поховають не поміж аристократів, вельмож чи багатіїв, а серед звичайних людей, робітників, разом зі справжнім народом, щоб пам'ятник, який згодом спорудять на моїй могилі, прикрасив непоказні надгробки навколо мене, а непоказні могили прикрасять мій пам'ятник, як простий і чесний народ за мого життя був окрасою свого народного письменника».

Їх доля завела на Україну

Олександр Пушкін

«…Пушкін для України був, є і вічно буде» (П. Г. Тичина)

Він ще дописував першу велику поему „Руслан и Людмила": На крыльях вымысла носимый Ум улетал за край земной; И между тем грозы незримой Сбиралась туча надо мной... А уряд Олександра І вже збирався вислати його з столиці. В чому ж провина молодого поета?

„Пушкина надобно сослать... Он наводнил Россию возмутительными стихами. Вся молодежь наизусть их читает", — сказав розгніваний імператор.

6 травня 1820 року Пушкіна вже мчала кур'єрська поштова трійка з Петербурга на Україну — в Катеринослав. Добрянка, Борова, Буровка, Роїще і Чернігів були першими українськими станціями, де поет, поки йому перепрягали коні, прислухався до нової мови, придивлявся до нових людей, до їх побуту. Тут уперше Пушкін побачив оспіваний поетами Дніпро…

Геній російської поезії, царською волею змушений був познайомитись з багатьма українськими містами, але всім серцем закохався в історію України, її традиції, звичаї, в її природу, що знайшло відображення в його творчості.

Саме наша земля надихнула поета на створення таких творів: “Кавказский пленник”, “Полтава”, ”Бахчисарайский фонтан”, “Братья-разбойники”, і почав писати “Евгений Онегин”.

Тиха украинская ночь. Прозрачно небо. Звезды блещут. Своей дремоты превозмочь. Не хочет воздух. Чуть трепещут. Сребристых тополей листы…

Памяти А. С. Пушкина. Поклон тебе, поэт! А было время, гнали. Тебя за речи смелые твои,За песни, полные тревоги и печали,За проповедь свободы и любви. Прошли года. Спокойным, ясным взором. История, взглянув в былые времена,Ниц пала пред тобой, покрыв навек позором. Гонителей суровых имена... А ты пред нами здесь один царишь над троном,Тебе весь этот блеск восторженных очей,Один ты окружен бессмертным ореолом. Неугасающих лучей!

Оноре де Бальзак

«Україна — безмежне поле, царство хліба на благодатному чорноземі, який не треба удобрювати, а лише — засівати. Такі ж привітні, щедрі, як земля, хлібороби», - писав автор «Людської комедії». Але причарувала видатного французького письменника до себе наша землячка Евеліна Ганська, володарка маєтку у Верхівні.

Захоплюючою є історія кохання Бальзака і Евеліни Ганської. У 1832 р. письменник отримав листа, що надійшло з Одеси за підписом «Іноземка». Авторка послання була багата польська поміщиця Евеліна Ганська. Письменник почав листування з жінкою, а згодом зустрівся з нею у Швейцарії. Ганська була вродливою вельможною жінкою. Між письменником і нею зав'язались дружні стосунки, які невдовзі переросли в справжнє кохання.

«Я побачив малий Лувр, грецьку святиню, позолочену призахідним сонцем, що височіла над долиною, третьою долиною по дорозі від кордону», - таке залишив нам враження про село Верхівня Оноре де Бальзак.

В 1850 році Бальзак за 5 місяців до смерті повінчався з Евеліною в Бердичеві

Райнер Марія Рільке

Орфей ХХ століття, непересічний австрійський письменник Райнер Марія Рільке про Україну дізнався з вуст коханої, чарівної жінки Лу Андре Саломе, а побачивши нашу країну, полюбив її назавжди. Земля без меж, вітри, рівнини,Лісів там тіні старовинніЙ незмірна неба височінь. Пливуть тобі назустріч селаІ знов зникають вдалині,Немов прожиті щойно дніЧи пісня дзвонів невесела.

"І ось нарешті я побачив. Північний Рим, татарське місто з трьомастами церквами, багатствами Лаври і Святою Софією... А навкруги — українське степове безмежжя. Зовсім не зайве ще хоч раз на це подивитися". Такою побачив Україну Райнер Маріє Рільке у 1900 році.

Рільке зустрів в Україні дивних людей — кобзарів, перед якими схиляв голову. І тоді народився рядок: "Пригорнись душею до Вкраїни..."

Київ — то "місто, близьке до Бога". Тут Рільке відкрилася "одвічна руська сутність", насамперед пам'ятки давньої культури. Зацікавившись тоді «Словом о полку Ігоревім», Рільке переклав його у 1902—1904 рр.

Твори української тематики: «Як старий Тимофій співав помираючи», «Пісня про Правду». Відвідини Лаври спричинили появу книги «Книга прощ». У вірші «Буря» поет оспівує Мазепу. Українські мотиви лунають і в «Книзі картин». Образи українських козаків зустрічаються в «Гетсиманському саді».

