Презентація: "УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ на волі сторожі".

УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯНА ВОЛІ СТОРОЖІ

Українці мусять безкомпромісно боротися... Свободи ніхто не подарує.2 Роман Шухевич:

З погляду української історії, боротьба УПА стала переломним етапом розвитку українського визвольного руху ХХ століття, логічним продовженням попередніх його періодів: національного відродження початку сторіччя, національної революції 1917–1921–х рр., підпільної збройної боротьби УВО та ОУН 1920–1930–х. В свою чергу, боротьба УПА стала основою для розвитку наступних періодів визвольного руху – дисидентського 1960–1980–х, масового національно–демократичного руху кінця 1980–х – початку 1990–х і зрештою завершальної події в цьому процесі – здобуття незалежності України 24 серпня 1991 року.

Навіть після 1991 року історія УПА залишається для українців джерелом для натхнення у відстоюванні українського та демократичного характеру відновленої держави. Повстанські червоно–чорні прапори були невід'ємним елементом масових громадських акцій від початку 1990–х до Євромайдану 2013–2014 р., а повстанське вітання "Слава Україні! Героям слава!" нині стало фактично офіційним.

Українська повстанська армія (УПА) – військово-політичне формування, що діяло на території України в 1942–1956 роках. Метою створення УПА було об’єднання розрізнених збройних груп націоналістів під керівництвом ОУН(б). Своїм головним завданням УПА декларувала створення національної української армії для відновлення незалежної Української держави і підготовку повстання після того, як комуністичний СРСР і нацистська Німеччина виснажать одне одного у кровопролитній війні.

УПА виступала за створення самостійної соборної Української держави, яка мала включати в себе всі етнічні українські землі. Часом заснування вважають 14 жовтня 1942 року, а одним із останніх боїв УПА з військами НКВС був бій із метою заблокувати радянські військові колони до Угорщини для придушення антикомуністичного повстання 1956 року. За деякими даними, все ж останній бік вояки УПА дали аж в 1967 році.

Із травня по листопад 1943 року головним командиром УПА був Дмитро Клячківський, з 1944 по 1950 рік – Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рік – Василь Кук. Для УПА була характерна партизанська тактика, все озброєння було трофейним – німецьким, радянським, угорським та австрійським (ще з Першої світової війни). Окрім українців, у складі УПА воювали євреї, росіяни та бійці інших національностей. УПА воювала на два фронти – проти нацистської Німеччини і згодом проти радянської влади, а діяльність УПА визнавали антинімецьким повстанням німецькі окупаційні керівники, зокрема Еріх Кох. Напади частин УПА на німецькі військові підрозділи, як випливає з німецьких документів, тривали до серпня 1944 року, про збройний конфлікт німців і УПА свідчать і звіти радянських партизанів. Роман Шухевич

Радянська пропаганда очорнювала УПА як структуру, що співпрацювала з нацистською Німеччиною. У Росії УПА визнали екстремістською організацією рішенням Верховного суду у 2014 році. У Польщі теж переважає негативне ставлення до УПА. У 2016 році парламент Польщі кваліфікував дії солдатів УПА проти польського населення на Волині як геноцид. Ставлення до УПА в українському суспільстві, яке після здобуття незалежності коливалось між позитивним (борці за незалежність) і негативним («німецькі колаборанти»), після Революції гідності почало переважати визнання заслуг УПА.

Українська Повстанська Армія була суто добровольчим формуванням. Мартирологи та списки осіб, які входили до лав українського визвольного руху, свідчать, що в її лавах були насамперед хлопці та дівчата з навколишніх сіл і містечок, які добровольцями зголошувалися до українського війська. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.

Хто ж були ці люди?Абсолютна більшість із них — це звичайні сільські жителі різного віку, які несли на собі основний тягар підтримки збройного руху. Вже тоді діяв наш волонтерський рух!В кадровому складі УПА рядові вояки теж переважно були жителями сільської місцевості. Вони належали до відділів, які оперували в їх рідних околицях. Більшість — віком 18–28 років, з початковою чи неповною середньою освітою, позапартійні, участь в УПА для них була першим військовим досвідом.

Дещо інша картина вимальовується при аналізі командного складу УПА: тут уже значно більше містян із середньою чи неповною вищою освітою. Більшість із них були членами ОУН, мали досвід громадської діяльності в молодіжних парамілітарних організаціях (як наприклад «Пласт»). Їх середній вік — 30–35 років, вони переважно мали досвід військової служби (Дружини український націоналістів, Червона армія, польська армія).

