Презентація "Українська мода – спадщина та сучасність"

Частина 2. Українська мода – спадщина та сучасністьІсторія моди – від давнини до сучасностіРозробила: Сухно Олеся Михайлівна

Частина 2. Українська мода – спадщина та сучасність У народі кажуть: «Нове – це давно забуте старе». З плином часу людство повертається до забутих традицій життєдіяльності. Особливо, таку тенденцію можна прослідкувати у моді. Щосезону дизайнери одягу дивують нас новими колекціями. Проте, у кожній з них є «нота» забутого минулого.

Київська Русь (IX–XIII ст.) За часів становлення та розквіту української держави князі мали «домашній» одяг та одяг «на люди». Удома княжичі носили довгу сорочку з червоною вишивкою навколо горловини. Обов’язково сорочку підперезували тканинним чи шкіряним ременем. Під сорочку одягали полотняні штани-порти. Коли виходили до людей, додатково одягали свиту, туніку і плащ. На ноги взували оздоблені візернуками чо́боти. Також чоловіки обов’язково носили шапку, яка мала різну форму. Сільські чоловіки теж носили довгу сорочку, але з дешевшого полотна. Підв’язували її поясом. На ноги одягали шкіряні постоли́ чи плетені личаки́. Княжичі в парадному вбранні ХІ ст. Юнаки-городяни ХІІ ст.

Київська Русь (IX–XIII ст.) Княжні у той час також носили сорочку, але вона була довшою від чоловічої. Заміжні жінки поверх сорочки вдягали паньо́ву – незшиту спідницю, а незаміжні дівчата – занаві́ску. Верхній одяг у княгинь був однаковий з чоловічим – це парадна туніка, далма́тик, мантія поверх далма́тики. Незаміжні дівчата носили волосся розпущеним або заплітали у косу. Заміжні жінки прикривали волосся пово́йником, а поверх нього надягали у́брус – хустка-рушник. Взувалися дівчата у лапті, по́ршні, чо́боти та череви́ки. Жіночий одяг у різних верствах відрізнявся лиш використаною тканиною чи оздобленням. Княжна у святковому вбранні ХІІ ст. Парадно-церемоніальне вбрання княгині ХІІ ст. Полянка у святковому вбранні

Козацька доба (XV–XVIII cт.) У цей історичний період люди із вищого класу прагнули чим більше виділитися у суспільстві. Тому, натхнені Заходом, українські феодали поверх сорочки одягали жупа́н з кольорової тканини, який оздоблювали хутром чи шовком. Жупа́н підперезували поясом. На голові носили шапку, форма якої різнилася від статусу. На ноги взували чо́боти чи череви́ки. Чоловіки у селі носили сорочку та штани-шаровари, які підв’язували поясом. На ноги взували шкіряні постоли́. Жінки феодалів у той час любили похизуватися своїми нарядами. Вони вдягали батистову сорочку, розшиту перлами. Поверх неї вдягали сукню з відкритим декольте та кунту́ш. Голову прикривали очіпком та беретом. У селі дівчата носили довгу сорочку. На пояс жінки зав’язували запа́ску чи пла́хту. Взували дівчата постоли́ чи чо́боти.

Правобережна та Лівобережна Україна (XVIII–XIX ст.) Тоді території України знаходилися під керуванням двох держав – Російської Імперії та Речі Посполитої. Цей поділ вплинув і на культурні цінності українців. Так, «ясновельможі» на Правобережній Україні одягали яскраво-червоні кунту́ші чи жупа́ни. На голову чоловіки одягали шапки з дорогоцінним хутром. Сільські чоловіки одягали народне вбрання, яке відрізнялося від місця проживання. Жінки з вищого класу дозволяли собі сорочки з дорогих тканин, шовкові спідниці та шуби. Також не забували про прикраси – коралеве намисто та дукач, прикрашений рубінами й сапфірами. Українське вбрання XVIII – XIX ст.

Правобережна та Лівобережна Україна (XVIII–XIX ст.) На Лівобережній Україні мода зазнала впливу правління Петра І, який спрямував свої сили до досягнення «європейських стандартів». Панська сорочка шилася із атла́су та вишивалася шовком, сріблом і золотом. Її заправляли у шаровари яскравих кольорів. На сорочку одягали дорогий жупа́н, якого підперезували перським чи «слуцьким» поясом. Зверху одягався кунту́ш або опанча́. На урочистості одягалася шуби чи «ферзі». На ноги взували кольорові сап’янові чо́боти. Жінки одягали поверх сорочки керсет чи «ко́хту» (плечовий одяг), «простьобані» спідниці, свиту. Українське вбрання XVIII – XIX ст.

Початок XХ століття. Моделі Надії ЛамановоїМоделі Олександри Екстер. Сукні косого крою 1930 р.р. Початок ХХ століття в Україні вирізняється вишуканістю та витонченістю образів. Проте, вже до 30-х років стиль зміниться на простоту та практичність крою. Жінки зняли корсети, чоловіки вдягли більш бізнесові костюми. Емансипація жінок у 1940-х додає в їх одяг чоловічих рис. У ці роки в моду входять підплечники. Водночас воєнні дії провокують зупинку більшості заводів. Від дефіциту жінки перешивали та латали одяг власноруч, щоб все ж залишатися привабливими. У післявоєнні роки в Україні, як і в інших країнах СРСР, одяг був одноманітним та «сірим». Це спровокувало появу так званих «стиляг», які любили одягатися яскраво та незвично. Галицька мода 1920-30 р.р., справа – модельні ескізи Святослава Гординського