Адам Міцкевич

«Найбільший поет польської нації і один із найгеніальніших людей, яких видало людство".Іван Франко"Країна розкоші прослалась підо мною, вгорі - блакить ясна, тут - лиця чарівні", - писав про Україну Адам Міцкевич.

25 січня 1825 року він виїжджає з Петербурга у місто Одесу, де на нього чекає посада вчителя ліцею Рішельє. На шляху до Одеси поет зупинився в Києві. "Я здоровий.Їду з півночі на другий кінець Європи в доброму настрої. Сьогодні, 5 лютого, був у Києві. Мені сподобалося стародавнє українське місто. Я оглянув Лавру та інші визначальні місця".

Адам Міцкевич закохався в українську мову: "Я був вражений українською мовою. Українські простори є столицею ліричної поезії". Все своє життя А. Міцкевич згадував Україну: Чи на Вкраїні б я ту липу упізнав,Що сотню панночок і сотню хлопців бравих. Ховала в холодку при танцях і забавах,Як вечір побивав блакитноводну Рось? – читаємо в поемі "Пан Тадеуш".

В Україні він залишався понад дев'ять місяців, постійно цікавлячись суспільним і культурним життям, фольклором та історією. Тут було написано більшість його сонетів, в тому числі «Кримських», балада «Воєвода», «Дозор».

У грудні 1825 року під час перебування у Харкові, поет познайомився з відомим українським письменником П. Гулаком-Артемовським, який потім зробить переспів польської балади "Пані Твардовська" українською мовою.

«В Україні я вперше побачив гори і скелі, про які знав лише з книжок. Ця новизна мене завжди полонила. Величні гори й похмурі провалля між ними, які переходили в рівнину. Замріяні ліси й гаї вражали. Згодом ще не раз зі щемом у серці згадуватиму їх».

Українська темау творчості зарубіжних письменників

Віктор Гюго, Джордж Байрон, Олександр Пушкін і Ференц Ліст - що їх об'єднує?» І Віктор Гюго і Джордж Байрон, і Олександр Пушкін цікавилися українською історією.

І хоча ці видатні постаті представники різних культур – французької, англійської та російської – їх об'єднує спільне бажання продемонструвати свій власний погляд на діяльність блискучого державного діяча Івана Мазепу. ”Мазепа” – так називаються поеми Байрона і Гюго. У Пушкіна Мазепа серед героїв поеми “Полтава”.

Під час своєї подорожі 1847 року Ференц Ліст дав концерти у багатьох українських містах. Саме тут на теми українських народних пісень «Ой, не ходи,Грицю» та «Віють вітри, віють буйні» він написав п'єси для фортепіано «Українська балада» і «Думка». Протягом свого життя Ф. Ліст написав шість творів, присвячених гетьману Івану Мазепі.

Олександр Купрін

Навесні 1893 Купрін їде до Києва, де співпрацює в київській щоденній пресі, а потім у житомирських, одеських газетах.

Ось яким запам’ятав його співробітник газети «Жизнь и искусство»: «Однажды в нашу редакцию явился совсем еще молодой человек, с девственным пушком вместо усов и бороды, в кургузом пиджачке, и предложил свой рассказ. В оставленной им вещи сразу почувствовалось недюжинное дарованье, и когда автор пришел на другой день за ответом, ему был оказан самый теплый прием, после чего он стал постоянным сотрудником. Это был А. И. Куприн, незадолго до того поселившийся в Киеве.

Якщо ми уважно перечитаємо такі відомі речі Купріна, як «Молох», «Олеся», «Гамбрінус», «Яма», «Поєдинок», «Лістригони», то, безумовно, побачимо в них дуже точно і художньо яскраво відтворені картини реального життя різних регіонів України (Волинь, Київ, Донбас, Поділля, Одеса, Крим...).

«В учители жизни я не гожусь. Для многих людей я просто добрый товарищ и занятный рассказчик, вот и все».

Найрізноманітніші куточки нашої Вітчизни надихали на творчість майстрів слова. В їхніх безсмертних творах – щирі побажання Україні. Дзвенять вони багатьма мовами світу і линуть над землею, немов білі лелеки, що несуть на своїх крилах мир і дружбу.

Дніпро у хмаринах гаїних До київських гір поспіша,Безсмертна, живи, Україно,Як пісня, як серце й душа!Хай вище виросте пшениця,Хай глибшає Дніпрове дно!Не розділяють нас границі,Бо ми побратані давно!Невичерпно хай струменить материнства джерело,Щастям нових поколінь. Повниться твоя родина…Я цілую з далини твоє ненине чоло,Україно, світе мій, рідна серцю Україно!Линь же в завтра лебединоІ співай натхненно,Україно, Україно,Люба наша нене!

Дякую за увагу!