Передумови...30 червня 1941 року Національні збори у Львові проголосили Акт відновлення Української Держави, створення уряду – Українського державного правління під орудою Ярослава Стецька і почали розбудову Української національно-революційної армії (далі – УНРА). Акт 30 червня спирався на державотворчу традицію УНР і ЗУНР. Керівництво нацистської Німеччини зажадало відкликати Акт. Українські націоналісти відмовилися, через що сотні оунівців опинилися за ґратами або в концтаборах. 5 липня 1941-го в Кракові затримали Степана Бандеру. До кінця 1944 року він перебував в ув’язненні. Степан Бандера

Незважаючи на переслідування, похідні групи ОУН (б), що вирушили вглиб України, проголошували Акт відновлення Української Держави в містах, активно розбудовували там український державний апарат. Протягом серпня–вересня 1941 року окупанти розігнали українські органи місцевого самоврядування та провели масові арешти активістів. До кінця року німецькі спецслужби ув’язнили до 1,5 тисячі бандерівців.

У вересні того ж року Провід ОУН(б) на першій конференції постановив перейти в підпілля й почати відновлювати організаційну мережу. Заарештованого Бандеру заступив Микола Лебідь. Націоналісти почали готуватися до силового протистояння з вермахтом.

Створення…Увесь 1942 рік оунівці присвятили підпільній пропагандистській боротьбі проти нацистів і їхніх союзників. Згодом для захисту місцевого населення від окупаційного свавілля почали створювати збройні загони. В жовтні на спеціальній військовій конференції ОУН було ухвалено рішення про початок творення повстанських відділів, які згодом отримали назву Українська повстанська армія.

Регіоном, де почала діяти УПА, cтала Волинь, оскільки там були:сприятливі природно-географічні умови (великі важкодоступні лісові масиви);високий рівень національної свідомості населення (підпільна мережа ОУН тут нараховувала кілька тисяч учасників);зосереджені сили радянського партизанського руху. Досі вважається, що територія діяльності УПА обмежувалася Галичиною і Волинню. Однак, це далеко не так. Ця територія доходила аж до Київщини. Українська повстанська армія діяла на території Житомирської сучасної області, також — частини Вінницької, Тернопільської області, Поділля і Київщина, значна частина — аж до Чорнобиля доходила Українська повстанська армія. А Організація українських націоналістів діяла по всій території України, навіть в Криму — в кожному великому українському місті була і навіть в селах діяла ОУН. З 1941 року похідні групи з території Галичини рухаються на Південь і схід України. Головна їхня мета — це було залучення місцевого населення до Організації українських націоналістів, а на території сучасного Донбасу діяла розгалужена сітка ОУН аж до 1956 року.

Структура. Українська повстанська армія вважала себе фундаментом збройних сил Української Самостійної Соборної Держави і тому структурувалася за зразком регулярних армій. Організаційна структура УПА була проста, але водночас достатньо гнучка, щоб можна було ефективно розподіляти людські та матеріальні ресурси. Неодмінною частиною для держави повинно було бути військо, і якраз у форматі військової організації. Перед тим, як було створено УПА, була УГВР — "Українська головна визвольна рада", такий партійний орган, який ставив собі за мету створення Української повстанської армії в умовах війни.

Українська повстанська армія вважала себе фундаментом збройних сил Української Самостійної Соборної Держави і тому структурувалася за зразком регулярних армій. Організаційна структура УПА була проста, але водночас достатньо гнучка, щоб можна було ефективно розподіляти людські та матеріальні ресурси.

Українська Повстанська Армія поділялася на групи (їх було три), а ті, своєю чергою, на округи. Основною ж тактичною одиницею УПА була сотня. Із сотень утворювалися курені по 300–800 осіб. Під час складних операцій сотні діяли в складі куренів. Іноді курені формували оперативну групу для здійснення масштабних окремих завдань. Сотня складалася з трьох чот, до складу яких входили три (інколи чотири) рої. Рій у вишколених бойових сотнях налічував 10–12 вояків, озброєних одним легким кулеметом, двома–трьома автоматами та рушницями.