В Україні існувало тоді два центри високопрофесійного виготовлення нових моделей одягу  – є  будинки моделей у Києві (з 1944 року) та у Львові (з 1952 року). Саме тут вперше було поставлено завдання створювати не тільки зразки для масового фабричного виробництва, але й сучасні актуальні моделі. Моделі Т. Забанової (Київский будинок моделей одягу) виконані з використанням ажурної української вишивки (сукня з рожевого льону) та ткацтва (спідниця на ескізі) ​50–ті роки XХ століття Одним з найбільш популярних модних силуетів 50-х років був так званий «віночок квітки» з тонкою талією і пишною спідницею. Так з’явились на вітчизняному подіумі елегантні орнаментальні спідниці, схожі на українські андараки та літники, виконані з ексклюзивних тканин. Виготовлення цих тканин першими налагодили в Львівському будинку моделей, створивши спеціальний цех художнього ткацтва та запросивши до нього майстрів з карпатського Косова, відомого старовинними текстильними традиціями.

Середина XХ століття Київський будинок моделей одягу (КБМО) налагодив співпрацю з шовковими комбінатами, де виготовляли натуральний та штучний шовк (КШК та ДШК у Києві). Невеликі партії тканин з друкованим малюнком за українськими мотивами створювалися спеціально для конкретних колекцій виставкового одягу. Але, все ж таки, головним засобом підкреслити національну самобутність була ручна вишивка. Причому практикувалась як вишукана ажурна вишивка по шовку та льону, так і рельєфна по во́вняним тканинам. Моделі Л. Шейнбаум (КБМО): ошатні жіночі комплекти, які складаються з сукні та легкого пальто. Моделі Київського будинку моделей одягу

Середина XХ століття Слід зазначити, що світова повоєнна мода існувала в умовах жорстко́го стилістичного диктату. Її головними ознаками були певні силуети, форми та крій, орієнтовані на створення класичного жіночного образу  – так званого New Look. Порушити цю вимогу означало відійти від актуальних трендів. Моделі художників Київського будинку моделей одягу: Л. Шейнбаум, Н. Калашникова, А. Гладковьська, В. Григор’єва. Майстри вишивки: О. Цибенко, Л. Палієнко, А. Шкарупило Українські модельєри показали вміння не тільки декорувати сучасну форму одягу національним орнаментом, але й вдало синтезували елементи традиційного українського крою з модним образом. Майстерність творців української моди була визнана та високо оцінена на виставках і показах 50-х років на батьківщині та за кордоном: у Празі, Марселі, Познані, Пловдиві, Брюсселі.

У 1970-х запанував плюралізм стилів – у світі стали популярними класичний, спортивний, романтичний образи. Поряд із ними в Україні, як і в усьому СРСР, набув популярности фольклорний («народний») стиль. Фольклорний стиль сприяв масовому рукоділлю: вишивці, макраме, в’язанню гачком і на спицях, печворку, аплікації. Вишивкою почали оздоблювали блузи, сорочки, сукні. 60-ті–70-ті роки XХ століття. Герц Мепен поруч з колекцією, оздобленою вишитими тризубам, 1960-70-ти р.р. Студентський курсовий проєкт повсякденного жіночого одягу за мотивами українського народного костюму. Львів, 1960 р. Святкова сукня в етностилі. Львів, 1960 Жіночий ансамбль за народними мртивами. Київський будинок моделей одягу, 1960

80-ті роки ХХ століття Заслужена діячка мистецтв, художниця-модельєрка, педагогиня – Алла Борисівна Дутковська своїм новаторством у проектуванні сценічного естрадного національного костюма «одягнула» українську пісню і породила справжній бум в Україні. Вона ввела творчі мотиви багатої буковинської традиції у сценічний одяг для вокально-інструментальних ансамблів «Смерічка», «Червона рута», «Черемош». Образи їхніх солістів стали символами української естради й мали чималий вплив на сценічну моду 1970–1980-х років. Алла Дутковська – та, що «одягнула» українську пісню. Лев та Алла ДутковськіЕскіз костюму «Писанка». 1983 рік. ВІА «Смерічка» у костюмах комплекту «Зачаруй». 1979 рік

Мода — це історія, а український одяг — це наша неписана, але вишита історія. Він говорить про те, що нас не зламати. Ми зберігаємо свої узори, бо знаємо: поки жива нитка спадщини, жива і наша нація. Сучасність: світове визнання та стійкість! Після 1991 року українська мода стрімко почала наздоганяти світ. Нова хвиля – сьогодні українські дизайнери активно використовують етнічні елементи (вишивку, крій) у сучасному одязі, що стало глобальним трендом.

Використані джерела: Вбрання Київської Русі. Зінаїда Васіна https://www.book-on-demand.com.ua/product/vbrannya-kyyivskoyi-rusi-zinayida-vasina. Національна історична бібліотека україни Ніколаєва Т. Український костюм. Надія на ренесанс / Т. О. Ніколаєва. - Київ : Дніпро, 2005. - 317 с. https://nibu.kyiv.ua/exhibitions/321/Burda, гіпі, стиляги: радянська мода в Україні https://localhistory.org.ua/texts/statti/burda-gipi-stiliagi-radianska-moda-v-ukrayini/Актуальна мода 1950-х: український нью-лук https://uamodna.com/articles/aktualjna-moda-1950-h-ukrayinsjkyy-njyu-luk/https://uainfo.org/blognews/1491211094-z-istoriyi-ukrayinskoyi-modi-hh-stolittya-foto.html