Від 1944 року збройна боротьба УПА охопила Надсяння та Холмщину. Таким чином було завершено формування територіальної структури УПА, яка діяла на території сучасних Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Черкаської, Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської областей, східних землях Підкарпатського та Люблінського воєводств Польщі.

Вороги…Розбудова армії відбувалася в умовах протистояння з ворожими силами на антинацистському й антирадянському фронтах. Антинімецький фронт повстанці “відкрили” 7 лютого 1943 року нападом на комендатуру міста Володимирця на Рівненщині. Протягом тієї весни загони УПА захопили велику частину районів генерального округу “Волинь – Поділля”. Керівник округу Генріх Шене 30 травня змушений був визнати, що “у руках німців тільки територія уздовж шосе та залізниць”.

Галичину антинацистська боротьба УПА охопила із середини літа 1943-го. 10 жовтня окупанти змушені були запровадити надзвичайний стан, що передбачав розстріли заручників. До кінця квітня 1944 року УПА контролювала 40 сіл Бібрського, Перемишлянського, Бережанського, Рогатинського повітів. Столицею цієї “республіки” стало село Дусанів.

Навесні 1943 року значно загострилося польсько-українське протистояння. Для польських політичних сил стратегічною метою було відновлення Речі Посполитої у довоєнних кордонах. Представники ж Українського визвольного руху вважали західноукраїнські терени невід’ємною частиною Української держави. Жодна зі сторін не могла поступитися інтересами, тому переговори закінчувалися безрезультатно. Це спричинило криваву війну, третій, за визначенням керівництва УПА, “непотрібний” фронт. Його учасниками були військові формування обох підпільних рухів: УПА й Армії Крайової (АК). Конфлікт часом набував характеру селянської війни (особливо на Волині в 1943 році), в якій питання політичного характеру відігравали вторинну роль.

У першій половині 1944 року для демонстрації контролю над Західною Україною польське підпілля розгорнуло операцію “Буря”. Українські повстанці намагалися завадити цьому. В окремих регіонах дійшло до тривалих боїв, які припинилися тільки з переходом радянсько-німецького фронту. Останньою ареною конфлікту між українським і польським підпіллям стали терени Надсяння, Холмщини, Підляшшя та Лемківщини, де мешкало українське населення. У січні 1945-го ті землі звільнено від нацистів та їхніх союзників. Навесні того ж року між обома сторонами було домовлено про перемир’я. Згодом дійшло навіть до співпраці між ними. Найвідомішою стала спільна атака нових союзників на містечко Грубешів у травні 1946 року.

Підрозділи УПА змушені були воювати також із радянськими партизанами, які мали сприяти поверненню в Україну комуністичного режиму. Бої та сутички повстанців із ними тривали постійно на тлі боротьби проти німецьких окупантів. Часто це виливалося у справжні лісові баталії. Наприклад, протягом 25–27 липня 1943 року два курені УПА з великими втратами витіснили з Кременецьких лісів на Волині радянський загін імені Михайлова.

У Галичині протягом серпня–вересня 1943 року відбулися бої між УНС і Сумським партизанським з’єднанням, яке поверталося із Карпатського рейду. На початку жовтня 1943 року ВО “Заграва” і “Турів” змусили Чернігівсько-Волинське з’єднання відступити на білоруські землі. Однак у січні 1944 року І Українська партизанська дивізія розгромила базу УПА “Січ” поблизу Володимира-Волинського. Повстансько-партизанське протистояння тривало до останніх днів нацистської окупації України.

Перед поверненням радянської влади керівництво ОУН і УПА намагалося об’єднати українські політичні сили. У липні 1944 року було створено Українську головну визвольну раду (далі – УГВР) як верховний політичний орган керівництва визвольною боротьбою. Підпільний парламент воюючої України очолив колишній представник Центральної Ради – революційного парламенту Української Народної Республіки – Кирило Осьмак. До середини 1944-го сформувалася потужна база для подальшої боротьби проти сталінського режиму. Різні течії визвольного руху було об’єднано під спільним проводом, а УПА досягла піку розвитку й чисельності (30–40 тисяч бійців). Це дало змогу ще понад 10 років протистояти радянській системі. Кирило Осьмак

Після вигнання нацистських окупантів з України головним ворогом УПА знову радянська влада. Виснаження повстанських загонів і людські втрати спонукали до зміни тактики. У регіонах, де визвольний рух був найбільше знесилений, повстанські загони демобілізували та перевели на конспіративно-підпільні методи. Дрібні повстанські групи нападали на установи влади, здійснювали диверсії на лініях комунікацій. Таким чином підпільники перешкоджали закріпленню режиму на місцях.

Повоєнна історія... Протягом перших повоєнних років повстанці перейшли від наступальних до оборонних дій. Розпочалося розформування сотень і куренів на підвідділи з переведенням їх у збройне підпілля. Після блокади 1946 року сотні та курені УПА діяли тільки в смузі Карпат та на Закерзонні. Однак на кінець 1949 року їх також було розформовано або демобілізовано. Надалі функціонував лише Головний військовий штаб. Бойові акції, що проводили виключно полівки ОУН і Служби безпеки, були спрямовані на послаблення впливу радянської влади, боротьбу з агентурою і проти створення колгоспів. Для цього організовувалися диверсії, засідки, саботаж і велася пропагандистська робота.

У вересні 1949 року Головний командир УПА Роман Шухевич оголосив про демобілізацію останніх відділів армії, переведення вояків у нелегальну збройну мережу. Спілка зосередилася на антирадянській агітації, диверсіях, актах саботажу, замахах на військових, представників влади, комуністичних партійних активістів. Головними завданнями підпілля того часу були пропаганда й утвердження в суспільстві ідеї незалежності. Тому провідне місце в структурі визвольного руху зайняла референтура пропаганди, що поширювала ці переконання, а також Служба безпеки, що мала гарантувати захист цієї роботи.

У 1947 році після акції “Вісла”, коли українське населення східних теренів повоєнної Польщі виселено вглиб Польщі і розпорошено там, відділи УПА припинили на тих землях діяльність. Частина сотень перейшла кордон із УРСР, а сотні “Бурлаки”, “Бродича” та “Громенка” вирушили в пропагандистський рейд Західною Європою з метою розповісти світові про визвольну боротьбу українців. Прорив окремих груп повстанців за “залізну завісу” став міжнародною сенсацією, про неї написали провідні світові мас-медіа.

Після загибелі Шухевича у 1950 році визвольний рух очолив досвідчений конспіратор Василь Кук. Важко однозначно сказати, коли підпілля припинило діяльність. Очевидно, переломним став 1954 рік: із захопленням у полон Василя Кука боротьба набула характеру неорганізованого спротиву окремих боївок. Останню збройну сутичку повстанці Петро Пасічний, Олег Цетнарський та Марійка Пальчак дали окупантам 12 квітня 1960 року на Підгаєччині. Петро й Олег загинули, а поранена Марія потрапила в полон. У 1960-х роках були зіткнення з індивідуальними вояками. Окремі повстанці переховувалися від радянської влади ще кілька десятиліть і вийшли з підпілля тільки з відновленням незалежності України 1991 року. Василь Кук

Українська Повстанська Армія — це партизанська армія добровольців, головною метою яких було відродження втраченої української незалежної держави. Повстанці прагнули військовим шляхом відновити незалежність України, бо чітко усвідомлювали, що лише власна національна держава спроможна оборонити і реалізувати всю повноту прав українського народу. «Свобода народам! Свобода людині!» — вже тоді було нашим головним гаслом. Для інших визвольних рухів історія українських повстанців стала прикладом багатолітньої протидії могутньому ворогові. Українці створили прецедент, який доводив: національні інтереси можна відстоювати навіть у вкрай несприятливих умовах. Врешті, корисним був практичний досвід успішного ведення партизанської війни проти окупаційних військ.

А що про звинувачення УПА у колабораціонізмі? Свого часу прокурор Руденко на Нюрнберзькому процесі старався звинуватити Організацію Українських Націоналістів і Українську Повстанську Армію в співробітництві з гітлерівською Німеччиною. Нюрнберзький суд не прийняв доказів радянської сторони, сказав, що це необґрунтовано. І справді, в документах Нюрнберзького процесу є висновок, що представлені слідчими відповідні документи свідчать, що українські націоналісти вже 1941-го року боролися з німецькою окупаційною владою. І в 1942 році, коли була утворена УПА, бандерівська частина ОУН перейшла до збройної боротьби проти німців за відновлення Української Держави. Не дивно, що в російському перекладі постанови Нюрнберзького суду ця частина постанови була пропущена.

Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою…Т. Г. Шевченко35

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!Світлана ІЛЬЧЕНКО